Дата документу 24.05.2023 Справа № 738/345/20
Єдиний унікальний №738/345/20 Головуючий у 1 інстанції Добрєв М.В.
Провадження № 22-ц/807/816/23 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
24 травня 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Рикуна А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника Романцової Тетяни Володимирівни та ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності договору, -
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності договору.
В позові, уточненому в ході розгляду справи зазначала, що між нею і відповідачем було укладено договір побутового підряду в усній формі, відповідно до якого відповідач зобов'язався надати послуги з виготовлення меблів. На виконання цих домовленостей позивач здійснила предоплату за надані послуги в розмірі 8000 Швейцарських франків, що підтверджується розпискою від 18.07.2019 року і визнав, що отримав вказані кошти і зобов'язався їх повернути у строк до 01.05.2020 року.
Під час укладення договору побутового підряду позивачу не було відомо, що відповідач припинив підприємницьку діяльність і він не мав цивільної дієздатності для укладання договору побутового підряду і ввів в оману позивача.
Позивач раніше замовляла послуги у відповідача, що підтверджується Додатком № 1 до Договору № 18-09/18 від 18.09.2018 року на якому стоїть відповідна печатка та підпис відповідача, як фізичної особи підприємця.
Вважає, що оскільки позивач не знала і не могла знати, що відповідач не є особою, яка здійснює підприємницьку діяльність, тому до спірних правовідносин слід застосувати положення ст..1212 ЦК України.
Просила суд визнати недійсним договір побутового підряду, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 8000 швейцарських франків, що станом на 05.03.2020 року згідно офіційного курсу НБУ становить 208160,00 грн., стягнути судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 8000 швейцарських франків, що станом на 17.01.2023 року згідно офіційного курсу НБУ становить 315 680,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 2975,80 грн.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, в частині відмови в стягненні витрат на правничу допомогу адвоката, ОСОБА_1 в особі представника Романцової Т.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні судових витрат на правову допомогу та в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача судові витрати, понесені нею на правову (правничу) допомогу адвоката у розмірі 57 000 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки Позивачем не надано доказів оплати наданих послуг, що має підтверджуватися платіжними документами - є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне:
Позивачем було подано до суду першої інстанції клопотання про розподіл судових витрат наступного змісту: «Між, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та Адвокатським об'єднанням «АЛТЕКСА» було підписано Договір про надання правової допомоги №б/н від 09.02.2022 року та Додаткові угоди №1 та №2, у відповідності до якого Адвокатське об'єднання «Алтекса» надає правову допомогу на умовах, що визначені Договором та Додатковими угодами, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар у розмірі 45 000,00 грн.».
Під час розгляду справи, між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «АЛТЕКСА» було укладено Додаткову угоду №5 від 01.02.2023 року, згідно якої Клієнт зобов'язується сплатити додатково гонорар у розмірі 12 000,00 гри.
Копію Додаткової угоди №3 від 01.02.2023 року разом із останнім Звітом про надання правової допомоги було надіслано через офіційну електронну пошту суду до початку дебатів у справі - 03.02.2023 року.
Отже, загальний розмір витрат на правову допомогу, який Позивач має сплатити становить - 57 000,00 грн.,
Оплатне надання Позивачу правничої допомоги здійснювалось Адвокатським об'єднанням «Алтекса», що підтверджується: укладеними між Позивачем та АО «Алтекса» Договором про надання правової допомоги від 09.02.2022 року та укладеними додатковими угодами №1 від 09.02.2022 року , №2 від 09.02.2022 року, №3 від 01.02.2023 року до договору про надання правової допомоги від 09.02.2022 року; складеним Звітом про надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги з переліком процесуальних дій.
Згідно умов Договору про надання правової допомоги та додатків до нього, сторони погодили, що гонорар встановлюється у фіксованому розмірі без прив'язки до кількості витраченого часу, але за домовленістю може бути збільшений в залежності від настання певних подій: тривалого розгляду справи у часі, кількості судових засіданнях, в яких приймає участь адвокат, кількості процесуальних документів, які необхідно написати адвокату.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Така правова позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду (у справах №922/445/19; № 923/560/17; № 329/766/18; № /78/1522/18).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у Постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також' Верховним Судом у Постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18.
Проте, судом першої інстанції не було прийнято до уваги позиція Верховного Суду, яка зазначена вище, під час ухвалення рішення про відмову у стягненні витрат на правову допомогу.
Крім того, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріплено у статті 43 Конституції України (Постанова від 16.06.2022р. у справі № 873/244/21).
У той же час, адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі.
Отже, в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником Відповідача, а отже є визначеним.
Отже, прийшовши до висновку щодо відмови в задоволенні клопотання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції зробив передчасні висновки, оскільки представником Відповідача було подано заперечення лише в частині не зазначення в клопотанні годин роботи адвоката.
