Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/2172/19
Провадження № 2/376/18/2023
"05" квітня 2023 р. Сквирський районний суд Київської області у складі:
Головуючого судді - Коваленка О.М.,
за участі секретарів - Щур Л. А., Таранчук В.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Химчука В.Л. ,
представника відповідача Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону - Коки С. Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про стягнення моральної та майнової шкоди шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду,
Встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому з врахуванням уточнених в судовому засіданні розрахунків вказує, що його, позивача,18 серпня 2014 року призвано Сквирським районним військовим комісаріатом Київської області на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 21 липня 2014 року № 607/2014.
Наказом ТВО командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 від 18 серпня 2014 року №101 позивача зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення і призначено на посаду старшого радіотелефоніста відділення зв'язку взводу управління мінометної батареї 4 механізованого батальйону .
17 грудня 2014 року старшим прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 407 КК України у кримінальному провадженні внесеного 21 листопада 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014060360000240, яке вручене позивачу поштою 23.12.2014 року.
03 березня 2018 року прокурор військової прокуратури Житомирського гарнізону Молот Д.А. постановою у кримінальному провадженні №42016060360000087 від 26 квітня 2016 року кримінальне провадження закрив за п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України, тобто у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення.
Прокурор дійшов до висновку про те, що позивач незаконно був призваний на військову службу, а тому не може бути притягнутою особою до кримінальної відповідальності за самовільне залишення війської частини.
11 березня 2019 року постанова про закриття кримінального провадження була надіслана поштою позивачу.
Позивач зазначає, що в результаті незаконних дій органів досудового слідства перебував під слідством повні 3 роки і 2 місяці (з 17.12.2014 по 03.03.2018 ), тобто 38 місяців, має право на відшкодування шкоди, а саме внаслідок тривалого досудового слідства не отримував доходи, сума яких становить 78 814 грн.
Позивач зазначає, що у період з 18 серпня 2014 року по 04 травня 2016 року перебував у списках військової частини -польова пошта НОМЕР_1 . Грошове забезпечення отримував тільки у вересні і жовтні 2014 року, тобто два неповні місяці.
Оскільки у позивача не було доходів за останні повні два місяці, то він провів розрахунок виходячи із розміру мінімальної заробітної плати за весь період досудового слідства у справі. Всього розмір втраченого заробітку за підрахунками позивача становить 78 814 грн., а саме:
з 01.01.2014 р. по 01.01.2015 - 1218 грн. (підстава: Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" - позивач вважає недоцільним проводити розрахунок за грудень за декілька днів;
з 01.01.2015 по 01.09.2015 - 1218 грн.( підстава: стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік») х 8 місяців= 9 744 грн.;
з 01.09.2015 по 01.01.2016 - 1378 грн. (підстава: стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» ) х 4 місяці= 5 512 грн.;
з 01.01.2016 по 01.05.2016 -1378 грн. (підстава: стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» х 4 місяці= 5 512 грн.;
з 01.05.2016 по 01.09.2016 -1450 грн. (підстава: стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік») х 4 місяці= 5 800 грн.;
з 01.09.2016 по 01.01.2017 -1600 грн. (підстава: стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» х 4 місяці= 6 400 грн. ;
з 01.01.2017 по 01.01.2018 -3200 грн. (підстава:стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік»)х12 місяців= 38 400 грн.;
з 01.01.2018 по 01.01.2019 -3723 грн. (підстава: стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» ) х 2 місяці= 7 446 грн.
Позивач вважає недоцільним проводити розрахунок за 2 дні березня 2018 року.
Внаслідок неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдані моральні втрати, які призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Окрім того, позивач був позбавлений можливості реалізовувати свої звички і бажання.
Вважає за необхідне визначити розмір відшкодування завданої йому моральної шкоди з урахуванням уточнень, у розмірі 247 000.00 грн. виходячи із мінімального розміру,тобто мінімальної заробітної плати установленої Законом України «Про державний бюджет України» на 2022 рік у розмірі 6 500.00 грн. х 38 місяців.
