Справа №323/19/20
Провадження №1-кп/336/356/2023
03.05.2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів Шевченківського районного суду м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 357, ч. 3 ст. 289, п. 6, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України,-
Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану Розпорядженням Голови Верховного Суду від 10.05.2022 року № 29/0/9-22 змінено територіальну підсудність справ Оріхівського районного суду Запорізької області з визначенням територіальної підсудності їх справ за Шевченківським районним судом м. Запоріжжя.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст.28, ч.3 ст.357, ч.3 ст.289, п.6, п.12 ч.2 ст.115 КК України, надійшов до Оріхівського районного суду Запорізької області 03.09.2022 року.
Прокурор направив до суду клопотання про продовження обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу, оскільки визначені ст.177 КПК України ризики, що були підставою для його обрання, не зникли.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задовольнити.
Обвинувачені заперечували проти задоволення клопотання прокурора, вказуючи на те, що тривалий час утримуються під вартою. Зазначили, що мають міцні соціальні зв'язки і не мають наміру переховуватись від суду. Обвинувачені просили обрати їм запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою.
Захисники підтримали позицію обвинуваченого, просили змінити ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запобіжний захід з тримання під вартою на інший більш м'який, оскільки ризики, на які посилається сторона обвинувачення, є недоведеними.
Адвокатом ОСОБА_7 заявлено клопотання про зміну запобіжного заходу щодо ОСОБА_9 , яке вона обґрунтовує тим, що його рідна тітка ОСОБА_10 має на праві власності будинок АДРЕСА_1 , де ОСОБА_9 буде проживати, вона не заперечує проти того, що обвинувачений буде проживати за зазначеною адресою. ОСОБА_9 заявив аналогічне клопотання.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання, оскільки обставини наведені у ньому не зменшують ризиків, які є підставою продовження строку тримання під вартою.
Заслухавши думку учасників процесу, суд вважає, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому є доцільним, виходячи з наступного.
При вирішенні питання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу суд керувався положеннями ст.331 КПК України, відповідно до ч. 1, 3 якої під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Згідно із ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
За змістом ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винною, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.
В силу ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК.
Судом встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні, зокрема, особливо тяжкого злочину.
При вирішенні питання про продовження відносно обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує наявність обґрунтованої підозри відносно них а також відомості про те, що обвинувачені мають місце проживання, зокрема у ОСОБА_8 співпадає з його реєстрацією.
Наведене мінімізує, але не виключає ризик переховування від суду в умовах воєнного стану. На території Запорізької області ведуться активні бойові дії, зокрема у населених пунктах, де зареєстровані підозрювані, зокрема Василівський район Запорізької області є тимчасово окупованим. Крім того, м. Запоріжжя межує з лінією фронту, визнано населеним пунктом, де ведуться бойові дії. Проживання обвинувачених за місцем їх реєстрації наразі неможливе, також є неможливою організація контролю за їх процесуальною поведінкою на непідконтрольній Україна території. Суд не впевнений, що обвинувачені здатні створити таке соціальне середовище, яке утримає їх від втечі.
Відтак, іншого місця проживання, зокрема у м.Запоріжжя у обвинувачених немає, посилання обвинувачених про наявність усталених соціальних зв'язків та постійного місця проживання у м.Запоріжжі не доведено на підставі документів. Стійкі соціальні зв'язки у обвинувачених у м.Запоріжжя відсутні, жодної мотивації дотримуватися процесуальної поведінки вони не виявили. Крім того, суд не впевнився, що обвинувачені здатні забезпечити себе матеріально та стабільно організувати своє життя. Також на висновок суду впливає трой факт, що по справі не допитані потерпілі та свідки. Наявність житла у ОСОБА_10 не впливає на висновок суду, оскільки нею не надано її свідоцтво про народження та не надано документів, які б підтвердили, що вона постійно проживає у будинку АДРЕСА_1 . на цей час не можна вважати, що можливість поживання ОСОБА_9 мінімізує ризики передбачені ст. 177 КПК України.
Суд погоджується з доводами сторони обвинувачення про те, що можливість призначення покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий строк, може спонукати обвинувачених до вчинення дій з метою перешкодити встановленню істини у справі. Під час війни нестабільна поведінка підозрюваних свідчить, що превалюючим є ризик їх втечі, на тимчасово окуповані території.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказував, що обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла первісно виправдовувати його тримання під вартою. Необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також була достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Таким чином, підозра особи у скоєнні особливо тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є одним з факторів, який має враховувати суд при обранні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.
При розгляді даного клопотання суд дійшов до висновку, що заявлений ризик втечі обвинувачених, навіть після завершення досудового розслідування не зменшився та продовжує існувати, що є підставою для відмови у звільненні затриманої особи.
Про можливість переховування ОСОБА_8 від суду свідчить також та обставина, що обвинувачений у 2018 р. оголошувався у розшук, під час перебування матеріалів кримінального провадження відносно нього в суді.
Суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Водночас, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював і те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. Також у своїх рішеннях суд зазначав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Аналізуючи вищенаведене суд вважає, що є достатньо підстав констатувати наявність ризиків того, що перебуваючи на волі, обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, з огляду на попередні його судимості, а також переховуватись від суду.
Обраний обвинуваченим запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю та обсягом обвинувачення, на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення.
Враховуючи мету застосування запобіжних заходів, доведеність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, розцінюючи зазначені вище ризики як реальні та такі, що виправдовують обмеження свободи фізичної особи, суд з урахуванням викладеного продовжує відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 строк тримання під вартою на 60 днів.
Керуючись ст. ст. 314-316, 392 КПК України, суд,
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 (шістдесят) днів, тобто по 01 липня 2023 року включно.
Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на 60 (шістдесят) днів, тобто по 01 липня 2023 року включно.
Клопотання захисника ОСОБА_7 та ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її оголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Ухвала підлягає негайному виконанню, її оскарження не зупиняє виконання ухвали.
Головуючий суддя:
Судді: