про залишення без руху заяви
29 травня 2023 року Справа № 915/799/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М.,
розглянувши матеріали заяви
боржника: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ; ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Миколаївської області із заявою про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, сформованою у системі "Електронний суд" 22.05.2023 (вх. № 6468/23) в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства. Заявник, посилаючись на п. 2 та 4 ч. 2 ст. 115 Кодексу України з процедур банкрутства, просить відкрити провадження у справі про його неплатоспроможність, призначити керуючим реструктуризацією боргів арбітражного керуючого Белінську Наталію Олександрівну, оприлюднити оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на офіційному сайті ВГСУ, винести постанову. В обґрунтування заявник указує, що станом на дату звернення до суду має заборгованість у сумі 98513,31 грн. перед АТ КБ «Приват Банк», АТ «Перший Український Міжнародний Банк», АТ «Сенс Банк», яку не може погасити з причини недостатності коштів.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2023 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/779/23 та визначено головуючим у справі суддю Давченко Т.М.
Дослідивши матеріали поданої заяви, суд дійшов висновку про залишення її без руху, з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Статтею 113 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Вимоги до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність містяться, зокрема, у статтях 115, 116 КУзПБ.
Боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо: 2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців; 3) ухвалено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення; 4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності). До складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції. Зміст та форма заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство повинні відповідати приписам Кодексу України з процедур банкрутства.
Згідно з частиною першою статті 116 КУзПБ заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність подається боржником за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, а саме підстав, визначених у частині другій статті 115 Кодексу.
Зміст та форма заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство повинні відповідати положенням Кодексу України з процедур банкрутства.
Водночас, перелік документів (доказів), які в обов'язковому порядку додаються до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність чітко визначений, зокрема, частиною третьою статті 116 КУзПБ.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до положень статті 116 КУзПБ обов'язок подання документів, на підставі яких виникла заборгованість заявника, покладений на заявника.
Звертаючись до господарського суду із заявою про відкриття справи про неплатоспроможність фізична особа - боржник повинна розкрити повну та вичерпну інформацію про загальну суму заборгованості та строк виконання зобов'язань, а також документально підтвердити таку інформацію належними та допустимими доказами у розумінні вимог статті 76-77 Господарського процесуального кодексу України, що також передбачено пунктами 3, 14 частини третьої статті 116 КУзПБ.
Окрім того, положення Кодексу України з процедур банкрутства визначають обов'язок боржника у своїй заяві про відкриття справи навести всі обставини неплатоспроможності та документально їх підтвердити.
На виконання п. 3 ч. ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства, Боржником надано конкретизований список кредиторів і боржників, у якому Боржником не зазначено суми заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо перед кожним із кредиторів. У вказаному списку ОСОБА_1 зазначає про наявність 3 кредиторів, однак доказів, які підтверджують виникнення зобов'язання перед кожним із них (договорів, закону, тощо) до господарського суду не надано.
Окрім цього, заявником до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не додано належних доказів (договорів, квитанцій, банківських виписок тощо), що підтверджують суми грошових вимог кредиторів (заборгованості за основним зобов?язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов?язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором.
Заявниця зазначає, що у неї наявна заборгованість перед 3 кредиторами: АТ КБ «Приват Банк», АТ «Перший Український Міжнародний Банк», АТ «Сенс Банк».
На підтвердження заявлених боргових зобов'язань, заявником долучено до матеріалів заяви наступні документи:
- щодо боргу перед АТ КБ «Приват Банк» - надано копію анкети-приєднання до Договору про надання банківських послуг та виписку з кредитної історії, сформовану в електронному вигляді ТОВ "Українське бюро кредитних історій" станом на 05.04.2023;
- щодо боргу перед АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та АТ «Сенс Банк» жодних документальних доказів не надано.
Разом з тим, Боржниця надає розписку щодо заборгованості перед АТ «Альфа-Банк» у розмірі 24200 грн., проте суд зазначає, що надана розписка не є належним та допустимим доказом наявності боргу у розумінні приписів ГПК України.
За результатом указаних доказів неможливо здійснити аналіз відомостей та документів для досягнення мети підготовчого засідання, а саме підтвердження наявності кредитних зобов'язань та простроченої заборгованості, що утворилась у заявника перед кредиторами внаслідок порушення останнім своїх зобов'язань, розмір якої, згідно тверджень заявника, становить суму 98513,31 грн.
Надана боржником виписка з кредитної історії, сформована в електронному вигляді ТОВ "Українське бюро кредитних історій" свідчить про те, що за ОСОБА_1 станом на 05.04.2023 обліковується заборгованість перед АТ КБ "ПРИВАТБАНК" в розмірі 50997,21 грн - поточна, 2387,14 грн. - прострочена.
Разом з тим, інформація, яка розміщена на вебсайті є електронним доказом, а роздруківка такої інформації паперовою копією електронного доказу.
Відповідно до частин першої, другої статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Згідно вимог частини третьої статті 96 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
За змістом статті 3 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" бюро кредитних історій - це юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію (надалі - бюро); ведення кредитної історії - це діяльність бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію; "кредитна історія" - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону; користувач бюро - це юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає та має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію; кредитний звіт - це сукупність інформації про суб'єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії; кредитний правочин - це правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов'язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування або купівлі-продажу майна з відстроченням платежу).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" джерелами формування кредитних історій є відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб'єкта кредитної історії відповідно до цього Закону; відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю.
У статті 7 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" визначено перелік інформації, що містить кредитна історія, а саме, - це, серед іншого, наступна інформація про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної історії: відомості про кредитний правочин (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину), суму зобов'язання за укладеним кредитним правочином, вид валюти зобов'язання, строк і порядок виконання кредитного правочину, відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов'язання за кредитним правочином, дату виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір та стадія погашення, відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо), відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання.
У статті 11 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" визначено підстави та порядок надання кредитного звіту, а саме: бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів; кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням бюро або договором (частина 1), бюро надають інформацію, яка складає кредитні історії, виключно користувачам та іншим бюро на підставах, передбачених цим Законом (частина 3), бюро надають кредитні звіти користувачам за їх запитами на паперовому або електронному носіях на умовах, передбачених цим Законом та договором (частина 4), кредитні звіти надаються користувачам без права передачі їх або інформації, що міститься в них, третім особам (частина 5).
Відповідно до статті 13 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме: кредитним звітом та інформацією з реєстру запитів (частина 1); суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до бюро у порядку, визначеному Положенням про бюро (частина 2); бюро зобов'язане надати суб'єкту кредитної історії інформацію протягом двох робочих днів з дня отримання від нього відповідного запиту (частина 4).
Разом з тим, норми Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" не містять положень щодо порядку формування, форми та обов'язкових реквізитів кредитного звіту, наявність яких надавала б можливість ідентифікувати особу, яка відповідальна за його формування та відповідність даних самій кредитній історії.
За загальним правилом оформлення документації в частині підтвердження відповідності інформації, яку містить певний (конкретний) документ, відомостям, на підставі яких такий документ складений, відповідним належним підтвердженням є підписання документа відповідальною посадовою особою.
Проте, роздруківка кредитної історії, яка надана боржником в підтвердження наявності договірних зобов'язань, не підписана ані письмово, ані електронним цифровим підписом відповідною посадовою особою Кредитного бюро, а тому не може вважатися доказом у справі, який би підтверджував наявність кредитних зобов'язань, як про те стверджує боржник.
З огляду на викладене, кредитна історія боржника, складена Українським бюро кредитних історій, не може бути належним та допустимим доказом наявності грошових вимог в силу статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (постанова Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 904/4140/22, постанова Південно - Західного апеляційного суду від 13.02.2023 у справі № 916/2607/22).
Слід зауважити, що заявником не проведено досудової роботи щодо з'ясування розміру боргу, при цьому відомотсі, які можуть бути ортимані мають істотне значення для встановлення наявності та розміру заборгованості боржника перед кредиторами.
У заяві про відкриття провадження у справі Боржник зазначає, що докази, які підтверджують виникнення зобов'язання перед кожним із них (договорів, закону, тощо) до заяви не надано у зв'язку із їх відсутністю або втратою, проте не надає доказів на підтвердження вказаного.
