Справа № 211/441/23
Провадження № 2/211/1103/23
30 травня 2023 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Сарат Н.О.,
при секретарі Зоріній С.М.,
у відсутність сторін,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в квартирі, яка є спільною сумісною власністю подружжя, суд, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в квартирі, яка є спільною сумісною власністю подружжя. В обґрунтування позову зазначила, що з 25.09.2004 вони з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.11.2012 шлюб між ними розірвано. В період шлюбу згідно Договору купівлі - продажу від 04.05.2006 ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Зважаючи на те, що частка вищевказаної квартири була придбана у період шлюбу, хоч і зареєстрована на ОСОБА_2 , належить їм, як дружині, і чоловіку на праві спільної сумісної власності в рівних долях, що також було встановлено у вищевказаному рішенні суду (копія Рішення суду від 17.12.2013 по справі № 211/922/13-ц додається).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.02.2014 по справі № 211/922/13-ц, провадження № 22-ц/774/503/К/14 встановлено, що частина квартири є спільною сумісною власністю подружжя та визначено, що частки подружжя є рівними по частині і вирішено визнати за ОСОБА_2 , право власності на частку житлової квартири АДРЕСА_1 .
Що стосується її права власності на частину в праві спільної сумісної власності - придбаної у шлюбі частини спільного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 не визнано, що в свою чергу позбавляє її можливості вільно володіти та розпоряджатися належним їй по закону майном.
Оскільки визнання за Відповідачем права власності на його частину в праві спільної сумісної власності подружжя в частині квартири АДРЕСА_1 було вирішено в судовому порядку за позовом Відповідача та оскільки можливості вирішити питання визнання права власності на частину в праві спільної сумісної власності подружжя в частині квартири АДРЕСА_1 у в позасудовому порядку немає, то у неї не залишається іншого виходу, як звернутися до суду за захистом, обравши при цьому єдиний ефективний спосіб захисту - визнання свого порушеного або не визнаного права.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Позивач ОСОБА_1 до суду надала заяву про розгляд справи у її відсутність, на позовних вимогах наполягає.
ОСОБА_2 до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність, проти позовних вимог не заперечує.
В зв'язку з цим в силу положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України ).
Частинами 1,2 ravo1/T022947.html?pravo=1#312" title="Сімейний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2947-III від 10.01.2002">ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Зі змісту п.п. 23,24 Пленуму, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя; нормативно-правовий акт № 11 від 21.12.2007 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 10.01.2002, ч.1 ст.65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.
Як встановлено судом, сторони з 25.09.2004 перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.11.2012 шлюб між ними розірвано ( а.с. 7- копія свідоцтва про шлюб),
В період шлюбу згідно Договору купівлі - продажу від 04.05.2006 ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив трикімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с. 13-14, 15 - копії Договору купівлі - продажу від 04.05.2006 ВСТ № 623198, Витягу з Державного реєстру правочинів, Витягу по реєстрацію права власності на нерухоме майно).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.02.2014 по справі № 211/922/13-ц, провадження № 22-ц/774/503/К/14 встановлено, що частина квартири є спільною сумісною власністю подружжя та визначено, що частки подружжя є рівними по частині і вирішено визнати за ОСОБА_2 , колишнім чоловіком Позивача та Відповідачем по даній справі, право власності на частку житлової квартири АДРЕСА_1 (а.с. 28-37 - копія Рішення від 27.02.2014 по справі № 211/922/13-ц ).
Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні,
Згідно до статті 15 Цивільного кодексу України, статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України дає перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом. Зокрема одним з них є визнання права.
Статті 319, 392 Цивільного кодексу України наголошують на тому, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» - виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
На відмуну від відповідача ОСОБА_2 , право власності якого на частину квартири визнано рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.02.2014 року, право власності Позивача на частину в праві спільної сумісної власності - придбаної у шлюбі частини спільного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 не визнано, що в свою чергу позбавляє її можливості вільно володіти та розпоряджатися належним їй по закону майном, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню .
Керуючись ст.ст. 76-81, 141, 258-259, 264-265, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в квартирі, яка є спільною сумісною власністю подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на 1/4 частку житлової квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 63,2 кв.м., житловою площею 37,3 кв.м.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Н. О. Сарат