Справа № 344/2671/22
Провадження № 22-ц/4808/522/23
Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.
Суддя-доповідач Фединяк В.Д.
18 травня 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)
суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.
секретаря Працун В.В.
з участю ОСОБА_1 його адвоката Савчука В. Р.
представника ОСОБА_2 адвоката Тиніва І.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Савчука Василя Романовича на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2023 року постановлене у складі судді Татарінової О.А. у м.Івано-Франківськ у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ФОП ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого нзаконного володіння,
У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Савчук В.Р. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ФОП ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого нзаконного володіння.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 , як покупцем та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 , як продавцем, було укладено Договір № 14/08-16 купівлі-продажу нерухомого майна (госп. приміщення), яке буде створене в майбутньому.
Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору Продавець зобов'язувався передати у власність Покупця господарське приміщення, яке буде створене ним у майбутньому, а покупець зобов'язувався прийняти господарське приміщення у відповідності до умов Договору та оплатити його. Пунктом 2.2. Договору визначено, за даним договором продається господарське приміщення, загальною площею 17,9 кв.м., на цокольному поверсі за номером XI, що розташоване в багатоквартирному житловому будинку, який знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Загальна сума договору становить 103 408,00грн. (п. 4.2. Договору). У пункті 4.3.Договору зазначено, що Покупець 04.10.2016р. здійснив повний розрахунок з Продавцем, сплативши останньому грошові кошти в розмірі 103 408 гривень 00 копійок. У пункті 2.7.Договору зазначено, вищевказане приміщення не є об'єктом судового розгляду, не є під забороною (арештом) і не є предметом застави, на нього відсутні права третіх осіб. У пункті 1 розділу 3 «права та обов'язки сторін», серед іншого зазначений обов'язок Продавця по завершенню будівництва об'єкта та здачі його в експлуатацію, та при проведенні Покупцем оплати вартості приміщення в повному обсязі, протягом 10-ти днів передати Покупцю по Акту прийому-передачі завершене будівництвом господарське приміщення з повним комплексом виконаних робіт та надати усі необхідні документи на дане приміщення для оформлення права власності на нього. На виконання умов договору 04.10.2016р. Продавець та Покупець уклали Акт прийому-передачі господарського приміщення відповідно до якого ФОП ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 прийняв окреме господарське приміщення за № XI, на цокольному поверсі, загальною площею 17,9 кв.м., в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте, у січні 2022 року позивач дізнався, що господарське приміщення за АДРЕСА_1 , яке було предметом Договору від 04.10.2016р., було відчужене ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , згідно з Договором купівлі-продажу нерухомого майна № 28/09-11 від 25 липня 2017 року та Акту прийому-передачі від 28.09.2017р., та в подальшому право власності на спірне приміщення було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу № 216 від 25.03.2021р. посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Луцькою Галиною Василівною. Дана обставина також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 296026731 від 24 січня 2022 року. Оскільки у ОСОБА_1 виникло право на об'єкт інвестування з моменту завершення будівництва, позивач має право на витребування господарського приміщення № XI у добросовісного набувача ОСОБА_2 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 лютого 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ФОП ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Савчук В.Р. подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення суду з ухваленням нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, допустив порушення норм процесуального та матеріального права. Зокрема вказує, що саме інвестор як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові правана на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою. Тобто інвестор який раніше проінвестував будівництво спірного майна, ніж продавець уклав договір купівлі-продажу майнових прав з іншими особами, відповідно до ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» має право володіти, користуватися, і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об'єкти та результати інвестицій є власністю інвестора. Так як у ОСОБА_1 виникло право на об'єкт інвестування з моменту завершення будівництва тому вважає, що він має право на його витребування. Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов'язаними зі створенням об'єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду з позовом про витребування своєї власності з чужого незаконного володіння.
14 квітня 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Тинів І.Д. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечує. Вказує про те, що посилання позивача про виконання своїх грошових зобов'язань за договорами купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому №14/08-16 від 04.10.2016 р не підтверджується належними доказами (платіжними квитанціями, виписками з банківського рахунку позивача). Пунктом 2.8 договору передбачено, що право власності покупця на приміщення, що продається за цим договором, підлягає реєстрації з моменту виконання покупцем всіх зобов'язань в тому числі і фінансових відповідно до даного договору, але не раніше завершення будівництва (створення майна) та прийняття об'єкту в експлуатацію. Виходячи з обставин викладених стороною позивача та поданих доказів, 04 жовтня2016 року позивач мав всі необхідні документи для проведення реєстрації права власності на спірне нерухоме майно. Разом з тим, він не набув у встановленому порядку право власності на господарське приміщення загальною площею 17,9 кв.м., за номером ХІ, що розташоване в багатоквартирному житловому будинку, який знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 у жовтні 2016 року.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Савчук В.Р. підтримав доводи подані в апеляційній скарзі просить їх задовольнити.