На підставі вищевикладеного Позивач просить суд:
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду на свою користь: кошти в розмірі 78 814.00 гривень, як відшкодування втрачених доходів; кошти в розмірі 247 000.00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди та стягнути понесені судові витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 23 березня 2021 року за клопотанням представника позивача замінений відповідач «Військова прокуратура Житомирського гарнізону Центрального регіону України» з адресою вул. Дмитра Донцова,20, м. Житомир, 10014 на «Житомирську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері» з адресою: вул. А. Щасного,20, м. Житомир, 10014, електронна адреса: vpzhitomir@vppnr.gp.gov.ua,тел.(0412)470366 .
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали, просили його задоволити, обґрунтувавши його вищенаведеними обставинами. Також 05.04.2023 року до канцелярії Сквирського районного суду Київської області надійшла заява від представника позивача про розгляд справи у відсутність позивача та його представника, позов підтримує та просить задовольнити ( том 2 а. с. 205).
Представник відповідача в судове засідання 05.04.2023 року не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи належним чином повідомлений. В судовому засіданні 23.05.2022 року представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просив в задоволенні відмовити, оскільки позов не обгрунтований.
У жовтні 2019 року від відповідача до суду надійшов відзив, у якому представник відповідача вказує, що прокуратура позовні вимоги не визнає в повному обсязі, вважає їх необгрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Прокурор зазначає, що позивач незаконно був призваний на військову службу, оскільки не підлягав призову на військову службу за мобілізацією на особливий період і набувати статусу військовослужбовця не міг та за таких обставин не може важатись суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України. Саме дії службових осіб Сквирського військового комісаріату та призовної комісії стали підставою для призову позивача на військову службу.
Окрім того, прокурор у відзиві зазначає, що позивачем невірно визначено склад учасників справи, оскільки військова прокуратура Житомирського гарнізону Центрального регіону України не є окремою юридичною особою; вирішення питання щодо незаконності дій військової прокуратури Житомирського гарнізону не належить до цивільного судочинства; позивач у соєму позові не надав належних доказів завдання йому моральної та матеріальної (немайнової) шкоди.
Прокурор стверджує, що при проведенні досудового розслідування стосовно позивача слідчі та прокурор діяли у межах наданих їм повноважень та у визначений нормами КПК України спосіб, на підставі наявних фактичних даних, що на час здійснення процесуальних дій, вказували на їх необхідність для повного і всебічного з'ясування усіх фактичних обставин можливого кримінального правопорушення. Прокурор визнає, що ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 407 КК України і надіслано поштою в порядку, передбаченому ст. 278 КПК України. Під час досудового слідства прокурором винесено постанову про закриття кримінального провадження.
ОСОБА_1 в дійсності не зазнав втручання у свої конституційні права з боку правоохоронних органів держави, правомірно перебував під слідством у зв'язку з чим, підстави для відшкодування шкоди відсутні. Останній не затримувався, запобіжний захід йому не обирався, втручання в особисте життя не здійснювалось. Водночас, відсутній причинно - наслідковий зв'язок між досудовим розслідуванням кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , повідомленням про підозру останнього та неотриманням грошового забезпечення за час відсутності на службі (том 1 а. с. 126 - 135).
У відповіді на відзив представник позивача погоджується з тим, що дійсно саме дії службових осіб війського комісаріату та призовної комісії стали підставою для незаконного призову ОСОБА_1 на військову службу .
Відповідно до п.3 ч.1 ст.276 КПК України повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього кодексу у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
До оформлення повідомлення про підозру старший прокурор військової прокуратури Житомирського гарнізону Григорчук О.А. не перевірив правові підстави призову ОСОБА_1 на військову службу.
Із особової справи ОСОБА_1 було зрозуміло, що він у 18 років був комісований, визнаний непридатним до військової служби у мирний час і обмежено придатний у військовий, а в серпні 2014 року призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період без проходження військово-лікарської комісії.
Натомість у справі містилась карта дослідження та медичного огляду військовозобов'язаного ОСОБА_1 , заключення лікарів, постанова ВЛК, яка була підписана особами, які не були ні головою, ні секретарем військо-лікарської комісії.
Сімех В.М. допитувався в якості підозрюваного неодноразово. Прокурором зупинялось досудове слідство.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ
У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
У відповіді на відзив представник позивача послався на докази, які підтверджують обставини заподіяння ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди, а саме;
- на повідомлення про підозру від 17 грудня 2014 року ;
- на витяг з наказу ТВО командира в/ч НОМЕР_1 від 04.05.2016 року про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини;
- на довідку МВС України №18031418808223566570 про те,що станом на 31.01.2018 року є особою,яку 17.12.2014 року Військовою прокуратурою повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення ,передбаченого ч.2 ст.407 КК України ,кримінальне провадження №42016060360000087 від 26.04.2016;об'єднано з КП №146.Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили;
- на інформацію із веб-сайту «Миротворець» (поміщена 16.06.2015 року і існувала на день подання позову) ,із якої вбачається, ОСОБА_4 ухиляється від органів прокуратури і перебуває у розшуку з 14.11.2014 року .
Представник позивача зазначав, що ОСОБА_1 рахувався військовослужбовцем, але не отримував грошове забезпечення, не міг працевлаштуватись. Негативна інформація про нього була поміщена в інтернеті для загального огляду,що також перешкоджало працевлаштуванню.
Строки перебування під слідстом 3 роки і 2 повні місяці (з 17.12.2014 по 03.03.2018).
Закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 в контексті пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР, ст.1176 ЦК України якраз і свідчить про те, що особу незаконно притягнули до кримінальної відповідальності.
У позові не оскаржуються слідчі чи інші процесуальні дії.
Позивачем до позовної заяви додані роздруківки з веб-сайту «Миротворець» з даними про розшук СімехаВ.М., як особи, що ухиляється від слідства, а саме у додатку до заяви (том 1 а. с. 146 - 150).
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача позов не визнав, у поясненні по справі вказав, що Головне управління не має жодних повноважень щодо втручання у діяльність правоохоронних органів, а тому не може судити про правильність і законність дій представників влади, а отже і нести за це відповідальність; не порушувало права позивача; відповідно до ст.ст.1166,1172, ст.1 Закону України №266/94-ВР визначені правові підстави відшкодування шкоди, визначальною ознакою яких є незаконність дій посадових осіб; відповідно до пункту 3 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року; позивач у своєму позові не надав належних доказів завдання йому моральної шкоди (том. 1 а. с. 153 - 154).
Представник позивача у заяві від 08 листопада 2019 року, яку зареєстровано в канцелярії Сквирського районного суду Київської області 14.11.2019 року (том 1 а. с. 177 - 179) виклав свої аргументи щодо пояснення третьої особи у справі, а саме.
При стягненні моральної шкоди за необґрунтоване притягнення до кримінальної відповідальності не є необхідним визнавати дії з якого стягується така шкода незаконними, оскільки їх незаконність є очевидною. Мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, а саме станом на 2017 рік. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. (ВС/ВП № 236/893/17 від 22.04.2019)
Представник позвача наводить докази,які підтверджують обставини заподіяння ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди, а саме:
повідомлення про підозру від 17 грудня 2014 року ;
витяг з наказу ТВО командира в/ч НОМЕР_1 від 04.05.2016 року про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини;
довідка МВС України №18031418808223566570 про те, що станом на 31.01.2018 року є особою, яку 17.12.2014 року Військовою прокуратурою повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 407 КК України, кримінальне провадження №42016060360000087 від 26.04.2016 об'єднано з КП №146. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили;
інформація із веб-сайту «Миротворець» (поміщена 16.06.2015 року і існувала на день подання позову), із якої вбачається,що ОСОБА_1 ухиляється від органів прокуратури і перебуває у розшуку з 14.11.2014 року ;
позивач рахувався військовослужбовцем , але не отримував грошове забезпечення,не міг працевлаштуватись;
негативна інформація про нього була поміщена в інтернеті для загального огляду,що також перешкоджало працевлаштуванню;
строки перебування під слідстом 3 роки і 2 повні місяці (з 17.12.2014 по 03.03.2018).
Позивач погоджується з твердженням третьої особи і зазначає, що Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області визначене як третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача, а не відповідач та не здійснювало будь-яких протиправних дій відносно позивача.
Суд, вислухавши Позивача та його представника, представника Відповідача - Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, дослідивши матеріали справи приходить до наступних висновків.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 18 серпня 2014 року ОСОБА_1 призвано Сквирським районним військовим комісаріатом Київської області на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента україни «Про часткову мобілізацію «від 21 липня 2014 року №607/2014»
Наказом ТВО командира військової частини -польова пошта НОМЕР_1 від 18 серпня 2014 року №101 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення і призначено на посаду старшого радіотелефоніста відділення зв'язку взводу управління мінометної батареї 4 механізованого батальйону .
17 грудня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.2 ст.407 КК України у кримінальному провадженні внесеного 21 листопада 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014060360000240 (том 1 а. с. 19 - 23).
Позивач 23 грудня 2014 року повідомлення про підозру отримав поштою.
03 березня 2018 року прокурор військової прокуратури Житомирського гарнізону Молот Д.А. Постановою у кримінальному провадженні №42016060360000087 від 26 квітня 2016 року кримінальне провадження закрив за п.2 ч.1 ст.284 КПК України, тобто у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення (копія Постанови том 1 а. с. 83 - 85).
11 березня 2019 року постанова про закриття кримінального провадження була надіслана поштою ОСОБА_1 .
Суд не погоджується із розрахунком позивача про термін перебування під слідством виходячи із наступного.
Досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п.5 ч.1 ст.3 КПК України);
Притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (п. 14 ч.1 ст.3 КПК України).
Повідомлення про підозру прокурором складено 17 грудня 2014 року, вручено позивачу 23 грудня 2014 року, про що свідчить підпис позивача про дату отримання його.
Отже, ОСОБА_1 перебував під слідством повні 3 роки і 2 місяці, 7 днів (з 23.12.2014 по 03.03.2018 ), тобто 38 місяців та 10 днів.
Внаслідок неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 завдані моральні втрати, які призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Окрім того, ОСОБА_1 був позбавлений можливості реалізовувати свої звички і бажання.
Судом досліджені надані учасниками справи наступны докази:
Військовий квиток Серії НОМЕР_2 виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із якого вбачається, що 21.07.2014 року комісією при Сквирському РВК визнаний придатним до військової служби, мобпредписание вручено 18.08.2014 (т.1 а.с. 14 - 18);
повідомлення про підозру від 17 грудня 2014 року у кримінальному провадженні № 42014060360000240 від 21 листопада 2014 року за ознаками ч. 2 ст. 407 КК України № 4152 вих.-14 , яке складене старшим прокурором війської прокуратури Житомирського гарнізону Григорчук О.А., із якого вбачається, що ОСОБА_1 підозрюється у самовільному залишенні військовослужбовцем військової частини без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 407 КК України (том 1 а. с. 19 - 23);
пам'ятка про процесуальні права та обов'язки підозрюваного ОСОБА_1 , із якої вбачається, що пам'ятку вручив старший прокурор військової прокуратури Житомирського гарнізону О. Григорук (том. 1 а. с. 20 -23);
поштовий конверт Р Житомир 14 із штрих кодом 10014890968185. На конверті мається чорнильний штамп 1004, м.Житомир Житомирська прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України № та рукописний текст 4152 вих.14 від 17.12.2014 повідомлення про підозру, ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 . На конверті мається штамп прямокутної форми з повідомленням рекомендованим (том 1 а. с. 144);
лист Військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України (вих.№4976-15 від 04.09.2015 згідно якого військовослужбовець військової частини -польова пошта НОМЕР_1 ОСОБА_1 направляється для проходження ВЛК на предмет придатності до військової служби за станом здоров'я (том 1 а. с. 24);
постанову про залученняч захисника від 15 вересня 2015 року складену старшим прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону Григорук О.А., згідно з якою адвокат Химчук В.Л. допущений до участі в кримінальному провадженні №42014060360000240 в якості зазисника підозрюваного ОСОБА_1 (том 1 а. с. 27-28);
фотокопію свідоцтва про хворобу №354 від 30 березня 2016 року, із якого вбачається, що ОСОБА_1 перебував на обстеженні та лікуванні у військовій частині НОМЕР_3 (том 1 а. с. 25,26) ;
протокол допиту підозрюваного від 07 вересня 2016 року із якого вбачається,що прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону Клопотовським В.П. допитаний в якості підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 407 КК України у рамках кримінального провадження №42014060360000240 ОСОБА_1 за участі захисника адвоката Химчука В.Л. (том 1 а. с. 196 - 206);
постанову про відмову в задоволенні клопотання від 07 вересня 2016 року кримінальному провадженні №42014060360000240 складену прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону Клопотовським В.П. із якої вбачається, що прокурор відмовив у задоволенні клопотання захисника Химчука Володимира Леонідовича про призначення судової психофізіологічної експертизи з використанням поліграфа (том 1 а. с. 30-32);
постанову про виділення матеріалів досудового розслідування від 07 вересня 2016 року складену прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону Клопотовським В.П., із якої вбачається, що з матеріалів досудового розслідування за №42014060360000240 виділені матеріали щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.407 КК України стосовно сержанта ОСОБА_1 ;
постанову про зупинення досудового розслідування від 07 вересня 2016 року складену прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону Коннончук В.В в кримінальному провадженні №4201606036000008, із якої вбачається, що 17 грудня 2014 року у даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.2 ст.407 КК України та того ж дня кримінальне провадження зупинено в зв'язку з не встановленням місця знаходження ОСОБА_1 ; 07 вересня 2016 року вказане кримінальне провадження віднолено на підставі ст.282 КПК України в зв'язку з встановленням місцязнаходження ОСОБА_1 . Враховуючи, що ОСОБА_1 за станом здоров'я не може брати участь у проведенні слідчих дій прокурор постановив досудове розслідування зупинити на підставі ч.1 ст.280 КПК України (том 1 а. с. 242 -244);
клопотання про продовження строку досудового розслідування від 23 вересня 2016 року складену прокурором військової прокуратури Клопотовським В.П. у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016060360000146 від 07 вересня 2016 року із якого вбачається, що ОСОБА_1 є підозрюваним у даному кримінальному провадженні, для з'ясування певних обставин, вирішення клопотання захисника Химчука В.Л. прокурор клопоче про продовження строку досудового розслідування до трьох місяців, тобто до 31 жовтня 2016 року (том 1 а. с. 38- 41);
постанову про об'єднання матеріалів досудових розслідувань від 23 вересня 2016 року, складену прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону Протасовим А.В., із якої вбачається, що матеріали досудового розслідування №42016060360000146 від 07 вересня 2016 року та кримінальне провадження №42016060360000087 від 26 квітня 2016 року об'єднені в одне кримінальне провадження за №№42016060360000087 (том 1 а. с. 248,249);
постанову від 28 вересня 2016 року про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016060360000087 складену прокуророми військової прокуратури Житомирського гарнізону Клопотовським В.П., із якої вбачається, що відповідно до повідомлення Сквирської центральної районної лікарні №737 від 28.09.2016 ОСОБА_1 приймати участь у процесуальних діях за станом здоров'я не може, а тому досудове розслідування зупинене на підставі п.1 ч.1 ст.280 КПК України;
постанову від 29 вересня 2016 року прокурора військової прокуратури Клопотовського В.П. у кримінальному провадженні №42016060360000087 із якої вбачається, що у кримінальному провадженні №42014060360000240 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 407 КК України, а тому у задоволенні клопотання адвоката Химчука В.Л. про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення відмовлено;
постанову про відновлення досудового розслідування від 23 вересня 2017 року у кримінальному провадженні №42016060360000087 від 07 вересня 2016 року складену прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону Конончук В.В., із якої вбачається, що 19 грудня 2014 року у кримінальному провадженні ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.407 КК України; 28 вересня 2016 року вказане кримінальне провадження зупинено на підставі п.1 ч.1 ст.280 КК України у з'язку з захворюванням ОСОБА_1 ; прокурор прийшов до висновку про відновлення досудового розслідування (том 1 а. с. 245 - 247);
постанову про відмову у задоволенні клопотання захисника від 25 жовтня 2017 року, складену прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону Конончук В.В., згідно якої у задоволенні клопотанняч захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката Химчука В.Л. про встановлення строків проведення процесуальних дій та прийняття рішень у кримінальному провадженні №42016060360000087 відмовлено ( том 1 а. с. 58);
витяг з наказу командира військової частини -польова пошта НОМЕР_1 від 04.05.2016 №105 із якого вбачається, що солдат ОСОБА_1 , звільнений наказом командира 30 окремої гвардійської механізованої бригади від 05 травня 2016 року №45-рс з військової служби виключений із списків особового складу частини і направлений для зарахування на військовий облік до Сквирського РВК Київської області. Щомісячна основна відпустка за 2016 рік не надавалась, грошова допомога на оздоровлення за 2016 рік не виплачена, премія не виплачена, щомісячна надбавка, додаткова винагорода -не виплачувалась (том 1 а. с. 98);
довідку МВС України Серія ААА № 0160194 із якої вбачається, що станом на 31.01.2018 року ОСОБА_1 є особою, яку 17.12.2014 року Військовою прокуратурою повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.2 ст.407 КК України ,кримінальне провадження №42016060360000087 від 26.04.2016; об'єднано з КП №146; відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили (том 1 а. с. 99);
паперова копія електронної Інформації із веб-сайту «Миротворець» (поміщена 16.06.2015 року і існувала на день подання позову) ,із якої вбачається, що ОСОБА_1 ухиляється від органів прокуратури і перебуває у розшуку з 14.11.2014 року (том 1 а. с. 101, 105);
паперова копію електронної інформації з Веб-сайту «Миротворець» станом на 24.06.2016 року про перебування ОСОБА_1 у розшуку (том 1 а. с. 102,103);
паперова копію електронної інформації з Веб-сайту «Миротворець» станом на 24.06.2019 року про перебування ОСОБА_1 у розшуку (том 1 а. с. 108);
довідка про доходи ОСОБА_1 №1630 від 30.07.2019 видана військовою частиною НОМЕР_4 , із якої вбачається, що ОСОБА_1 нарахований дохід:вересень-921.77 грн.,жовтень-2746.73, за серпень 2014, за всі місяці 2016 року,січень-травень 2016 року дохід не нараховувався.
Обгрунтовуючи своє рішення прокурор зазначив, що ОСОБА_1 допитувався в якості підозрюваного .
Суд приходить до обґрунтованого висновку ,що наведені докази переконливо свідчать про те, що ОСОБА_1 перебував під слідством з 23 грудня 2014 року по 03 березня 2018 року.
Суд не дає оцінку правомірності чи неправомірності зупинення та відновлення проваджень у справах , виділення матеріалів із справи та об'єднань проваджень.
Суд критично оцінює позицію відповідача про те, що Житомирська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері не є юридичною особою,та не може виступати у суді в якості відповідача.
Суд також критично оцінює позицію третьої особи про те, що її діями не завдана позивачу будь-яка шкода .
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуваннінорми права до спірнихправовідносин суд враховуєвисновкищодозастосуваннявідповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 р. у справі № 242/4741/16-ц вказала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (п. 43 постанови).
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (п. 44 постанови).
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу.
Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові (п. 46 постанови).
Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Цивільним Кодексом України, спеціальним законом, що регулює вказані правовідносини є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон №266/94-ВР) та Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).
Відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, коженмає право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавленосвободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Згідно з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, якийви рішить спір, що до його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого протии нього кримінального обвинувачення.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захиститисвої права і свободи від порушень і протии прав них посягань. Кожному гарантується право на оскарження в судірішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службовихосіб (стаття 55 Конституції України).
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свогоо собистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправнихробіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідокїї незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно -розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону №266/94-ВР, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Позивач ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, оскільки кримінальне провадження відносно нього закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою сатті 407 ККУкраїни.
Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону №266/94-ВР, у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконнихдій, а також моральна шкода. Аналогічна норма закріплена також в пункті першому, п'ятому частини 7 Положення.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону№266/94-ВР, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Позивачем в порядку відшкодування матеріальної шкоди, заявлено позовні вимоги про стягнення на свою користь: відшкодування неотриманих доходів в розмірі 78 814.00 гривень.
На обґрунтування зазначеної вимоги Позивачем проведені розрахунки втраченого доходу за час перебування під слідством з урахуванням мінімальної заробітної плати, встановленої Законами України «Про державний бюджет України» на 2014-2018 роки.
