"17" травня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3842/21
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Босової Ю.С.
За участю представників сторін:
Від позивача: Левіт В.С. на підставі ордеру;
Від відповідача: Борисенко О.Ю. на підставі ордеру;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Оптіма-технологія” до товариства з обмеженою відповідальністю “Еногруп”, компанії Sociedade exportadora de artigos de cortica Ltd про визнання договору недійсним, -
Товариство з обмеженою відповідальністю „Оптіма-технологія” (далі по тексту - ТОВ „Оптіма-технологія”) звернулось до господарського суду із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Еногруп” (далі по тексту - ТОВ „Еногруп”), компанії Sociedade exportadora de artigos de cortica Ltd (далі по тексту - Компанія) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р., укладеного між відповідачами, за умовами якого до ТОВ „Еногруп” перейшло право вимоги до ТОВ „Оптіма-технологія” за контрактом №71901 від 22.01.2019р., укладеним між позивачем та Компанією.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ТОВ „Оптіма-технологія” посилається на ненадання згоди на відступлення права вимоги за контрактом №71901 від 22.01.2019р., положеннями якого чітко визначено, що сторони не мають права передавати свої права та обов'язки за контрактом без письмової згоди іншої сторони. Проте, Компанія, за відсутності згоди ТОВ „Оптіма-технологія” на передачу права вимоги іншій особі, уклала із ТОВ „Еногруп” договір цесії №1607 від 20.05.2021р., що із урахуванням приписів цивільного законодавства України є підставою для визнання спірного договору недійсним.
Ухвалою суду від 20.12.2021р. дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 27.04.2022р. о 12:00 год., призначено резервну дату засідання на 25.05.2022р. о 12:00 год., зупинено провадження у даній справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 228 ГПК України у зв'язку з направленням до уповноваженого органу іноземної держави судового доручення на підставі Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965р. з метою повідомлення Компанії про розгляд судом даного спору.
Ухвалою суду від 27.04.2022р. провадження по даній справі було поновлено з метою вирішення питань, які мають бути дослідженні у підготовчому провадженні, яке було призначено на 27.04.2022р. о 12:00 год.
У підготовчому засіданні 27.04.2022р. судом було оголошено перерву до 25.05.2022р. о 12:00 год., тобто на резервну дату, раніше визначену в ухвалі від 20.12.2021р.
Ухвалою суду від 25.05.2022р. підготовче засідання було відкладено на 16.11.2022р. о 14:00 год., призначено резервну дату підготовчого засідання - 12.12.2022р. о 12:00 год., зупинено провадження у даній справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 228 ГПК України у зв'язку з направленням до уповноваженого органу іноземної держави судового доручення на підставі Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965р.
08.09.2022р. до суду від уповноваженого органу Португальської Республіки надійшло повідомлення щодо стану виконання першого судового доручення, з якого вбачається, що ухвала суду від 20.12.2021р. була направлена керівнику Компанії.
29.09.2022р. до суду від уповноваженого органу Португальської Республіки надійшло повідомлення щодо стану виконання другого судового доручення, направленого з метою повідомлення Компанії про розгляд судом даного спору.
Ухвалою суду від 16.11.2022р. провадження у даній справі було поновлено у зв'язку з необхідністю проведення підготовчого засідання, призначеного на 16.11.2022р. о 14:00 год.
08.12.2022р. на електронну пошту суду від Компанії надійшли письмові пояснення, які не були підписані кваліфікованим електронним підписом, згідно яких Компанія заперечує проти задоволення заявленого ТОВ „Оптіма-технологія” позову посилаючись, зокрема, на ст. 6 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28.05.1988р., якою передбачено можливість відступати право грошової вимоги незважаючи на будь-яку угоду між постачальником і боржником, яка забороняє таке відступлення.
У підготовчому засіданні 16.11.2022р. судом було оголошено перерву до 12.12.2022р. о 12:00 год., тобто на резервну дату, раніше визначену в ухвалі від 25.05.2022р.
Ухвалою суду від 12.12.2022р. підготовче провадження по даній справі було закрито із призначенням судового засідання для розгляду справи по суті на 19.04.2023р. о 12:00 год., призначено резервну дату судового засідання на 17.05.2023р. о 11:00 год., провадження у справі зупинено на підставі п. 3 ч. 1 ст. 228 ГПК України у зв'язку з направленням до уповноваженого органу іноземної держави судового доручення на підставі Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965р.
Ухвалою суду від 19.04.2023р. провадження у даній справі було поновлено у зв'язку з необхідністю проведення судових засідань, призначених на 19.04.2023р. о 12:00 год. та на 17.05.2023р. о 11:00 год.
ТОВ „Еногруп” заперечувало проти задоволення заявлених позивачем вимог, посилаючись на недоведеність позивачем порушення будь-яких його прав в результаті укладення спірної угоди, оскільки відповідачем було набуто право вимоги лише на суму боргу ТОВ „Оптіма-технологія” перед Компанією, який виник в результаті неналежного виконання позивачем зобов'язань за контрактом.
Відповідачем також було вказано, що оскільки сторонами контракту №71901 від 22.01.2019р. не було визначено матеріальне право, яке має застосовуватись до правовідносин позивача та Компанії, до даного контракту має бути застосовано право Португальської Республіки, як держави, в якій зареєстрований продавець товару, тобто Компанія. Таким чином, за твердженням відповідача, підстави для застосування до договору цесії матеріального права України під час вирішення даного спору відсутні. При цьому, відповідач стверджує, що умова договору цесії, яка передбачає, що до правовідносин сторін договору застосовується матеріальне право України, поширюється лише на правовідносини ТОВ „Еногруп” та Компанії, які виступають сторонами спірного договору.
Відповідно до ст. 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965р. якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що: a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту. Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави. Незважаючи на положення попередніх частин, суддя може в термінових випадках прийняти рішення про застосування будь-яких тимчасових чи охоронних заходів.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965р., приймаючи до уваги передання судом документів у спосіб, визначений Конвенцією, а також сплив більше шести місяців з дати направлення судових доручень та повернення до суду від компетентного органу Португальської Республіки документів, з яких вбачається, що ухвали суду по даній справі були направлені Компанії у спосіб, визначений внутрішнім правом Португальської Республіки для вручення документів, складених в цій державі, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для ухвалення рішення по даній справі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив наступне.
04.01.2019р. відбулись загальні збори учасника ТОВ „Оптіма-технологія” за участю запрошеної особи - Краснова О.М., за результатами проведення яких були прийняті наступні рішення, оформлені протоколом №1, про відчуження 100% статутного капіталу ТОВ „Оптіма-технологія” на користь ОСОБА_1 , про звільнення директора товариства та призначення директором Краснова О.М., про затвердження нової редакції статуту ТОВ „Оптіма-технологія”.
22.01.2019р. між Компанією (Продавець) та ТОВ „Оптіма-технологія” (Покупець) було укладено контракт №71901, відповідно до п 1.1 якого Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар у кількості, асортименті та за цінами у відповідності до рахунків та/або специфікацій, які є невід'ємною частиною контракту.
Згідно з п. п. 3.1 -3.2 контракту №71901 від 22.01.2019р. у випадку, якщо сторони не домовились про інше, оплата за даним контрактом здійснюється Покупцем в євро шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок Продавця в наступному порядку та строки: 50 % - авансовий платіж, 50% - сплачуються протягом 90 днів від дати рахунку. Інший порядок оплати має бути обумовлений в окремих письмових доповненнях до договору.
Відповідно до п. п. 4.2, 4.4 контракту №71901 від 22.01.2019р. датою поставки вважається дата реєстрації експортної декларації. Поставка товару супроводжується наступними документами: товарно-транспортною накладною (CMR), рахунком, EX, EUR1, сертифікатом якості. Якщо в рахунку та/або специфікації не зазначено інше, товар за даним контрактом поставляється на умовах: CPT Verona - Італія.
Відповідно до п. п. 11.1, 11.2 контракту №71901 від 22.01.2019р. (розділ контракту - арбітраж) Продавець і Покупець будуть вживати заходи з метою вирішенні всіх протиріч та спорів, які можуть виникнути із даного контракту, шляхом переговорів. Всі спори за даним контрактом вирішуються шляхом дружних переговорів між сторонами.
Згідно з п. 12.1 контракту №71901 від 22.01.2019р. сторони не мають права передавати свої права та обов'язки за контрактом без письмової згоди іншої сторони.
Умовами п. 12.6 контракту №71901 від 22.01.2019р. передбачено, що контракт вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.12.2021р.
16.01.2019р. між ТОВ „Оптіма-технологія” (Постачальник) та ТОВ „Еногруп” (Покупець) було укладено договір поставки №ОТ01192, згідно п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов'язується продати (передати у власність) Покупцеві, а Покупець зобов'язується купити (прийняти та оплатити) товари, кількість і асортимент яких зазначені у специфікаціях, що складають невід'ємну частину цього договору.
Умовами п. 2.3 договору поставки №ОТ01192 від 16.01.2019р. встановлено, що розрахунки за поставлений товар можуть здійснюватися іншими не забороненими законодавством України способами - за погодженням сторін - взаємозалік, бартер, вексель, переуступка права вимоги боргу тощо.
Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 договору поставки №ОТ01192 від 16.01.2019р. строки поставки товару зазначаються в специфікаціях та в рахунках на постачання кожної окремої партії товару. Датою поставки кожної окремої партії товару вважається дата виписування Постачальником видаткової накладної про відпуск товару Покупцеві, підписаної Покупцем.
Згідно з п. 4.1 договору поставки №ОТ01192 від 16.01.2019р. Покупець здійснює оплату товару в національній валюті - гривні, шляхом безготівкового перерахування в порядку зазначеному в специфікаціях на постачання кожної окремої партії товару.
В силу умов п. 9.3 договору поставки №ОТ01192 від 16.01.2019р. договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2020р. Якщо жодна із сторін письмово не заявить про розірвання цього договору, договір вважається пролонгованим на 1 рік.
20.05.2021р. між ТОВ „Еногруп” (Новий кредитор) та Компанією (Первісний кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №1607, умовами п. 1 якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, Первісний кредитор відступає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредитору за контрактом № 71901 від 22.01.2019р. з придбання товару - коркова пробка в асортименті, на загальну суму 67 905,89 евро, що укладений між Первісним кредитором та ТОВ „Оптіма-технологія” (Боржник).
Відповідно до п. п. 3, 4 договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р. до Нового кредитора переходить право вимоги від Боржника за основним договором, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Копії документів та документована інформація, яка є важливою для здійснення права вимоги, яке відступає Первісний кредитор за цим договором, передаються Новому кредитору в строк протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати укладення цього договору.
Згідно з п. п. 5, 6, 7 договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р. моментом переходу права вимоги Первісного кредитора за основним договором, визначеним у п. 1 цього договору, до Нового кредитора є дата укладення цього договору сторонами. Первісний кредитор зобов'язаний протягом 40 (сорока) календарних днів з дати набрання чинності цим договором повідомити Боржника про відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги за цим договором здійснюється за номіналом. Порядок розрахунків між Первісним кредитором та Новим кредитором регулюється додатком до даного договору, що є його невід'ємною частиною.
Положеннями п. п. 9, 10 договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р. врегульовано, що усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, спір передається на розгляд до господарського суду Одеської області, рішення якого обов'язкове для сторін.
Відповідно до п. 11 договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р. цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками.
Умовами п. 15 договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р. відповідачами було визначено, що всі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, регулюються цим договором та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, які застосовуються до таких правовідносин на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з п. 16 договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р. відступлення права вимоги за цим договором не тягне за собою зміни умов основного договору.
14.06.2021р. Компанією було складено лист, згідно якого остання повідомляє ТОВ „Оптіма-технологія” про укладення з ТОВ „Еногруп” договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р. на суму 67 905,89 євро.
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.09.2021р. по справі №916/1577/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2022р., провадження в частині позовних вимог ТОВ „Оптіма-технологія” до ТОВ „Еногруп” про стягнення заборгованості у розмірі 1 712 453,22 грн. було закрито; позов ТОВ „Оптіма-технологія” задоволено частково шляхом присудження до стягнення із ТОВ „Еногруп” збитків від інфляції у розмірі 87 116,81 грн., пені у розмірі 89 057,00 грн., 3% річних у розмірі 23 763,04 грн., судового збору у розмірі 2 999,05 грн.; зустрічний позов ТОВ „Еногруп” задоволено частково шляхом присудження до стягнення із ТОВ „Оптіма-технологія” заборгованості у розмірі 501 299,16 грн., судового збору 7 519,49 грн.; проведено зустрічне зарахування грошових сум, присуджених до стягнення на користь ТОВ „Оптіма-технологія” та ТОВ „Еногруп” згідно ч. 11 ст. 238 ГПК України; присуджено до стягнення із ТОВ „Еногруп” на користь ТОВ „Оптіма-технологія” грошових коштів у розмірі 305 882,75 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Слід зазначити, що предметом позовних вимог ТОВ „Оптіма-технологія” до ТОВ „Еногруп” у межах справи №916/1577/21 були вимоги про стягнення боргу, пені, збитків від інфляції, процентів. Вимоги ТОВ „Оптіма-технологія” були обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ „Еногруп” зобов'язань за умовами договору поставки №ОТ01192 від 16.01.2019р. в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого позивачем товару.
Предметом зустрічних позовних вимог ТОВ „Еногруп” до ТОВ „Оптіма-технологія” у межах справи №916/1577/21 були вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 501 299,16 грн. Зустрічні позовні вимоги ТОВ „Еногруп” були обґрунтовані переходом до відповідача права вимоги за контрактом №71901 від 22.01.2019р., укладеним між позивачем та Компанією, на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р. При цьому, після укладення договору цесії відповідачем було направлено на адресу позивача заяву про зарахування однорідних зустрічних вимог на суму 1 712 453,22 грн., у зв'язку з чим, у межах справи №916/1577/21 відповідач заявив до стягнення із позивача різницю між сумою боргу, право вимоги на яку перейшло від Компанії, та сумою боргу відповідача за договором поставки, після направлення заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог.
В процесі вирішення спору по справі №916/1577/21 суд дійшов висновку про перехід права вимоги виконання ТОВ “Оптіма-технологія” грошових зобов'язань за контрактом №71901 від 22.01.2019 в частині оплати вартості поставленого товару на суму 67 905,89 евро до ТОВ “Еногруп” на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) зовнішньоекономічною діяльністю є діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Іноземними суб'єктами господарської діяльності є суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.
В силу положень ст. 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є зокрема юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності.
Приписами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено, що усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності та інших ознак мають рівне право здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та дії щодо її провадження, у тому числі будь-які валютні операції та розрахунки в іноземній валюті з іноземними суб'єктами господарської діяльності, що прямо не заборонені або не обмежені законодавством, у тому числі заходами захисту, запровадженими Національним банком України відповідно до Закону України "Про валюту і валютні операції".
Згідно зі ст. 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Приймаючи до уваги наведені положення чинного законодавства, а також суб'єктний склад договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р., зміст зобов'язань, які виникли на підставі договору, господарський суд доходить висновку, що між відповідачами було укладено зовнішньоекономічний договір. При дослідженні питання можливості вирішення даного спору господарським судом Одеської області та, відповідно, застосування до спірних правовідносин права України, суд вважає за необхідне звернутись до положень Закону України «Про міжнародне приватне право».
Так, в силу положень ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005р. № 2709-IV (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту Закон України «Про міжнародне приватне право») для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави; колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.
Виходячи з положень ст. ст. 4, 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадку якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
Положеннями п. 10 договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р. ТОВ „Еногруп” та Компанією було визначено, що усі спори передаються на розгляд до господарського суду Одеської області.
Враховуючи умови договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р., суд дійшов висновку про наявність правових підстав для вирішення даного спору господарським судом Одеської області.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Слід зазначити, що п. 15 договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р. передбачено, що всі правовідносини регулюються нормами чинного законодавства України.
Господарський суд зазначає, що договір про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р. є підставою для виникнення у ТОВ „Еногруп” та Компанії певного обсягу прав та обов'язків, наприклад, з оплати права вимоги, передання документів, повідомлення боржника про відступлення права вимоги тощо. Таким чином, у випадку неналежного виконання тією або іншою стороною договірних зобов'язань, відповідний спір має бути вирішений із застосуванням матеріального права України.
Предметом заявлених ТОВ “Оптіма-технологія” позовних вимог до ТОВ „Еногруп” та Компанії є позовні вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р. з підстав відсутності у Компанії права на передачу своїх вимог за контрактом №71901 від 22.01.2019р. іншій особі без згоди позивача.
Згідно з ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Положеннями ст. 204 ЦК України закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)
У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Господарський суд зазначає, що ТОВ “Оптіма-технологія” не виступає стороною договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р., а, отже, вирішуючи даний спір, суду, враховуючи обґрунтування позову порушенням умов п. 12.1 контракту №71901 від 22.01.2019р., стороною якого виступає іноземна юридична особа, тобто Компанія, необхідно встановити правові підстави для застосування матеріального права України саме на застосуванні якого наполягає позивач.
Вирішуючи питання щодо матеріального права, яке має бути застосовано до контракту №71901 від 22.01.2019р., який не містить умови про застосування до правовідносин ТОВ “Оптіма-технологія” та Компанії права України, суд виходить з наступного.
Положеннями ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є: продавець - за договором купівлі-продажу.
За умовами контракту №71901 від 22.01.2019р. Продавцем товару виступає Компанія, що, з урахуванням приписів ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право», дозволяє суду дійти висновку, що до даного правочину має бути застосоване матеріальне право Португальської Республіки.
В силу вимог ст.. 47 Закону України «Про міжнародне приватне право» право, що застосовується до договору згідно з положеннями цього розділу, охоплює: дійсність договору; тлумачення договору; права та обов'язки сторін; виконання договору; наслідки невиконання або неналежного виконання договору; припинення договору; наслідки недійсності договору; відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.
Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку, що питання про визнання договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р. недійсним має вирішуватись із застосуванням матеріального права Португальської Республіки, оскільки право, що застосовується до контракту №71901 від 22.01.2019р. охоплює відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.
З викладених обставин господарським судом відхиляються доводи ТОВ “Оптіма-технологія” про недотримання відповідачами положень ЦК України під час укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р., з огляду на необхідність застосування, в даному випадку, матеріального права Португальської Республіки.
Згідно із ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно зі ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019р. по справі №917/1739/17 дійшла висновку, що суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Великою Палатою Верховного Суду також зазначено, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»). Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Принцип «jura novit curia» застосовується у випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов певними обставинами, проте посилається на помилкові норми права. Проте, застосування судом цього принципу не є безмежним.
Отже, принцип «jura novit curia» з одного боку підлягає безумовному застосуванню: суд зобов'язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З другого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції й надання доказів в умовах нової кваліфікації судом правовідносин (рішення Європейського суду з прав людини від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України» (скарга № 25531/12)).
Господарський суд зазначає, що обов'язок доведення змісту іноземного права покладається, в першу чергу, на ТОВ “Оптіма-технологія”, яке звертається до суду із відповідними позовними вимогами. Слід зазначити, що суд розглядає позовні вимоги у межах наведених позивачем фактів та із урахуванням норм права, на які посилається позивач, оскільки кожною нормою матеріального права охоплюється певне коло обставин, які мають бути встановлені та щодо яких сторонами надаються докази та наводяться аргументи. Таким чином, застосування судом тих норм матеріального права, на які сторони не посилались під час розгляду справи, не повинно призводити до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
З викладених обставин господарський суд доходить висновку, що неможливість застосування до даного спору матеріального права України, невжиття ТОВ “Оптіма-технологія” будь-яких заходів з метою сприяння суду у встановленні змісту норм матеріального права Португальської Республіки, а також обґрунтування заявлених позовних вимог нормами цивільного законодавства України, у своїй сукупності свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ТОВ “Оптіма-технологія” до ТОВ „Еногруп” та Компанії позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р.
Правові підстави для застосування до спірних правовідносин матеріального права України згідно із ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» відсутні, оскільки зміст норм права іноземної держави позивачем суду не наводився взагалі.
Оцінка доводам, які були наведені Компанією у поданій до суду заяві, яка надійшла на електронну пошту суду та яка не містить кваліфікованого електронного підпису, судом не надається, оскільки згідно зі ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851-IV від 22.05.2003р. лише після накладення електронного підпису завершується створення електронного документа.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку щодо необхідності відмови у задоволенні заявлених товариством з обмеженою відповідальністю „Оптіма-технологія” до товариства з обмеженою відповідальністю „Еногруп”, компанії Sociedade exportadora de artigos de cortica Ltd позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) №1607 від 20.05.2021р.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 130, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення складено 29 травня 2023 р.
Суддя С.П. Желєзна