Справа № 439/465/23
11 травня 2023 року м. Броди
Бродівський районний суд Львівської області
в складі головуючого судді Рахімової О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Скорик І.Б.,
у підготовчому судовому засіданні розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями і побутовими спорудами,
Позивач ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якій просить визнати за нею в цілому право власності на житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями і побутовими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог щодо предмета спору покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати - ОСОБА_5 . Після смерті батьків залишилося спадкове майно: житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями і побутовими спорудами, за адресою АДРЕСА_1 . З приводу оформлення спадщини вона звернулася в Бродівську нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва, у зв'язку з тим, що даний житловий будинок відноситься до колгоспного двору і в свідоцтві про право особистої власності на жилий будинок не визначено часток членів колгоспного двору. Позивач вважає, що право на частки в колгоспному дворі мали наступні особи: ОСОБА_6 батько позивача, ОСОБА_5 мати позивача, вона ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_3 і її рідний брат ОСОБА_2 , і частки в них були рівними і становили по 1/5 в кожного. Позивач наголошує, що на час смерті батьків, вона проживала і була зареєстрована разом з ними в одному житловому будинку, тобто фактично прийняла після їх смерті спадщину , а саме 2/5 частини житлового будинку, яка їм належала як членам колгоспного двору. Її брати ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 від спадщини, що залишилася після смерті наших батьків відмовилися. Інші особи, які мають право на частку в колгоспному дворі, а саме її чоловік ОСОБА_3 і рідний брат ОСОБА_2 на свої частки не претендують і оформляти правовстановлюючі документи не будуть. А тому позивач вважає, що у зв'язку з тим, що вона даними частками постійно користується і розпоряджається, тому фактично набула їх у власність.
Ухвалою Бродівського районного суду Львівської області від 24.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до відкритого підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження.
Представником позивачки адвокатом Микитюком С.М. подано заяву про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника, підтримання позовних вимог, незаперечення проти ухвалення рішення в підготовчому засіданні.
Відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про розгляд справи за його відсутності, визнання позовних вимог та розуміння наслідків визнання позову. Також, у заяві повідомлено про не претендування на частку у майні колгоспного двору.
Відповідачем ОСОБА_9 подано заяву про розгляд справи за його відсутності, визнання позовних вимог та розуміння наслідків визнання позову. Також, у заяві повідомлено про не претендування на частку у майні колгоспного двору.
Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України підготовче засідання проведено у відсутності сторін на підставі наявних у суду матеріалів та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає положенням частини 2 статті 247 ЦПК України.
Нормативним приписом частини 3 статті 200 ЦПК України визначено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
За змістом частини 4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторона позивачки посилається, як на підставу позовних вимог, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю виходячи з такого.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 16 грудня 1970 року батьками позивача значаться ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про що зроблено відповідний актовий запис № 29 (а.с. 10).
Після реєстрації шлюбу позивач змінила прізвище з ОСОБА_10 на Зробок, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 27 січня 1990 року (а.с. 11).
Факт реєстрації шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 від 1 грудня 1956 року (а.с. 12).
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , про що зроблено актовий запис № 9, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 17 лютого 1994 року (а.с. 13).
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 , про що зроблено актовий запис № 7, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 04 травня 2020 року (а.с. 14).
Відповідно до Свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 12.04.1991, цілий житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 належить на праві особистої власності колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_4 (а.с. 15).
ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 від спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_5 відмовилися, про що подали відповідні заяви до приватного нотаріуса М.А. Кривіцької (а.с. 16-18).
Відповідно до довідки № 19 від 31.01.2023 року виданої старостою Шнирівського округу Бродівської міської ради Львівської області вбачається, що станом на 15.04.1991 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані і проживали: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 19).
Позивачем ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , (а.с. 22-30 )
Постановою приватного нотаріуса М.А. Кривіцькою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_5 , оскільки житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який є спадковим майном та власністю членів колгоспного двору, частки яких не визначені (а.с. 31).
До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу Української РСР (даної ЦК УРСР), Закону України «Про власність» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 697-XII) та Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Так, відповідно до статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).
Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь в його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору у складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.
Згідно з частиною 2 статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
15 квітня 1991 року набув чинності Закон № 697-XII, яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.
Положення статей 17, 18 Закону № 697-XII щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:
а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);
б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітні та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15.04.1991, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.
Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно з приписами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).
За змістом норми статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , відносився до суспільної групи господарств колгоспний двір.
Позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом (як дочка спадкодавиці).
Також, суд звертає увагу на те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 хоч і були зареєстровані у вказаному житловому будинку і станом на 15.04.1991 значилися як члени колгоспного двору, однак не претендують на майно цього колгоспного двору, про що ствердили у поданих ними заявах.
Таким чином, ОСОБА_1 має обґрунтоване право власності на цілий житловий будинок, разом з приналежними господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , а також як член колгоспного двору, однак позбавлена можливості юридично оформити це право у визначений законом позасудовий спосіб у нотаріуса через відмову останнього у вчиненні нотаріальних дій.
Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, а також зважаючи на те, що особисте майнове право ОСОБА_1 не визнається, відтак позивачка має законні сподівання на судовий захист цього права в силу приписів статті 16 ЦК України, у зв'язку з чим і звернулася до суду, тому суд, з огляду на обґрунтованість та підставність позову, вважає, що позов слід задовольнити повністю.
У свою чергу відповідно до довідки за № 456 від 06 грудня 2021 року (а.с. 22), житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , становить загальну вартість у розмірі 366359 гривен 00 копійок
За змістом частини 1 статті 142 Цивільного процесуального кодексу України, частини 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд, у відповідному рішенні у порядку, встановленому законом вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету п'ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Факт сплати позивачем суми судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3663 гривня 60 копійок підтверджується квитанцією від 02.03.2023 року (а.с. 1).
Отже, враховуючи визнання позову відповідачами на стадії підготовчого провадження, суд вважає за доцільне відшкодувати позивачеві за рахунок Державного бюджету п'ятдесят відсотків сплаченого судового збору при поданні позовної заяви, що становить 1 831 гривень 80 копійок.
На підставі статей 120, 121, 123 Цивільного кодексу Української РСР, статей 392, 1216, 1218, 1223, 1225, 1258, 1261, 1268, 1270 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 200, 206, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями і побутовими спорудами - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , реєстраційне місце проживання АДРЕСА_1 ) право власності на житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями і побутовими спорудами за адресою АДРЕСА_1 .
Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , реєстраційне місце проживання АДРЕСА_1 ) за рахунок Державного бюджету п'ятдесят відсотків сплаченого судового збору, що становить 1 831 гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Рахімова