ОСОБА_1 у період з 18 серпня 2014 року по 04 травня 2016 року перебував у списках військової частини - польова пошта НОМЕР_1 .
Грошове забезпечення отримував тільки у вересні і жовтні 2014 року, тобто два неповні місяці до вручення повідомлення про підозру.
Оскільки у позивача не було доходів за останні повні два місяці, то розрахунок втраченого заробітку проведений із розміру мінімальної заробітної плати за весь період.
З 01.01.2014 р. по - 01.01.2015 - 1218 грн. (Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" - суд погоджується з позивачем про недоцільність проводити розрахунок за грудень за декілька днів.
З 01.01.2015 по 01.09.2015 -1218 грн.( Закон України «Про державний бюджет України на 2015 рік» (Стаття 8) х 8 місяців= 9 744 грн.
З 01.09.2015 по 01.01.2016 -1378 грн. (Закон України «Про державний бюджет України на 2015 рік»(Стаття 8)х 4 місяці= 5 512 грн.
З 01.01.2016 по 01.05.2016 -1378 грн. (Закон України «Про державний бюджет України на 2016 рік» (Стаття 8) х 4 місяці= 5 512 грн.
З 01.05.2016 по 01.09.2016 -1450 грн. (Закон України «Про державний бюджет України на 2016 рік» (Стаття 8) х 4 місяці= 5 800 грн.
З 01.09.2016 по 01.01.2017 -1600 грн. (Закон України «Про державний бюджет України на 2016 рік» (Стаття 8) х 4 місяці= 6 400 грн.
З 01.01.2017 по 01.01.2018 -3200 грн. (Закон України «Про державний бюджет України на 2017 рік»(Стаття 8)х12 місяців= 38 400
З 01.01.2018 по 01.01.2019 -3723 грн. (Закон України «Про державний бюджет України на 2018 рік»(Стаття 8)х 2 місяці= 7 446 грн.
Суд не погоджується з позицією позивача ,оскільки позивачем не надано належних доказів про те,що після звільнення зі служби він не міг працевлаштуватись, а тому суд вважає вимогу про стягнення коштів в розмірі 78 814 грн., як відшкодування втрачених доходів необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенн.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкодиви значається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотнез начення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою, другою пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Частиною п'ятою, шостою статті 4 Закону №266/94-ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Позивачем заявлено позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди та на обґрунтування заявлених вимог Позивач вказує, що було порушено його нормальні життєві зв'язки: більше трьох років інформація про нього була поміщена до бази даних МВС України як про особу, яку 17.12.2014 року Військовою прокуратурою повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушенн, передбаченого ч.2 ст.407 КК України та були відсутні відомості про результати судового розгляду; інформація про нього 16.06.2015 року розміщена на веб-сайті «Миротворець» і існувала на день подання позову про те, що що ОСОБА_1 ухиляється від органів прокуратури і перебуває у розшуку з 14.11.2014 року .
Така негативна інформація про нього була перешкодою для працевлаштування.
«При стягненні моральної шкоди за необґрунтоване притягнення до кримінальної відповідальності не є необхідним визнавати дії з якого стягується така шкода незаконними, оскільки їх незаконність є очевидною» (ВС/ВП № 236/893/17 від 22.04.2019).
Наведені обставини доводять наявність спричинення Позивачу моральної шкоди, а саме завдання йому моральних страждань внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Суд, при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановівід 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15. Аналогічні роз'яснення надавалися судам у частині другій пункту 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Відповідно до положень статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України в 2023 році», розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2023 року складає у місячному розмірі - 6 700.00 гривень.
Суд самостійно визначає, що період перебування Позивача під слідством розпочався 23 грудня 2014 року з дня вручення повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.407 КК і закінчився складенням 03 березня 2018 року прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону постанови у кримінальному про закриття за п.2 ч.1 ст.284 КПК України кримінального провадження, тобто у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
Отже, позивач перебував під слідством повні 3 роки і 2 місяці ,тобто 38 місяців 10 днів.
Позивач у позові при розрахунках відшкодування шкоди просить не враховувати дні перебування під слідством у грудні 2014 та березні 2018 року. Суд не заперечує проти таких розрахунків, виходячи з того,що це право позивача. Таким чином, розмір відшкодування за 38 повних місяців становить - 254 600.00 гривень (мінімальна заробітна плата * кількість місяців).
Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно статті 35 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою КМУ № 845 від 03 серпня 2011 року, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно -розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; 3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; 4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; 5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.
Таким чином, виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державною казначейською службою України, за рахунок коштів державного бюджету.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої, п'ятої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не можеґрунтуватись на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За наведених обставин суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 1 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з вимогами п.п. 1,2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 ст. 137 ЦПК україни передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно Ордеру Серії КС № 263273 від 17.07.2019 (т.1 а. с. 111) та Договору про надання правничої допомоги від 17 липня 2019 року вбачається (т.2 а.с. 125 - 128), що адвокат Химчук В.Л. здійснює представництво клієнта - ОСОБА_1 в справі № 376/2172/19
В пункті 3, підпункту 3.2 Договору про надання правничої допомоги від 17 липня 2019 року (том 2 а. с. 127) Сторонами погоджено, що для цілей визначення вартості фактично відпрацьованого часу за договором, вартість роботи адвоката становить - 900.00 гривень за 1 годину.
Згідно пункту 1,2 Договору Сторони погодили, що правнича допомога складається з таких послуг: представництво Клієнта та участь у суді першої інстанції, складання, підписання та подання до відповідного суду всіх документів правового характеру, зокрема заяв, позовних заяв, клопотань, заперечень та всіх інших документів, необхідних для виконання цього договору (том 2 а. с. 125).
Представником позивача наданий детальний акт про надану професійну правничу допомогу від 09 липня 2021 року (том 2 а. с. 206 - 209), із якого вбачається, що Адвокатом надані такі послуги позивачу : 1) проведений аналіз діючого законодавства, що регулює питання стягнення з Держави Україна коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої неправомірними діями органами досудового слідства ,ознайомлення з судовою практикою; 2)
складено позовну заяву ,підписано її та подано до Сквирського районного суду; 3) складено клопотання про долучення до матеріалів справи документів; 4) складено заяву до суду про спростування аргументів третьої особи; 5) складено відповідь на відзив; 5) представник приймав участь у судових засідання 05.11.19 -15:19:17 -15:31:36 ПСЗ від 05.11.2019 (всього 10 хв.); 19.02.20 12:43:19-12:46:02 ПСЗ від 19.02.20 (всього 2 хв.) ; 6) ознайомився з матеріалами цивільної справи у суді, підготувався до судового засіданн, у т.ч. і до судових дебатів. Всього затрати часу адвоката склали :11 годин 32 хвилин.
Договором від 17 липня 2019 року передбачено, що година послуг адвоката визначена у розмірі 900 грн. ,що становить 15 грн. за 1 хв. (900:60)
Отже, надані адвокатом послуги визначені у розмірі : 10 350.00 грн. за 690 хв. роботи.
Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмірвитрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданихпослуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконаннявідповіднихробіт (наданняпослуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazziv. Italy), № 34884/97).
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що виходячи із тривалості зайнятості адвоката під час підготовки позовної заяви ,участь у судових засіданнях, заявлених клопотань, складності справи, ціни позову та задоволених позовних вимог, розмір витрат на оплату послуг адвоката є фактичними і неминучими, а тому підлягають компенсації.
Ні представник відповідача,ні представник третьої особи не надали заперечень щодо розміру витрат на оплату послуг адвоката.
На підставі викладеного та керуючись статями 55, 56 Конституції України; Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»; ст. ст. 2,3,4,13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 01 грудня 1994 року; Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41; п. п. 3,9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодуванняморальної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року; ст. 5,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 25 Бюджетного кодексу України; ст. ст. 15, 16, 23, 1167, 1176 ЦК України; ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України в 2023 році'ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 19, 76, 78, 81, 128, 133, 134, 137, 223, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. 3 КПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері», третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства - задовольнити частково.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , жителя АДРЕСА_2 , кошти в розмірі 254 600 відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , жителя АДРЕСА_2 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 350.00 гривень.
В задоволенні іншій частині позовних вимог - відмовити.
З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя О.М. Коваленко