Представник ОСОБА_2 адвокат Тинів І.Д. заперечив доводи апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов'язаними зі створенням об'єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред'явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України). Враховуючи подані сторонами докази, суд повважав, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту, оскільки вимог про визнання майнових прав на господарське приміщення № XI за адресою: АДРЕСА_1 позивач не заявив, а тому позов про витребування у ОСОБА_2 такого майна пред'явлено передчасно.
Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає вимогам зазначеного закону і матеріалам справи.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 04.10.2016 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому №14/08-16, предметом якого згідно п.2.1 зазначено, що у відповідності до даного Договору продавець зобов'язується передати у власність покупця господарське приміщення, яке буде створене ним у майбутньому, а покупець зобов'язується прийняти господарське приміщення у відповідності до умов даного Договору та оплатити його.
За цим Договором продається господарське приміщення, загальною площею 17,9 кв.м., на цокольному поверсі за номером XI, що розташоване в багатоквартирному житловому будинку, який знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа господарського приміщення за даним Договором не є остаточною, оскільки вирахувана виходячи з відповідних проектних даних. Остаточна загальна площа приміщення за Даним Договором буде визначена виходячи з даних технічної інвентаризації наданих Обласним бюро технічної інвентаризації, як органа на те уповноваженого (надалі ОБТІ). Планове закінчення будівництва та введення в експлуатацію 2 (другий) квартал 2016 (дві тисячі шістнадцятого) року. Підключення до інженерних комунікацій міста та передача Об'єкту на баланс експлуатуючих організацій здійснюється на протязі трьох місяців після здачі Об'єкту Державній приймальній комісії. (п.п.2.2-2.5 Договору).
З п.2.7. Договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому №14/08-16 від 04.10.2016 року вбачається, що вищевказане приміщення не є об'єктом судового розгляду, не є під забороною (арештом) і не є предметом застави, на неї відсутні права третіх осіб.
Відповідно до п.2.8 Договору право власності покупця на приміщення, що продається за цим Договором, підлягає реєстрації з моменту виконання покупцем всіх зобов'язань в тому числі і фінансових відповідно до даного договору, але не раніше завершення будівництва (створення майна) та прийняття об'єкту в експлуатацію.
В третьому розділі Договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому №14/08-16 від 04.10.2016 року зазначено, що по завершенню будівництва об'єкта та здачі його в експлуатацію та при проведенні покупцем оплати вартості приміщення в повному обсязі, протягом 10 днів передати покупцю по акту прийому-передачі завершене будівництвом господарське приміщення з повним комплексом виконаних робіт та надати усі необхідні документи на дане приміщення для оформлення права власності на нього.
З п.4.2 Договору вбачається, що загальна сума договору на момент укладення договору становить 103 408,00 грн, що є еквівалентом 4 153,00 долари США.
Згідно пункту 4.4 договору, вище вказана загальна сума договору не є остаточною і підлягатиме перерахунку після повного завершення будівництва об'єкту, а саме, кінцева сума по даному договору буде коригуватися сторонами з врахуванням фактичної кінцевої площі приміщення за даним Договором (така площа береться згідно даних ОБТІ, поданих у технічному паспорті на будинок), шляхом перерахунку суми визначеної п. 4.1 Договору з врахуванням площі відхилення (в більшу чи меншу сторону), а також при зміні курсу долара США.
Згідно п. 5.1 Договору покупець робить чергові цільові внески згідно вказаного у п. 4.3 даного договору графіку шляхом внесення коштів у касу, або шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця.
Згідно п. 6.3 Договору, у випадку перевищення покупцем прострочки чергового платежу більше ніж на 7 (сім) днів, продавець вправі відмовитись від даного Договору в односторонньому порядку на умовах та в порядку передбаченому ст. 214, 525, 615 Цивільного кодексу України з поверненням покупцеві, отриманих від останнього грошових коштів без індексації у відповідності до умов даного Договору з утриманням штрафу у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від загальної суми Договору, що передбачена п. 4.2 Договору. У разі односторонньої відмови Продавця від договору у повному обсязі договір є відповідно припиненим протягом 10 днів з моменту надіслання покупцю письмового повідомлення про відмову від договору в зв'язку із порушенням покупцем зобов'язання щодо оплати. При цьому Сторони погодили, що укладання угоди про припинення даного Договору не вимагається.
П. 1 розділу 10 Договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами за умови укладання договору на виконання додаткових робіт та діє до фактичного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов'язань за цим Договором.
