30 травня 2023 року ЛуцькСправа № 140/5864/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ковальчука В,Д.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання дій протиправними, скасування наказу, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області в якому просить:
1) визнати дії ГУ НП у Волинській області щодо видання наказу ГУНП по особовому складу від 02.03.2023 № 98 о/с в частині внесення змін до наказу ГУНП у Волинській області від 05.03.2021« № 66 о/с в частині'звільнення ОСОБА_1 протиправними, та скасувати його.
2) зобов'язати ГУ НП ул Волинській області провести розрахунок вислуги років ОСОБА_1 у відповідності до Постанови КМУ № 393 та внести до розрахунку трудовий стаж згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 16.02.1996 по 01.06.1996 коефіцієнтом 1 до 1, та часу залучення ОСОБА_1 до безпосередньої участі в АТО (накази ГУНП у Волинській області від 26.08.2016 №261 о/с дск, від 29.09.2016 №291 о/с дск) згідно постанови КМУ від 17.07.1992 № 393 з коефіцієнтом 1 день за 3 дні в календарному обчисленні на пільгових умовах.
3) стягнути з ГУНП у Волинській області моральну шкоду у сумі 500000 гривень, визнавши протиправними дії відповідача щодо:
-видання наказу ГУНП у Волинській області від 02 03.2023 № 98 о/с в частині внесення змін
до наказу ГУНП у Волинській області від 05.02.2021 №66 о/с щодо звільнення ОСОБА_1
-не внесення до розрахунку вислуги років ОСОБА_1 трудового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 16.02.4996 по 01.06.1996 з коефіцієнтом 1 до 1, та часу залучення ОСОБА_1 до безпосередньої участі в АТО ( накази ГУНП у Волинській області від 26.08.2016 №261 о/с дск, від 29.09.2016 № 291 о/с дск) згідно постанови КМУ від 17.07.1992 №393 з коефіцієнтом 1 день за 3 дні в календарному обчисленні на пільгових= умовах на користь ОСОБА_1 .
4) встановити строк щодо надання суду звіту на виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що наказом начальника ГУ НП у Волинській області від 05.03.2021 №66 о/с ОСОБА_1 , підполковника поліції, заступника начальника Іваничівського відділення Горохівського відділу поліції ГУ НП у Волинській області звільнено з органів Національної поліції України за п. 4 ст. 77 закону України “Про національну поліцію України” (у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Вислуга на день звільнення становить в пільговому обчисленні 30 років 10 місяців 14 днів, в календарному обчисленні - 24 роки 06 місяців 03 днів, з них 19 років 02 місяці 05 днів служба в OBC, 05 років 03 місяців 28 днів - служба в поліції.
25.02.2023 позивач звернувся до ГУНП у Волинській області з запитом на отримання копії розрахунку вислуги років.
08.03.2023 позивач отримав від ГУНП у Волинській області лист від 02.03.2023 з додатками, а саме: розрахунковим листом за березень 2021, послужним списком ОСОБА_1 , розрахунком вислуги років, та витягом з наказу ГУ НП у Волинській області від 02.02.2023 №98 о/с в якому зазначено, що у зв'язку з службовою необхідністю внесено зміни до наказу №66 о/с від 05.03.2021, де абзац “Вислуга на день звільнення складає: в пільговому обчисленні - 30 років 10 місяців 14 днів, в календарному обчислені - 24 роки 06 місяців 03 дні, в тому числі зараховано: служба в ОВС - 19 років 02 місяці 05 днів, служба в поліції - 05 років 03 місяці 28 днів” замінити на абзац “Станом на день звільнення: стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років в календарному обчисленні становить - 24 роки 06 місяці 03 дні, час служби в пільговому обчисленні без урахування календарної вислуги - 06 років 00 місяців 15 днів”.
Позивач вказує на порушення процедури при внесенні змін до наказу №66 від 05.03.2021, на думку позивача розрахунок вислуги років проведений після видання наказу від 02.02.2023 №98 о/с, такий перерахунок проведений за усною вказівкою та при проведенні перерахунку не було враховано довідку про його безпосередню участь в АТО.
З врахуванням викладеного просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
У відзиві на позовну заяву від 25.04.2023 представник відповідача заперечила заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 та зазначила, що у зв'язку з відсутністю в ГУ НП у Волинській області довідки про участь позивача в антитерористичній операції в період з 01.09.2016 по 30.09.2016 та 04.10.2016 по 03.11.2016, у відповідача були відсутні підстави для зарахування вказаного періоду до вислуги років в пільговому обчисленні, відтак підстав для задоволення позовних вимог немає.
З наведених підстав просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 клопотання представника відповідача було задоволено частково, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про зобов'язання ГУ НП у Волинській області провести розрахунок вислуги років ОСОБА_1 у відповідності до Постанови КМУ № 393 та внести до розрахунку трудовий стаж згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 16.02.1996 по 01.06.1996 коефіцієнтом 1 до 1, та часу залучення ОСОБА_1 до безпосередньої участі в АТО (накази ГУНП у Волинській області від 26.08.2016 №261 о/с дск, від 29.09.2016 №291 о/с дск) згідно постанови КМУ від 17.07.1992 № 393 з коефіцієнтом 1 день за 3 дні в календарному обчисленні на пільгових умовах залишено без розгляду.
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України.
Наказом начальника ГУ НП у Волинській області від 03.03.2021 №66 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України “Про Національну поліцію” - у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, з 05.03.2021.
Вислуга на день звільнення становить в пільговому обчисленні 30 років 10 місяців 14 днів, в календарному обчисленні - 24 роки 06 місяців 03 днів, з них 19 років 02 місяці 05 днів - служба в OBC, 05 років 03 місяці 28 днів - служба в поліції.
Наказом ГУ НП у Волинській області від 02.02.2023 №98 о/с у зв'язку з службовою необхідністю внесено зміни до наказу №66 о/с від 05.03.2021, де абзац “Вислуга на день звільнення складає: в пільговому обчисленні - 30 років 10 місяців 14 днів, в календарному обчислені - 24 роки 06 місяців 03 дні, в тому числі зараховано: служба в ОВС - 19 років 02 місяці 05 днів, служба в поліції - 05 років 03 місяці 28 днів” замінити на абзац “Станом на день звільнення: стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років в календарному обчисленні становить - 24 роки 06 місяці 03 дні, час служби в пільговому обчисленні без урахування календарної вислуги - 06 років 00 місяців 15 днів” (а. с. 74).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними щодо внесення змін в наказ №66 о/с від 05.03.2021 позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 59 Закону України “Про Національну поліцію” служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
ОСОБА_1 в період з 01.09.1999 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 по 05.03.2021 - в підрозділах Національної поліції України.
Відповідно до частини п'ятої статті 59 Закону України “Про Національну поліцію” порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.
Згідно Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №1235 від 23.11.2016, підставою для видання наказів по особовому складу є рапорт про звільнення зі служби в поліції.
Пунктом 10 розділу ІІІ вказаного порядку визначено, що вислуга років для призначення пенсії зазначається лише у випадку видання наказу про звільнення і служби в поліції.
Як уже судом встановлено, наказом начальника ГУ НП у Волинській області від 05.03.2021 №66 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів Національної поліції України за п. 4 ст. 77 закону України “Про національну поліцію України” (у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів). Вислуга на день звільнення становить в пільговому обчисленні - 30 років 10 місяців 14 днів, в календарному обчислені - 24 роки 06 місяців 03 дні, в тому числі зараховано: служба в ОВС - 19 років 02 місяці 05 днів, служба в поліції - 05 років 03 місяці 28 днів”.
Статтею 78 Закону України “Про Національну поліцію” передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
До стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393.
Відповідно до підпункту “а” пункту 3 Постанови №393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за три місяці:
участь у бойових діях у воєнний час;
час перебування під вартою, час відбуття покарання в місцях позбавлення волі та висилки військовослужбовців, безпідставно притягнутих до кримінальної відповідальності, безпідставно репресованих і надалі реабілітованих;
час виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, до 1 січня 1988 року;
таємно;
час проходження служби військовослужбовцями Служби безпеки, направленими у відрядження до Республіки Ірак з метою забезпечення в умовах посилення терористичних посягань безпеки дипломатичної установи України, її співробітників та членів їх сімей;
час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.
Отже, з аналізу зазначених норм вбачається, що для призначення пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті “ж” статті 1-2 Закону № 2262 зараховується на пільгових умовах до вислуги років один місяць служби за три місяці за час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.
Отже, суд констатує наявність у позивача права на зарахуванням до вислуги років на пільгових умовах часу проходження служби, протягом якого позивач брав участь в антитерористичній операції.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а, в постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справа № 812/1100/17.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 в період з 01.09.2016 по 30.09.2016 та з 04.10.2016 по 03.11.2016 брав участь в антитерористичній операції, що підтверджується відповідними довідками №А-6263 від 24.10.2016 та №А-6827 від 27.12.2016 та рішенням про визнання учасником бойових дій від 31.03.2017 №3/І/ІІІ/1, посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 однак, вказані періоди відповідачем до вислуги років на пільгових умовах не зараховані, що визнав сам відповідач у відзиві.
Таким чином, беручи до уваги зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, а також враховуючи вимоги статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування наказу від 02.03.2023 №98 о/с про внесення змін до наказу ГУНП від 05.03.2021 №66 о/с в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 . Суд зазначає, що оскільки визнає протиправним наказ, необхідності визнавати протиправними дії відповідача немає підстав.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача завданої моральної шкоди в сумі 500 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З вищенаведеного слідує, що для відшкодування моральної шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 в справі № 804/2252/14.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу спричинення йому моральної шкоди та не доведено причинного зв'язку між цим та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача у вигляді моральної шкоди.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Також, на думку суду, відсутні підстави для встановлення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, як про це просить позивач, оскільки у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення у цій справі, а примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 11, ідентифікаційний код 40108604) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ від 02.03.2023 №98 о/с про внесення змін до наказу ГУНП від 05.03.2021 №66 о/с в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.Д. Ковальчук