Справа № 453/1432/21
№ провадження 2/453/37/23
16 травня 2023 року Сколівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Ясінського Ю.Є.
при секретарі Гринюк Л.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сколе Львівської області справу за позовом ОСОБА_1 до Державного податкового університету про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду, -
13 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Університету державної фіскальної служби України, в якій просить стягнути з Університету державної фіскальної служби України на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 29 травня 2020 року по 01 вересня 2021 року включно у розмірі 158 918 (сто п'ятдесят вісім тисяч дев'ятсот вісімнадцять) грн. 91 коп.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 25 жовтня 2021 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме сплати судового збору в сумі 2497 грн. 19 коп.
25 листопада 2021 року позивачем вказані в ухвалі від 25 жовтня 2021 року недоліки усунено та надіслано суду квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2021 року було прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 30 травня 2022 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача Університету державної фіскальної служби України - Державний податковий університет.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2022 року здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження даної цивільної справи в розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 26 грудня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В обгрунтування позову позивач посилається на те, що 19 червня 2017 року позивача було прийнято на посаду професора кафедри теорії права та держави Університету Державної фіскальної служби України. Позивачу у трудову книжку працівником відділу кадрів Університету державної фіскальної служби України внесено запис за № 50 від 20 червня 2017 року про прийняття його на роботу на посаду професора кафедри теорії права та держави на період до проведення конкурсу на контрактних умовах, який внесено на підставі наказу ректора Університету Державної фіскальної служби України Пашка П.В № 342-к від 16 червня 2017 року. Наступний запис у трудовій книжці вчинено за №51 від 16 червня 2017 року про те, що «запис за №50 є недійсним», який було внесено 20 червня 2017 року.
Постановою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року, яка набрала законної сили, визнано недійсним запис №51 у його трудовій книжці від 16 червня 2017 року, поновлено його на роботі з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу №342-к від 16 червня 2017 року, стягнуто з Університету на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19 червня 2017 року по 25 червня 2019 року в сумі 254 442 грн. та 5 000 грн. моральної шкоди, в решті вимог відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 09 вересня 2019 року та від 27 листопада 2019 року у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Університету державної фіскальної служби України та третьої особи ОСОБА_2 , відповідно, на постанову Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року - відмовлено.
26 вересня 2019 року позивач звернувся до Ірпінського міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області із відповідною заявою щодо примусового виконання Університетом рішення.
16 жовтня 2019 року головним державним виконавцем Ірпінського МВ ДВС винесено три постанови про відкриття виконавчого провадження : ВП №60332581, ВП № 60332227, ВП № 60332410 з порушенням ст. 65 ЗУ «Про виконавче провадження».
11 грудня 2019 року Університет державної фіскальної служби України оплатив визначений судом середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 червня 2017 року по 25 червня 2019 року та моральну шкоду, частково виконав рішення суду.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 28 травня 2020 року задоволено позов позивача про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 25 червня 2019 року у справі №453/1175/17 за період з 26 червня 2019 року по 28 травня 2020 року та стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на його користь 116 790 грн. 80 коп. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
14 вересня 2021 року позивач отримав лист від Університету державної фіскальної служби України на його заяву від 31 серпня 2021 року про виплату середнього заробітку, моральної шкоди та поновлення на роботі. Позивачу направили завірену копію наказу від 02 вересня 2021 року №509-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » та повідомлено про здійснення Університетом перерахунку коштів в повному розмірі. Даний лист отримав 21 вересня 2021 року.
Зазначає, що 02 вересня 2021 року Університетом видано наказ про його поновлення з 19 червня 2017 року (п.1 наказу №509-к), а пунктом 2 цього ж наказу - розірвано трудові правовідносини з 31 серпня 2017 року. Оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі, а саме постанова Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року, яка набрала законної сили, є невиконаною в частині поновлення його на роботі дотепер, а тому вважає, що з відповідача на підставі ст. 236 КЗпП України підлягає стягнення на його користь середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі.