Проте, згідно договору про надання правової допомоги, який був підписаний Позивачем, гонорар встановлюється у фіксованому розмірі без прив'язки до кількості витраченого часу.
Докази подані стороною Позивача в повній мірі підтверджують понесені витрати на правову допомогу. Перелік процесуальних дій, зазначений у Звіті, вказує на обсяг правової допомоги, що була надана адвокатом у цій справі.
Крім того, інша сторона в особі представника Відповідача не скористалася правом на подання заперечень відносно неспівмірного розміру гонорару обсягу наданої правової допомоги Позивачу, а отже, погодилась, що ці витрати є співмірними з урахуванням складності справи та тривалості розгляду справи.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Стягнути з позивача на його користь витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 31 510 грн. та судові витрати в сумі 18 250,93 грн., в тому числі судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 383,60 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 13 867,33 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції послався на уточнення позовних вимог, які позивачем не подавалися.
Суд знехтував своїм обов'язком встановити належність відповідача, проігнорувавши доводи представника Відповідача адвоката Шурла Р.П., висловлені 03.02.2023 року в судовому засіданні та під час дебатів, про те, що ОСОБА_3 є неналежним відповідачем у справі, а належним відповідачем є ТОВ «ВУДИКО», в якому ОСОБА_3 працював та від імені його діяв, в якості виконавця, про що надав Суду відповідні письмові докази. Більш того, Суд не взяв до уваги свідчення Позивачки, яка підтвердила, що під час попередньої домовленості про виготовлення меблів, ОСОБА_3 повідомив її, що працює в польській Фірмі з виготовлення меблів та про те, що меблі будуть виготовлятися безпосередньо Фірмою , а також підтвердила те, що вона мала намір з'ясовувати питання затримки виготовлення меблів саме з фірмою. Тобто, Позивачка визнала факт, що була повідомлена Відповідачем заздалегідь про те, що він працює на польській фірмі з виготовлення меблів, на якій і будуть виготовлятися меблі. Тому, цей факт не потребує доказування. Відтак, Суд повинен був відмовити в задоволенні позову, у зв'язку з пред'явленням позову до неналежного відповідача.
Суд посилається, як на доказ укладання договору побутового підряду між сторонами у справі, на розписку Відповідача від 18.07.2019 року про отримання передоплати за виготовлення меблів. Посилань на інші письмові докази, щодо укладання між сторонами договору побутового підряду, Рішення суду не містить. При цьому, до змісту розписки додано наступний текст «і зобов'язався їх повернути у строк до 01.05.2020 року», взятий з гарантійного листа від 27.02.2020 року начебто підписаного Відповідачем, переданого начебто Позивачці не встановленою Судом третьою особою, начебто від Відповідача, при цьому Позивачка не бачила хто фактично підписував той гарантійний лист, що підтвердила Позивачка під час її допиту 20.01.2023 року в судовому засіданні. Однак, Суд розуміючи, що такий доказ є неналежним, намагаючись якось закрити прогалини в мотивувальній частині рішення - використовує частково зміст гарантійного листа. Не розуміючи, що таке формулювання виглядає дивним, адже який сенс брати передплату за виготовлення меблів, з метою її повернути у встановлений час, замість виготовлення меблів. В той час, як розписка не містить дати повернення грошей.
Таким чином, Відповідач, як працівник ТОВ «ВУДИКО», зустрічаючись з Позивачкою в м. Києві 18.07.2019 року, не маючи можливості видати розрахунковий документ встановленого зразка польським законодавствам, видає розписку. Однак, він ніколи не складав гарантійний лист наданий Позивачкою до Суду. Більш того, Позивачка особисто не бачила, щоб Відповідач фізично ставив підпис на роздрукованому гарантійному листі. То в даному випадку, мова може йти про видачу розрахункового документа ТОВ «ВУДИКО» не установленого зразка і не більше.
Суд не прийнявши до уваги докази Відповідача про працевлаштування у ТОВ «ВУДИКО», які були надані під час розгляду справи по суті, намагаючись створити видимість рівності сторін у справі, неупередженого, повного та всебічного з'ясування всіх обставин, використовує словосполучення «З матеріалів справи вбачається», розуміючи, що єдиним доказом індивідуальності замовлення меблів є копія електронного листа надісланого 01.08.2019 року менеджером ТОВ «ВУДИКО» з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 на електронну скриньку Відповідачки, з розрахунком всіх розмірів та вартості замовлених меблів, наданого до Суду клопотанням представника Позивачки від 19.01.2023 року про долучення додаткових письмових доказів. Тобто, опираючись на докази, які подані Позивачкою з порушенням процесуального строку, під час розгляду справи по суті. Такий підхід Суду на пряму порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед Законом і судом, а також принцип змагальності сторін визначений ст. 129 Конституції України.
