Справа № 571/151/17
Провадження № 1-кп/565/21/23
30 травня 2023 року м.Вараш
Колегія суддів Кузнецовського міського суду Рівненської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілих ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
провівши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Кузнецовського міського суду Рівненської області судовий розгляд кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015180190000630 від 13 вересня 2015 року по обвинуваченню ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Березове Рокитнівського району Рівненської області, громадянина України, не одруженого, з повною середньою освітою, не працюючого, військовозобов'язаного, раніше не судимого, проживаючого в АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.296, п.7 ч.2 ст.115 КК України,
13 вересня 2015 року приблизно о 16 годині 30 хвилин ОСОБА_9 , знаходячись у громадському місці - на автомобільній дорозі територіального значення сполученням Борове-Рокитне-Вежиця, на відстані приблизно 2 км від с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, неподалік урочища «Юзефін», умисно вчинив грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що полягало у ігноруванні загальноприйнятих норм моралі та проявилось у тому, що він безпричинно, демонструючи особливу зухвалість, використовуючи заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень предмет - дерев'яну палицю, наздогнав ОСОБА_11 , жителя с.Дроздинь Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, який намагався втекти від нього, та завдав йому дерев'яною палицею по голові щонайменше один удар, який перебуває у прямому причинному зв'язку зі спричиненням потерпілому ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя у момент заподіяння, а саме: черепно-мозкової травми з переломами кісток склепіння черепа, просторими крововиливами над, під оболонки та в речовину головного мозку, що супроводжувалась пошкодженням його речовини, набряком-набуханням головного мозку та його компресією, від яких 16 вересня 2015 року о 19 годині 10 хвилин настала смерть ОСОБА_11 .
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за п.7 ч.2 ст.115, ч.4 ст.296 КК України не визнав та показав, що він проживає у с.Березове Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області. У неділю 13 вересня 2015 року приблизно о 12:00 год. він зустрівся у своєму селі з ОСОБА_12 та вони пили каву. Біля 15:00 год. від односельчан вони почули, що на урочищі «Юзефін» щось відбувається, нібито туди їдуть мешканці с.Дроздинь Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області та буде бійка. Вони зупинили попутний автомобіль - бус білого кольору, та попросили підвезти їх на те місце, щоб подивитись на бійку з цікавості. По приїзду на ділянку автомобільної дороги сполученням Борове-Рокитне-Вежиця неподалік урочища «Юзефін» вони вийшли та побачили, що автомобільна дорога перекрита якимось невеликими дерев'яними палками, з двох сторін від дороги та на ній перебувало близько тридцяти осіб чоловічої статі. Водій злякався та висадив їх на відстані від цього місця, проте їм захотілось подивитись, що там відбувається, і вони підійшли на відстань приблизно 100 м від цих осіб. Ці особи на дорозі та з двох сторін від неї були в балаклавах та з палками або битами в руках, їх розмови ОСОБА_9 не чув. На автодорозі стояли автомобілі, пізніше він побачив, що автомобілі їхали зі сторони с.Березове. Зокрема, він пригадує, що там був автомобіль «Форд Транзит» сірого кольору, а також бус салатового кольору. Біля цього салатового буса були люди з битами та палицями, у балаклавах, цих осіб він не знає. Особи на автодорозі почали битись між собою, крім того, було чутно, що ці особи б'ють автомобілі. Коли вони з ОСОБА_12 почули постріли, то сховались у придорожньому лісі, забігши вглиб приблизно на 150 м, та перебували там приблизно 30 - 40 хвилин. Після цього вони пішли в сторону свого села Березове, по дорозі його з ОСОБА_12 підібрав незнайомий їм водій легкового автомобіля, вони повернулись до села приблизно о 16:00 год. ОСОБА_9 показав, що у таких бійках «село на село» він ніколи участі не брав. Про побиття під час цієї події ОСОБА_11 йому стало відомо на наступний день. Громадський порядок він не порушував, взагалі нічого протиправного не робив, ніяких предметів в руках не мав, тілесні ушкодження ОСОБА_11 не завдавав і взагалі його у тому місці не бачив, як і не бачив, щоб хтось спричиняв йому тілесні ушкодження. ОСОБА_9 припустив, що може знати когось з тих осіб, які перебували на автомобільній дорозі сполученням Борове-Рокитне-Вежиця у ділянці урочища «Юзефін» у той день, але впізнати нікого не міг, адже близько до цих осіб вони з ОСОБА_12 не підходили, а на обличчях цих осіб були балаклави. ОСОБА_9 також показав, що того дня алкогольні напої він не вживав та був тверезий.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим, його вина у заподіянні потерпілому ОСОБА_11 тяжкого тілесного ушкодження, яке перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з настанням його смерті, доведена дослідженими в судовому засіданні доказами.
З рапорту оперативного чергового Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_13 про реєстрацію відомостей про подію № 2967 від 13.09.2015 вбачається, що 13.09.2015 о 21:50 год. по телефону надійшло повідомлення медсестри центральної районної лікарні Панько про те, що в реанімаційне відділення ЦРЛ госпіталізований ОСОБА_11 , 1999 р.н., житель с.Дроздинь, учень загальноосвітньої школи, з діагнозом: важка черепно-мозкова травма.
З письмової інформації Рокитнівської центральної районної лікарні № 1125 від 14.09.2015 вбачається, що ОСОБА_11 , 1999 р.н., житель с.Дроздинь Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, 13 вересня 2015 року о 19:15 год. поступив в реанімаційне відділення вказаного медичного закладу з діагнозом: важка закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку важкого ступеня, субарахноїдально-паренхиматозний крововилив, перелом склепіння черепа з переходом на основу черепа (?), забій грудної клітки справа, підшкірна гематома потиличної ділянки.
З огляду на вищезазначену письмову інформацію, у якій вказано час поступлення ОСОБА_11 до Рокитнівської центральної районної лікарні - 13.09.2015 о 19:15 год., суд не вбачає підстав вважати встановленим час вчинення злочину, зазначений о розділі «Опис злочину» у графі «Дата скоєння» в рапорті оперативного чергового Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_13 про реєстрацію відомостей про подію № 2967 від 13.09.2015 (21:00 год.), та відхиляє доводи захисника щодо невстановлення місцеперебування ОСОБА_11 до 21:00 год. 13 вересня 2015 року.
Суд відхиляє також доводи сторони захисту про те, що медична картка стаціонарного хворого Рокитнівської центральної районної лікарні № 6851 стороні захисту не відкривалась в порядку ст.290 КПК України, у зв'язку з чим є недопустимим доказом. Вказана медична картка судом не досліджувалась, про її включення до переліку доказів прокурор не клопотав, а посилання на неї у письмовій інформації Рокитнівської центральної районної лікарні № 1125 від 14.09.2015 не свідчить про недопустимість самого цього документу як доказу.
Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть ОСОБА_11 № 481 від 17.09.2015, виданим КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи» Рівненської обласної ради, причиною смерті ОСОБА_11 , 1999 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у нейрохірургічному відділенні ЦМЛ м.Рівне, стала внутрішньочерепна травма з переломом кісток черепа та крововиливами в речовину головного мозку.
З протоколу від 17.09.2015 огляду трупа ОСОБА_11 , проведеного у період з 11:20 год. до 12:20 год., вбачається, що на тілі ОСОБА_11 виявлено наступні тілесні ушкодження: садно на чолі справа; синець навколо правого ока; синець на правому плечі; синець на правій підпахвинній ділянці. При проведенні розтину грудної клітки пошкоджень цілісності ребер та грудної клітки, ушкоджень внутрішніх органів не виявлено. При розтині м'яких тканин голови, на них виявлені множинні крововиливи, а також множинні переломи склепіння черепа.
Суд відхиляє доводи сторони захисту щодо недопустимості вищезазначеного протоколу огляду трупа як доказу через те, що в якості понятих у вказаній слідчій дії брали участь працівники КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи». Захисник, стверджуючи, що поняті ОСОБА_14 та ОСОБА_15 є працівниками вказаної установи, будь-яких документів у підтвердження таких обставин не надав. Крім того, у частині 7 статті 223 КПК України зазначено осіб, які не можуть бути понятими, до яких відносяться потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження. Будь-яких відомостей, що поняті ОСОБА_14 та ОСОБА_15 відносяться до таких осіб у даному кримінальному провадженні, суду не надано.
Також не свідчить про недопустимість протоколу від 17.09.2015 огляду трупа ОСОБА_11 і відмінність кількості зазначених у цьому протоколі тілесних ушкоджень з описаними у висновку судово-медичного експерта № 493 від 16.10.2015, оскільки огляд трупа та проведення судово-медичної експертизи є різними слідчими діями. Наведений у протоколі огляду трупа перелік пошкоджень не суперечить даним вищезазначеного висновку.
З висновку експерта № 493 від 16.10.2015, за результатами судово-медичної експертизи, проведеної лікарем судово-медичним експертом КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи» Рівненської обласної ради ОСОБА_16 , встановлено наступне.
За даними медичної карти № 17388, ОСОБА_11 13 вересня 2015 року був госпіталізований у Рокитнівську ЦРЛ, звідки 14 вересня 2015 року за терміновими показами був переведений у нейрохірургічне відділення ЦМЛ м.Рівне, де при наступному його клінічному обстеженні, оперативному втручанні і лікуванні (по 16.09.2015) лікарями був встановлений наступний діагноз: «Важка черепно-мозкова травма. Множини лінійні переломи кісток склепіння черепа. Забій головного мозку важкого ступеня з формуванням внутрішньомозкової травматичної гематоми правої півкулі головного мозку».
При експертизі 17.09.2015 трупа ОСОБА_11 були виявлені ознаки вищезазначеної черепно-мозкової травми у вигляді садна на чолі справа, синця у правій лобно-скроневій ділянці з переходом на виличну, синця навколо правої очної щілини, крововиливу на слизовій оболонці верхньої губи, крововиливів у м'які тканини голови; множинних переломів кісток черепа; крововиливів над, під оболонки та в речовину головного мозку з розмізженням його речовини. Крім цього, в ході розтину у ОСОБА_11 були виявлені наступні ушкодження: садно у правій надплічній ділянці, синець на зовнішній поверхні правого плечового суглоба, синець на правій задньо-боковій поверхні грудей з переходом у підпахвинну ямку, синець на правій боковій поверхні грудей (по нижньому краю реберної дуги), синець на передній поверхні середньої третини лівого плеча, синець на зовнішній поверхні середньої третини лівого передпліччя.
Усі вищевказані ушкодження утворились прижиттєво незадовго до поступлення потерпілого на лікування у Рокитнівську ЦРЛ, цілком можливо у зазначений в наданій постанові термін - 13.09.2015 близько 17:00 год. Це підтверджується наведеними у медичній карті № 17388 та відміченими під час розтину морфологічними особливостями травмування речовини і оболонок головного мозку, наявністю темно-червоного забарвлення крововиливів, відсутністю ознак зрощення переломів, забарвленням синців, станом поверхонь саден тощо.
Види виявлених на тілі ОСОБА_11 ушкоджень (переломи, синці, садна, крововиливи) свідчать про дію тупих предметів. Їх чисельність, розміри, локальний характер та локалізація на різних поверхнях і частинах тіла, в сукупності, дають підстави стверджувати про заподіяння вказаних ушкоджень внаслідок багаторазових (не менше 11) травматичних впливів тупих предметів з обмеженою поверхнею, що загалом властиво для побиття - нанесення численних ударів у зазначені ділянки тіла руками (в тому числі кулаком), взутою ногою, коліном, палицею тощо, з силою, достатньою для спричинення даних ушкоджень. Індивідуальні особливості обмежених поверхонь тупих предметів (за якими можна було б їх ідентифікувати) у характері ушкоджень не відобразились.
Особливості черепно-мозкової травми у ОСОБА_11 , а саме: локалізація місць прикладання сили (права лобно-тім'яно-скронева ділянка), що обумовила її виникнення, характер переломів та ушкодження речовини і оболонок мозку, в сукупності, вказують на дію тупого предмета з обмеженою поверхнею, і загалом така травма властива для не менше трьох ударів таким предметом у вказану ділянку проекції кісток склепіння черепа.
Чисельні ушкодження голови, які є слідами неодноразового прикладання сили і, в свою чергу, обумовили виникнення черепно-мозкової травми, не можуть розглядатися окремо. Кожний удар в ділянку голови, незалежно від того, чим він наносився (рукою, ногою чи іншим травмуючим предметом), посилював дію попереднього, призводив до травматизації головного мозку та створював реальну небезпеку для життя, а тому, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, вказані вище тілесні ушкодження ділянки голови відносяться до тяжких.
Решта ушкоджень у ОСОБА_11 (синці та садно на тулубі, синці на руках) кваліфікуються як легкі.
Судово-медичних даних для визначення послідовності виникнення ушкоджень у ОСОБА_11 немає.
Смерть ОСОБА_11 настала внаслідок черепно-мозкової травми з переломами кісток склепіння черепа, просторими крововиливами над, під оболонки та в речовину головного мозку, що супроводжувалась пошкодженням його речовини, набряком-набуханням головного мозку та його компресією. Це підтверджується характером виявлених при розтині трупа ушкоджень, а також результатами судово-гістологічного дослідження шматочків внутрішніх органів (масивні субарахноїдальні крововиливи з ділянками забою речовини у вигляді ділянок деструкції, з вогнищами некрозу).
Таким чином, між отриманою ОСОБА_11 травмою голови та настанням його смерті існує прямий причинно-наслідковий зв'язок. Синці та садно на тулубі, синці на руках - в причинному зв'язку з настанням смерті не знаходяться.
Судово-медичних даних щодо положення потерпілого при нанесенні йому ударів немає. Розташування виявлених ушкоджень на протилежних поверхнях та різних анатомічних ділянках тіла свідчить про те, що взаємне розташування потерпілого та особи, яка спричиняла ушкодження, змінювалось: в один період подій потерпілий був повернутий до особи, що наносила удари, передньою поверхнею тіла, в інший - боковими.
Судово-медичних даних, щодо вчинення ОСОБА_11 активного опору нападнику (нападникам), при експертизі не отримано. Встановлений характер черепно-мозкової травми у нього (поширені крововиливи над, під оболонки і в речовину головного мозку та її пошкодження) зазвичай призводить до різного ступеня вираження порушення свідомості та її втрати, що природно виключає можливість здійснення потерпілим активних дій після спричинення йому зазначеної травми голови. Але можна вказати, що синець на зовнішній поверхні середньої третини лівого передпліччя може бути наслідком закривання рукою від заподіюваних ударів.
Чисельність, різноманітність, масивність і локалізація тілесних ушкоджень на різних анатомічних ділянках тіла, виявлених на трупі ОСОБА_11 , виключає можливість утворення їх комплексу за умов падіння з висоти власного росту чи спричинення власноруч, а свідчить про неодноразову дію (не менше 11 разів) травмуючого предмета, що властиво для побиття.
Захисник звертав увагу суду на те, що в матеріалах досудового розслідування наявна постанова слідчого СВ Рівненського МВ УМВС в Рівненській області ОСОБА_17 від 16.09.2015 про призначення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_11 з метою встановлення причин його смерті, а даний слідчий не входив у групу слідчих у даному кримінальному провадженні. Ці доводи суд відхиляє, адже, як вбачається з висновку експерта № 493 від 16.10.2015, лікар судово-медичний експерт КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи» Рівненської обласної ради ОСОБА_16 проводив експертизу на підставі постанови старшого слідчого в ОВС - криміналіста відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи СУ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_18 . Така особа входила до групи слідчих у даному кримінальному провадженні, і відповідна постанова наявна в матеріалах досудового розслідування кримінального провадження. З цих самих підстав суд відхиляє і доводи сторони захисту про те, що судово-медична експертиза лікарем судово-медичним експертом КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи» Рівненської обласної ради ОСОБА_16 у висновку № 493 від 16.10.2015 безпідставно зазначена як первинна, оскільки нібито первинна експертиза мала бути проведена на підставі постанови слідчого ОСОБА_17 . Будь-який інший висновок судово-медичного експерта, крім висновку експерта № 493 від 16.10.2015, суду не надавався та не досліджувався, та в матеріалах кримінального провадження відсутній.
Не свідчить про недопустимість як доказу вищезазначеного висновку експерта і те, що у постанові слідчого ОСОБА_18 від 17.09.2015 про її призначення зазначено про те, що подія мала місце 13.09.2015 о 17:00 год., у той час як зі встановлених судом обставин вбачається, що тілесні ушкодження ОСОБА_11 було спричинено о 16:30 год. того ж дня, адже згідно з п.1 ч.1 ст.91 КПК України час вчинення кримінального правопорушення відноситься до обставин, які у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, і наявність у одного зі слідчих групи слідчих станом на 17.09.2015, лише за чотири дні досудового розслідування, відомостей про час вчинення злочину, який відрізняється від встановленого в подальшому, не утворює обґрунтованих сумнівів у допустимості як доказу висновку експерта.
Крім того, захисник звертав увагу на те, що у висновку № 493 від 16.10.2015 судово-медичний експерт у розділі «Дослідна частина» посилається на відомості з медичної картки стаціонарного хворого № 17388 Рівненської ЦМЛ на ім'я ОСОБА_11 , а також у розділі «Дані лабораторних та додаткових методів дослідження» - на висновки експерта № 394 від 22.09.2015 та № 1178 від 13.10.2015, які стороні захисту в порядку ст.290 КПК України не відкривались, крім того, на недодержання передбаченого КПК України процесуального порядку вилучення вказаної медичної картки. Вказані обставини, на переконання захисника, свідчать про недопустимість висновку судово-медичної експертизи № 493 від 16.10.2015 як доказу.
З такими висновками захисника погодитись не можна, адже відповідно до п.2.11 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995, коли при відповіді на питання, поставлені перед експертизою, виникає необхідність у проведенні судово-медичних лабораторних досліджень, судово-медичний експерт має право надіслати всі необхідні матеріали на ці дослідження. Порядок, організація та вид лабораторного дослідження визначаються правилами проведення окремих видів експертиз, затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17 січня 1995 року.
Пунктом 1.10 Правил проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи, які також затверджені вищезазначеним Наказом МОЗ України, передбачено, що у випадках смерті у лікувально-профілактичних установах особи, яка померла внаслідок насильства або при підозрі на нього, керівник даної установи зобов'язаний надіслати разом з трупом до моргу оригінал історії хвороби та одяг померлого, якщо він не був вилучений органами дізнання або не був виданий родичам померлого. Крім того, пунктом 1.24.3 вказаних Правил вилучення органів та тканин для лабораторних досліджень передбачено одним з етапів проведення експертизи трупів.
У постанові від 17.09.2015 про призначення судово-медичної експертизи слідчий ОСОБА_18 уповноважив експерта вилучити шкірні клапті з найбільш характерних ран об'єкта експертизи, під час її проведення провести необхідні подальші судово-медичні дослідження: судово-токсикологічне, судово-імунологічне, судово-гістологічне, судово-цитологічне, медико-криміналістичне.
Не свідчить про недопустимість висновку № 493 від 16.10.2015 і незазначення у постанові слідчого ОСОБА_18 про призначення цієї експертизи про те, що експертів слід попередити про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Відповідно до ст.102 КПК України, відомості про здійснення такого попередження є вимогою до висновку експерта, а не постанови про призначення експертизи, і такі вимоги КПК України у висновку № 493 від 16.10.2015 дотримані.
З огляду на викладене, суд вважає висновок експерта № 493 від 16.10.2015 за результатами судово-медичної експертизи, проведеної лікарем судово-медичним експертом КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи» Рівненської обласної ради ОСОБА_16 , належним та допустимим доказом.
Допитаний в судовому засіданні лікар судово-медичний експерт КЗ «Обласне бюро судово-медичної експертизи» Рівненської обласної ради ОСОБА_16 повністю підтвердив підсумки, наведені у висновку експерта № 493 від 16.10.2015, та надав наступні роз'яснення. Усі нанесені ОСОБА_11 удари, які перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з настанням його смерті, а саме: не менше трьох ударів тупими предметами з обмеженою поверхнею (руками, у тому числі кулаком, взутою ногою, коліном, палицею тощо) у ділянку проекції кісток склепіння черепа, - слід розглядати у їх сукупності. Кожен з них спричинив ОСОБА_11 тяжкі тілесні ушкодження. Розташування та інші ознаки тілесних ушкоджень на голові виключають їх самоспричинення. Усі тілесні ушкодження, що утворились у ділянці голови ОСОБА_11 , спричинені в результаті цих не менше трьох ударів, є тяжкими та перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з наслідком у виді його смерті.
Потерпілий ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що він разом з сім'єю проживає у с.Дроздинь Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області. Його син ОСОБА_11 13 вересня 2015 року зранку ходив на церковне зібрання, після чого близько 12:00год. вийшов у село. Більше ОСОБА_7 сина живим не бачив. У цей день, близько 17:00 год., йому зателефонував хтось з односельців та повідомив, що в урочищі «Юзефін» між с.Глинне та с.Березове, була якась бійка, автомобільна дорога була заблокована, і ті, хто її заблокував, перебували з двох сторін від неї, а також що його син ОСОБА_11 доставлений до с.Березове. ОСОБА_7 хотів їхати до сина, проте йому повідомили, що дорога перекрита. Пізніше того ж дня йому зателефонували з Рокитнівської лікарні та повідомили, що туди доставлено його сина. Зі слів односельчан ОСОБА_7 відомо, що після того, як його сина ОСОБА_11 вдарили, він просив нападників не бити його, проте дівчата, які були у тому місці, хто саме - потерпілому невідомо, кричали : «Добивай!». Зранку 14.09.2015 він приїхав до відділення швидкої допомоги Рокитнівської лікарні та побачив свого сина ОСОБА_11 , який був без свідомості. Він побачив у нього травму голови, обличчя було запухле з однієї сторони, ока не було видно. Тілесних ушкоджень на тілі сина він не бачив, ОСОБА_11 був у одязі. Каретою швидкої допомоги його було направлено до Рівненської лікарні, до свідомості він більше не приходив. Як ОСОБА_11 опинився у місці події, а також чому після отримання травм його доправили до с.Березове, ОСОБА_7 невідомо.
Потерпіла ОСОБА_8 від надання суду показань відмовилась на підставі ст.63 Конституції України та п.6 ч.1 ст.56 КПК України.
Допитаний судом свідок ОСОБА_19 показав, що він проживає у с.Дроздинь Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області. 13 вересня 2015 року, у неділю, приблизно після 14-15 години, він разом з односельчанами ОСОБА_11 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 на належному останньому автомобілі марки «Форд Транзит» рухались автодорогою Борове-Рокитне-Вежиця з с.Дроздинь до смт.Рокитне, ОСОБА_20 був за кермом. Коли вони проїхали урочище «Юзефін», приблизно через 1 км за собором, не доїжджаючи до с.Глинне, вони побачили, що обидві смуги проїжджої частини дороги перекрито дерев'яними палками та стовпчиками з лісництва, таким чином, що проїхати автомобілем було неможливо. У цей час на дорозі будь-яких осіб не було. Приблизно за 2-3 м до цієї барикади ОСОБА_20 зупинив автомобіль, і ОСОБА_19 , ОСОБА_11 , ОСОБА_23 , ОСОБА_22 вийшли на дорогу, щоб розібрати ці перешкоди на смузі. У цей час, коли вони розкидали перешкоди, з обох сторін лісового масиву до їх автомобіля вийшли люди, вони були з сусіднього села, проте добре свідок їх не знає. Цих осіб було більше тридцяти, вони були агресивно налаштовані, частина з них була в масках або з обличчями, закритими футболками, в руках вони тримали палки, штахети, інше знаряддя типу бити. Вони вийшли з кулаками та погрозами, коли підходили, нецензурно лаялись, зміст їх розмов був на кшталт: «Дроздинці, вам кінець!». Ці особи бігли до них, по їх вигляду та мові було видно, що вони агресивно налаштовані. Усі, хто вийшов з автомобіля, почали тікати до нього. У цей час водій автомобіля ОСОБА_20 завів двигун автомобіля та почав повільно рухатись, ОСОБА_19 та інші його односельчани заскакували у транспортний засіб на ходу. Останнім біг ОСОБА_11 , і коли ОСОБА_11 був від автомобіля на відстані 5-7 м, ОСОБА_19 чітко побачив, як його наздогнав ОСОБА_9 , як відомо свідкові, він має прізвисько ОСОБА_24 , в руках він тримав дерев'яну палку округлої форми довжиною приблизно 1 м, та цією палкою, наздоганяючи, наніс ОСОБА_11 удар по голові ззаду, від якого ОСОБА_11 впав. ОСОБА_19 також побачив, що до ОСОБА_11 підбігли також і інші особи, хтось з них був у балаклавах, хтось з футболками на обличчі та голим торсом, вони оточили ОСОБА_11 , проте цих осіб свідок не знає та впізнати не може. Свідок показав, що ОСОБА_9 до події він також не знав, проте однозначно ствердив, що саме він наніс ОСОБА_11 один удар по голові палкою, яку тримав в руках, від цього удару ОСОБА_11 впав на землю. Хто і скільки ударів наносив ОСОБА_11 в подальшому, свідок не бачив, так як вони швидко поїхали з цього місця, оскільки злякались, поїхали далі в сторону с.Глинне, проте повернули до с.Познань, оскільки боялись, що по дорозі до смт.Рокитне буде ще якась засідка, та іншими лісовими дорогами надвечір повернулись до с.Дроздинь, повертатись на місце, де залишився ОСОБА_11 , вони також злякались. Свідок ОСОБА_19 показав, що будь-якої зброї при собі він та його односельчани в автомобілі не мали. По поверненню до села свідкові від односельчан та родичів ОСОБА_11 стало відомо, що його побили та він був доправлений до лікарні.
Свідок ОСОБА_20 в суді дав аналогічні показанням свідка ОСОБА_19 показання щодо спільної поїздки 13 вересня 2015 року до смт.Рокитне, обстановки на місці події у момент зупинки транспортного засобу, осіб, які їхали в автомобілі, осіб, які виходили з метою розбирання перешкод для руху автомобіля, обставин, за яких до них з обох сторін лісового масиву вийшли агресивно налаштовані особи з палками, бітами, деякі в балаклавах та футболках на голові, вказав, що ОСОБА_11 біг останнім. Крім того, свідок показав, що він керував даним автомобілем, також хотів вийти розбирати перешкоди на дорозі, проте не встиг, і як тільки побачив, що до них наближаються агресивно налаштовані люди, розпочав його рух. Це було можливим, оскільки більшу частину перешкоди хлопці встигли розібрати. Причина такої агресії зі сторони осіб, які вийшли з лісу, свідкові невідома. ОСОБА_20 показав, що по частинах автомобіля ці особи кидали каміння, чув щонайменше два удари по склу. Він озирнувся та побачив, що ОСОБА_11 біжить за автомобілем. Свідок показав, що особисто він не бачив, чи завдавали ударів ОСОБА_11 і хто саме. Проте ОСОБА_11 не встиг заскочити до буса, і вони поїхали. Як вони від'їхали з цього місця, одразу повідомили родичів ОСОБА_11 про подію. Усі були налякані, тому коли їм вдалось втекти на автомобілі, вони поїхали до лісу у безпечне місце, переводили там дух та чекали. Через 3-4 години свідок дізнався про долю ОСОБА_11 .
Свідок ОСОБА_21 в суді дав аналогічні показанням свідка ОСОБА_19 показання щодо спільної поїздки з с.Дроздинь Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, де вони проживають, до смт.Рокитне 13 вересня 2015 року, обстановки на місці події у момент зупинки транспортного засобу, осіб, які їхали в автомобілі, обставин, за яких до них з обох сторін лісового масиву вийшли агресивно налаштовані особи з палками, бітами та камінням. Свідок уточнив, що перешкода на дорозі складалась з палок та каміння, з автомобіля для того, щоб її розібрати, виходили ОСОБА_19 та ОСОБА_11 , а коли у бік їх автомобіля почали бігти агресивно налаштовані люди, водій ОСОБА_20 почав рух, при цьому ОСОБА_19 та ОСОБА_11 бігли за автомобілем, ОСОБА_19 встиг заскочити до нього, а ОСОБА_11 - ні. Свідок показав, що бачив, як ці особи в балаклавах почали бити ОСОБА_11 . Проте з цих осіб він нікого не впізнав, чим та куди наносили удари ОСОБА_11 , свідок не бачив, від односельчан чув припущення, що одним з них був ОСОБА_9 .
Аналогічні показанням свідка ОСОБА_19 показання щодо спільної поїздки з с.Дроздинь Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, де вони проживають, до смт.Рокитне 13 вересня 2015 року, обстановки на місці події у момент зупинки транспортного засобу, осіб, які їхали в автомобілі, обставин, за яких до них з обох сторін лісового масиву вийшли агресивно налаштовані особи з палками, штахетами з паркану та камінням, надав і допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_23 . Разом з тим, свідок уточнив, що ця подія мала місце приблизно о 15:00 год. - 16:00 год., він разом з ОСОБА_19 та ОСОБА_11 виходив на дорогу розбирати перешкоду, яка складалась з колод дерев порід сосна та береза. Свідок показав, що до буса він застрибав перед ОСОБА_19 та ОСОБА_11 , на натовп не дивився, не побачив, чи встиг ОСОБА_11 заскочити, його відсутність побачив вже у лісі, нанесення ОСОБА_11 ударів він не бачив, як не бачив у місці події і ОСОБА_9 . Від односельчан свідок чув припущення, що одним з тих осіб, які били ОСОБА_11 , був ОСОБА_9 .
Свідок ОСОБА_25 в суді показала, що 13 вересня 2015 року у період часу між 16:00год. та 17:00 год. вона їхала у автомобілі з братом ОСОБА_26 , який був за кермом, автодорогою сполученням Борове-Рокитне-Вежиця у напрямку смт.Рокитне. Не доїжджаючи до с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, на дорозі вони побачили кілька незнайомих молодих осіб чоловічої статі. Двоє з них жестом попросили їх зупинитися, що вони і зробили. Поряд з цими двома хлопцями на узбіччі лежав ще один хлопець, що був без свідомості, якого вони попросили доправити до лікарні с.Березове. При цьому вони не пояснювали, що саме сталось. ОСОБА_26 погодився, ці хлопці допомогли помістити третього хлопця, який був без свідомості, до салону їх автомобіля, та попередили їх, щоб далі цією дорогою вони не їхали, бо не проїдуть. Свідок та її брат завезли цього хлопця до лікарні с.Березове та залишили там. Що з ним сталось, вони не питали, а ті хлопці на дорозі їм не пояснювали, хлопець був без свідомості, на ньому була кров, але де саме, свідок не пригадує.
Свідок ОСОБА_27 в суді показав, що він працював на посаді фельдшера швидкої допомоги у с.Березове Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області. 13 вересня 2015 року він чергував, під вечір на відділення привезли хлопця, як пізніше стало відомо свідку - ОСОБА_11 , з закритою черепно-мозковою травмою та великою гематомою ззаду на голові (на потилиці). Крові на потерпілому не було. Він перебував у свідомості, проте нічого не говорив. У пункті ОСОБА_11 обстежив лікар Редько, хворому надали невідкладну допомогу (знеболююче та необхідні лікарські препарати) та повезли його до Рокитнівської лікарні, по дорозі він втрачав свідомість. До лікарні ОСОБА_11 привезли вже надвечір, дорога зайняла близько 1 години 10 хвилин часу.
Свідок ОСОБА_28 в суді показав, що він проживає в с.Березове Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області. 13 вересня 2015 року в обідню пору на прохання ОСОБА_9 він підвозив його та ОСОБА_12 по селу. Перед цим, як відомо свідкові, була бійка неподалік урочища «Юзефін», у якій брали участь його односельчани, проте хто конкретно - він не знає, так як у той день на тому місці не був. Свідкові відомо, що у той день «трохи потрощили машини та трохи побили людей».
Свідок ОСОБА_29 в суді показав, що він проживає в с.Березове Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області. 13 вересня 2015 року, у неділю, вдень він вживав спиртні напої та перебував у стані алкогольного сп'яніння. Приблизно о 16-17 годині він опинився на автомобільній дорозі сполученням Борове-Рокитне-Вежиця неподалік урочища «Юзефін» та стояв на трасі. Він вийшов на асфальтове покриття проїжджої частини дороги, при цьому по дорозі рухався якийсь бус, який збив його, він злетів з траси та отримав перелом руки. Свідок не бачив, щоб дорога у тому місці була перекрита. Після дорожньо-транспортної пригоди його одразу доправили до пункту швидкої допомоги с.Березове. Коли він був на цьому пункті та йому надавали допомогу, до пункту привезли якогось хлопця, після чого його та цього хлопця каретою швидкої допомоги повезли до Рокитнівської лікарні, при цьому хлопець був у свідомості. Свідкові відомо, що раніше хтось з мешканців с.Дроздинь на автомобілі збив когось з мешканців с.Глинне та покалічив.
Показання свідків ОСОБА_28 та ОСОБА_29 ані прямо, ані опосередковано не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, чи будь-яких інших обставин, які мають значення для нього, а також для встановлення достовірності чи можливості використання інших доказів. Відтак, на підставі ст.85 КПК України суд констатує, що показання двох вищезазначених свідків є неналежними доказами у даному кримінальному провадженні.
Як вбачається з протоколу від 15.09.2015 пред'явлення особи для впізнання за фотознімками з участю свідка ОСОБА_19 , а також довідки до вказаного протоколу із зазначенням осіб, зображених на фотознімках, свідок ОСОБА_30 вказав на ОСОБА_9 як на особу, яка 13.09.2015 близько 16:30 год. в урочищі «Юзефін» неподалік с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області нанесла удар палицею по голові ОСОБА_11 .
Суд відхиляє доводи сторони захисту про порушення вимог ст.228 КПК України при проведенні даної слідчої дії через нез'ясування слідчим перед початком її проведення, чи може свідок впізнати особу та ознак, за якими він може це зробити; суттєві відмінності віку ОСОБА_9 та осіб на інших зображеннях; відсутності обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками. З дослідженого судом вищезазначеного протоколу вбачається, що перед пред'явленням особи для впізнання у свідка ОСОБА_19 попередньо з'ясовано, чи може він впізнати особу, та опитано про зовнішній вигляд та прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких він цю особу бачив. Свідок ОСОБА_19 на запитання слідчого відповів, що може впізнати особу, яка 13.09.2015 близько 16:30 год. в урочищі «Юзефін» неподалік с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області нанесла удар палицею по голові ОСОБА_11 , за формою його обличчя, носа, рота, вух, волосся. Після пред'явлення фотознімків свідок ОСОБА_19 заявив, що на фото № 3 він впізнає жителя с.Березове на ім'я ОСОБА_31 на прізвисько ОСОБА_24 , та навів ознаки, за якими він впізнав цю особу: видовжене волосся на лобі, розмір та форма вух, розміри рота та очей. При цьому, як вбачається з фотографій ОСОБА_9 та трьох інших осіб, розміщених у протоколі, істотної відмінності у віці чи зовнішньому вигляді між ними немає. Суд вважає також нерелевантною наведену захисником правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.08.2021 у справі № 761/6970/14-к, оскільки у вказаній постанові суд касаційної інстанції встановив невідповідність протоколу пред'явлення осіб для впізнання за фотознімками вимогам ст.228 КПК України за обставин відсутності у цьому протоколі опису про зовнішній вигляд, прикмети чи сукупність ознак, за якими може бути впізнано особу. Натомість у постанові від 26.11.2020 у справі № 742/2200/19 Верховний Суд зазначив, що жодних імперативних вимог щодо пред'явлення для впізнання виключно безпосередньо самої особи, а не її фотознімків, законодавством не передбачено. Так само не передбачено й обов'язковості обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками. Відтак, суд вважає досліджений протокол від 15.09.2015 пред'явлення особи для впізнання за фотознімками з участю свідка ОСОБА_19 , а також довідку до вказаного протоколу допустимими доказами.
Згідно з протоколом від 15.09.2015 пред'явлення особи для впізнання за фотознімками з участю свідка ОСОБА_23 , останній також вказав на ОСОБА_9 як на особу, яка 13.09.2015 близько 16:30 год. в урочищі «Юзефін» неподалік с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області нанесла удар палицею по голові ОСОБА_11 .
Пред'явлення особи для впізнання - слідча дія, метою якої є встановлення тотожності, подібності або відмінності збереженого в пам'яті особи, яка впізнає, образу з особою, яку необхідно впізнати. Призначенням такої слідчої дії є перевірка вже отриманих доказів у кримінальному провадженні, зокрема (але не виключно), така слідча дія проводиться після допиту свідка з метою перевірки повідомлених ним обставин щодо особи, встановлення якої становить інтерес для досудового розслідування.
Відтак, пред'явлення свідку ОСОБА_23 фотознімків для впізнання особи, яка 13.09.2015 близько 16:30 год. в урочищі «Юзефін» неподалік с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області нанесла удар палицею по голові ОСОБА_11 , тісно пов'язане зі свідченнями ОСОБА_23 та було спрямоване на перевірку його показань. Проте, під час судового розгляду кримінального провадження свідок ОСОБА_23 показав, що нанесення ОСОБА_11 ударів він не бачив, як не бачив у місці події і ОСОБА_9 , а на запитання про проведення з ним під час досудового розслідування впізнання особи за фотознімками, під час якого він вказав на ОСОБА_9 як особу, яка нанесла удар по голові ОСОБА_11 , свідок ОСОБА_23 зазначив, що не пригадує обставин проведення з його участю такої слідчої дії. Враховуючи показання свідка ОСОБА_23 під час судового розгляду, виходячи із засад безпосередності дослідження показань, закріплених у ст.23 КПК України, на підставі ст.86 КПК України суд визнає протокол від 15.09.2015 пред'явлення особи для впізнання за фотознімками з участю свідка ОСОБА_23 недопустимим доказом.
З протоколу проведення слідчого експерименту від 12.01.2016 вбачається, що зі свідками ОСОБА_19 та ОСОБА_23 , з метою перевірки та уточнення відомостей щодо хуліганських дій та спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , що мало місце 13 вересня 2015 року неподалік с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, проведено слідчий експеримент, результати якого зафіксовані на відеозапис, перенесений на оптичний диск, долучений до протоколу.
На відеозаписі зафіксовано, що слідчий експеримент проводиться одночасно з участю двох свідків - ОСОБА_19 та ОСОБА_23 , у присутності понятих, на ділянці автодороги сполученням Борове-Рокитне-Вежиця на відстані 2 км від с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, неподалік урочища «Юзефін». Під час слідчого експерименту свідок ОСОБА_19 підтвердив свої показання та на місцевості показав: напрямок руху автомобіля, у якому він разом з односельчанами ОСОБА_11 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 рухався з с.Дроздинь до смт.Рокитне; місце перекриття автомобільної дороги поваленими деревами та стовпчиками до стану неможливості проїхати по ній; розповів про те, що пасажири, у тому числі він та ОСОБА_11 , вийшли на дорогу з метою розчищення місця для проїзду; розповів про те, що у цей час з лісу на дорогу приблизно за 30 м від них позаду по відношенню до напрямку руху їх автомобіля вийшов натовп агресивно налаштованих осіб у кількості не менше 20, частина з яких була в масках або з обличчями, закритими футболками, в руках вони тримали палки, штахети, ці особи нецензурно висловлювались та погрожували; розповів про те, що вони злякались, водій завів двигун автомобіля та почав рух, а пасажири почали заскакувати у автомобіль, що рухався, та показав на місцевості розташування пасажирів та автомобіля; розповів, що ОСОБА_11 біг останнім та вказав місце на узбіччі дороги, де востаннє побачив його; розповів, що коли ОСОБА_11 був на відстані приблизно 30 м від автомобіля, його наздогнав хлопець на прізвисько ОСОБА_24 ( ОСОБА_9 ), який біг попереду інших осіб з натовпу на відстані приблизно 5 м та тримав в руці штахет; розповів, що ОСОБА_24 ( ОСОБА_9 ) штахетом наніс ОСОБА_11 удар, у цей час ОСОБА_19 відвернувся, а коли повернувся - побачив ОСОБА_11 лежачим на землі на обочині, вказав його положення (на животі обличчям донизу, по діагоналі у напрямку руху їх автомобіля, головою вперед у напрямку руху їх автомобіля), а також побачив не менше 10 осіб навколо нього зі вказаного натовпу; побачив нанесення ОСОБА_11 ударів іншими особами, серед яких були як молоді хлопці, так і старші чоловіки. ОСОБА_23 , як вбачається з відеозапису, у цей час будь-яких показань не надавав, деколи уточнюючи відповіді ОСОБА_19 щодо початку події. На відеозаписі зафіксовано, що під час проведення вказаної слідчої дії були присутні слідчий, двоє понятих, свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_23 , а також спеціаліст, який фіксував хід її проведення на відеокамеру.
Відповідно до ст.240 КПК України, слідчий експеримент проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. У даному випадку слідчим уточнювались відомості про обставини кримінального правопорушення, встановлені з показань свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_23 . При цьому, відповідно до ч.1 ст.224 КПК України, кожний свідок допитується окремо, без присутності інших свідків. Проведення слідчого експерименту з участю одночасно двох свідків, на думку суду, не відповідає вимогам ст.240 КПК України та загальним засадам кримінального провадження.
Разом з тим, вирішуючи питання допустимості цього доказу, суд враховує наступне. Під час судового розгляду кримінального провадження свідок ОСОБА_23 показав, що нанесення ОСОБА_11 ударів він не бачив, як не бачив у місці події і ОСОБА_9 , а на запитання про проведення з його участю під час досудового розслідування слідчого експерименту свідок ОСОБА_23 зазначив, що про нанесення ударів ОСОБА_11 під час цієї слідчої дії він не повідомляв, а лише був присутній при відтворенні обставин подій зі слів свідка ОСОБА_19 . Такі пояснення свідка ОСОБА_23 підтверджуються і відеозаписом до протоколу слідчого експерименту, з якого вбачається, що він про обставини нанесення ОСОБА_11 тілесних ушкоджень не повідомляв, а мовчки стояв біля ОСОБА_19 , який детально розповідав про відомі йому обставини та демонстрував на місці обстановку у момент події злочину.
Відсутність у протоколі другого підпису спеціаліста ОСОБА_32 , яким здійснювався відеозапис слідчого експерименту, а також незазначення у цьому протоколі заводського номеру цифрової камери, на яку здійснювався відеозапис, суттєво на зміст протоколу не вплинули. З урахуванням підтвердження свідками ОСОБА_19 та ОСОБА_23 проведення з їх участю такої слідчої дії та зафіксованих на відеозаписі її результатів, з вищезазначених підстав протокол від 12.01.2016 проведення слідчого експерименту не підлягає визнанню недопустимим доказом.
Крім того, не заслуговують на увагу і заперечення сторони захисту про те, що вказаний протокол слідчого експерименту фактично звівся до повторного допиту свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_23 . Зміст відеозапису такої слідчої дії свідчить про те, що під час слідчого експерименту свідок ОСОБА_19 , розповідаючи у місці події про відомі йому обставини вчинення злочину, вказав конкретне місце, де вона відбувалась, положення потерпілого та інших осіб, їх розташування на місцевості, зазначав відстані до об'єктів та інші фактичні дані щодо відомих йому обставин вчинення злочину. Отже, даний слідчий експеримент носив характер відтворення свідком ОСОБА_19 обстановки та обставин події. При цьому, зазначаючи про невідповідність умов проведення слідчого експерименту умовам вчинення злочину, захисник не повідомляє, які саме умови і яким чином істотно відрізнялись та у зв'язку з якими обставинами вплинули на результати цієї слідчої дії.
Суд вважає також нерелевантною наведену захисником правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.09.2020 у справі № 740/3597/17, оскільки у цьому судовому рішенні Верховним Судом аналізувались наслідки проведення слідчого експерименту у формі, що не містила ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, а посвідчувала виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення.
З огляду на викладене, суд вважає протокол від 12.01.2016 проведення слідчого експерименту допустимим доказом у даному кримінальному провадженні, оскільки під час цієї слідчої дії у місці вчинення злочину було перевірено та уточнено показання свідка ОСОБА_19 та відтворено з його слів обставини події злочину, а також дії потерпілого, обвинуваченого та свідків. При цьому свідок ОСОБА_23 , будучи присутнім під час вказаної слідчої дії, фактично будь-яких показань не надавав, а також показань свідка ОСОБА_19 не уточнював, отже, його присутність під час вказаної слідчої дії на її результати не вплинула.
Як вбачається з протоколу огляду місця події від 13.09.2015, під час огляду у період з 18:40 год. до 19:15 год. ділянки автомобільної дороги сполученням Борове-Рокитне-Вежиця, приблизно на відстані 2 км від с.Глинне в напрямку с.Березове Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, довжиною 100 м, встановлено, що дорога у цьому місці має асфальтне покриття та ширину 6 м, а також узбіччя з обох сторін від дороги шириною 1,5 м. Безпосередньо за узбіччям знаходиться лісовий масив з дерев породи сосна звичайна та кущів. На узбіччі вказаної ділянки дороги під час огляду виявлено три дерев'яні палиці білого кольору, схожі на дерев'яні штахети, на відстані близько 10 м одна від одної, наступних розмірів: 125 см ? 7 см ? 2 см; 80 см ? 6,3 см ? 2 см; 71 см ? 3,8 см ? 3,4 см. Інших слідів речовин та предметів під час огляду не виявлено. Вказані у протоколі дерев'яні палиці під час огляду з місця події вилучено.
Показання свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_23 щодо обставин їх руху на автомобілі марки «Форд Транзит» автодорогою Борове-Рокитне-Вежиця з с.Дроздинь до смт.Рокитне 13 вересня 2015 року; щодо обстановки на ділянці дороги неподалік урочища «Юзефін» та с.Глинне, за якої вони зупинились та разом з ОСОБА_11 вийшли з автомобіля; показання свідка ОСОБА_33 про нанесення ОСОБА_9 дерев'яною палицею одного удару в голову ОСОБА_11 , які свідок підтвердив та конкретизував під час проведення впізнання та слідчого експерименту; у сукупності з висновком судово-медичного експерта, повністю підтриманим судовим експертом ОСОБА_16 під час його допиту в суді, про те, що заподіяна ОСОБА_11 травма голови властива для не менше трьох ударів травмуючим предметом, а також що ушкодження голови, які обумовили виникнення черепно-мозкової травми, від якої настала смерть ОСОБА_11 , не можуть розглядатися окремо, адже кожний удар в ділянку голови посилював дію попереднього, призводив до травматизації головного мозку та створював реальну небезпеку для життя, а також що кожний нанесений ОСОБА_11 удар у ділянку голови за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, - дають суду підстави для висновку, що мала місце подія злочину - безпричинне заподіяння ОСОБА_11 удару у ділянку голови, в результаті якого, в сукупності з іншими щонайменше двома ударами, спричиненими невстановленими на момент судового розгляду даного кримінального провадження особами, ОСОБА_11 спричинено тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть, а також що обвинувачений ОСОБА_9 винен у його вчиненні.
Оцінюючи досліджені докази у їх сукупності, суд визнає доведеною винуватість ОСОБА_9 в умисному грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що проявилось у безпричинному, з використанням ним заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень предмету - дерев'яної палиці, нанесенні ОСОБА_11 13 вересня 2015 року приблизно о 16:30 год. на автомобільній дорозі територіального значення сполученням Борове-Рокитне-Вежиця, на відстані приблизно 2 км від с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, неподалік урочища «Юзефін», у ділянку голови не менше одного удару, який перебуває у прямому причинному зв'язку зі спричиненням потерпілому ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя у момент заподіяння, а саме: черепно-мозкової травми з переломами кісток склепіння черепа, просторими крововиливами над, під оболонки та в речовину головного мозку, що супроводжувалась пошкодженням його речовини, набряком-набуханням головного мозку та його компресією, від яких 16 вересня 2015 року о 19 годині 10 хвилин настала смерть ОСОБА_11 .
Що стосується обставин отримання ОСОБА_11 інших не менше двох ударів у ділянку голови, суд бере до уваги, що спричинення їх ОСОБА_9 під час досудового розслідування та судового розгляду даного кримінального провадження належними, допустимими та достатніми доказами не доведене, і встановлення осіб, причетних до їх нанесення, а також обставин їх отримання ОСОБА_11 має здійснюватись у встановленому КПК України порядку - шляхом проведення окремого досудового розслідування.
Вирішуючи питання про те, якою статтею закону України про кримінальну відповідальність передбачений склад кримінального правопорушення, що містить вчинене ОСОБА_9 діяння, суд вважає, що за встановлених фактичних обставин справи, юридична оцінка дій обвинуваченого ОСОБА_9 по даному факту за п.7 ч.2 ст.115 КК як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_11 , вчинене з хуліганських мотивів, є неправильною.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 127/15447/20, під спрямованістю умислу розуміється мобілізація інтелектуально-вольових зусиль винного на вчинення діяння, що посягає на конкретний об'єкт, здійснюється обраним винуватим способом та заподіює конкретні наслідки. При цьому, безпосереднє і вкрай важливе значення для кваліфікації має встановлення виду умислу за ступенем конкретизації в свідомості суб'єкта злочину передбачення ним можливості настання суспільно небезпечних наслідків, до яких відносять визначений, альтернативний і невизначений умисел.
Визначений умисел виражається в тому, що особа має конкретне, точне уявлення про один індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає можливість настання конкретного суспільно небезпечного наслідку, тобто коли винний передбачає і бажає досягнення певної мети, зокрема смерті потерпілого.
На відміну від визначеного умислу, при альтернативному або невизначеному умислі свідомість винного охоплює можливість настання двох або більше конкретно визначених наслідків (альтернативний умисел), або широкого спектру негативних наслідків в межах одного виду шкоди чи різних її видів, що хоча і охоплюються передбаченням винного, але індивідуально не визначені в його свідомості (невизначений умисел). При невизначеному умислі, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація здійснюється в залежності від тих наслідків, які були фактично заподіяні потерпілому.
Застосування такого способу вчинення злочину як фізичне насильство із застосуванням підходящого знаряддя, в сукупності з нанесенням удару у життєво важливий орган, завжди пов'язане з усвідомленням і передбаченням наслідків його використання. Водночас, за встановлених судом обставин, відсутні підстави стверджувати про те, що мисленним уявленням обвинуваченого ОСОБА_9 про результат своїх дій охоплювалось виключно заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_11 як конкретизований результат вчиненого діяння, з огляду на обстановку, характер дій обвинуваченого та час настання смерті потерпілого. Встановлені під час судового провадження обставини не вказують на наявність у обвинуваченого ОСОБА_9 прямого визначеного (конкретизованого) умислу, спрямованого на заподіяння смерті ОСОБА_11 , а зумовлюють висновок, що обвинувачений ОСОБА_9 передбачав, що своїми діями заподіює шкоду здоров'ю, проте ступінь тяжкості заподіяння цієї шкоди у своїй свідомості в достатній мірі не конкретизував.
З урахуванням усталених підходів до кваліфікації злочинів проти життя і здоров'я, питання про умисел під час кваліфікації необхідно вирішувати виходячи з сукупності усіх обставин вчиненого діяння. Зокрема, необхідно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, та після цього, їх стосунки тощо.
Суд враховує поведінку ОСОБА_9 до моменту заподіяння ОСОБА_11 тілесного ушкодження, характер його дій під час події, наслідки у виді спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки в момент заподіяння. Поведінка обвинуваченого, на думку колегії суддів, свідчить про наявність у нього альтернативного умислу відносно наслідків вчинених дій. При цьому підстав стверджувати, що в момент заподіяння ОСОБА_11 дерев'яною палицею одного удару по голові ОСОБА_9 бажав настання лише конкретного наслідку саме у виді смерті потерпілого, з досліджених в судовому засіданні доказів не вбачається.
Крім того, суд вбачає ознаки хуліганства у діянні ОСОБА_9 . При цьому суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №671/324/17, згідно з якою для надання правильної правової оцінки діянням особи як хуліганства, в кожному випадку необхідно з'ясовувати, чи посягнула ця особа на правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, чи були ці діяння безсумнівно хуліганськими як для винного, так і для інших, чи мало діяння характер грубого порушення громадського порядку. Також необхідно звертати увагу і на обставини вчинення хуліганства, зокрема обстановку, місце та час його вчинення, кількість присутніх при цьому інших осіб, поведінку винного під час хуліганських дій.
Вирішуючи питання про спрямованість умислу ОСОБА_9 , суд виходить з сукупності усіх обставин кримінального правопорушення та бере до уваги відсутність будь-яких стосунків між потерпілим та обвинуваченим до моменту події, що вказує на відсутність у обвинуваченого особистого мотиву посягання та, як наслідок, вчинення ним протиправних дій без приводу. Обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку та об'єктивні ознаки нахабної поведінки обвинуваченого ОСОБА_9 свідчать про те, що така поведінка була зумовлена не особистою неприязню до потерпілого ОСОБА_11 , а бажанням протиставити себе суспільству, продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, та супроводжувалась особливою зухвалістю у виді приниження гідності потерпілого, поєднаного з насильством над ним. Суд також враховує час, місце і характер дій обвинуваченого, який у денну пору доби, у громадському місці - на автомобільній дорозі територіального значення сполученням Борове-Рокитне-Вежиця, у присутності інших осіб, наздогнавши ОСОБА_11 , який, усвідомлюючи агресивні наміри ОСОБА_9 та інших осіб, намагався втекти, безпричинно, використовуючи дерев'яну палицю, умисно наніс потерпілому удар у ділянку голови, чим порушив громадський порядок, правила і норми поведінки в суспільстві, а також спричинив потерпілому тілесні ушкодження. Такі встановлені під час судового розгляду обставини дозволяють зробити висновок, що у діях ОСОБА_9 наявний склад кримінально караного хуліганства, адже такі дії грубо порушували громадський порядок, були поєднані з особливою зухвалістю, вчинені у громадському місці та з мотивів явної неповаги до суспільства.
При цьому, вирішуючи питання щодо правової кваліфікації таких дій ОСОБА_9 , суд виходить з того, що заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень є предмети, які не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винним для вказаної цілі та об'єктивно можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, а спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнавати предмети, пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час вчинення хуліганських дій. За встановлених судом обставин дерев'яна палиця, застосована обвинуваченим для заподіяння потерпілому тілесного ушкодження, відповідає ознакам вказаних вище предметів.
Таким чином, здійснивши відповідно до встановлених ст.337 КПК України меж судовий розгляд на підставі обвинувального акта від 30 січня 2017 року, оцінивши кожен наданий доказ з точки зору належності та допустимості, а їх сукупність - з точки зору достатності, суд на підставі ч.3 ст.337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і основоположних свобод, вбачає підстави для зміни правової кваліфікації діяння ОСОБА_9 по факту смерті ОСОБА_11 , з п.7 ч.2 ст.115 КК України як умисного вбивства з хуліганських мотивів, та кваліфікує його дії за ч.2 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, а також за ч.4 ст.296 КК України як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
Виходячи зі змісту ст.33 КК України, суд бере до уваги, що у даному випадку мала місце ідеальна сукупність кримінальних правопорушень, оскільки ОСОБА_9 одними і тими ж діями вчинив одночасно два кримінальних правопорушення, відповідальність за які передбачено різними статтями КК України. При цьому суд враховує наявність у даному випадку усіх ознак ідеальної сукупності - вчинення злочину одним діянням, в одному місці, одночасно, а також наявність при цьому усіх ознак, передбачених ч.2 ст.121 та ч.4 ст.296 КК України.
Суд враховує, що вищезазначена перекваліфікація не погіршує становище обвинуваченого ОСОБА_9 та не порушує його право на захист, оскільки самі обставини спричинення тілесного ушкодження ОСОБА_11 за наявності хуліганського мотиву були йому інкриміновані, і ОСОБА_9 мав змогу захищатись від цього обвинувачення.
Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_9 обвинувачується також у вчиненні хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень та пошкодження майна, за ч.4 ст.296 КК України, при наступних обставинах.
13 вересня 2015 року приблизно о 16 годині 00 хвилин ОСОБА_9 , діючи в групі з невстановленими досудовим розслідуванням особами, перебуваючи на автомобільній дорозі територіального значення сполученням Борове-Рокитне-Вежиця, на відстані приблизно 2 км від с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, неподалік урочища «Юзефін», маючи умисел на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось в особливій зухвалості, нехтуванні загальноприйнятими нормами моралі, прагнучи продемонструвати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки у суспільстві, заздалегідь заготовили дерев'яні палиці та створили перешкоди для руху транспорту.
В подальшому вказаною групою осіб та ним було нанесено дерев'яними палицями удари по поверхні автомобіля марки «Форд Транзит», р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_6 , в результаті чого спричинили механічні пошкодження автомобіля у вигляді пошкоджень лобового скла, лівого дзеркала заднього виду, лівої частини переднього бамперу, скла правої передньої фари, правого крила автомобіля, вм'ятин та подряпин передньої частини даху автомобіля.
Аналізуючи надані прокурором та досліджені докази у цій частині обвинувачення ОСОБА_9 , суд дійшов наступних висновків.
З показань обвинуваченого ОСОБА_9 вбачається, що свою вину у вчиненні хуліганства, поєднаного з пошкодженням транспортного засобу ОСОБА_6 , він не визнав, показав, що будь-яких протиправних дій на місці події не вчиняв, в руках ніяких знарядь не мав, участі у перегороджені автомобільної дороги, нанесенні ударів про автомобілю «Форд Транзит», н.з. НОМЕР_1 , чи будь-яких інших хуліганських діях не брав.
З рапорту оперативного чергового Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_13 про реєстрацію відомостей про подію № 2962 від 13.09.2015 вбачається, що 13.09.2015 о 16:30 год. по телефону надійшло повідомлення невідомого про те, що 13.09.2015 о 13:20 год. на вулиці с.Березове було пошкоджено автомобіль, обставини події встановлюються. Суд погоджується з доводами сторони захисту про те, повідомлений невідомою особою час вчинення кримінального правопорушення (пошкодження автомобіля) - 13:20 год., та місце вчинення кримінального правопорушення (с.Березове Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області), які істотно відрізняються від встановлених під час досудового розслідування часу та місця кримінального правопорушення щодо ОСОБА_6 , не виключають, що таке повідомлення могло стосуватись іншого кримінального правопорушення, не пов'язаного з пошкодженням транспортного засобу ОСОБА_6 , яке, як вбачається зі змісту поданої ним особисто заяви від 13.09.2015, відбулось о 16:00 год. і не у с.Березове, а неподалік урочища «Юзефін» на автомобільній дорозі сполученням с.Глинне - с.Березове. На існування такої вірогідності вказує як той факт, що ОСОБА_6 самостійно прибув до Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області для написання заяви про вчинене щодо його автомобіля кримінальне правопорушення, і під час допиту не повідомляв, що він або інші особи попередньо телефонували до відділу поліції з повідомленням про це. Крім того, на пошкодження іншого автомобіля 13 вересня 2015 року приблизно о 14:00 год. невідомими особами в с.Березове Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області вказують у своїх показаннях і свідки ОСОБА_34 , ОСОБА_35 та ОСОБА_36 .
За таких обставин суд вважає досліджений рапорт неналежним доказом в обґрунтування обвинувачення ОСОБА_9 по факту хуліганських дій, вчинених групою осіб із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень та пошкодження майна, з пошкодженням транспортного засобу ОСОБА_6 .
Як вбачається з письмової заяви ОСОБА_6 від 13.09.2015, цього дня близько 16:00 год. невідомі йому особи (жителі с.Березове чи с.Глинне) неподалік урочища «Юзефін» на автодорозі сполученням с.Глинне - с.Березове пошкодили його автомобіль марки «Форд Транзит», р.н. НОМЕР_1 , чим спричинили йому матеріальний збиток.
Суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що вказана заява стосується іншого кримінального провадження, у якому розслідуються обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.194 КК України, матеріали щодо обставин якого були виділені в окреме провадження постановою прокурора від 02.02.2016. Зі змісту Витягу з ЄРДР № 12015180190000630 від 13.09.2015 вбачається, що відомості про кримінальне правопорушення, обставини якого розслідуються у даному кримінальному провадженні, внесені до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_6 , фабулою кримінального правопорушення зазначено: «13.09.2015 близько 16:30 год. до чергової частини Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області надійшла письмова заява ОСОБА_6 , 1991 р.н., мешканця АДРЕСА_2 , який повідомив про те, що 13.09.2015 близько 16:10 год. невідомі особи неподалік урочища «Юзефін» на автодорозі сполученням с.Глинне - с.Березове пошкодили його автомобіль марки «Форд Транзит», сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 ». При цьому суд бере до уваги, що правова кваліфікація кримінального правопорушення в подальшому може змінюватись, а виділення прокурором в окреме провадження матеріалів за ч.1 ст.194 КК України мало місце значно пізніше - 02 лютого 2016 року. Відтак, суд вважає заяву ОСОБА_6 від 13.09.2015 належним доказом.
З протоколу огляду місця події від 17.09.2015 вбачається, що у період з 15:30 год. до 16:05 год. у с.Дроздинь Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області по вул.Зеленій слідчим з дозволу та за участі ОСОБА_37 оглянуто автомобіль марки «Форд Транзит», р.н. НОМЕР_1 , та встановлено наявність на автомобілі наступних пошкоджень: пошкодження лобового скла з лівої сторони овальної форми розміром 80 см, від якого по усьому периметру лобового скла пішли тріщини; пошкодження лівого дзеркала бокового виду з його відокремленням від кузова автомобіля; пошкодження лівого переднього бампера; пошкодження скла правої фари зверху; пошкодження правого крила автомобіля з подряпинами та вм'ятинами розміром 7 см; вм'ятини на даху автомобіля зі сторони сидіння водія; подряпини та дві вм'ятини лівої бокової частини кузова автомобіля; пошкодження керма автомобіля.
З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого Територіальним сервісним центром 5641, вбачається, що власником автомобіля марки «Форд Транзит», р.н. НОМЕР_1 , сірого кольору, є ОСОБА_6 . При цьому датою реєстрації права власності на цей автомобіль за ОСОБА_6 у дослідженому документі зазначено 12.11.2015, що вказує на те, що станом на 13.09.2015 цей транспортний засіб на праві власності за ОСОБА_6 зареєстрований не був.
Разом з тим, перебування автомобіля станом на 13.09.2015 у фактичному володінні ОСОБА_6 доводиться показаннями потерпілого та свідків. При цьому суд враховує, що відповідно до ст.397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе, і фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Відтак, відсутність у ОСОБА_6 на момент події кримінального правопорушення права власності на автомобіль марки «Форд Транзит», р.н. НОМЕР_1 , не свідчить про необґрунтованість його статусу як потерпілого у даному кримінальному провадженні, адже, як встановлено з досліджених в судовому засіданні доказів, саме на особу ОСОБА_6 , який керував цим автомобілем 13 вересня 2015 року приблизно о 16:00 год. по автомобільній дорозі територіального значення сполученням Борове-Рокитне-Вежиця, між с.Глинне та с.Березове Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, неподалік урочища «Юзефін», були спрямовані хуліганські дії, в результаті яких було пошкоджено вказаний транспортний засіб.
Суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що дозвіл на огляд вищезазначеного автомобіля надавався неуповноваженою особою, оскільки у розумінні ст.397 ЦК України, матір потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_37 , на території домогосподарства якої вказаний автомобіль зберігався після події, також була правомірним володільцем вказаного автомобіля, надала дозвіл на його огляд, при цьому як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду кримінального провадження потерпілий ОСОБА_6 з приводу такої її згоди будь-яких заперечень чи зауважень не висловлював, що вказує на наявність у ОСОБА_37 повноважень від нього на надання такого дозволу. Відтак, суд вважає протокол огляду автомобіля у розумінні ст.86 КПК України допустимим доказом.
Згідно з Висновком експертного заключення з оцінки рухомого майна від 18.01.2016, виконаного оцінювачем ТзОВ «Приватна агенція «Експертиза та оцінка» ОСОБА_38 , середня ринкова вартість збитку, завданого пошкодженням автомобіля марки «Форд Транзит», сірого кольору, р.н. НОМЕР_1 , станом на 13.09.2015 становить 10956,00 грн. без врахування ПДВ.
Вирішуючи питання про допустимість вищезазначеного висновку як доказу, суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.84 КПК України, процесуальним джерелом доказів є висновок експерта. Відповідно до ст.69 КПК України, експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань. Частиною 3 ст.10 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що до проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом. Оцінювач ОСОБА_39 відсутній у Реєстрі атестованих судових експертів Міністерства юстиції України (https://rase.minjust.gov.ua/). Відтак, суд прийшов до висновку про те, що висновок експертного заключення з оцінки рухомого майна від 18.01.2016 не отриманий в порядку, встановленому КПК України, оскільки виконаний особою, яка не може бути залучена судовим експертом через відсутність атестації та кваліфікації судового експерта, у зв'язку з чим відповідно до ст.86 КПК України вказаний висновок не може бути визнаний допустимим доказом.
Потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що 13 вересня 2015 року, у неділю, він разом з братами ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , а також односельчанином ОСОБА_42 на власному автомобілі марки «Форд Транзит», р.н. НОМЕР_1 , сірого кольору, з с.Дроздинь Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області їздили на ринок до смт.Рокитне, він був за кермом. Близько 15:00 год. - 15:15 год. вони повертались до с.Дроздинь, у цей час йому зателефонувала дружина та повідомила, що біля с.Березове березовці на дорозі перестрічають дроздинців та б'ють їх. ОСОБА_6 не повірив та продовжив рух до с.Дроздинь у напрямку с.Березове. На ділянці дороги неподалік урочища «Юзефін» він побачив, що проїжджа частина дороги перекрита в обидва напрямки дерев'яними колодами, а з обох сторін від неї стояли люди, з однієї сторони близько п'яти осіб, з іншої - близько десяти. В подальшому потерпілому стало відомо, що це були мешканці с.Березове. Частина цих людей була у балаклавах, частина тримала в руках палки («дрючки»). Ці палиці були товщиною приблизно 10-12-15-20 см, довжиною 1-2-3 м, різних порід дерев. За його автомобілем рухався автомобіль «Форд Транзит» салатового кольору, водій якого, побачивши, що відбувається, розвернувся та поїхав у зворотному напрямку. ОСОБА_6 пригальмував, до його автомобіля підійшло приблизно п'ять осіб, і ці люди почали наносити по його автомобілю удари, пошкодили скло та кузов. ОСОБА_6 намагався поговорити з цими особами. Вони казали: «Як ви вбиваєте наших дітей, так і ми вбиватимемо ваших». Невідома особа з натовпу нанесла йому удар, у нього після події боліла рука, за медичною допомогою він не звертався. Серед осіб, які підійшли до його автомобіля, ОСОБА_9 не було. Усього сутичка тривала близько п'яти хвилин. Він та усі, хто перебували з ним в автомобілі, втекли до лісу, а ці особи намагались їх наздогнати. У лісі він перебував приблизно до 18:00 год., з місця події чув крики та шум розбитого скла, зрозумів, що там щось відбувається. Коли він повернувся на місце, де залишив автомобіль, виявив, що в результаті події було побите лобове скло, відбите дзеркало, побита фара, а також було відірване кермо. Автомобіль знаходився без номерних знаків та документів. Після цього він зателефонував своїм знайомим, які приїхали на місце та забрали автомобіль, а він поїхав до смт.Рокитне в поліцію писати заяву. Пізніше від односельчан він чув, що такі дії з його автомобілем вчинили мешканці с.Березове на прізвиська ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_24 (наразі потерпілому відомо, що це прізвисько ОСОБА_9 ), проте таких осіб він не знає. На місці події ОСОБА_9 він не бачив, до судових засідань у даній справі з ним знайомий не був. Пізніше йому зі слів односельчан стало відомо, нібито в смт.Рокитне дроздинці побили березовців, що і стало приводом для події біля урочища «Юзефін».
Свідок ОСОБА_45 в суді показав, що 13 вересня 2015 року, у неділю, приблизно о 16 годині 00 хвилин він разом з рідним братом (потерпілим) ОСОБА_6 на належному йому автомобілі марки «Форд Транзит», р.н. НОМЕР_1 , рухались автодорогою Борове-Рокитне-Вежиця з смт.Рокитне до с.Дроздинь Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, де проживають, брат ОСОБА_6 перебував за кермом. Крім них, у автомобілі також перебував їх брат ОСОБА_46 , а також товариш ОСОБА_47 . Неподалік урочища «Юзефін» дана автодорога була перекрита палками. У тому місці перебувало багато людей, які свідкові невідомі, приблизно 15 осіб. Частина цих людей була у балаклавах, частина тримала в руках палки та бити. Перед цією перешкодою з палок їх автомобіль зупинився. Безпосередньо після зупинки автомобіля хтось наніс удар по лобовому склу дерев'яною палицею, яка була довжиною та розмірами схожа на шлагбаум. Після цього удару хтось з цих людей наніс також удар по фарі автомобіля. Він, його брати та ОСОБА_48 повиходили з автомобіля, і ці люди почали їх бити. Він почав тікати та бачив, що ці люди бігли за ним з метою наздогнати. Свідок показав, що цих людей він не знає, будь-яких конфліктів чи суперечок з ними не мав, при цьому вони нічого не пояснювали про причини таких своїх дій, лише кричали: «Бийте їх!». Будь-яких ударів йому нанесено не було, бо він втік. На місці події ОСОБА_9 , а також ОСОБА_11 він не бачив, останнього знав як односельчанина. Додому він повернувся пішки пізно увечері. Йому відомо, що в результаті події було побите лобове скло автомобіля ОСОБА_6 , ліве дзеркало заднього виду, фара, крило, одна чи дві вм'ятини на кузові.
Свідок ОСОБА_48 дав показання, аналогічні за змістом показанням ОСОБА_49 . Крім того, як вбачається з його пояснень, після того, як у місці перекриття автодороги Борове-Рокитне-Вежиця за урочищем «Юзефін» автомобіль «Форд Транзит», р.н. НОМЕР_1 , яким вони рухались, зупинився, ОСОБА_6 хтось з цих осіб, що перебували у тому місці, наніс удар, від якого той впав, після чого свідок та брати ОСОБА_50 порозбігались. Свідкові відомо, що автомобіль залишився стояти у тому місці, і ОСОБА_6 змушений був забирати його вночі. Свідок охарактеризував перешкоди на дорозі як «дровиняки», підтвердив наявність у присутніх у тому місці осіб в руках палок, зазначив, що ці особи йому невідомі та що їх було 15-20 та вони були п'яні. При цьому до них спочатку підійшли 3-4 особи, але на їх запитання «Що таке?» вони відповісти не встигли, так як до них підбігали інші особи та кричали: «Бийте їх!». ОСОБА_48 показав, що йому будь-яких ударів не наносили, він втік до лісу. Пізніше їхав якийсь бус з с.Дроздинь, водій якого підібрав свідка. ОСОБА_9 він не знає та на місці події його не бачив. Крім їх автомобіля, зі сторони смт.Рокитне їхав також інший бус, який ці особи також побили палками.
Свідок ОСОБА_51 в суді показав, що 13 вересня 2015 року, у неділю, він разом з рідним братом ОСОБА_52 та ОСОБА_53 на автомобілі брата марки «Форд Транзит» салатового кольору рухались автодорогою Борове-Рокитне-Вежиця з смт.Рокитне до с.Дроздинь Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, де вони проживають, його брат ОСОБА_54 перебував за кермом. Перед ними у їх напрямку по даній автодорозі рухався автомобіль ОСОБА_6 марки «Форд Транзит» сірого кольору. Між с.Глинне та урочищем «Юзефін» вони побачили, що проїжджа частина дороги перекрита колодами дерев. Коли до цього місця під'їхав автомобіль ОСОБА_6 , з лісу вибігло багато людей в масках і почали бити його бус, при чому чим саме - камінням чи палками - свідок не бачив. Побачивши це, водій їх автомобіля його брат ОСОБА_54 розвернув автомобіль та поїхав у зворотному напрямку, а до с.Дроздинь вони у той день повертались іншою дорогою. Попереду, крім автомобіля ОСОБА_6 марки «Форд Транзит» сірого кольору, був зупинений ще якийсь автомобіль, проте який саме - свідок не роздивився. ОСОБА_9 чи ОСОБА_11 на тому місці свідок не бачив.
Аналогічні показанням ОСОБА_55 показання надав в суді і свідок ОСОБА_56 , уточнивши, що з лісу до буса ОСОБА_6 , який рухався попереду їх автомобіля, вибігло до 10 осіб з однієї сторони, та 7-8 осіб з іншої. Крім того, свідок інших автомобілів, крім транспортного засобу ОСОБА_6 , у той час на місці події не бачив. Свідок ОСОБА_56 показав, що жодної з осіб, які пошкоджували автомобіль ОСОБА_6 , він не знає, ОСОБА_9 на місці події він не бачив та не впізнавав.
Свідок ОСОБА_34 в судовому засіданні дав показання про те, що 13 вересня 2015 року приблизно о 14:00 год. він разом з ОСОБА_57 та ОСОБА_58 рухався у автомобілі «Форд Транзит» автодорогою Борове-Рокитне-Вежиця з смт.Рокитне до с.Дроздинь Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, де він проживає. Коли вони проїжджали урочище «Юзефін», будь-яких перешкод на дорозі не було. Проте на початку с.Березове, приблизно за 100 м до села, їх автомобілю мешканці села перегородили дорогу, приблизно 30-40 осіб, усі були в масках. Свідок зупинив автомобіль, відкрив вікно, і його одразу почали бити. При цьому першим ударом, який був нанесений дубинкою або битою, йому розбили брову, після чого витягнули його з автомобіля, били кулаками рук та ногами, після чого побили пасажира його автомобіля. На його запитання про причину побиття ці особи відповідали, що «дроздинці не обирають, кого бити з наших, а кого - ні, то й ми не будемо». Цих осіб свідок ОСОБА_34 не знає та впізнати не зможе. Пізніше йому стало відомо, що з мешканців с.Дроздинь, які того дня на вказаній автодорозі були побиті 13 вересня 2015 року, він був першим.
Свідчення, тотожні показанням свідка ОСОБА_59 , надали в судовому засіданні і свідки ОСОБА_35 та ОСОБА_36 . Вони показали, що після того, як їх витягнули з автомобіля, особи, які були на цьому місці, завдали кожному з них кілька ударів. Після цього хтось з натовпу сказав: «Хай їдуть!», вони сіли до автомобіля та продовжили рух. ОСОБА_35 , а також ОСОБА_60 показали, що ОСОБА_9 вони не знають, чи був він на місці події, сказати не можуть, хто саме наносив кожному з них удари - також не знають, за медичною допомогою не звертались.
Таким чином, дослідженими під час судового провадження доказами встановлено, що 13 вересня 2015 року приблизно о 16 годині 00 хвилин на автомобільній дорозі територіального значення сполученням Борове-Рокитне-Вежиця, на відстані приблизно 2 км від с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, неподалік урочища «Юзефін», група осіб, маючи умисел на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось в особливій зухвалості, нехтуванні загальноприйнятими нормами моралі, прагнучи продемонструвати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки у суспільстві, заздалегідь заготовили дерев'яні палиці та створили перешкоди для руху транспорту. В подальшому вказаною групою осіб було нанесено дерев'яними палицями удари по поверхні автомобіля марки «Форд Транзит», р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_6 , в результаті чого автомобілю були спричинені механічні пошкодження у вигляді пошкоджень лобового скла, лівого дзеркала заднього виду, лівої частини переднього бамперу, скла правої передньої фари, правого крила автомобіля, вм'ятин та подряпин передньої частини даху автомобіля.
Разом з тим, відповідно до ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, серед іншого, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. За результатами дослідження усіх наданих та заявлених прокурором доказів, суд дійшов висновку про те, що їх не можна покласти в основу обвинувачення ОСОБА_9 по факту хуліганських дій, вчинених групою осіб із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, з пошкодженням майна ОСОБА_6 , оскільки як сам по собі кожен з цих доказів, так і усі вони в сукупності жодним чином не доводять винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України.
Відповідно до ст.17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Відповідно до ст.373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. У разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, ухвалюється виправдувальний вирок.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для виправдання ОСОБА_9 за ч.4 ст.296 КК України по факту пошкодження транспортного засобу ОСОБА_6 за недоведеністю його винуватості у вчиненні даного кримінального правопорушення.
Під час судового провадження судом досліджено також речові докази - вилучені під час огляду місця події 13.09.2015 з ділянки автомобільної дороги сполученням Борове-Рокитне-Вежиця, приблизно на відстані 2 км від с.Глинне в напрямку с.Березове Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, три дерев'яні палиці, схожі на дерев'яні штахети.
Згідно з висновком експерта № 416 від 13.10.2015, дослідженим за клопотанням сторони захисту, на одній з представлених на експертизу трьох фрагментах дерев'яних дощок, на якій під час огляду місця події виявлено нашарування речовини світло-коричневого кольору невизначеної форми з нечіткими краями, слідів крові не встановлено. На двох інших дошках плям, схожих на кров, не виявлено.
Суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що вказані речові докази, а також відеозапис слідчого експерименту є недопустимими доказами у даному кримінальному провадженні, оскільки не надавались стороні захисту для ознайомлення під час виконання вимог ст.290 КПК України. Як вбачається з протоколу від 30.01.2017 про надання підозрюваному та його захиснику доступу до матеріалів досудового розслідування, ОСОБА_9 та його захиснику ОСОБА_10 було надано доступ до матеріалів досудового розслідування кримінального провадження № 12015180190000630 в 3-х томах, під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування захисником заявлене та підозрюваним підтримане клопотання про закриття кримінального провадження. Інших клопотань, як вбачається зі змісту вказаного протоколу, підозрюваний ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_10 не заявляли.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 336/2977/18, законодавець встановив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає сторонам майбутнього судового розгляду можливість ознайомитися з доказами (в тому числі речовими) і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду. Необхідно звернути увагу, що на орган досудового розслідування покладено обов'язок надати сторонам майбутнього судового розгляду безперешкодно реалізувати їх можливість ознайомитися із речовими доказами (у разі виявлення ними бажання), однак він не зобов'язаний здійснювати таке ознайомлення в обов'язковому порядку за відсутності ініціативи сторони.
З огляду на вищезазначену правову позицію, яка є сталою та підтримується Верховним Судом у низці інших судових рішень за результатами касаційного перегляду кримінальних проваджень, ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_10 не були позбавлені права за потреби ознайомитися з речовими доказами та відеозаписом слідчого експерименту. Водночас, суд враховує, що вказані речові докази та відеозапис слідчого експерименту досліджено під час судового провадження, при чому речові докази - за клопотанням сторони захисту, і сторона захисту не була позбавлена можливості підготувати правову позицію щодо цих доказів.
Відтак, суд вважає вищезазначені речові докази, а також відеозапис слідчого експерименту з участю свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_23 допустимими доказами.
Разом з тим, під час досудового розслідування та судового провадження не встановлено, якої саме події: заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_11 чи спричинення пошкоджень автомобілю ОСОБА_6 стосуються речові докази - досліджені під час судового розгляду справи фрагменти дерев'яних дощок. Відтак, суд вважає вказані речові докази неналежними доказами в обґрунтування підозри ОСОБА_9 за обома епізодами.
Під час судових дебатів захисник висловив міркування про наявність підстав для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_9 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутності в діянні складу кримінальних правопорушень, передбачених п.7 ч.2 ст.115, ч.4 ст.296 КК України, та заявив відповідне клопотання. Таке клопотання захисника задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ч.7 ст.284 КПК України, якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок. Разом з тим, за встановлених під час судового провадження обставин, суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.4 ст.296 КК України, по факту хуліганських дій із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, та заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_11 , що перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з настанням його смерті.
Під час судового провадження захисник також наголошував на допущенні стороною обвинувачення наступних істотних порушень вимог КПК України, які, на його думку, перешкоджають ухваленню обвинувального вироку щодо ОСОБА_9 .
За твердженням захисника, після повернення обвинувального акта у даному кримінальному провадженні, прокурором безпідставно та з порушенням вимог КПК України внесено клопотання від 29.12.2016 вищестоящому прокурору про продовження строків досудового розслідування у ньому, вищестоящим прокурором винесено постанову від 30.12.2016 про продовження такого строку, а слідчим - 23.01.2017 повідомлення про зміну раніше повідомленої ОСОБА_9 підозри, у якій його дії кваліфіковано за ч.4 ст.296 та п.7 ч.2 ст.115 КК України замість попередньої кваліфікації - за ч.2 ст.121, ч.4 ст.296 КК України.
У кримінальному провадженні № 12015180190000630 від 13.09.2015 по обвинуваченню ОСОБА_9 за ч.2 ст.121, ч.4 ст.296 КК України прокурором 29.04.2016 затверджено обвинувальний акт, який скеровано до суду.
Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2016, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 27.07.2016, за результатами підготовчого провадження вказаний обвинувальний акт повернуто прокурору. Зі змісту вказаної ухвали суду вбачається, що однією з підстав для висновку суду про невідповідність обвинувального акта вимогам ст.291 КПК України та повернення його у зв'язку з цим прокурору стало те, що правова кваліфікація кримінального правопорушення за ч.2 ст.121 КК України не відповідає фактичним обставинам, викладеним в обвинувальному акті. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.
Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі № 295/12923/19 зазначив, що значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення полягає у тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває доступ особи до правосуддя. Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п.5 ч.2 ст.291 КПК України) по суті є консистенцією усього обвинувального акта. Відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має значення не тільки для аргументації висновків слідчого, прокурора, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, а також для реалізації права підозрюваного на захист. Незважаючи на те, що чинним КПК України не передбачені наслідки неспівпадіння викладу фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру і обвинувальному акті, усталена судова практика свідчить про те, що випадки, коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру, мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК України. Таким чином, Верховний Суд підсумував, що структурні елементи, які входять до підозри та формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті. У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або при зміні первинної підозри, слідчий, прокурор зобов'язані знову вручити особі повідомлення про підозру з виконанням вимог статті 278 КПК України.
Відтак, зміна правової кваліфікації кримінального правопорушення у обвинувальному акті неможлива без зміни такої правової кваліфікації раніше повідомленої особі підозри, що зумовлює необхідність проведення таких процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, як повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та, за необхідності, продовження строку досудового розслідування.
Отже, складенням повідомлення від 23.01.2017 про зміну раніше повідомленої ОСОБА_9 підозри, з кваліфікацією його дій за п.7 ч.2 ст.115 КК України на заміну попередній кваліфікації за ч.2 ст.121 КК України, чому передувало продовження у встановленому КПК України порядку строку досудового розслідування для вчинення таких дій, стороною обвинувачення у даному кримінальному провадженні усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Сарненського районного суду Рівненської області від 17.06.2016 щодо невідповідності обвинувального акта вимогам КПК України, які, виходячи з вищенаведеної правової позиції Верховного Суду, у інший спосіб усунути було неможливо. При цьому суд бере до уваги, що вказані дії прокурором вжито на виконання передбачених ст.2 КПК України завдань кримінального провадження - захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Захисник наголошував також на тому, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось неналежними особами, адже групу слідчих у кримінальному провадженні № 12015180190000632 від 13.09.2015 по факту отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , було утворено постановою від 14.09.2015 т.в.о. начальника СВ Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_61 , який ніколи таку посаду не обіймав, будучи лише слідчим СВ цього підрозділу поліції. В обґрунтування своєї позиції захисник надав суду письмову інформацію ГУНП в Рівненській області від 15.04.2016 № 11/54 аз про те, що станом на 14.09.2015 старшому лейтенанту міліції ОСОБА_62 не доручалось тимчасове виконання обов'язків начальника слідчого відділення Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області.
Згідно з постановою від 14.09.2015 т.в.о. начальника СВ Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_63 , у вказаному кримінальному провадженні створено групу слідчих у складі: т.в.о. начальника СВ Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_63 (старший групи), слідчих СВ Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_64 , ОСОБА_65 .
Колегія суддів звертає увагу на те, що інформація ГУНП в Рівненській області від 15.04.2016 № 11/54 аз свідчить виключно про те, що будь-які розпорядчі документи (накази, розпорядження тощо) про доручення старшому слідчому СВ Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_62 тимчасово виконувати обов'язки начальника слідчого відділення цього підрозділу поліції (на той час - міліції), у діяльності ГУНП в Рівненській області (на той час УМВС України в Рівненській області) не утворювались. Проте відсутність відповідного наказу чи розпорядження не позбавляє керівника підрозділу (Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області чи СУ УМВС України в Рівненській області) усним розпорядженням, у разі нагальної потреби, зокрема, тимчасової непрацездатності начальника слідчого відділення чи іншої об'єктивної неможливості виконання ним службових обов'язків, передати такі повноваження іншому працівникові. На вірогідність призначення ОСОБА_63 у період 13.09.2015 - 16.09.2015 тимчасово виконуючим обов'язки начальника СВ Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області вказують факти зазначення такої його посади у численних документах, наявних в матеріалах кримінального провадження - планах слідчих (розшукових) дій, наказах про створення слідчо-оперативних груп, спецповідомленнях, супровідних листах. Проте суд позбавлений можливості перевірити такі обставини у зв'язку з ненаданням сторонами кримінального провадження додаткових відомостей чи документів з цього приводу.
Одночасно суд враховує, що матеріали досудового розслідування кримінального провадження містять доручення від 14.09.2015 про проведення досудового розслідування як за заявою ОСОБА_6 , так і по факту спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , саме слідчому ОСОБА_62 , а також бере до уваги, що огляд місця події 13.09.2015 та 17.09.2015, а також пред'явлення осіб для впізнання за фотознімками свідкам ОСОБА_19 та ОСОБА_23 15.09.2015 проводились саме ОСОБА_66 . При цьому зайняття адміністративної посади не позбавляє слідчого його повноважень, передбачених ст.40 КПК України, а тому суд приходить до висновку про відсутність порушення прав обвинуваченого у зв'язку з відсутністю достовірних відомостей про те, чи виконував ОСОБА_67 тимчасово у період 13.09.2015 - 16.09.2015 обов'язки начальника слідчого відділення Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області.
Разом з тим, суд враховує, що постановою від 16 вересня 2015 року першого заступника начальника - начальника слідчого управління УМВС України в Рівненській області ОСОБА_68 , у кримінальному провадженні № 12015180190000632 від 13.09.2015 по факту отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , створено групу слідчих у складі: т.в.о. начальника СВ Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_63 (старший групи), слідчих СВ Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_64 , ОСОБА_65 . Така постанова керівника органу досудового розслідування у суду сумнівів не викликає, на її незаконність сторона захисту під час судового провадження не посилалась. Відтак, доводи сторони захисту про те, що досудове розслідування даного кримінального провадження здійснювалось не уповноваженими особами, судом відхиляються.
З цих же підстав суд відхиляє доводи захисника про те, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні складений неуповноваженою особою, оскільки він складений слідчим ОСОБА_64 , яка згідно з постановою від 16.09.2015 першого заступника начальника - начальника слідчого управління УМВС України в Рівненській області ОСОБА_68 входила до групи слідчих. При цьому застережень про те, що обвинувальний акт уповноважений складати лише старший з групи слідчих, КПК України не містить.
Захисник також посилався на те, що повідомлення від 23 січня 2017 року про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_9 здійснене слідчим з порушенням права обвинуваченого на захист, оскільки під час його вручення не забезпечено участь його захисника.
Як вбачається з повідомлення від 23.01.2017 про зміну раніше повідомленої підозри, слідчим складено та прокурором погоджено вказане повідомлення, у якому наведено фактичні обставини кримінальних правопорушень, підозру ОСОБА_69 у вчиненні яких сторона обвинувачення вважала обґрунтованою, та наведено правову кваліфікацію цих кримінальних правопорушень - ч.4 ст.296, п.7 ч.2 ст.115 КК України. Зі змісту повідомлення про підозру вбачається, що 23.01.2017 ОСОБА_9 повідомлено про підозру, що у зв'язку з його відмовою від підпису, здійснено в присутності понятих ОСОБА_70 та ОСОБА_71 . Підпис захисника обвинуваченого у даних документах також відсутній.
Вирішуючи, чи мало місце порушення права обвинуваченого на захист, суд виходить з того, що зі змісту повідомлення від 23.01.2017 про зміну раніше повідомленої підозри вбачається, що ОСОБА_9 було роз'яснено процесуальні права, передбачені ст.42 КПК України, а матеріали досудового розслідування містять телеграми ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від 19.01.2017 про необхідність явки до слідчого на 23.01.2017 о 14:00 год. Суд враховує також правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 01.08.2022 у справі №161/7088/20, згідно з якою глава 22 КПК України не містить будь-яких застережень про необхідність залучення захисника при здійсненні повідомлення особі про підозру. Враховуючи вжиття слідчим заходів до забезпечення додержання прав обвинуваченого на захист при здійсненні повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, а також беручи до уваги вищезазначену правову позицію, колегія суддів не погоджується з доводами захисника про допущення слідчим порушення права обвинуваченого на захист. Захисником під час судового провадження подавалось клопотання про визнання повідомлення від 23.01.2017 про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_9 очевидно недопустимим доказом, у задоволенні якого відмовлено ухвалою від 20.02.2023.
Захисник також посилався на здійснення досудового розслідування за межами встановлених КПК України строків досудового розслідування, обґрунтовуючи свою позицію тим, що перше повідомлення ОСОБА_9 про підозру за ч.2 ст.121 КК України складене та процесуально оформлене 17.09.2015, проте вручене ОСОБА_9 23.09.2015. При цьому, постановою слідчого від 18.09.2015 ОСОБА_9 оголошувався у розшук, що з урахуванням ст.281 КПК України свідчить про набуття ним станом на 18.09.2015 статусу підозрюваного, а тому, на думку сторони захисту, строк досудового розслідування кримінального провадження закінчився 18.11.2015, проте був продовжений постановою прокурора лише 23.11.2015.
Відповідно до ст.219 КПК України (у редакції, що діяла станом на 17.09.2015), досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Частиною 1 ст.278 КПК України встановлено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Згідно з правовою позицією, викладеною великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі № 536/2475/14-к, з системного аналізу норм Глави 22 КПК України вбачається, що процедуру здійснення повідомлення про підозру особі можна умовно поділити на такі етапи: 1) етап прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру, який передбачає перевірку підстав здійснення такого повідомлення згідно з ч.1 ст.276 КПК України, дотримання процесуальних гарантій під час проведення тих чи інших слідчих або оперативно-розшукових дій або застосування запобіжних заходів, які вчинялись до моменту здійснення такого повідомлення; 2) етап об'єктивації/вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення у зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених ст.277 КПК України, та його підписання; 3) етап доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зі ст.278 КПК України.
Суд приходить до висновку, що днем повідомлення ОСОБА_9 про підозру є саме 23 вересня 2015 року, коли повідомлення про підозру від 17.09.2015 було йому фактично вручене та роз'яснені його процесуальні права, передбачені ст.42 КПК України, оскільки саме тоді відбувся етап доведення рішення про повідомлення про підозру до його відома. Відтак, строк досудового розслідування даного кримінального провадження слід обчислювати з 23.09.2015, а тому він закінчився 23.11.2015 та був своєчасно продовжений прокурором.
Суд відхиляє також доводи захисника про те, що обвинувальний акт складений у кримінальному провадженні, відмінному від кримінального провадження, у якому здійснювалось досудове розслідування щодо ОСОБА_9 , збирались докази та повідомлялось йому про підозру, через зазначення у обвинувальному акті невірної дати початку кримінального провадження: 14 вересня 2015 року замість 13 вересня 2015 року. Під час судового провадження було досліджено Витяг з ЄРДР № 12015180190000630, з якого вбачається, що відомості про дане кримінальне правопорушення внесені до єдиного реєстру досудових розслідувань 13 вересня 2015 року. Про те ж саме свідчить і зміст Реєстру матеріалів вказаного кримінального провадження, який долучався до обвинувального акта, а також повідомлень ОСОБА_9 про підозру та про зміну раніше повідомленої підозри. За таких обставин зазначення в обвинувальному акті неправильної дати кримінального провадження суд вважає опискою, яка не тягне правових наслідків.
Крім того, захисник вказував на інші недоліки досудового розслідування: сфальшований план слідчих дій через підписання його слідчим ОСОБА_61 як т.в.о. начальника СВ Рокитнівського РВ УМВС України в Рівненській області, яким він ніколи не був; відсутність належної профілактики таких кримінальних правопорушень; зазначення слідчим про отримання від ОСОБА_37 заяви від 17.09.2015 про дозвіл на проведення огляду автомобіля за два місяці раніше її написання - 19.07.2015; наявності в матеріалах досудового розслідування протоколу огляду місця події (фактично - протоколу огляду трупа) від 16.09.2015, проведеного слідчим ОСОБА_17 , який не входив до групи слідчих. Вищезазначені недоліки не впливають на висновок суду про належність, допустимість та достатніть досліджених в судовому засіданні доказів винуватості ОСОБА_9 у вчиненні грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому із застосуванням іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, поєднаного із заподіянням потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження, що перебуває у прямому причинному зв'язку з настанням його смерті.
При обранні міри покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Суд прийняв до уваги, що вчинені ОСОБА_9 злочини відносяться до категорії тяжких. ОСОБА_9 виховувався у багатодітній сім'ї, по місцю проживання характеризується позитивно як особа, яка належним чином поводиться у побуті, що допомагає батькам у веденні особистого селянського господарства, алкогольними напоями не зловживає, до адміністративної відповідальності не притягувався, на диспансерних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого, під час судового розгляду не встановлено.
Враховуючи дані, що характеризують особу обвинуваченого, ступінь тяжкості вчинених злочинів, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин, а також думку потерпілих, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_9 слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкціями ч.2 ст.121 та ч.4 ст.296 КК України.
Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів, у даному кримінальному провадженні відсутні. Цивільні позови потерпілими не заявлялись.
Вирішуючи клопотання прокурора, заявлене у судових дебатах, щодо обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, суд враховує наступне.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.374 КПК України, у резолютивній частині вироку зазначається рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Згідно положень ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, серед іншого, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії.
Злочини, за якими суд кваліфікує дії обвинуваченого, відносяться до тяжкого злочину проти життя особи, а також тяжкого злочину проти громадського порядку та моральності, їх сукупність спричинила тяжкі наслідки у виді смерті людини. Свою причетність до їх вчинення обвинувачений заперечує. ОСОБА_9 не одружений, не працює, дітей не має, у місці проживання не обтяжений соціальними зв'язками такого ступеню міцності, які б завадили йому прийняти рішення про зміну місця проживання. Вищезазначені обставини, а також тяжкість покарання, яке призначається судом, у виді реального позбавлення волі, можуть у разі усвідомлення особою невідворотності і реальності його застосування спонукати ОСОБА_9 до уникнення покарання, а отже переховування від суду. На підставі викладеного, суд приходить до висновку про існування високого ступеню ризику переховування обвинуваченого від суду у разі обрання йому запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням його під вартою, або необрання запобіжного заходу. Зазначені вище обставини свідчать, що менш суворий запобіжний захід буде недостатнім для запобігання ризику, визнаному судом доведеним.
За таких обставин, вирішуючи клопотання прокурора щодо запобіжного заходу, в порядку п.2 ч.3 та п.2 ч.4 ст.374 КПК України суд вважає існуючими підстави для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили, без визначення розміру застави з урахуванням положень ч.4 ст.183 КПК України.
Строк відбуття покарання обвинуваченому необхідно рахувати з моменту його фактичного затримання, при цьому строк попереднього ув'язнення слід зарахувати до строку відбування обвинуваченим покарання за правилами, встановленими ч.5 ст.72 КК України.
Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України, а саме: три дерев'яні палиці, вилучені 13.09.2015 з ділянки місцевості під час огляду місця події - автомобільної дороги територіального значення сполученням Борове-Рокитне-Вежиця неподалік с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області та урочища «Юзефін», а також зрізи нігтів, вилучені під час огляду трупа ОСОБА_11 - знищити; автомобіль марки «Форд Транзит», н.з. НОМЕР_1 - повернути власнику ОСОБА_6 .
Керуючись ст.ст.369, 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, колегія суддів -
ОСОБА_9 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, по факту хуліганських дій, вчинених групою осіб із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень та пошкодження майна, з пошкодженням транспортного засобу ОСОБА_6 , та виправдати у зв'язку з недоведеністю, що дане кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.4 ст.296 КК України, по факту хуліганських дій із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, та заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_11 , що перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з настанням його смерті, та призначити йому покарання:
за ч.2 ст.121 КК України - у виді позбавлення волі строком на вісім років;
за ч.4 ст.296 КК України - у виді позбавлення волі строком на чотири роки.
На підставі ст.70 КК України остаточне покарання ОСОБА_9 призначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на вісім років.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, взявши його під варту у залі суду після проголошення вироку.
Початок строку відбування ОСОБА_9 покарання рахувати з моменту його фактичного затримання.
Час тримання ОСОБА_9 під вартою з моменту фактичного затримання до дня набрання вироком законної сили зарахувати у строк покарання.
Виконання вироку в частині взяття ОСОБА_9 під варту покласти на Вараський РВП ГУНП України в Рівненській області, конвойну роту ГУНП України в Рівненській області та ДУ «Рівненський слідчий ізолятор».
Речові докази: три дерев'яні палиці, вилучені 13.09.2015 з ділянки місцевості під час огляду місця події - автомобільної дороги територіального значення сполученням Борове-Рокитне-Вежиця неподалік с.Глинне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області та урочища «Юзефін», а також зрізи нігтів, вилучені під час огляду трупа ОСОБА_11 - знищити; автомобіль марки «Форд Транзит», н.з. НОМЕР_1 - повернути власнику ОСОБА_6 .
Вирок суду може бути оскаржений до Рівненського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Кузнецовський міський суд Рівненської області прокурором, потерпілими та захисником - протягом 30 днів з дня його проголошення, обвинуваченим, який перебуває під вартою - протягом 30 днів з моменту вручення йому копії вироку.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію даного вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію даного вироку. Учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні, надіслати копію даного вироку суду не пізніше наступного дня після його ухвалення.
Головуючий: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3