Враховуючи вище наведене просить суд задоволити заявлені позовні вимоги та стягнути середній заробіток за затримку виконання рішення суду за період з 29 травня 2020 року по 01 вересня 2021 року включно.
01 лютого 2022 року представник відповідача за довіреністю член комісії з реорганізації Університету ДФС України Шакірова А. надіслала на електрону адресу суду відзив на позовну заяву (вх№ЕП 173) в якому зазначила, що позивачем одночасно після видання Університетом наказу від 02 вересня 2021 року № 508-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_3 » подано до Сколівського районного суду Львівської області 3 (три) позовні заяви, а саме:судова справа № 453/1442/21 (суддя Ясінський Ю.Є.) - позивач ОСОБА_3 , відповідач - Університет ДФС України предмет позову: про визнання незаконним та скасування наказу в частині, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди, судова справа № 453/1587/21 (суддя Брона А.Л.) - позивач ОСОБА_1 , відповідач - Університет ДФС України, предмет позову: про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки по день Фактичного розрахунку:і дана судова справа №453/1432/21 (суддя Ясінський Ю.Є.) - позивач ОСОБА_1 , відповідач - Університет ДФС України, предмет позову: про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду. Всі вище вказані позовні заяви подані одним позивачем до одного того ж самого відповідача, при цьому позовні заяви повністю між собою ідентичні, з абсолютно однаковими аргументами та аналогічними підставами. При цьому, предмети цих позовних заяв різні, протирічать одна одній, є не послідовними та абсурдними. Таким чином, вважаємо, що позивач протиправно, в повній мірі зловживаючи своїми процесуальними правами намагається незаконно, використовуючи систему судової влади України, задовольнити свої меркантильні потреби, що в свою чергу порушує право відповідача на стабільне функціонування, як закладу вищої освіти. Зазначила, що позовні вимоги Позивача базуються на начебто затримки виконання рішення суду у справі № 453/1175/17 з вини відповідача. Проте це твердження не відповідає дійсним обставинам справи виходячи з наступного.
Зокрема, з квітня 2021 року відбулись зміни керівництва Університету на підставі наказу Міністерства фінансів України від 28 квітня 2021 року № 196-о ОСОБА_4 призначена виконувачем обов'язків ректора Університету державної фіскальної служби України. Після призначення її на посаду було поставлено завдання, вивчити та опрацювати справи Університету, в тому числі юридичний блок щодо судових справ та виконавчих проваджень.
Відповідно до наказу Університету «Про проведення службового розслідування» від 13 травня 2021 року №583 та змін до нього від 17 травня 2021 року №610, комісією було проведено службове розслідування з метою встановлення факту подій щодо обставин, викладених у позовних заявах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також належності виконання посадовими особами своїх обов'язків при прийняття на роботу до Університету, про що було складено акт службового розслідуваннявід 20 травня 2021 року. На основі висновку службового розслідування відповідач звернувся 29 червня 2021 року до правоохоронних органів з метою перевірки кримінально-протиправних діянь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а саме шахрайських дій, з метою захисту законних інтересів Університету.
30 червня 2021 року зареєстроване кримінальне провадження №120214116040001224 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення ч.1 ст. 191 КК України - шахрайство. В підтвердження своїх розрахунків щодо розміру стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду позивач зазначає, що середньоденна заробітна плата в розмірі 417,11 грн. встановлена в цивільній справі № 453/1175/17. З вказаним, на думку відповідача, не можна погодитись, оскільки воно не відповідає дійсним обставинам справи, а саме в постанові Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року № 453/1175/17 чітко зазначено, що середній заробіток становить 371 грн. 29 коп. Крім того, кількість робочих днів, які зазначає Позивач в даному розрахунку, також не відповідає дійсності та є некоректним застосування не правомірного розрахунку. Зокрема, Позивач з невідомих підстав вважає, що кількість робочих днів на місяць у період з 2020 по 2021 рік становить від 24 до 27 днів.Проте, включати в розрахунок саме таку кількість робочих днів є безпідставним, оскільки в Університеті весь час діє тільки п'яти денний робочий тиждень, а тому кількість робочих днів на місяць у період з 2020 по 2021 роки становила від 19 до 22 днів, в залежності від місця з врахуванням вихідних та святкових днів. Таким чином, Університет вважає наданий Позивачем «Розрахунок середньої заробітної плати за період з 29 травня 2020 по 01 вересня 2021 включно» неналежним доказом своєї позиції, оскільки складений неправомірно, безпідставно, з зазначенням даних (розмір середньоденної заробітної плати, кількість робочих днів на місяць), які не відображають дійсних обставин справи, а тому суд не повинен враховувати його при розгляді даного судового спору. Позовні вимоги щодо сплати моральної шкоди позивачеві є безпідставними, так як в позовній вимозі відсутні підтверджуючі докази понесених ним втрат.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, однак 11 травня 2023 року надіслав на електрону адресу суду заяву (вх. №ЕП - 650) про розгляд справи без його участі позовні вимоги підтримує, просить їх задоволити.
Представник відповідача Державного податкового університету - Фокін Я.Ф. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог покликаючись на обставини, викладені у відзиві.
Заслухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч.1 ст. 4 та ч.1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Згідно постанови Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 07 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним запис № 51 у трудовій книжці ОСОБА_1 від 16 червня 2017 року. Поновлено ОСОБА_1 з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави університету Державної фіскальної служби України відповідно до наказу №342-к від 16 червня 2017 року. Стягнуто з університету Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19 червня 2017 року по 25 червня 2019 року в сумі 254 442 грн.10 коп. Стягнуто з університету Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 5 000 грн. моральної шкоди. В решті вимог відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 09 вересня 2019 року та від 27 листопада 2019 року у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Університету державної фіскальної служби України та третьої особи ОСОБА_2 , відповідно, на постанову Львівського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, відмовлено.
26 вересня 2019 року позивач звернувся до Ірпінського міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області із відповідною заявою щодо примусового виконання Університетом рішення.
16 жовтня 2019 року головним державним виконавцем Ірпінського МВ ДВС винесено три постанови про відкриття виконавчого провадження : ВП №60332581, ВП № 60332227, ВП № 60332410 з порушенням ст. 65 ЗУ «Про виконавче провадження».
11 грудня 2019 року Університет державної фіскальної служби України оплатив визначений судом середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 червня 2017 року по 25 червня 2019 року та моральну шкоду, частково виконав рішення суду.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 28 травня 2020 року задоволено позов позивача про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 25 червня 2019 року у справі №453/1175/17 за період з 26 червня 2019 року по 28 травня 2020 року та стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на його користь 116 790 грн. 80 коп. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
На виконання постанови Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року, в.о. ректора Університету державної фіскальної служби України В. Унинець-Ходаківська було видано наказ № 509-к від 02 вересня 2021 року, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України з 19 червня 2017 року.
Однак, відповідно до п. 2 вказаного наказу, трудові відносини з професором кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 вирішено вважати припиненими 31 серпня 2017 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору, у відповідності до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач у письмовій формі звертався до Університету державної фіскальної служби України з проханням змінити зміст п.2 наказу №509-к, де замість зазначеного тексту вказати «внести відповідний запис у трудову книжку про поновлення на посаді професора кафедри теорії права та держави професора, доктора наук з державного управління ОСОБА_1 » та одночасно надіслати проєкт навчального навантаження на 2021-2022 року.