Між Позивачкою та Відповідачем не було укладено публічного договору, у вигляді договору побутового підряду.
Враховуючи пояснення Позивачки у справі надані в судовому засіданні 20.01.2023 року, вона замовляла меблі у польської фірми ТОВ «ВУДИКО», через її співробітника ОСОБА_3 та достеменно знала про це. Тому, не може бути і мови про те, що Відповідач завів в оману Позивачку. Більш того, матеріали справи не містять жодного доказу про заведення Позивачку в оману. Відтак позов не підлягає задоволенню, а оскаржуване Рішення суду підлягає скасуванню.
Понесені ним витрати підтверджуються товарним чеком від 28.02.2023 року № 28/02 та актом про надані юридичні послуги від 28.02.2023 року та квитанцією про сплату судового збору.
ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 надав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині залишити без змін.
Від ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_6 надійшло клопотання про розподіл судових витрат, в якому просить покласти судові витрати на відповідача та стягнути на користь неї витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 8000 грн.
ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_6 надала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.
Від ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат, в якому просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розподіл судових витрат.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище нормам процесуального права.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що взаємні цивільні права та обов'язки у сторін виникли за договором побутового підряду, а згодом відпали і перетворилися (трансформувалися) у збереження відповідачем грошових коштів позивача без достатньої правової підстави, то грошові кошти, які отримані відповідачем ОСОБА_3 є такими, що набуті без правових підстав і підлягають поверненню на користь ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується яз вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір побутового підряду з виготовлення меблів.
На виконання домовленостей між позивачем та відповідачем, позивачем було здійснено передоплату за надані послуги в розмірі 8000 швейцарських франків, що підтверджується розпискою від 18.07.2019 року і зобов'язався їх повернути у строк до 01.05.2020 року.
Позивач раніше замовляла послуги у відповідача, що підтверджується Додатком № 1 до Договору № 18-09/18 від 18.09.2018 року на якому стоїть відповідна печатка та підпис відповідача, як фізичної особи підприємця (т.2 а.с.88).
Даний факт сторонами визнається та не оспорюється.
ОСОБА_1 замовила у ОСОБА_3 виготовлення меблів з індивідуальними ознаками за індивідуальними розмірами та з індивідуальними побажаннями.
Таким чином, позивачем була замовлена продукція з індивідуальними ознаками, яка могла бути використана лише позивачем у відповідному будинку, а відтак, уклавши відповідний договір відповідач взяв на себе зобов'язання виготовити та передати ОСОБА_1 відповідну продукцію у відповідні строки.
Факт отримання грошових коштів відповідачем не заперечується. Позивачка вважає, що відповідач без достатньої правової підстави зберігає у себе належне їй майно, а саме кошти у сумі 8000 Швейцарських франків, що станом на 17.01.2023 року згідно з офіційним курсом НБУ становить 315 680,00 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами, що їх регулюють з позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.12.2019 у справі 917/1739/17.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Положення ст. 1212 ЦК України регулюють випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою ( набувачем) за рахунок іншої ( потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи потерпілого; 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Отже, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом врегулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи ( потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставно набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них положень глави 83 ЦК України».
Судом першої інстанції вірно встановлено, що під час укладання усного договору позивач розраховував встановити у себе нові меблі у передбачений договором строк, проте, виконавець в обумовлені строки замовлення не виконав, меблі не виготовив.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
З огляду на те, що взаємні цивільні права та обов'язки у сторін виникли за договором побутового підряду, а згодом відпали і перетворилися (трансформувалися) у збереження відповідачем грошових коштів позивача без достатньої правової підстави, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що грошові кошти, які отримані відповідачем ОСОБА_3 є такими, що набуті без правових підстав і підлягають поверненню на користь ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене та у відповідності до приписів ст. 533 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на користь позивача підлягає стягненню 8000,00 Швейцарських франків, що станом на 17.01.2023 року згідно з офіційним курсом НБУ становить 315 680,00 грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 , заявлені в апеляційній скарзі є безпідставними та ґрунтуються виключно на цитуванні норм матеріального та процесуального права без жодного належного обґрунтування.
Сторонами у справі визнається та не оспорюється той факт, що позивач раніше замовляла послуги у відповідача, що підтверджується Додатком № 1 до Договору №18-09/18 від 18.09.2018 року на якому стоїть відповідна печатка та підпис відповідача, як фізичної особи підприємця. Тобто, у позивача не могло бути підозри, що відповідач свідомо у 2019 році під час укладання чергового договору побутового підряду вводив її в оману.
З огляду на вказану обставину, Позивач не вважала за необхідне письмово укладати договір побутового підряду, адже довіряла Відповідачу, який належним чином виконав свої обов'язки після підписання Договору від 18.09.2018 року.
18 січня 2023 року представником позивача було подано до суду клопотання про застосування положень ст. 1212 ЦК України у цій справі з метою приведення у відповідність формулювання заявлених позовних вимог.
В даному випадку, на час укладення договору побутового підряду позивачу не було відомо, що відповідач припинив підприємницьку діяльність і він не мав цивільної дієздатності для укладання договору побутового підряду.
Крім того, сам факт отримання грошових коштів відповідачем не заперечується.
Подання вказаного клопотання було обумовлено тією обставиною, що позивач не знала і не могла знати, що відповідач не є особою, яка здійснює підприємницьку діяльність, тому суд першої інстанції під час ухвалення рішення дійшов до висновку про необхідність застосування положень статті 1212 ЦК України.
Якщо позиція сторони є чіткою і однозначною, не допускає двоякості формулювання, з неї ясно та зрозуміло видно, чого саме хоче позивач і чим саме він це аргументує, недоліки формулювання його позиції не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, а суд може самостійно надати юридичну кваліфікацію та обрати належне юридичне формулювання при задоволенні позову. Не може термінологічна неточність у формулюванні позовної вимоги бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Судом вірно застосовано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.12.2019 у справі 917/1739/17. відповідно до якої саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
У даній справі, зазначалось, що взаємні цивільні права й обов'язки у сторін виникли за договором побутового підряду, а згодом відпали і перетворились (трансформувалися) у збереження відповідачем грошових коштів Позивача без відповідної правової підстави, тобто у виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України.
Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що він є неналежним Відповідачем є безпідставними, та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
Представником ОСОБА_3 в апеляційній скарзі здійснюється цитування пояснень позивача, які були надані на судовому засіданні 20.01.2023 року, зі змісту якого позивач нібито визнала той факт, що Відповідач повідомив її заздалегідь про те, що він працює на польській фірмі з виготовлення меблів, діє в інтересах фірми та меблі будуть виготовлятися безпосередньо фірмою.
Вказане свідчить про очевидне викривлення фактів стороною відповідача, оскільки позивач в судовому засіданні 20.01.2023 року підтвердила, що їй було відомо зі слів самого Відповідача про співпрацю з певним підприємством з виготовлення меблів.
Проте, відомостей про працевлаштування відповідача, Позивачу не відомо, жодного документального підтвердження (копії наказу, копії трудової книжки тощо) Відповідач не надавав для ознайомлення Позивачу. У той же час, матеріали справи не, містять жодного належного та допустимого доказу, який свідчив би, про неналежність Відповідача.
Подані стороною відповідача документи, які нібито свідчать про належність Відповідача до ТОВ "ВУДИКО", у якому він був головою правління, не були прийняті судом до уваги, оскільки вони подані поза межами встановленого законодавства строку. Крім того, матеріали справи не містять і відзиву на позовну заяву, та причин неможливості його подання у встановлений законом строк.
ОСОБА_3 в апеляційній скарзі безпідставно зазначається, що рішення суду ухвалено з посиланням на нібито єдиний доказ - розписку Відповідача від 18.07.2019 року про отримання передоплати за виготовлення меблів.
Доводи відповідача щодо відсутності доказів є лише його припущеннями, оскільки матеріали справи містять оригінал власноручно написаної відповідачем розписки, який є беззаперечним доказом отримання спірних коштів у розмірі 8000 Швейцарських франків відповідачем та гарантійний лист від 27.02.2020 року.
Складання розписки, як й отримання коштів відповідачем не заперечується та не спростовується.
Вирішуючи питання судових витрат, судом першої інстанції вірно виходив з приписів статей 137, 141 ЦПК України та визначено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що ОСОБА_1 дійсно понесла витрати на правничу допомогу, матеріали заяви не містять. Надані представником позивача звіт про надання правової допомоги, договір не є належним доказом таких витрат.
Надані представником позивача докази про оплатне надання правничої допомоги, а саме Договір укладений між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Алтекса» з укладеними додатковими угодами № 1 від 09.02.2022 року, № 2 від 09.02.2022 року, № 3 від 01.02.2023 року (договір та додаткові угоди є в матеріалах справи) та Звіт (звіт є в матеріалах справи), не містять розрахунку винагороди з урахуванням наведених критеріїв, в тому числі витраченого часу адвокатом Романцовою ТВ. в цілому та по кожній наданій послузі окремо.
Тобто, АО «Алтекса» позбавила можливості, як сторону відповідача, так і суд зробити висновок про розумність та співмірність розміру гонорару АО «Алтекса» за надану правову допомогу позивачу.
З огляду на наведене колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України, дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначають в апеляційних скаргах скаржники.
Докази та обставини, ні які посилаються скаржники в апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Таким чином колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника Романцової Тетяни Володимирівни та ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 30 травня 2023 року.
Головуючий
Судді: