Справа № 603/334/22
Провадження №2/603/14/2023
15 травня 2023 року м. Монастириська
Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Гудкової Ю. Г.,
секретар судового засідання Сандалюк О. В.,
за участі:
представника позивача - адвоката Сампари Н. М. ( в режимі відеоконференції),
відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Оприска М. В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя,
ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Сампара Н. М., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилається на те, що з 14.02.2003 року перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 , справа про розірвання якого розглядається Монастириським районним судом Тернопільської області. За час перебування у шлюбі у них народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ними набуто у власність таке майно: квартира АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, на якій розташована вищевказана квартира; меблі та техніка, що знаходяться у вказаній квартирі (мікрохвильова піч, два телевізори, пральна машина, два дивани, бензопила, мотокоса, два велосипеди, болгарка, дриль, дві газові плити, холодильник, морозильна камера); транспортний засіб ВАЗ 2110 2003 року випуску; мотоблок Зубр; будівельне риштування площею 76 кв. м, причіп легковий - В, модель ПГМФ 6302, марка ПР, зеленого кольору.
З огляду на те, що вони не можуть дійти згоди щодо поділу вищевказаного спільного майна, просить: визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_2 , та визнати за ним право власності на 1/2 частину цієї квартири; визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку, на якій знаходиться вказана квартира, та визнати за ним право власності на 1/2 частину цієї земельної ділянки; визнати спільною сумісною власністю подружжя транспортний засіб ВАЗ 2110 2003 року випуску, стягнути з ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини цього транспортного засобу у розмірі 52 852,90 грн; визнати за ним право власності на мотоблок Зубр, припинивши право спільної власності ОСОБА_1 на це майно; визнати за ним право власності на причіп легковий - В, модель ПГМФ 6302, марка ПР, зеленого кольору, припинивши право спільної власності ОСОБА_1 на це майно; визнати за ним право власності на будівельне риштування площею 76 кв. м, припинивши право спільної власності ОСОБА_1 на це майно; визнати за ОСОБА_1 право власності на меблі та техніку, які знаходиться у квартирі АДРЕСА_2 .
У відзиві на позовну заяву представник відповідача - адвокат Оприско М. В. заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що спірна квартира, хоч і набута за час перебування сторін у шлюбі, проте придбана ОСОБА_1 за її особисті кошти, отримані від відчуження 25.06.2004 року належного їй на праві особистої приватної власності житлового будинку, продаж якого з метою зменшення розміру мита та інших обов'язкових платежів здійснено шляхом укладення договору дарування. У силу положень ст. 57 Сімейного кодексу України спірна квартира є особистою власністю відповідача. Вказує, що не є спільною сумісною власністю подружжя також і земельна ділянка, на якій розташована дана квартира, оскільки відповідач набула право власності на цю ділянку у порядку приватизації на підставі рішення Монастириської міської ради № 204 від 05.04.2007 року. Вимоги позивача про визнання спільною сумісною власністю подружжя автомобіля ВАЗ 21103 та похідну від неї вимогу про стягнення з відповідача компенсації у розмірі 1/2 вартості цього автомобіля вважає безпідставними, оскільки вказаний транспортний засіб був відчужений самим позивачем. Не підлягає задоволенню також вимога щодо причепу, що належить іншій особі. Доказів набуття сторонами за час шлюбу решти майна, вказаного у позовній заяві, до позову не додано. Окрім того, вважає, що у випадку задоволення (часткового задоволення) позовних вимог, необхідно відступити від засади рівності часток подружжя, з огляду на те, що разом з відповідачем проживає донька сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а розмір аліментів, які сплачує позивач на її утримання, недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування. Враховуючи вищевикладене, просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 .
У відповіді на відзив представник позивача - адвокат Сампара Н. М. заперечила проти доводів сторони відповідача та вказала, що факт придбання ОСОБА_1 спірної квартири за її особисті кошти належним чином не підтверджено. Належний відповідачу на праві особистої власності житловий будинок ОСОБА_1 було відчужено на підставі договору дарування, який не визнано недійсним. Водночас, припустивши, що вказаний договір був платним, неможливо встановити розмір виручених відповідачем коштів та підтвердити факт придбання спірного будинку саме за ці кошти. З огляду на те, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю, споруду переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, вказану у позовній земельну ділянку також слід визнати спільною сумісною власністю подружжя. Окрім цього, представник позивача зазначає, що спірний автомобіль ВАЗ 21103 був придбаний у шлюбі за спільні кошти сторін і, не зважаючи на формальне його відчуження матері відповідача, зберігає статус спільного майна подружжя та підлягає поділу. У зв'язку з тим, що відповідач обмежила доступ ОСОБА_2 до спірного будинку, неможливо скласти список майна, яке в ньому знаходиться, тому позивач просить залишити це майно у власності ОСОБА_1 . Вважає, що відсутні підстави для відступу від засади рівності часток подружжя, оскільки позивач аліменти на утримання дочки сплачує, а доказів на спростування вказаного факту стороною відповідача не надано. З огляду на наведене, просить позов задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Сампара Н. М. у судовому засіданні заявлені вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, позов просять задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Оприско М. В. у судовому засіданні заперечили проти задоволення позову ОСОБА_2 , вважають позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними. З огляду на наведене, просять відмовити у задоволені позову.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Ухвалою суду від 21.09.2022 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів по справі та витребувано в ОСОБА_1 правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій знаходиться квартира АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 24.10.2022 року відповідачу ОСОБА_1 продовжено строк на подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 22.11.2022 року до участі у справі залучено ОСОБА_5 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою суду від 09.12.2022 року закрито провадження у справі у частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на причіп легковий - В, модель ПГМФ 6302, марки ПР, зеленого кольору, припинивши право спільної власності ОСОБА_1 на це майно.
Ухвалою суду від 09.12.2022 року до участі у справі залучено ОСОБА_3 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою суду від 10.01.2023 року відповідачу ОСОБА_1 повернуто зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності від 19.12.2022 року.
Ухвалою суду від 15.05.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Сампари Н. М. про повернення до стадії підготовчого провадження та призначення судової технічної експертизи документа.
Судом установлено такі обставини.
Як убачається з фотокопії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 14.02.2003 року, сторони одружилися 14.02.2003 року, актовий запис № 5. Після одруження відповідач змінила прізвище « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » (т. 1, а. с. 102).
За час перебування у шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 18.03.2005 року (т. 1, а. с. 120).
Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 29.08.2022 року шлюб між сторонами розірвано (т. 1, а. с. 103).
Як убачається з фотокопії договору дарування серії ВАВ № 398422 від 08.10.2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1143, відповідач отримала в дар належний ОСОБА_8 та ОСОБА_9 житловий будинок з надвірною будівлею, що за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 106 - 107).
25 червня 2004 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_10 (обдаровуваний) укладено договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно довідки-характеристики № 172, виданої Монастириським районним бюро технічної інвентаризації 24.05.2004 року, вартість будинку становила 29 366 грн (т. 1, а. с. 108).
На підтвердження доводів про удаваність вказаного правочину представником відповідача долучено фотокопію розписки ОСОБА_1 від 25.06.2004 року, виданої ОСОБА_10 , оригінал якої ОСОБА_10 надано для огляду у судовому засіданні (т. 1 а. с. 195).
Як убачається зі змісту зазначеної розписки, ОСОБА_1 підтвердила отримання від ОСОБА_10 повного розрахунку у розмірі 14 000 доларів США за будинок, що адресою: АДРЕСА_3 , відчуження якого оформлено договором дарування від 25.06.2004 року.
Згідно договору купівлі-продажу квартири серії ВВК № 089372 від 26.07.2004 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , зареєстрованого в реєстрі за № 650, 26.07.2004 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 112).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 308018204 від 23.08.2022 року вищевказаний об'єкт нерухомості зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 5).
Відповідно до п. 3 вищевказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала зазначену квартиру за 42 588 грн.
Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 209707 від 04.12.2007 року ОСОБА_1 на підставі рішення Монастириської міської ради № 204 від 05.04.2007 року є власником земельної ділянки площею 0,0762 га, призначеної для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 6124210100:02:001:0010 (т. 1, а. с. 118).
Згідно виписки із рішення Монастириської міської ради Тернопільської області № 204 від 05.04.2007 року, ОСОБА_1 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0762 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (т. 1, а. с. 192).
Як убачається з фотокопії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 20.08.2021 року, автомобіль ВАЗ 21103 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований за ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 12).
Допитана у судовому засіданні як свідок відповідач ОСОБА_1 суду пояснила, що належний їй на праві особистої власності житловий будинок, розташований в АДРЕСА_3 , продала сторонній особі - ОСОБА_10 у 2004 році за ціною 14 000 доларів США шляхом укладення договору дарування. На підтвердження продажу вказаного будинку вона написала відповідну розписку, яку передала ОСОБА_10 . Згодом за отримані кошти придбала спірну квартиру, сплативши 42 000 грн, що у той час складало приблизно 8 000 доларів США, на решту виручених коштів були куплені меблі та зроблено ремонт. Будь-яких грошей для придбання цієї квартири позивач не надавав. Земельну ділянку, на якій розташована вищевказана квартира, через деякий час вона набула у власність безкоштовно шляхом приватизації. Також за час шлюбу за кошти її матері ОСОБА_3 було придбано мотоблок та будівельне риштування, фотознімки яких долучено до позовної заяви. Вартість придбання вказаного майна вона не пригадує.Окрім того, за кошти матері був придбаний автомобіль ВАЗ 2110 2003 року випуску, який спочатку було зареєстровано за ОСОБА_2 , однак у 2021 році позивач вищевказаний автомобіль самостійно перереєстрував на ОСОБА_3 .
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що 19 років тому вона натрапила на оголошення про продаж в м. Монастириська будинку, який, як з'ясувалося згодом, продавала ОСОБА_1 , за 14 000 доларів США. Продаж вказаного будинку було здійснено 25.06.2004 року шляхом укладення договору дарування з метою економії на податках, пов'язаних із купівлею-продажем нерухомості. Під час укладення вказаного договору вона сплатила ОСОБА_1 14 000 доларів США, і задля уникнення у майбутньому будь-яких претензій один до одного вони обмінялися відповідними розписками, які підтверджують вищевикладені обставини. Усі домовленості щодо купівлі-продажу житла вела із ОСОБА_1 , а кошти вона передала у приміщенні банку її матері, яка і була присутня під час оформлення договору.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, приходить до переконання, що позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У силу ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Верховний Суд у постанові від 09.07.2021 року (справа № 161/8116/19) зазначив, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Визначаючись із позовною вимогою про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_2 , та визнання за позивачем права власності на її частину, суд виходить із такого.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).
У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги пояснення свідка ОСОБА_10 , яка підтвердила факт придбання житлового будинку у ОСОБА_1 за ціною 14 000 доларів США, право власності на який набуто відповідачем до шлюбу, пояснення відповідача ОСОБА_1 , з огляду на долучену до матеріалів справи копію розписки відповідача, оригінал якої оглянуто в судовому засіданні, суд приходить до переконання, що на момент укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 25.06.2004 року договору дарування волевиявлення сторін фактично відповідало умовам договору купівлі-продажу та було спрямоване на настання відповідних наслідків, а в сторін договору виникли права та обов'язки, притаманні для договору купівлі-продажу, та не передбачені договором дарування.
Пояснення ОСОБА_10 , яка не є зацікавленою у результаті розгляду цієї справи, не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності, та узгоджуються з іншими доказами у справі.
Таким чином, грошові кошти, які були витрачені відповідачем на придбання спірної квартири за ціною 8000 доларів США (зазначена відповідачем вартість не заперечувалася позивачем), є її особистою власністю.
На переконання суду, презумпція спільності права власності подружжя на зазначене нерухоме майно, яке набуте ними в період шлюбу, відповідачем спростована.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Виходячи з наведеного, для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю необхідно встановити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, а не кошти, які належали їй/йому особисто.
Конструкція ст. 60 СК України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у ст. 57 СК України.
Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Наведене дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуто подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим з подружжя, який її спростовує.
Враховуючи наведене, установлені судом обставини, той факт, що спірна квартира була придбана ОСОБА_1 через місяць після відчуження належного їй на праві приватної власності будинку, суд приймає доводи сторони відповідача про те, що вказаний об'єкт нерухомості придбано ОСОБА_1 за її особисті кошти і є її особистою приватною власністю. А тому вимоги позивача про визнання спільною сумісною власністю подружжя спірної квартири та визнання за ним права власності на її частину не підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про визнання спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ним права власності на частину земельної ділянки, що за адресою: АДРЕСА_5 , суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
У силу ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
Згідно п. а ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 2 від 19.03.2010 року) судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Окрім того, як роз'яснив Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 року (справа № 626/4/17) тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що спірну квартиру ОСОБА_1 придбано за особисті кошти, у зв'язку з чим вона не може бути визнана спільною сумісною власністю подружжя, земельна ділянка, на якій ця квартира розташована, набута відповідачем шляхом приватизації у 2007 році, а тому є її особистою приватною власністю, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя вищевказаної земельної ділянки та визнання за ним права власності на її частину не підлягають задоволенню.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя транспортного засобу ВАЗ 2110 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , та стягнення з ОСОБА_1 на його користь компенсації у розмірі 1/2 вартості цього транспортного засобу, з огляду на таке.
Судом установлено, що позивач одноособово відчужив вказаний транспортний засіб на користь третьої особи, і, як убачається з долученої до позовної заяви фотокопії про реєстрацію транспортного засобу, 20.08.2021 року цей автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_3 . Як визнав позивач у судовому засіданні, він самостійно відчужив автомобіль на користь матері відповідача, а відтак транспортний засіб не може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя.
Доводи позивача про те, що він безкоштовно відчужив зазначений автомобіль, оскільки був обманутий відповідачем, суд вважає недоведеними та необґрунтованими.
Позивач, серед іншого, також просить визнати за ОСОБА_1 право власності на меблі та техніку, що знаходяться у спірній квартирі (мікрохвильова піч, два телевізори, пральна машина, два дивани, бензопила, мотокоса, два велосипеди, болгарка, дриль, дві газові плити, холодильник, морозильна камера). Водночас будь-яких доказів на підтвердження дійсного переліку, часу та джерела придбання вказаного майна позивачем та його представником суду не надано. Окрім того, суд звертає увагу, що перелічені позивачем речі не містять індивідуальних ознак, за допомогою яких їх можливо ідентифікувати. Враховуючи наведені обставини, у задоволенні позову у цій частині слід відмовити.
У силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Враховуючи те, що відповідачем у судовому засіданні підтверджено факт придбання за час шлюбу вказаного у позовній заяві мотоблоку Зубр та будівельного риштування, а презумпція спільності права власності подружжя на це майно відповідачем не спростована, вказане майно належить сторонами відповідно до вимог ст. 60 СК України на праві спільної сумісної власності.
Наведена позивачем вартість цього майна (17 000 грн та 14 851,67 грн відповідно) відповідачем не оспорювалася, тому суд вважає за можливе у порядку поділу майна подружжя виділити позивачу ОСОБА_2 у власність мотоблок Зубр, а відповідачу ОСОБА_1 - будівельне риштування площею 76 кв. м.
Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК України).
Враховуючи наведене, з огляду на різницю у вартості вищевказаного майна, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 2148,33 грн.
Окрім того, суд звертає увагу, що внаслідок виділення у власність позивача мотоблоку та виділення у власність відповідача будівельного риштування і стягнення грошової компенсації - різниці вартості присудженого майна, право спільної сумісної власності на це майно припиняється. А тому окрема вимога позивача про припинення права спільної сумісної власності на вищевказане майно не підлягає задоволенню у зв'язку з обранням позивачем неефективного способу захисту.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
При цьому, слід вказати, що судом роз'яснювалось сторонам право заявити клопотання про призначення експертизи з метою встановлення вартості майна, проте вони таким правом не скористалися.
Підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя суд не вбачає.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як убачається з долучених до матеріалів справи квитанцій, за подання позовної заяви ОСОБА_2 сплачено судовий збір на загальну суму 12 405 грн.
У силу вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог (31 851,67 грн) з відповідача на користь ОСОБА_2 слід стягнути 233,50 грн сплаченого судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16, 368, 372, 638 ЦК України, ст. ст. 57, 60, 61, 65, 68, 70, 71 СК України, ст. ст. 81, 116 ЗК України, суд,
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про поділ майна подружжязадовольнити частково.
У порядку поділу майна подружжя виділити ОСОБА_2 у власність мотоблок Зубр.
У порядку поділу майна подружжя виділити ОСОБА_1 у власність будівельне риштування 76 кв. м.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2148 (дві тисячі сто сорок вісім) грн 33 коп ації різниці у вартості присудженого майна.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 233 (двісті тридцять три) грн 50 коп сплаченого судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .
Третя особа: ОСОБА_3 , адреса проживання: с. Лазарівка Чортківського району Тернопільської області.
Повний текст рішення складено 25.05.2023 року.
Головуючий суддя Ю. Г. Гудкова