Суд звертає увагу, що посилання Заявника на відсутність у нього оригіналів доказів не звільняє Заявника від обов'язку, визначеного п. 8 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, щодо зазначення у кого знаходяться оригінали доказів, та не звільняє від обов'язку вжити заходів щодо отримання засвідчених належним чином копій документів, у тому числі у суду або банківської установи. У разі обґрунтованої неможливості подання зазначених Заявником доказів, процесуальним законодавством передбачена можливість вчинення певних процесуальних дій Заявником (ч. 3 ст. 164, ст. 81 Господарського процесуального кодексу України).
В порушення приписів п. 8 ч. 3 ст. 116 КУзПБ боржником надано відомості про всі наявні рахунки боржника, однак довідок з банківських установ щодо залишку боргу суду не надано.
Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 116 КУзПБ до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додається декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства.
Згідно з ч. 5 ст. 116 КУзПБ, декларація про майновий стан подається боржником за три роки (за кожен рік окремо), що передували поданню до суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Декларація повинна містити інформацію щодо майна, доходів та витрат боржника і членів його сім'ї, що перевищують 30 розмірів мінімальної заробітної плати.
Як вбачається з поданої до суду заяви, заявником долучено декларації про майновий стан за 2020, 2021, 2022 роки.
До членів сім'ї боржника належать особи, які перебувають у шлюбі з боржником (у тому числі якщо шлюб розірвано протягом трьох років до дня подання декларації), а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника, інші особи, які спільно з ним проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких з боржником не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Крім того, відповідно до п. 9 Приміток до затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 21.08.2019 № 2627/5 форми Декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність, боржник за розділами декларації зазначає всю інформацію про членів сім'ї, яка йому відома та яку він може отримати з офіційних джерел (правовстановлювальні документи, відповідні державні реєстри). Якщо член сім'ї не надав боржнику інформацію і така інформація не може бути отримана ним з офіційних джерел, у відповідному рядку декларації зазначається "Член сім'ї не надав інформацію".
Водночас, до заяви не додано доказів звернення до відповідних офіційних джерел щодо отримання інформації про членів сім'ї, яка необхідна була йому для заповнення розділу ІІ та ІІІ декларацій про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність.
Так, у справі № 910/6639/20, Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на мету та цілі Кодексу України з процедур банкрутства інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів та належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
На переконання суду, коло членів сім'ї боржника в частини п'ятої статті 116 КУзПБ визначено у зв'язку із встановленням його обов'язку подати декларацію про майновий стан боржника за відповідною формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства, як додаток до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Подання декларації про майновий стан боржника полягає у необхідності підтвердження наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, зазначених у частині другій статті 115 КУзПБ.
Подання декларації про майновий стан надає можливість не лише встановити перелік та вартість майна, стан доходів та витрат на відповідну дату, а й динаміки розміру активів за відповідний період. Поряд з цим, ця декларація повинна містити відомості, що можуть свідчити про ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами.
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/6639/20 також зазначила, що включення до кола членів сім'ї осіб, які перебувають у шлюбі з боржником (у тому числі якщо шлюб розірвано протягом трьох років до дня подання декларації), а також їхніх дітей, у тому числі повнолітніх, батьків, осіб, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника, пояснюється фідуціарним, зазвичай, характером відносин боржника з цими особами (обов'язок діяти якнайкраще в інтересах таких осіб), що може сприяти ухиленню від виконання боржником зобов'язань перед кредиторами шляхом перереєстрації майна (майнових прав) на цих осіб. До цих зловживань правом боржник може вдатись незалежно від того, що ці особи проживають окремо від боржника, не пов'язані з ним спільним побутом та сімейними правами і обов'язками.
Окрім цього, зазначаючи у заяві про відкриття провадження про наявність боргу, заявницею у всіх деклараціях не указано про наявність фінансових зобов'язань боржника перед кредиторами, як не указано й витрат, здійснених боржницею протягом звітного періоду. Разом з тим, у розділі ІІ Декларацій заявницею указано про наявність доходу, який заявниця отримує за основним місцем роботи та соціальні виплати. За відсутності у деклараціях відомостей щодо витрат, неможливо встановити неплатоспроможність.
Вирішуючи питання про виконання боржником вимог п.12 ч. 3 ст. 116 КУзПБ, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 КУзПБ арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду.
Згідно із до ч.4 ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Таким чином, грошова винагорода арбітражного керуючого є заробітною платою за виконання ним своїх повноважень.