04.10.2016 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підписано акт прийому-передачі господарського приміщення, з якого вбачається, що сторона 1 (ФОП ОСОБА_3 ) передає, а сторона 2 ( ОСОБА_1 ) приймає окреме господарське приміщення за №ХІ на цокольному поверсі, загальною площею 17,9 м.кв. в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу із переліку інвесторів, які брали участь в інвестуванні та фінансуванні об'єкта будівництва на АДРЕСА_1 , затверджений ФОП ОСОБА_3 за ОСОБА_1 оформлюється право власності на господарське приміщення №ХІ (17,9 кв.м.) на АДРЕСА_1 , на підставі договору №14-08/16 від 04.10.2016 року та акту прийому передачі від 04.10.2016 року.
11.11.2015 року ТзОВ «Західбудексперт» виготовило технічний паспорт на господарське приміщення ХІ №8 по АДРЕСА_1 , площею 17.9 кв.м.
Також із копії технічного паспорта від 10.05.2017 року вбачається, що 10.05.2017 року ТзОВ «Західбудексперт» виготовило технічний паспорт на господарське приміщення ХІ №8 по АДРЕСА_1 , площею 17.9 кв.м.
Згідно договору купівлі-продажу від 25.03.2021 року, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Луцькою Г.В., зареєстрований в реєстрі за №216 між ОСОБА_4 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець), укладено договір згідно якого ОСОБА_4 передає в цілому у власність ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 приймає в цілому у власність господарське приміщення №ХІ (вбудоване), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (надалі за текстом - господарське приміщення), за грошову суму, передбачену цим договором. Господарське приміщення є вбудованим в багатоквартирний житловий будинок. Загальна площа господарського приміщення, згідно даних правовстановлюючого документа та Технічного паспорту, становить 17,9 (сімнадцять цілих дев'ять десятих) кв.м. Право власності Продавця на господарське приміщення зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.09.2017 року, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №99341430, виданим 05.10.2017 року державним реєстратором Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області Дзюбак Х.Б.; номер запису про право власності: 22666648; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1369917426101. Продаж господарського приміщення в цілому, за домовленістю сторін, вчиняється за суму 72 835,00 грн. без ПДВ.
Право власності на господарське приміщення, що є предметом цього договору виникає у покупця з моменту державної реєстрації права власності на господарське приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Продавець стверджує, що на момент укладення цього договору вищевказане господарське приміщення нікому іншому не відчужене, під забороною чи арештом, заставою в тому числі податковою заставою не перебуває, судового спору щодо нього також прав у третіх осіб немає. Продавець стверджує, що самовільного перепланування та переобладнання у відчужуваному господарському приміщенні не здійснювалось.
Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.03.2021 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на господарське приміщення ХІ (вбудоване), загальною площею 17,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1369917426101, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Із копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 24.01.2022 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1369917426101, вбачається, що 29.09.2017 року за ОСОБА_4 на підставі витягу з переліку інвесторів б/н від 28.09.2017 року, виданого підприємцем ОСОБА_3 , акту приймання-передачі б/н від 28.09.2017 року, між підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; договору купівлі-продажу нерухомого майна №28/09-11 від 25.07.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на господарське приміщення ХІ (вбудоване), об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 17.9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, 25.03.2021 року на підставі договору купівлі-продажу №216 від 25.03.2021 року, виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Луцькою Г.В., державним реєстратором - приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Луцькою Г.В. до реєстру внесено відомості про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 57288093 від 25.03.2021 року, про реєстрацію за ОСОБА_2 права приватної власності на господарське приміщення ХІ (вбудоване), об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 17.9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
У січні 2022 року позивачу стало відомо, що право власності на господарське приміщення ХІ (вбудоване), загальною площею 17,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1369917426101, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 25.03.2021 року зареєстровано за ОСОБА_2 .
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об'єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва.
Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об'єктом і результатом інвестицій (об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.
Статтею 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об'єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об'єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.
Згідно зі статтею 177 ЦК України до об'єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України). За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. Разом з тим не викликає сумніву, що майнові права є об'єктом цивільних правовідносин.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб'єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов'язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб'єктивне право, яке здатне бути самостійним об'єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (N 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).
В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.
Верховний Суд України у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12 визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі N 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15,від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі№ 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.
З огляду на вказане, громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Частиною першої статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Установлено, що згідно укладено 04.10.2016 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому №14/08-16 та підписаного 04.10.2016 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 акта прийому-передачі господарського приміщення згідно якого сторона 1 (ФОП ОСОБА_3 ) передає, а сторона 2 ( ОСОБА_1 ) приймає окреме господарське приміщення за №ХІ на цокольному поверсі, загальною площею 17,9 м.кв. в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже позивачем правомірно набуто право власносі на вказане приміщення, так як будинок за адресою: АДРЕСА_1 введений в експлуатацію.
Аналогічні правові висновки викладені у пункті 108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17 згідно якого, у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов'язань після завершення будівництва об'єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Положенням пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об'єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються такі документи: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об'єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо; 2) технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо).
Зазначеними нормами встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.
Таким чином саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування.
Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на нежитлове приміщення до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою.
Аналогічна правова позиціця викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року справа № 359/5719/17 (провадження № 14-8 цс 21).
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом установлено, і не заперечується третіми особами, що позивач виконав грошові зобов'язання за договором пайової участі у будівництві, за якими набув право вимоги, повністю сплативши вартість об'єктів будівництва, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права власності на об'єкти інвестування після завершення їх будівництва та введення в експлуатацію.
Суд відхиляє доводи представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Тиніва І.Д. про те, що позивач не подав доказів про виконання своїх грошових зобов'язань за договорами купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому №14/08-16 від 04.10.2016 р. - господарське приміщення загальною площею 17,9 кв.м., за номером ХІ, що розташоване в багатоквартирному житловому будинку, який знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 (платіжними квитанціями, виписками з банківського рахунку позивача), так як спростовуються пунктом 4.3 вказаного договору згідно якого, покупець сплачує кошти за цим договором готівкою (а.с.10).
На підтвердження сплати коштів за господарське приміщення 04.10.2016 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підписано акт прийому-передачі господарського приміщення (а.с. 13).
Також не підлягає задоволенню заява представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Тиніва І.Д. про відмову у задоволенні прозову за спливом позовної давності посилаючись на те, що позивач як перший інвестор повинен був дізнатись про порушене право 25 07.2017, тобто при укладенні повторного договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, оскільки є припущенням. Про реєстрацію за відповідачкою господарського приміщення загальною площею 17,9 кв.м., за номером ХІ, що розташоване в багатоквартирному житловому будинку, який знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 позивачу стало відомо 24.01.2022 року під час реєстрації за ним цього примішення (а.с.21).
Крім цього, вирішуючи спір у цій справі та застосовуючи норми права, які регулюють спірні правовідносини між сторонами, колегія суддів виходить з такого.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 4 та частини першої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: звернення до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу; визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див. постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (пункт 55) та від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).
Колегія суддів вважає, що у ОСОБА_1 виникло право на об'єкт інвестування з моменту завершення будівництва, тому він має право на витребування спірного нажитлового приміщення, яке вибуло поза його волею.
Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Так у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28 цс 20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України вважається таким, що порушує публічний порядок. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відтак, встановивши, що оспорювані позивачем правочини спрямовані на незаконне заволодіння належним позивачу об'єктом інвестування, суди повинні були дійти висновку про нікчемний характер таких правочині.
У постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний у силу закону.
Велика Палата Верховного Суду нагадувала неодноразово, за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.
Відмовляючи у задоволенні позову з посиланням на те, що для захисту порушенного права позивачем не пред'явлась вимога про визнання за ним майнових прав пов'язаних з створенням обкту нерухомого майна, тому позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушенного права є помилковим, так як судом першої інстанції не враховано вимог вищеквазаного закону та не звернуто уваги, що спірне господарське приміщення загальною площею 17,9 кв.м., за номером ХІ, занаходиться у багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 , який введений в експлуатацію та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи відповідає вимогам ст.388 ЦК України, так як у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов'язань після завершення будівництва об'єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.
Крім цього, згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Оскільки виконання інвестором власних інвестиційних зобов'язань після завершення будівництва об'єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником і саме витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи відповідає вимогам ст.388 ЦК України та є ефективним способом захисту порушеного права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно вимог п. п. 1, 3, 4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення ухвалені судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, тому оскаржуване рішення необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та витребувати з володіння ОСОБА_2 у власність позивача господарське приміщення №ХІ (вбудоване), об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 17.9 кв.м., яке розташоване у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 , яке належить йому на підставі договору купівлі - продадажу нерухомого майна №14-08/16 від 04.10.2016 року укладеного з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 і позивачем та складеним між ними 04.10.2016 року акту прийому - передачі вказаного господарського приміщення.
За змістом ст.382 ЦПК України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий судовий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки ОСОБА_2 була добросовісним набувачем спірного господарського приміщення, тому колегія суддів вважає за доцільне покласти судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги на позивача.
Керуючись ст. 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Савчука Василя Романовича задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2023 року скасувати й ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ФОП ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого нзаконного володіння задовольнити частково.
Витребувати з володіння ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 господарське приміщення №ХІ (вбудоване), об'єкт житлової нерухомості, загальною площею 17.9 кв.м., яке розташоване у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 та належить йому на підставі договору купівлі - продадажу нерухомого майна №14-08/16 від 04.10.2016 року укладеного з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та складеного між ними 04.10.2016 року акту прийому - передачі вказаного господарського приміщення.
Відмовити ОСОБА_1 у стягненні з ОСОБА_2 понесених судових витрат у цій справі.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 30 травня 2023 року.
Судді: В.Д.Фединяк
Л.В.Василишин
І.О.Максюта