У відповідь Університетом державної фіскальної служби України позивачу скеровано лист, згідно тексту якого, на виконання постанови Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року, Університетом державної фіскальної служби України видано наказ від 02 вересня 2021 року №509-к «Про поновлення ОСОБА_1 на посаді». Надалі Ірпінським МВ ДВС ЦМГУ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 28 грудня 2020 року ВП №60332581 щодо поновлення останнього на роботі, отже Університетом вказану постанову суду було виконано в повному обсязі. Щодо навчального навантаження, то таке з 2021-2022 роки не планувалося, оскільки трудові відносини з ОСОБА_1 припинені з 31 серпня 2017 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору.
Вирішуючи спір по суті, з огляду на доводи сторін, суд зазначає, що відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Вказана норма передбачає обов'язок власника (роботодавця) виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. В цьому випадку орган, який розглядав спір, виносить ухвалу про виплату вказаного відшкодування.
Зазначена норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Отже, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.
Згідно ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Частиною першою та другою ст. 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових числужбових осіб та громадян які підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, -і за її межами. Невиконання судового рішення є підставо ю для відповідальності, встановленої законом.
Проте, відповідачем судове рішення про поновлення позивача на роботі, а саме постанова Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року, яка набрала законної сили, у цивільній справі №453/1175/17, є невиконаною, а тому суд приходить до висновку, що, згідно ст. 236 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді, саме з 29 травня 2020 року по 01 вересня 2021року.
Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що розмір середньомісячного заробітку встановлений постановою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року, яка набрала законної сили у цивільній справі №453/1175/17, та складає 371,29 грн.
Отже, сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді за період з 29 травня 2020 року по 01 вересня 2021 року становить 99946 грн. 35 (315 робочі дні х 371,29 грн./день).
Позивач просив стягнути 158 918 грн. 91 коп., однак при розрахунку зазначеної суми допустився помилки, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню в розмірі, визначеному судом.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 6000 грн., суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення. Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно із ст. 237-1 КЗпП України, є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, як наголосив Верховний суд України в постанові від 14 грудня 2016 року у справі №428/7002/14-ц, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст.ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України). Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Як зазначив Верховний Суд у складі другої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 18 січня 2018 року у справі №362/7161/15ц, враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Як достовірно встановлено судом, порушенням відповідачем законного права позивача, а саме непоновлення на роботі, було порушено звичний для позивача уклад життя та завдано йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов'язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, внаслідок чого позивач зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду. Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат і ступінь негативних вимушених змін у його житті, та правові позиції Верховного суду з питань відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди з врахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню частково в розмірі 1000 грн.
Суд вважає, що в даній справі моральна шкода в розмірі 1000 грн. є достатніми для сприяння відновлення порушених прав позивача.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача Державного податковго університету на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по справі у розмірі сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору, який, у даному випадку складає грн.2497 (дві тисячі чотириста дев'яносто сім) грн. 19 коп.
Керуючись ст. ст. 5, 12-13, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
вирішив:
позов задоволити частково.
Стягнути з Державного податкового університету (місце знаходження: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, Київської області, ЄДРПОУ 44550814, МФО 820172) на користь ОСОБА_1 (82642, Львівська область, Сколівський район, с. Сможе) 99 946 (дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот сорок шість) грн. 35 коп. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Стягнути з Державного податкового університету (місце знаходження: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, Київської області, ЄДРПОУ 44550814, МФО 820172) на користь ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: с. Сможе, Стрийського району Львівської області, РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в сумі 1000 (одна тисяча) грн.
Стягнути з Державного податкового університету (місце знаходження: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, Київської області, ЄДРПОУ 44550814, МФО 820172) на користь ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: с. Сможе, Стрийського району Львівської області, РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 2497 (дві тисячі чотириста дев'яносто сім) грн. 19 коп.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: с. Сможе, Стрийського району Львівської області, РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Державний податковий університет (місце знаходження: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, Київської області, ЄДРПОУ 44550814, МФО 820172).
Повний текст рішення виготовлено 25 травня 2023 року
Суддя Ю.Є. Ясінський