Передбачені п.12 ч. 3 ст. 116 КУзПБ докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень є гарантією оплати праці арбітражного керуючого в процедурі реструктуризації боргів боржника.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 116 Кодексу до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржником мають бути додані докази здійснення авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень. Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п?ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень (ч. 2 ст. 30 Кодексу). Згідно з ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", зокрема, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2684,00 грн. Таким чином, авансування винагороди керуючому реструктуризацією у розмірі п?яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за три місяці виконання повноважень становить 40260,00 грн. (2684,00*5*3).
Боржник у даному випадку надав суду Договір про оплату праці винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого від 20.03.2023.
Однак, суд вважає, що укладений боржником Договір про оплату праці винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого із конкретним арбітражним керуючим не може ототожнюватися з вимогами ст. 116 КУзПБ про авансування винагороди, оскільки цей договір не є гарантією справедливого проведення реструктуризації боргів боржника.
При цьому суд зауважує, що відповідно до приписів ст. 114 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Отже, відповідно до приписів ст. 28 Кодексу України з процедур банкрутства кандидатура арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією визначається судом шляхом автоматизованого відбору із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з числа арбітражних керуючих, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, за принципом випадкового вибору.
Крім того, арбітражний керуючий може бути відсторонений господарським судом від виконання повноважень розпорядника майна, керуючого реструктуризацією, керуючого санацією, ліквідатора, керуючого реалізацією за клопотанням учасника провадження у справі або за власною ініціативою у разі.
Таким чином, у разі непризначення арбітражного керуючого, з яким підписано договір, або його відсторонення судом, фактично призведе до того, що призначеному/новопризначеному судом арбітражному керуючому у разі відсутності авансованої боржником винагороди не буде гарантовано оплату праці.
Суд зауважує, що відповідно до ч.3 ст.28 Кодексу України з процедур банкрутства розпорядником майна, керуючим реструктуризацією, керуючим санацією, ліквідатором, керуючим реалізацією не можуть бути призначені арбітражні керуючі, які є заінтересованими особами у цій справі. На думку колегії суддів, укладення договору про оплату праці між боржником та арбітражним керуючим може сприяти неналежному виконанню обов'язків останнім, оскільки арбітражний керуючий може бути зацікавлений в однобічному розгляді справи, нехтуючи законними очікуваннями кредиторів щодо повернення боргу.
Обов'язок боржника авансувати вищенаведену винагороду арбітражного керуючого до звернення з відповідною заявою до суду встановлений Кодексом і подання доказів авансування є обов'язковою умовою, встановленою ч.3 ст.116 зазначеного Кодексу. При цьому, ані Кодекс, ані інші діючі норми законодавства, не передбачають права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому при поданні такої заяви, як не передбачають і умов, за яких суд може відстрочити, розстрочити чи звільнити заявника від здійснення авансування винагороди арбітражному керуючому (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №910/2629/20, від 23.11.2020 у справі №922/1734/20, від 19.11.2020 у справі № 927/203/20, від 17.02.2021 у справі №927/166/20).
Згідно з частиною першою статті 35 Кодексу України з процедур банкрутства у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду, про що не пізніше п'яти днів з дня її надходження постановляє ухвалу.
За приписами частини третьої статті 37 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Кодексу.
Відповідно до частин першої - другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Отже, приписами статті 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечить можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання, та прийняття її до розгляду судом першої інстанції.
Разом з тим частинами четвертою статті 174 Господарського процесуального кодексу України визначено негативний наслідок для позивача у разі невиконання вимог суду щодо усунення недоліків позовної заяви, а саме якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Згідно ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов?язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
При цьому, судом прийнято до уваги прецедентні рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28.10.98 та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.
Керуючись ст. 174, 234-235 ГПК України, ст. 2, 37, 113, 115, 116 Кодексу України з процедур банкрутства, суд
1. Заяву ОСОБА_1 б/н від 22.05.2023 про неплатоспроможність боржника залишити без руху.
2. Встановити заявнику 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків заяви.
3. Роз?яснити заявнику, що в разі не усунення всіх недоліків у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і повертається заявникові згідно з ч.4 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та ст. 38 Кодексу України з процедур банкрутства.
4. Копію ухвали надіслати заявникові на фактичну та електронну адресу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.М.Давченко