Справа № 303/9999/21
Іменем України
11 травня 2023 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Бисаги Т.Ю. і Фазикош Г.В.,
з участю секретаря Сливки С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 травня 2022 року (у складі судді Гутій О.В.) за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
АТ КБ «ПриватБанк» (надалі - Банк) звернулося до суду з позовом у грудні 2021 р.
Просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірі 75 362,70 доларів США, що станом на 24.09.2021 р. еквівалентно 1 998 618,80 грн., за кредитним договором № К094-07/Ф від 03.08.2007 р., яка складається із 75 362,70 доларів США - 3% річних від простроченої суми. Стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.
На обґрунтування позовних вимог указало, що за договором кредиту № К094/07-Ф від 03.08.2007 р., укладеним між Банком і ОСОБА_1 , останній отримав кредит у розмірі 270 000 доларів США терміном до 02.08.2011 р.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 25.08.2011 р. у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №K094-07/Ф від 03 серпня 2007 р. у розмірі 3 594 177,98 грн. звернуто стягнення на ресторан із терасою літери Ф-ф, загальною площею 543,10 кв. м., що розташований за адресою: Мукачівський район, Лавківська сільська рада, східне урочище 1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки. Рішення набуло законної сили.
Оскільки вказане рішення на даний час залишається невиконаним, то позивач просить відповідно до ст. 625 ЦК України зобов'язати відповідача відшкодувати заборгованість у вигляді 3 % річних від простроченої суми в розмірі 75 362,70 доларів США.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 24 травня 2022 р. позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку 135 410,38 грн. і 1354,10 грн. у відшкодування судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Банк просить скасувати це рішення і ухвалити нову постанову, якою стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 16 178,26 доларів США 3% згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України за період із 07.12.2018 р. по 24.09.2021 р. Стягнути з ОСОБА_1 на свою користь судові витрати по справі. Доводить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
-при обчисленні 3% річних за основу має братися прострочене сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
-3% річних необхідно рахувати в іноземній валюті, виходячи з розміру стягнутої за рішенням суду заборгованості 270 000 доларів США за мінусом погашення у розмірі 77 384,80 доларів США, відтак розрахунок 3% річних є наступним: 192 615,20 доларів США *3/100/365 днів * 1022 днів (період із 07.12.2018 р. по 24.09.2021) = 16 178,26 доларів США.
Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, із таких мотивів.
Суд виходив із того, що з розрахунку позивача сума до стягнення із відповідачів згідно з рішенням суду від 25.08.2011 р. становить 3 594 177,98 грн., сплачено 77 424,80 доларів США, що становить 2 090 990,46 грн. (а.с.115), відтак залишок суми до стягнення згідно з рішенням суду становить 1 503 187,52 грн. Розрахунковий період із 07.12.2018 р. по 07.12.2021 р. (день звернення з позовом до суду), кількість днів - 1097, відтак сума заборгованості за даний період становить 135 410,38 грн.
Отже, з відповідача ОСОБА_1 належить стягнути 3% річних у сумі 135 410,38 грн., які нараховані з урахуванням позовної давності (про застосування якої просить представник відповідачів) за період із 07.12.2018 р. по 07.12.2021 р. (день звернення з позовом до суду), оскільки право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Щодо вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 суд виходив із того, що з договору поруки № 1 від 03.08.2007 р. (а.с.17) вбачається, що у пункті 12 сторони узгодили, що поручительство за цим договором припиняється за спливом п'яти років із дня настання строку повернення кредиту по кредитному договору. Отже, сторони обумовили строк дії поручительства.
Із огляду на те, що у 2011 р. Банк звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, чим змінив, у тому числі і строк виконання кредитного договору, то на час звернення із таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Звернувшись до суду з позовом до поручителя про стягнення 3% річних згідно зі ст. 625 ЦК України, Банк не врахував, що порука припинена, оскільки строк повернення кредиту настав у 2011 р. (на момент звернення з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки), а позов до поручителя пред'явлений у грудні 2021 р., тобто після значного спливу п'яти років, визначених у п.12 договору поруки від 03.08.2007 р.
При цьому, суд установив, що відповідно до договору кредиту № К094/07-Ф від 03.08.2007 р., укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 , останній отримав кредит у розмірі 270 000 доларів США на термін до 02.08.2011 р., а 03.08.2007 р. між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1 (а.с12-14,17).
У подальшому рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 25.08.2011 р. у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № K094-07/Ф від 03 серпня 2007 р. у розмірі 3594177,98 грн. звернуто стягнення на ресторан з терасою літери Ф-ф, загальною площею 543,10 кв. м., що розташований за адресою: Мукачівський район, Лавківська сільська рада, східне урочище 1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 04.08.2007 р. і додаткових угод) ПАТ КБ «Приватбанк» із укладанням від імені СФГ «Червона гора» договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, із отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Вирішено питання про судові витрати. Рішення набуло законної сили (а.с.4-5).
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого представником позивача, основна сума заборгованості з 27.04.2011 р. до 26.01.2018 р. складає 270 000 доларів США, з 27.02.2018 р. до 24.09.2021 р. складає 192 615,20 доларів США та саме від цієї суми розраховані 3 % річних (а.с.6).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить стягнути 3% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 75 362,70 доларів США, що за курсом НБУ станом на 24.09.2021 р. становить 1 998 618,80 грн., нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за невиконання рішення Мукачівського міськрайонного суду від 25.08.2011 р.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року в справі № 912/1120/16.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналізуючи наведені норми матеріального права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, належить зробити висновок про те, що грошове зобов?язання це - цивільне правовідношення, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов'язок боржника здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у передачі грошей, яке також виникає з рішення суду, яким стягнуто заборгованість з боржника на користь кредитора.
Довід апеляційної скарги про те, що 3% річних необхідно рахувати в іноземній валюті, виходячи з розміру стягнутої за рішенням суду заборгованості 270 000 доларів США за мінусом погашення у розмірі 77 384,80 доларів США, не заслуговує на увагу оскільки спростовується матеріалами справи.
Так, згідно із заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 25 серпня 2011 р. (а.с.4-5) у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № K094-07/Ф від 03 серпня 2007 р. у розмірі 3594177,98 грн. було звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Указане судове рішення Банком не оскаржувалося.
Звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося у рахунок погашення заборгованості, визначеної у гривні, а не в доларах США, як це стверджує Банк, відтак розрахунок 3% річних здійснених судом саме з суми заборгованості, визначеної в гривні, є вірним.
Довід апеляційної скарги про те, що при обчисленні 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України, теж не заслуговує на увагу, оскільки розраховуючи 3% річних, суд першої інстанції керувався сумою, визначеною у судовому рішенні, однак не в еквіваленті в національній валюті України, як це доводить Банк.
Колегія суддів в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем враховує, що Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. Із урахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довів наявність підстав для стягнення із відповідача заборгованості в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України саме в тих розмірах та порядку, що заявлені у позові.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, та вирішив спір відповідно до вимог чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не можуть бути взяті до уваги.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, -
1.Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
2.Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 травня 2022 року залишити без змін.
3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
4.Повне судове рішення складено 26 травня 2023 р.
Судді: