532/718/20
1-кп/532/6/2023
29 травня 2023 р. м. Кобеляки
Кобеляцький районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_2 ,
потерпілого ОСОБА_3 і його представника - адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 і його захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кобеляки кримінальне провадження № 62019170000001261 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Полтава, громадянина України, освіта вища, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, на момент вчинення інкримінованого йому правопорушення працював на посаді слідчого відділу розслідування особливо важливих злочинів слідчого управління Національної поліції в Полтавській області зі спеціальним званням капітан поліції, раніше не судимий, мешкає за адресою АДРЕСА_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 366, частиною 1 статті 371 Кримінального кодексу України,
Органами досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 371, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, які відповідно до викладеного в обвинувальному акті були скоєні за таких обставин.
Наказом № 603 о/с від 05 грудня 2018 року капітана поліції ОСОБА_5 призначено на посаду слідчого відділу розслідування особливо важливих злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області.
Перебуваючи на займаній посаді ОСОБА_5 був зобов'язаний дотримуватися вимог чинного законодавства, а саме, ст.ст. 3, 19, 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 01 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97ВР від 17 липня 1997 року, статті 9 Міжнародного пакту «Про громадянські та політичні права» від 16 грудня 1996 року, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 жовтня 1973 року, ст.ст. 8, 9, 12 КПК України, статей 1, 2, 23 Закону України «Про Національну поліцію».
ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді слідчого відділу розслідування особливо важливих злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області, є службовою особою, оскільки згідно з п.1 примітки до ст. 364 КК України постійно здійснює функції представника влади, та вчинив злочин проти правосуддя за наступних обставин.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12019170190000381 від 13.05.2019 за ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України, слідчий відділу розслідування особливо важливих злочинів СУ ГУНП в Полтавській області ОСОБА_5 є слідчим слідчої групи, якому доручено здійснення досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні.
При цьому, ст. 40 КПК України передбачено, що слідчий несе відповідальність за законність здійснення процесуальних дій. Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Відповідно до ч.2 ст. 40 КПК України слідчий уповноважений повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру, приймати процесуальні рішення, здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.
Статтею 131 КПК України визначеного види заходів забезпечення кримінального провадження. Згідно з п.8 ч.2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є затримання особи.
Порядок та підстави затримання особи визначено ст. 208 КПК України, відповідно до вимог якої уповноважена службова особа, зокрема слідчий Національної поліції України має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, лише у випадках:
1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;
2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
Здійснюючи досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019170190000381, слідчий ОСОБА_5 17 травня 2019 року о 13 годині 40 хвилин, перебуваючи за адресою Полтавська область, м. Кобеляки, вул. Шевченко, 17, будучи уповноваженою службовою особою, якій законом надано право здійснювати затримання, достовірно знаючи, що станом на 13 годину 40 хвилин 17 травня 2019 року злочини, передбачені ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України, у яких проводилося досудове розслідування, вже закінчилися, діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, завідомо незаконно затримав у порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У подальшому, 17 травня 2019 року о 13 годині 40 хвилин затриманий в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_3 залишений слідчим ОСОБА_5 у приміщенні Кобеляцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області за адресою Полтавська область, м. Кобеляки, вул. Шевченка, 17.
Продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне затримання ОСОБА_3 в порядку ст. 208 КПК України, слідчий ОСОБА_5 17 травня 2019 року о 18 годині 12 хвилин, перебуваючи в одному з приміщень адміністративної будівлі Кобеляцького ВП ГУНП в Полтавській області за адресою Полтавська область, м. Кобеляки, вул. Шевченка, 17, діючи умисно, грубо порушуючи вимоги ст. 208 КПК України, відповідно до вимог якої уповноважена особа має право без ухвали слідчого судді, суду, затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, лише у випадках, якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення, або якщо безпосереднього після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин, будучи обізнаним в тому, що ОСОБА_3 не застали під час вчинення злочину або безпосереднього після його вчинення, посилаючись на вимоги ст.ст. 40, 104, 131, 132, 208-211, 213 КПК України, склав офіційний документ - протокол затримання, який здатен спричинити наслідки правового характеру, до якого вніс завідомо недостовірні відомості щодо підстав затримання за п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 208 КПК України, яких не існувало, а також зазначив у вказаному протоколі час і місце затримання, а саме, о 13 годині 40 хвилин 17 травня 2019 року за адресою м. Кобеляки, вул. Шевченка, 17.
Вказаними діями ОСОБА_5 документально оформив затримання ОСОБА_3 як особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, обмеживши таким чином право ОСОБА_3 на вільне пересування.
У подальшому, 17 травня 2019 року у період часу з 18 години 12 хвилин по 18 годину 36 хвилин слідчим ОСОБА_5 повідомлено ОСОБА_3 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України. При цьому, згідно з вказаним повідомленням про підозру ОСОБА_3 інкримінується вчинення кримінального правопорушення 13 травня 2019 року.
На підставі вказаного протоколу затримання в порядку ст. 208 КПК України, який склав ОСОБА_5 , підозрюваного ОСОБА_3 18 травня 2019 року о 02 годині 50 хвилин доставлено та поміщено до ізолятора тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції в Полтавській області за адресою м. Полтава, вул. М. Бірюзова, 30.
У подальшому, 18 травня 2019 року підозрюваного ОСОБА_3 конвойовано до Октябрського районного суду м. Полтави за адресою м. Полтава, вул. Навроцького, 5, де він утримувався до 17 години 10 хвилин 18 травня 2019 року як особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, тобто до моменту винесення слідчим суддею Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_8 ухвали від 18 травня 2019 року у справі № 554/4316/19, провадження № 1-кс/554/7337/2019, про застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 13 години 40 хвилин 15 липня 2019 року.
Таким чином, відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні:
- кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 371 КК України, а саме: у завідомо незаконному затриманні;
- кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, а саме: у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до обвинувального акту, у сукупності ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що він своїми умисними діями, які виразилися у незаконному затриманні ОСОБА_3 та внесенні недостовірних даних до протоколу затримання ОСОБА_3 , вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст. 371 КК України та ч.1 ст. 366 КК України.
Під час судового провадження ОСОБА_5 вчинення ним зазначених кримінальних правопорушень та факт здійснення ним винних кримінально караних діянь не визнав, від звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України за закінченням строків давності та закриття кримінального провадження відмовився у категоричній формі, вважаючи себе невинуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
У наданих поясненнях вказував, що він входив до групи слідчих у кримінальному провадженні щодо пограбування банку в м. Кобеляки.
16 чи 17 травня 2019 року ними була отримана вказівка ОСОБА_9 про виїзд до м. Кобеляки і зранку 17 травня 2019 року він, слідчі ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , з ОСОБА_12 на службовому автомобілі виїхали в м. Кобеляки, де у приміщенні Кобеляцького РВ чекали на вказівки ОСОБА_12 . Після обіду співробітники «Корду» і оперативні працівники УКР доставили ОСОБА_3 в кайданках. Бузало закріпив обвинуваченого за затриманим і сказав документально оформити затримання.
Стверджував, що оскільки він не був старшим групи слідчих, факти і обставини йому не були відомі і він виконував вказівки керівництва.
Після складання протоколу затримання і вручення підозри ОСОБА_3 . ОСОБА_5 провів слідчий експеримент із затриманим. Хто повідомляв безоплатну правову допомогу про затримання він не пам'ятає. Стверджував, що захисник ОСОБА_3 був присутній і спілкування з ним здійснювалося виключно у присутності захисника.
Обвинувачений стверджував, що ОСОБА_3 був доставлений до райвідділу, а не до ОСОБА_5 особисто. За ОСОБА_5 затриманий став рахуватися після складення протоколу затримання. При цьому вказував, що ОСОБА_3 доставили по обіді, а протокол затримання складався близько 16-17 години.
Щодо обсягу поставлених перед слідчими завдань ОСОБА_5 вказував, що прізвища причетних осіб їм не були відомі, які слідчі дії і з ким будуть проводитися вони не знали. За твердженнями обвинуваченого, зі слів ОСОБА_9 першим доставили Голтвянського, який надав викривальні покази, потім ОСОБА_13 і ОСОБА_14 .
Також обвинувачений вказував, що він намагався з'ясувати у затриманого відомості про затримання, але ОСОБА_3 не міг пояснити, коли його затримали. ОСОБА_5 запитував у керівника та інших про це, але відомості про час затримання обвинуваченому не вдалося встановити, за його словами він дізнався усе, що міг, а тому він вказав час із журналу відвідувачів.
Також обвинувачений стверджував, що ОСОБА_9 сказав підстави затримання вказати обидві.
Обвинувачений стверджував, що процесуальний керівник ОСОБА_15 був у Кобеляцькому РВ постійно і достеменно знав про затримання.
Також обвинувачений наполягав, що ОСОБА_15 під час допиту як свідок вводив суд в оману, оскільки без прокурора рішення про затримання не могло було бути прийняте.
На думку державного обвинувачення, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, вказаних в обвинувальному акті, підтверджується у сукупності:
- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12019170190000381 від 13 травня 2019 року (том 4, а.с. 56-57). Відповідно до цього витягу до групи слідчих, які здійснюють досудове розслідування, включено ОСОБА_5
- заявою ОСОБА_3 про вчинене кримінальне правопорушення від 01 грудня 2019 року (том 4 а.с.22-24). Відповідно до цієї заяви потерпілий повідомляє про те, що 17 травня 2019 року його близько 08:30 - 09:00 год. незаконно затримано невідомими йому особами (приблизно 5-6 осіб), які запхали його в авто з номерами 11-го регіону України та вивезли у невідомому напрямку в ліс, де до нього застосовувалося тортури та катування з їхнього боку, після яких ОСОБА_3 був змушений оговорити себе у причетності до вчинення злочину, після чого відвезли в м. Кобеляки та доставили до Кобеляцького ВП ГУНП в Полтавській області, де незаконно складався протокол про затримання особи, а в подальшому його доставлено до СУ ГУНП в Полтавській області та проводилися подальші слідчі дії.
- протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складеним 17 травня 2019 року слідчим відділу СУ ГУНП в Полтавській області капітаном поліції ОСОБА_5 по кримінальному провадженню № 12019170190000381 від 13 травня 2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України (том 4, а.с. 25-28). Відповідно до цього протоколу слідчий ОСОБА_5 склав даний протокол у приміщенні службового кабінету № 20 Кобеляцького ВП ГУНП в Полтавській області (Полтавська область, м. Кобеляки, вул. Шевченка, 17) про те, що о 13 год. 40 хв. 17 травня 2019 року в АДРЕСА_2 , затримав особу, підозрювану у вчиненні злочину: ОСОБА_3 , підстава затримання: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
Вказаний протокол затримання містить три зроблені ОСОБА_3 записи про те, що: 1) зміст ч.4 ст. 208 КПК України йому роз'яснений; 2) він не погоджується з самим фактом його затримання, оскільки він не вчиняв ніяких злочинів та правопорушень; 3) з протоколом ознайомлений, зауваження зазначив вище.
- ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_8 від 18 травня 2019 року у справі № 554/4316/19, провадження № 1-кс/554/7337/2019, про обрання запобіжного заходу ОСОБА_3 ;
- ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_8 від 28 травня 2019 року (том 4, а.с. 29-30; 81). Цією ухвалою слідчого судді доручено процесуальним прокурорам та слідчим у кримінальному провадженні №12019170190000381 невідкладно провести судово-медичне обстеження особи підозрюваного ОСОБА_3 , доручено процесуальним прокурорам прокуратури Полтавської області у кримінальному провадженні №12019170190000381 провести дослідження обставин, повідомлених підозрюваним ОСОБА_3 щодо можливого незаконного застосування до нього насильства під час затримання 17 травня 2019 року, в результаті якого йому спричинені тілесні ушкодження, та прийняти рішення відповідно до вимого КПК України, про що повідомити суд.
- ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави ОСОБА_16 від 02 липня 2019 року (том 4, а.с. 31-35; 78-80). Цією ухвалою слідчого судді скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах підозрюваного ОСОБА_3 в порядку ст. 206 КПК України про визнання затримання незаконним, подану в межах кримінального провадження №12019170190000381, задоволено, визнано незаконним затримання ОСОБА_3 17 травня 2019 року в м. Кобеляки.
- повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення від 17 травня 2019 року (том 4 а.с. 59-62). Зазначене повідомлення складене слідчим відділу СУ ГУНП в Полтавській області капітаном поліції ОСОБА_5 та повідомляє ОСОБА_3 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України.
- протоколом допиту підозрюваного від 17 травня 2019 року з додатком (том 4 а.с. 63-64, 65-69). Цей протокол складений слідчим відділу СУ ГУНП в Полтавській області капітаном поліції ОСОБА_5 , який 17 травня 2019 року допитав підозрюваного ОСОБА_3 у період часу з 18:36 до 18:51 у приміщенні СВ Кобеляцького ВП ГУНП в Полтавській області, кабінет № 20.
- протоколом слідчого експерименту від 17 травня 2019 року з додатком (том 4, а.с. 70-72, 73-77). Цей протокол складений слідчим відділом СУ ГУНП в Полтавській області капітаном поліції ОСОБА_5 , який 17 травня 2019 року провів слідчий експеримент із підозрюваним ОСОБА_3 у період часу з 19:30 до 19:?? у приміщенні СВ Кобеляцького ВП ГУНП в Полтавській області, кабінет № 20, з 20:09 до 20:11 за місцем проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_3 , з 20:20 до 20:23 за адресою АДРЕСА_4 , з 20:35 до 20:40 в м. Кобеляки на Площі Перемоги, та з 20:51 до 20:52 в кінці вул. Покровської в м. Кобеляки.
- копією висновку службового розслідування від 27 серпня 2019 року за фактом можливого незаконного затримання ОСОБА_3 , відповідно до якого факт порушення вимог КПК України з боку слідчого ОСОБА_5 під час затримання ОСОБА_3 знайшов своє підтвердження;
- копією наказу від 30 серпня 2019 року № 1361 про оголошення слідчому ОСОБА_5 догани за порушення вимог ст. 208 КПК України при затриманні ОСОБА_3
- копіями матеріалів кримінального провадження № 12019170190000381 від 13 травня 2019 року за частиною 3 статті 15, частиною 1 статті 115, частиною 4 статті 187 Кримінального кодексу України;
- копіями матеріалів судової справи № 554/4316/19, провадження № 1-кс/554/7337/2019;
- копією Журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Кобеляцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області за 17 травня 2019 року;
- копіями особової справи слідчо-арештованого ОСОБА_3 , журналу обліку виявлення тілесних ушкоджень в осіб, які прибули до ДУ «Полтавська установа виконання покарань № 23» 20 травня 2019 року, а також документів, у яких відображено склад конвойної групи, що здійснювала доставляння ОСОБА_3 до ДУ ПУВП № 23 20 травня 2019 року;
- копією журналу доставлених до ІТТ № 1 ГУНП в Полтавській області за 2019 рік, де зазначено час та дату поміщення до ІТТ ОСОБА_3 , журналу обліку виявлених тілесних ушкоджень в умовах ІТТ № 1 ГУНП в Полтавській області, журналу викликів бригади швидкої медичної допомоги до ІТТ № 1 ГУНП в Полтавській області;
- копіями медичної картки ОСОБА_3 за формою № 025/о та журналу обліку виявлених тілесних ушкоджень в осіб, які прибули до ПУВП № 23 20 травня 2019 року під час прибуття до установи ОСОБА_3 ;
- копією журналів обліку вхідних та внутрішніх документів Кобеляцького ВП ГУНП в Полтавській області;
- копією матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_5
- постановою від 12 березня 2020 року про закриття окремого епізоду у кримінальному провадженні № 62019170000001261.
У ході судового розгляду за клопотаннями сторін обвинувачення та захисту були безпосередньо допитані в судовому засіданні як свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_9 , ОСОБА_18 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 .
Від допиту решти заявлених свідків сторони обвинувачення та захисту у ході судового розгляду відмовилися, вважаючи вказану процесуальну дію недоцільною.
Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні стверджував, що 17 травня 2019 року він з дружиною повіз дитину до школи, потім вони поїхали до друзів, потім до матері дружини забрати її сестру. Звідти він привіз їх до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 », де їх залишив, а сам, близько 9-ї години поїхав до кума. Ззаду під'їхав «бус», підбігли троє людей у камуфляжі та масках, скрутили потерпілого, повалили на землю (потерпілий зауважив, що розбив лоба об асфальт), затягнули в «бус» і надягли маску задом-наперед, щоб він нічого не бачив. ОСОБА_3 стверджував, що ці особи кричали і стверджували, що він усе розповість, а на запитання не відповідали. Вказував, що його вивезли до лісосмуги, де погрожували та били не виходячи з автомобіля, запитували що він робив і з ким він був. Потім підняли маску, вчепили на вуха прищепку та дали електричний струм, після чого повторили.
Із вказаного «буса» його потім перевели до автомобіля «Патріот», а випадковому свідкові сказали йти повз і не втручатися.
Близько 11-ї години приїхали «Жигулі» з людьми у цивільній формі, потерпілого посадили у «Патріот» та наказали писати пояснення. Коли потерпілий усе написав, на початку другої години поїхали до міста. ОСОБА_3 був уже без маски. Близько 13:40 год. приїхали до райвідділу, але потерпілий іще хвилин сорок просидів у автомобілі.
ОСОБА_3 зазначав, що після цього з ним жодних слідчих дій не проводили до прибуття захисника ОСОБА_21 . Після того як у слідчу кімнату прийшла захисник, яка задала кілька питань, був допит потерпілого з відеофіксацією. Потерпілий у судовому засіданні пояснював невпевнено, зазначаючи, що допит проводив таке як ОСОБА_5 . Після цього доставили в м. Полтаву в ІТТ, огляд медиком не проводився, а коли їхав на експертизу, рани уже загоїлися.
Потерпілий вказував, що з 9-ї до 13-ї години біля нього були особи у камуфляжі без шевронів, які не представлялися, тому він одразу подумав, що це бандити, а потім зрозумів, що спецпризначенці. Пам'ятає, що автомобіль мав номери 11-го регіону України.
Потерпілий зазначав, що маршрут його переміщення був за схемою «"бус" - "патріот" - слідча кімната із захисником ОСОБА_21 - слідча кімната з ОСОБА_5 », під час допиту у слідчій кімнаті перебували він, захисник ОСОБА_21 , обвинувачений і поліцейський з камерою.
ОСОБА_3 упродовж усього судового провадження підтверджував, що не бачив серед осіб, які його затримували, ОСОБА_5 , зазначаючи що ці особи були у спеціальному камуфляжі та масках, а ОСОБА_5 вперше побачив у слідчій кімнаті, а вказував, що заяву він подавав у зв'язку із застосуванням до нього незаконних методів дізнання (викрадення, тортури і катування, психологічне насильство).
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_17 повідомила, що 17 травня 2019 року вони з чоловіком, ОСОБА_3 , відвезли дітей до школи і садочка та поїхали до сестри свідка, звідки вона поїхала до магазину «МаркетОпт». Після того, як скупилася, зателефонувала чоловікові, але зв'язку з ним не було. Вона побігла на ринок, де мав бути її чоловік, та продовжувала телефонувати йому упродовж часу десь з половини 9-ї години до 12-ї. Коли близько 12:30 ОСОБА_22 запитав у свідка, чи «вирішили питання», свідок дізналася, що її чоловіка близько 9-ї години затримала поліція. Потім, десь о пів на 16-ту, у поліції їй сказали, що ОСОБА_3 був затриманий за пограбування «Полтава-Банку», хоча зранку у поліції казали, що його не затримували. Також свідок вказувала, що коли вона прийшла до Кобеляцького РВ, то місцеві поліцейські їй сказали, що ОСОБА_3 не затримували, а коли вийшли невідомі їй немісцеві працівники поліції, які не представилися, то свідкові на запитання про затримання і його причини вказували, що ОСОБА_3 сам усе знає.
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_9 , який на час подій обіймав посаду заступника начальника відділу СУ ГУНП в Полтавській області, повідомив, що у 2019 році в м. Кобеляки було здійснено розбійний напад на відділення банку. Кримінальне провадження за фактом зареєстрували у Кобеляцькому ВП та передали матеріали для проведення досудового розслідування на СУ ГУНП в Полтавській області. У зв'язку з резонансністю справи безперервно здійснювали слідчі дії, отримували дозволи на проведення обшуків та реалізовували їх. Після цього трьом особам, ОСОБА_23 , ОСОБА_14 і ОСОБА_13 , повідомили про підозру, а слідчим суддею їм було обрано запобіжний захід.
Свідок зазначав, що після отримання ухвал слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуків, було сформовано три слідчі групи для проведення обшуків. Свідок разом зі слідчими, ОСОБА_5 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , перебували на місці у Кобеляцькому ВП з 9-ї до 10-ї години, чекаючи оперативних працівників для проведення обшуків. Слідчі виїхали на обшуки, а свідок залишився у приміщенні Кобеляцького РВ, оскільки мав контролювати хід проведення обшуків, оформлення речових доказів тощо. Інші задачі перед слідчими при відправці до м. Кобеляки не ставилися, тільки обшуки.
Також свідок вказував, що оперативні працівники доставили до відділення поліції затриманих осіб і їх записали до книги обліку доставлених осіб. Першим був доставлений ОСОБА_23 , потім ОСОБА_13 , а потім Телятник. Свідок пояснював, що вказані особи були у супроводі «спеців» і у кайданках. Коли доставили ОСОБА_13 , то один із затриманих, ОСОБА_23 , уже надав викривальні показання. Також свідок показав, що на місці перебував прокурор Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_15 , який підписував і погоджував процесуальні документи на місці. Також ОСОБА_12 вказував, що безпосередньо під час затримання він не був присутній, під час складання протоколу затримання також, але, наскільки він пам'ятає, час затримання вказували виходячи з часу, вказаного у журналі обліку, оскільки особи, які доставили ОСОБА_3 до відділення поліції, часу затримання так і не повідомили.
Також свідок вказував, що станом на 17 травня 2019 року у них були здогадки про можливу причетність ОСОБА_23 , ОСОБА_14 і ОСОБА_13 до пограбування банку, тому і бралися дозволи на проведення обшуків. Водночас свідок ОСОБА_12 зазначав, що він особисто вказівку про затримання цих осіб не надавав, хто її надав йому не відомо, а оперативними працівниками, які здійснили затримання, він не керував.
Окрім того, свідок пояснював, що з ОСОБА_3 він особисто не спілкувався того дня, а також вказував, що вони зі слідчими намагалися з'ясувати час затримання, однак ніхто його їм не казав, тому вирішили вказувати час доставки до відділення поліції.
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_18 пояснив, що в м. Кобеляки мало місце пограбування банку, він точно не пам'ятає, у якому році, вказував, що можливо, у 2020. Тоді у відділенні поліції було досить неспокійно, було багато «чужих» поліцейських - у масках, у цивільному одязі, приводили людей, свідків. Завданням свідка було контролювати пост чергового, а що відбувається їм не повідомляли. Свідок вказував, що пропуск до приміщення ОСОБА_24 РВ здійснювався ними по різному: якщо працівник поліції - то по дійсному посвідченню без запису, але його забирали працівники поліції і супроводжували, а якщо інші - то чергові викликали того, про кого вказували відвідувачі, а далі фактично за схемою «записали-забрали-вивели-виписали». При цьому свідок вказував, що час заходу і виходу особи зазначався суворо. Така сама процедура стосувалася і адвокатів: записували у спеціальному журналі, повідомляли працівника, той спускався і відводив адвоката.
Свідок ОСОБА_25 у судовому засіданні підтвердив, що запис у журналі за № 431 від 17 травня 2019 року, час 13:20, « ОСОБА_13 , до с/в, ОСОБА_5 , вибув по 208» зроблений ним особисто. При цьому пояснив, що хто такий ОСОБА_5 свідок не пам'ятає, але може стверджувати, що ОСОБА_5 не міг забрати ОСОБА_3 з прохідної, тому його забирав хтось із місцевих працівників і відводив до слідчого відділу. Також свідок вказував, що запис « ОСОБА_5 , вибув по 208» був зроблений після вибуття ОСОБА_3 з приміщення Кобеляцького РВ, оскільки ця графа заповнюється саме по виходу з приміщення. Водночас свідок вказував, що ОСОБА_3 не міг бути доставлений саме до ОСОБА_5 , оскільки він не був працівником Кобеляцького РВ, тому доставляли чи до СВ, чи до СКП.
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_15 , якого було визначено старшим групи прокурорів у тому кримінальному провадженні, у своїх показаннях зазначав, що його запросив заступник прокурора Полтавської області та повідомив, що встановили осіб, які вчинили розбійний напад на банк у м. Кобеляки, тому треба їхати і з'ясовувати на місці, де грошові кошти. Легковим автомобілем під'їхали працівники поліції, з яких свідок знав лише ОСОБА_12 , а решта - оперативні працівники, і вони поїхали у ОСОБА_26 .
Свідок вказував, що у приміщенні Кобеляцького РВ він спілкувався, в основному, з ОСОБА_12 , оскільки знав його і з ним же й приїхав. Також вказував, що окремого кабінету їм не виділили, тому перебував на території райвідділу.
Свідок ОСОБА_27 підтвердив, що він був єдиним прокурором з групи на місці і всі процесуальні документи погоджувалися з ним. Свідок зазначав, що він не в змозі відповісти, хто і коли його повідомив про затримання ОСОБА_3 , у який період часу бачив ОСОБА_3 , при складанні протоколу про затримання свідок не був присутній, а повідомлення про підозру, коли склали, дали свідкові, він його прочитав і погодив.
Свідок стверджував, що оперативні працівники і слідчі займалися своїми справами, тому свідок як прокурор у їхню роботу не втручався. Коли було готове повідомлення про підозру, його покликали до якого кабінету, він погодив повідомлення і все. При цьому свідок зауважив, що він не перевіряв обставини, а лише погодив документи.
Свідок також вказував, що про обставини злочину його повідомили керівники, однак він не пам'ятає, яка саме інформація була в його розпорядженні, а матеріали йому не надавалися. Матеріали справи він не бачив, а інформацію свідок отримував від ОСОБА_12 при спілкуванні.
Свідок ОСОБА_15 стверджував, що вказівок на затримання він не надавав, клопотань про дозвіл на затримання не погоджував. Вважав, що слідчим вказівки має віддавати їхнє керівництво, оскільки це справа слідчих, як організовувати роботу.
Свідкові не відомо, чи проводили слідчі перевірку часу затримання ОСОБА_3 .
Також свідок зазначав, що був присутній при допиті одного із затриманих, не пам'ятає, кого саме, а також висловив припущення, що ця особа могла пересуватися вільно, кайданок на ній не було, а покази надавала без примусу і добровільно, на затримання не скаржилася.
Щодо мети виїзду до м. Кобеляки свідок вказував, що ставилося завдання знайти грошові кошти, а інші завдання не ставилися ані перед свідком, ані ним перед слідчими.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_19 пояснила, що близько чотирьох років тому навесні, квітень чи травень вона не пам'ятає, відбулося пограбування банку, яке розслідувалося СУ ГУНП в Полтавській області. Вона була старшим слідчим групи слідчих у цьому кримінальному провадженні, до якої включили усіх слідчих з її відділу, в тому числі ОСОБА_10 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_11 .
За підготовленими оперативними співробітниками матеріалами було висунуто кілька версій, щоб перевірити одну з яких були отримані дозволи на проведення обшуків. Після отримання дозволів слідчі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_28 , і, можливо, ОСОБА_29 , разом із ОСОБА_12 виїхали до м. Кобеляки, а свідок залишилася у м. Полтаві, де здійснювала збирання та обробку документів та інформації.
Вказівок про затримання будь-якого вона не віддавала і таких клопотань не готувала та не погоджувала, а про затримання підозрюваних у розслідуваному кримінальному провадженні їй стало відомо чи наприкінці дня, чи уже вночі, вона точно не пам'ятає. Підстав затримання свідок не пам'ятає. Щоб поставало питання визначення часу затримання свідок не пам'ятає. Щоб були проблеми із захистом затриманих свідок не пам'ятає. Які саме слідчі дії проводилися того дня в м. Кобеляки свідок не може сказати, бо там не перебувала. Також свідок вказувала, що координацію здійснював ОСОБА_12 , який виїжджав на місце, а не вона, яка залишилася у м. Полтава.
Допитаний в судовому засідання як свідок ОСОБА_20 вказував, що на той час був слідчим групи слідчих у кримінальному провадженні щодо пограбування банку, яке було вчинене 13 травня 2019 року. 17 травня 2019 року йому стало відомо про причетних до пограбування осіб. У м. Кобеляки виїхали він, а також слідчі ОСОБА_10 , ОСОБА_28 , ОСОБА_12 і прокурор ОСОБА_27 . Коли слідчі поїхали до м. Кобеляки, куди приїхали у першій половині дня, то були розподілені обов'язки, однак нікому не повідомляли про те, хто і чим буде займатися конкретно. Обшуки проводилися на підставі ухвал слідчого судді.
Свідок повідомив, що він повернувся з обшуку, який проводився ним у Телятника, до Кобеляцього РВ десь увечері, дізнався про затримання підозрюваних у пограбуванні, але не пам'ятає, чи йому хтось про це сказав, чи він побачив ОСОБА_3 , і щодо того, де вперше побачив його, точно не пам'ятає чи то в Кобеляцькому РВ, чи вже в СУ ГУНП. Пам'ятає, що в приміщенні управління ОСОБА_3 був у супроводі чи « ОСОБА_30 », чи « ОСОБА_31 ».
Свідок також вказував, що із ОСОБА_3 не спілкувався (що заперечувалося останнім, однак вказане не є предметом доказування у цьому кримінальному провадженні).
Свідок наполягав, що дії слідчих скеровував ОСОБА_12 , а до отримання конкретної вказівки ніхто зі слідчих не знав, що саме буде робити. Також свідок вказував, що він участі у затриманні ОСОБА_3 не брав (що також заперечувалося потерпілим), і свідкові невідомо, хто здійснював затримання ОСОБА_3 , однак висловлював припущення, що це могли бути співробітники «Корду».
Оцінивши зібрані докази в їх сукупності, в результаті повного, об'єктивного і всебічного їх дослідження, з урахуванням позицій сторін обвинувачення та захисту та думки потерпілого, суд вважає, що вина ОСОБА_5 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 366 та частиною 1 статті 371 Кримінального кодексу України, не знайшла свого підтвердження здобутими та дослідженими у ході розгляду справи доказами, а тому є недоведеною.
Так, відповідно до вимог статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку та обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до вимог статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Згідно зі статтею 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи містить діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
За змістом статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто, ухвалене згідно з нормами матеріального та процесуального права на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом частини 1 статті 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 284 цього Кодексу.
У разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку відповідно до статті 374 цього Кодексу зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом статті 84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є лише ті фактичні дані, які отримані у передбаченому цим Кодексом порядку. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У відповідності до пунктів 1, 2 частини 1 статті 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, в тому числі:
- подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення),
- винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення,
- форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 92 КПК України обов'язок доказування всіх обставин кримінального правопорушення та доведеності винуватості особи у вчиненні злочину покладається на сторону обвинувачення.
Згідно зі статтею 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим кодексом. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Згідно зі статтею 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, та сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» вказано на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного.
Зазначена позиція залишається актуальною і на цей час.
При розгляді кримінального провадження в межах оголошеної ОСОБА_5 підозри, безпосередньо допитавши обвинуваченого, потерпілого і його представника, свідків та вивчивши матеріали кримінального провадження, заслухавши міркування і доводи прокурора та захисника, суд приходить до переконання, що зібрані під час досудового розслідування докази не підтверджують висуненої обвинуваченому підозри, що в свою чергу вказує на недоведеність в діях обвинуваченого об'єктивної сторони складу вказаного кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується.
Із обвинувачення вбачається, що ОСОБА_5 інкриміновано:
- вчинення завідомо незаконного затримання ОСОБА_3 о 13 годині 40 хвилин 17 травня 2019 року в приміщенні Кобеляцького ВП ГУНП в Полтавській області;
- внесення до протоколу затримання завідомо неправдивих відомостей щодо підстав затримання 17 травня 2019 року ОСОБА_3 .
Вчинення інших діянь, які б мали ознаки кримінального правопорушення, цим обвинувальним актом ОСОБА_5 не інкримінується.
Оскільки ОСОБА_5 не висувалося обвинувачення у вчиненні діянь, які містять ознаки незаконних методів дізнання, тортур чи катувань, іншого психологічного впливу чи завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_3 суд не приймає надані докази, які стосуються стану здоров'я потерпілого на час його поміщення до ІТТ чи СІЗО тощо як такі, що не стосуються предмету доказування у цьому кримінальному провадженні, тобто, у розумінні ст. 85 КПК України є неналежними у цьому кримінальному провадженні.
Чинними станом на 17 травня 2019 року нормами Кримінального кодексу України визначено, що:
- завідомо незаконне затримання або незаконний привід - караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років (частина 1 статті 371, «Завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою»).
- складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів - караються штрафом до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (частина 1 статті 366, «Службове підроблення»).
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 371 Кримінального кодексу України, у межах висуненого ОСОБА_5 обвинувачення, передбачає вчинення діяння, яке здійснюється у відповідній процесуальній формі - затримання, та обов'язково має незаконний характер.
Затримання як захід забезпечення кримінального провадження (пункт 8 частини 2 статті 131 Кримінального процесуального кодексу) є тимчасовим запобіжним заходом (частина 2 статті 176 Кримінального процесуального кодексу), який застосовується уповноваженою службовою особою до особи, що підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину.
Воно полягає у примусовому і короткочасному (на строк не більше сімдесяти двох годин) позбавленні особи волі (частина 1 статті 211 Кримінального процесуального кодексу) і здійснюється на підставах, в порядку та на строки, встановлені статтями 208-213 Кримінального процесуального кодексу.
Особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою (стаття 209 Кримінального процесуального кодексу).
Уповноважена службова особа зобов'язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлення затриманого та інші відомості, передбачені законодавством. Про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб в підрозділі органу досудового розслідування (частини 1, 2 статті 210 Кримінального процесуального кодексу).
Передбачене у частині 1 статті 371 Кримінального кодексу діяння обов'язково повинне мати незаконний характер, що може виявлятися у відсутності законних підстав для застосування зазначених заходів, у порушенні порядку їх застосування чи строків його здійснення.
Зазначене кримінальне правопорушення, як правило, вчиняється шляхом активної поведінки - дії, що полягає у самому факті незаконного затримання.
За частиною 1 статті 371 Кримінального кодексу України відповідальність настає за злочин із формальним складом, який визнається закінченим з часу вчинення хоча б одного з альтернативно перелічених у законі діянь (затримання, привід).
Як випливає з формулювання обвинувачення, 13 травня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170190000381 внесені відомості за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 187, ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 115 Кримінального кодексу України за фактом розбійного пограбування Кобеляцького відділення АТ «Полтава-банк».
Із наданих стороною обвинувачення доказів, показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_9 , пояснень обвинуваченого ОСОБА_5 , вбачається, було визнано обвинуваченим та жодною зі сторін не заперечувалося, що ОСОБА_5 , який на той час працював на посаді слідчого відділу розслідування особливо важливих злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області, був включений до складу групи слідчих у кримінальному провадженні № 12019170190000381 від 13.05.2019 та не був старшим слідчим у цьому кримінальному провадженні.
Також із показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_9 , ОСОБА_17 , пояснень обвинуваченого ОСОБА_5 та показань потерпілого ОСОБА_3 у їх сукупності та з огляду на надані письмові докази достовірно вбачається, що затримання ОСОБА_3 відбулося на площі Перемоги в м. Кобеляки близько 9 години ранку 17 травня 2019 року, було здійснене особами, які у цьому кримінальному провадженні не були встановлені та очевидно не за вказівкою чи з відома ОСОБА_5 , а обвинувачений ОСОБА_5 на момент затримання потерпілого у вказаному місці не перебував.
Тобто, власне ОСОБА_5 потерпілого ОСОБА_3 , як про це зазначено в обвинувальному акті, о 13 годині 40 хвилин 17 травня 2019 року не затримував.
Водночас, стороною обвинувачення не зазначалося та не було надано жодного доказу щодо того, що ОСОБА_5 віддавав відповідну вказівку на затримання ОСОБА_3 та знав про його затримання до отримання вказівки про документальне оформлення затримання шляхом складання протоколу затримання.
Відповідно до частини 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях.
З формулювання висунутого ОСОБА_5 обвинувачення випливає, що він вчинив дії, які кваліфіковані як завідомо незаконне затримання ОСОБА_5 потерпілого ОСОБА_3 о 13 год. 40 хв. у приміщенні Кобеляцького РВ ГУНП в Полтавській області.
Таким чином, жодного доказу цим твердженням сторона обвинувачення не надала, тому вони вважаються припущеннями.
Враховуючи викладене, суд вважає висунуте ОСОБА_5 обвинувачення в частині, яка стосується тверджень про затримання ОСОБА_5 о 13 годині 40 хвилин 17 травня 2019 року ОСОБА_3 недоведеною.
Згадані вище ухвали слідчих суддів Октябрського районного суду м. Полтава ОСОБА_8 та Материнко, які сторона обвинувачення вважає доказом винуватості ОСОБА_5 , набрали законної сили, не підлягають оскарженню, а заперечення на них можуть бути подані під час підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні № 12019170190000381 від 13.05.2019, в межах якого вони постановлені (ч.3 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України).
Щодо преюдиції судових рішень (ухвал слідчих суддів) для цього кримінального провадження суд зауважує, що чинний КПК України передбачає таке:
- Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів (ст. 90 КПК України);
- Висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень (ст. 198 КПК України).
Тобто, оскільки вказаними ухвалами слідчого судді, які набрали законної сили, встановлено порушення прав людини і основоположних свобод щодо ОСОБА_3 , і ці ухвали постановлені не за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, суд має оцінювати їх як такі, що мають преюдиціальне значення. Такий висновок суду ґрунтується також на тому міркуванні, що в іншому разі в межах цього кримінального провадження здійснюватиметься переоцінка встановлених судами обставин, тим самим нівелюючи правове значення судового рішення та створюючи можливості для прийняття судами діаметрально протилежних судових актів з одних і тих самих питань, що не лише негативно позначається на якості правосуддя, а й суперечить сутності правової держави.
Цього підходу дотримується і Європейський суд з прав людини, який у рішенні «Салов проти України» від 06.09.2005 (заява № 65518/01) зазначив: «Одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який передбачає, що, коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду (див. рішення у справі Brumarescu, наведене вище, § 61)».
Стороною захисту не було надано будь-яких доказів подання відповідних заперечень на вказані ухвали слідчого судді, а тому твердження, що викладені у них висновки та повноваження слідчого судді на їх постановлення спростовані під час розгляду інших скарг, у тому числі, поданих до ВРП, є безпідставними.
Водночас суд зауважує, що вказаними ухвалами встановлено лише те, що затримання ОСОБА_3 , яке проводилося працівниками Головного управління Національної поліції в Полтавській області 17 травня 2019 року, відбулося незаконно та було таким, що відбулося з порушенням та без підстав, передбачених ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України. Тобто, вказані ухвали не свідчать про вчинення вказаних дій саме ОСОБА_5 за обставин, які викладені у пред'явленому йому обвинуваченні.
Вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_5 у пред'явленому обвинуваченні в цій частині суд також звертає увагу на те, що із показань свідків та наявних матеріалів кримінального провадження, можуть бути доведені лише ті обставини, що обвинувачений склав протокол про затримання за підозрою у вчиненні злочинів ОСОБА_3 , що відповідно до ч.5 ст. 208 КПК України є обов'язковим не залежно від підставовості затримання і повинно було бути зроблено відповідно до імперативної норми КПК України, провів обшук і первинний допит затриманого, якому після цього було повідомлено про підозру.
Щодо доказу у виді висновку службового розслідування за фактом незаконного затримання ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 12019170190000381, затвердженого т.в.о. начальника ГУНП в Полтавській області ОСОБА_32 27 серпня 2019 року (том 6, а.с. 242-249) суд вважає за необхідне для його оцінки застосувати підхід, сформований Верховним Судом для оцінки законності та обґрунтованості висновків службового розслідування (постанови і рішення від 25 квітня 2018 у справі № 800/547/17, 13 червня 2018 у справі № 800/395/17, 02 жовтня 2018 у справі № 9901/454/18, 22.03.2018 у справі № 800/398/16, 22 січня 2019 у справі № 800/454/17, 21 грудня 2018 у справі 805/623/16-а, 03 травня 2018 у справі № 810/2073/16, 20 травня 2019 у справі № 815/2658/17, 19 квітня 2019 у справі № 802/1172/17-а, 23 січня 2020 року у справі №520/8550/18).
Зі змісту п.п. 8.1., 8.2-8.4. Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, яка затверджена наказом МВС України від 12.03.2013 № 230, вбачається, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є повне доведення вини особи в ході службового розслідування, метою якого і є саме з'ясування обставин вчинення дисциплінарного порушення, уточнення ступеня вини особи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням ст. 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X.v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. The United Kingdom» про неприйнятність заяви№ 11882/85). Більше того, гарантована п. 2 ст. 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру».
Також Верховний Суд зазначав, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути обґрунтованим, якщо воно хоч і прийнято на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, розпочатого відносно особи, однак ґрунтується на самостійних правових підставах.
Зміст висновку службового розслідування фактично тотожний змісту повідомлення про підозру ОСОБА_5 по цьому кримінальному провадженню.
Висновок службового розслідування містить лише ті порушення, які інкримінуються ОСОБА_5 у кримінальному провадженні та яким має бути надана оцінка судом під час розгляду кримінального провадження.
Службовий висновок не містить самостійно доведених фактів, які б підтверджували порушення ОСОБА_5 службової дисципліни, у ньому відсутні пояснення інших осіб, аніж ОСОБА_5 , та інші докази, які підтверджують наявність у діях ОСОБА_5 ознак дисциплінарного правопорушення.
Оскільки наданий як доказ у цьому кримінальному провадженні висновок ґрунтується виключно на відомостях із письмової заяви потерпілого та ухвали слідчого судді, якою порушено питання про проведення цієї перевірки, а також поясненнях обвинуваченого та на їх підставі вирішує виключно ті питання, які підлягають доведенню у межах цього кримінального провадження, однак не містить будь-яких самостійних правових підстав, цей доказ не може вважатися допустимим та належним у цьому кримінальному провадженні.
Таким чином, твердження сторони обвинувачення про те, що обвинувачений виконував будь-які активні дії, спрямовані на затримання потерпілого, як те зазначено в обвинувальному акті, а саме: затримав ОСОБА_3 о 13 годині 40 хвилин у приміщенні Кобеляцького ВП, не тільки не підтверджене, але й спростоване наведеними доказами, а тому підстав для визнання ОСОБА_5 винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 371 Кримінального кодексу України, за обставин, викладених у обвинувальному акті, суд не вбачає.
В частині пред'явленого ОСОБА_5 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України суд зазначає таке.
З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом, оскільки суб'єкт діє завідомо і тим самим усвідомлює очевидність того, що затримує особу незаконно.
Обвинувачення в завідомості щодо відомостей, які були внесені ОСОБА_5 до протоколу затримання ОСОБА_3 , мотивується тим, що він, умисно, грубо порушуючи вимоги ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України, будучи обізнаним, що ОСОБА_3 не застали під час вчинення злочину або безпосередньо після його вчинення, вніс завідомо недостовірні відомості щодо підстав затримання за пунктами 1, 2 частини 1 статті 208 Кримінального процесуального кодексу України, яких не існувало.
Тобто, у формулюванні обвинувачення зазначено, що ОСОБА_5 чітко усвідомлював, що внесені ним відомості не відповідають дійсності, тобто діяв з прямим умислом.
Передбачене статтею 366 Кримінального кодексу України кримінальне правопорушення також є злочином з формальним складом і може бути вчинене лише з прямим умислом.
Згідно з частиною 2 статті 24 цього Кодексу прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Інтелектуальна ознака умислу в злочинах з формальним складом включає лише усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння, а вольова ознака умислу обмежується бажанням вчинення конкретної дії чи бездіяльності, яка виявляється не тільки в усвідомленні об'єктивно існуючої суспільної небезпечності діяння, але й у бажанні це діяння вчинити.
Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони складу конкретного злочину, а й певне розуміння його суспільної небезпеки. Під бажанням розуміють прагнення досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи. Бажання - це воля, спрямована на досягнення чітко визначеної мети, в даному випадку внесення завідомо неправдивих відомостей до офіційного документу.
Важливе значення для визначення суб'єктивної сторони має вказівка закону саме на «завідомість» неправдивості внесених до офіційного документу відомостей. Саме вона свідчить про умисний (цілеспрямований) характер діяння та дає змогу відрізнити цей злочин від інших службових зловживань, дисциплінарних проступків чи помилок, допущених при досудовому розслідуванні.
Внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей, що було інкриміновано ОСОБА_5 , означає включення інформації, яка цілком або частково не відповідає дійсності, до справжнього офіційного документа (постанова Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 742/318/18). Отже, у всіх цих ситуаціях зміст справжнього документа змінюється лише частково - частина відомостей у ньому відповідає дійсності, а частина має неправдивий характер. При цьому форма документа та всі його реквізити відповідають необхідним вимогам.
Завідомо неправдивими відомості повинні вважатись, у вказаному в обвинувальному акті випадку, якщо б події злочину взагалі не було, або ж якщо такі відомості були свідомо спотворені чи вигадані самим обвинуваченим чи іншою особою, а обвинувачений достеменно знав про таке спотворення.
Факт їх неправдивості, наявності обставин, які спростовують правдивість відомостей, точно, тобто достеменно, повинен бути відомий особі, котра вчиняє такий злочин. Якщо особа не усвідомлює, що вносить до офіційного документу неправдиві відомості (наприклад, внаслідок неправильної оцінки наявних у неї відомостей чи доказів, службової недбалості, недостатньої кваліфікації тощо), то для неї можлива дисциплінарна або навіть кримінальна відповідальність, але за іншою статтею кримінального закону, наприклад, але не виключно, за статтею 367 Кримінального кодексу.
Добросовісна помилка слідчого, коли він переконаний стосовно доведеності фактів і висновків, викладених у наявних у його розпорядженні відомостях, письмових доказах чи інших документах, у тому числі й у підготованому на підставі наданих старшим групи слідчих відомостей повідомленні про підозру та наданих йому керівництвом відомостях, взагалі виключає кримінальну відповідальність ОСОБА_5 , хоча й не спростовує можливість застосування до нього інших видів відповідальності.
На аналогічний підхід до оцінки подібних дій було вказано у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 712/3027/15-к
Із пояснень свідків та обвинуваченого судом встановлено, що у органу досудового розслідування були підстави для початку досудового розслідування та існування кількох версій подій, які підлягали перевірці, а також те, що доступу до всього обсягу інформації по цьому кримінальному провадженні слідчий ОСОБА_5 не мав. Вказані висновки наданими суду доказами не спростовані.
Так, дійсно, із наявних у справі копій доручень про проведення розшукових дій (том 5, а.с. 12-13, 14-15), аналітичної довідки (том 5, а.с. 17-22) вбачається існування кількох версій подій та вжиття заходів для їх перевірки. Із зазначеної аналітичної довідки, складеної оперуповноваженим ОВС відділу УКР ГУНП в Полтавській області ОСОБА_33 дійсно вбачається, що не пізніше 16 травня 2019 року було обґрунтовано зроблено висновок про можливу причетність до вчинення пограбування ОСОБА_3 , ОСОБА_34 та ОСОБА_35 .
Разом з тим, жоден наданий суду доказ не свідчить про обізнаність про це ОСОБА_5 та прийняття ним будь-якого процесуального рішення з цього приводу.
З формулювання обвинувачення випливає, що на момент прийняття рішення про внесення відомостей про підстави затримання потерпілого обвинувачений достеменно знав про їх відсутність, позаяк сам здійснював таке затримання ОСОБА_3 .
Натомість свідки у своїх показаннях підтверджували (прямо чи опосередковано), що обвинувачений не володів усією інформацією щодо кримінального провадження та встановлених у ньому обставин, а відомості про причини затримання потерпілого вносив виходячи з повідомленої йому його керівництвом, зокрема ОСОБА_9 та ОСОБА_15 , інформації.
Прокурор у судовому засіданні неодноразово зауважував, що слідчий ОСОБА_5 був зобов'язаний розуміти, що вносить завідомо неправдиві відомості до протоколу затримання, оскільки злочин було вчинено 13 травня 2019 року, а затримання ОСОБА_3 відбулося 17 травня 2019 року, тобто, через чотири дні після вчинення злочину.
Суд погоджується із обґрунтованою думкою сторони обвинувачення, що вказаний період часу не відповідає критерію негайності та безпосередньості.
Водночас обвинувачений вказував, що відомості про час та підстави затримання ОСОБА_3 ним вказувалися відповідно до інформації, наданої йому його керівниками. Зазначена обставина була підтверджена свідком ОСОБА_9 . Враховуючи, що ОСОБА_5 не здійснював фактичного затримання ОСОБА_3 , суд вважає слушною та не спростованою стороною обвинувачення позицію захисту про те, що ОСОБА_5 не було достеменно відомо про те, хто надав відповідну вказівку на затримання ОСОБА_3 та з яких підстав і коли саме його було затримано, а тому, враховуючи що відповідно до вимог ч.5 ст. 208 КПК України він був зобов'язаний такі відомості зазначити, він вказував їх виходячи із наявних у нього відомостей.
Разом з цим, суд зауважує, що сторона обвинувачення не наводила будь-яких доказів на підтвердження того, що слідчий ОСОБА_5 прийняв рішення про затримання ОСОБА_3 і визначив підстави затримання достеменно знаючи про його безпідставність, а також що у слідчого ОСОБА_5 були достатні підстави вважати такі відомості, які він отримав щодо обставин та підстав затримання ОСОБА_3 , завідомо неправдивими, подані письмові докази відповідних відомостей не містять у будь-якому виді, а показання свідків не підтверджують викладені в обвинувальному акті висновки про умисність дій ОСОБА_5 на внесення завідомо неправдивих відомостей.
Стороною обвинувачення фактично не вживалися заходи до спростування вказаних обставин чи доведення протилежного, а обов'язок знати про завідому відсутність підстав для затримання ОСОБА_3 в обвинувальному акті презюмована з огляду на те, що ОСОБА_5 обіймав посаду слідчого.
При цьому з показань потерпілого та пояснень обвинуваченого вбачається, що викладені у протоколі затримання обставини ОСОБА_3 та його захисником, адвокатом ОСОБА_21 , на момент складення протоколу затримання не оспорювалися, хоча ОСОБА_3 і був не згодний із його затриманням, що відображено у складеному обвинуваченим протоколі.
Той факт, що текст протоколу затримання та текст повідомлення про підозру є ідентичними аж до пунктуаційних помилок, на що в судових дебатах посилався прокурор, не свідчить ані про підроблення, ані про будь-яке інше правопорушення, оскільки копіювання текстів та їх частин у діяльності органів досудового розслідування при створенні документів жодним чинним нормативно-правовим актом не заборонене.
Тобто, твердження сторони обвинувачення у цій частині висунених ОСОБА_5 звинувачень також ґрунтуються на припущеннях.
Аналізуючи законність дій обвинуваченого під час виконання процесуальних обов'язків слідчого при складенні протоколу затримання, тобто наданні їм статусу офіційних документів, які засвідчили факти, що мають юридичне значення, суд виходить з такого.
З суб'єктивної сторони службове підроблення, передбачене ч.1 ст. 366 Кримінального кодексу України, характеризується тільки прямим умислом, оскільки службова особа завідомо усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, які вносяться нею до офіційних документів. Внесення до таких документів відомостей, неправдивий характер яких службова особа не усвідомлює, виключає склад підроблення і за наявності умов, зазначених в ст. 367 Кримінального кодексу України, може потягти за собою відповідальність за службову недбалість.
Таким чином, перед судом не доведено те, що на час затримання ОСОБА_3 , складення протоколу його затримання, повідомлення йому про підозру ОСОБА_5 як слідчий завідомо знав про неправдивість внесених ним відомостей, а наявні у його розпорядженні відомості та документи містять завідомо неправдиві відомості про обставини затримання ОСОБА_3 , він мав відомості про інакші підстави затримання, аніж зазначив у протоколі затримання і умисно вніс до протоколу затримання ОСОБА_3 саме завідомо неправдиві відомості замість правдивих.
У відповідності з вимогами ч. 4 ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи, а під час судового розгляду суду не надано доказів, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 371 Кримінального кодексу України.
Водночас суд вважає за необхідне окремо зупинитися на деяких рішеннях ЄСПЛ, у тому числі й згадуваних стороною обвинувачення під час судових дебатів.
У справі «Гриненко проти України» ЄСПЛ зазначив: «Констатовано порушення підп.”c” п. 1 ст. 5 Конвенції у зв'язку з тим, що тримання заявника під вартою з 23:00 год. 20 листопада [ момент фактичного затримання ] до 13:30 21 листопада 2004 року [момент складення протоколу] було незаконним, оскільки воно не було належним чином задокументовано і таким чином процесуальний статус заявника залишався невідомим у цей період.»
У справах Гавула проти України (Gavula v. Ukraine,заява № 52652/07, рішення від16 травня 2013 року) та Білоусов проти України (Belousov v. Ukraine, заява № 4494/07, рішення від 7листопада 2013 року) ЄСПЛ визнав порушення § 1 статті 5 Конвенції щодо невідповідності часу реєстрації затримання осіб моменту їх фактичного затримання, коли затримки у реєстрації складали одну добу. Окрім того у справі Білоусова (§ 83) ЄСПЛ визначив, що «із заявником поводилися як з підозрюваним, і він залишався під фактичним контролем поліцейських у відділку міліції … і йому не було дозволено покинути будівлю поліцейського відділку за власним бажанням». ЄСПЛ підтвердив свою позицію про те, що «відсутність запису про затримання має само по собі вважатися серйозним порушенням, позаяк за усталеною позицією Суду невизнане затримання особи є повним запереченням фундаментальних гарантій, передбачених статтею 5 Конвенції і є серйозним порушенням цього положення» (справа Гавула, § 82).
Тобто, незаконним у цьому випадку було визнано затримання саме через недотримання вимог КПК України про його документування.
Із наданих суду доказів вбачається, що у цьому кримінальному провадженні мається аналогічна ситуація, коли ОСОБА_3 був затриманий близько 9-ї години за відсутності передбачених на те законом підстав і перебував у статусі затриманого без його належного документування та без забезпечення визначених КПК України прав особи до моменту складення протоколу затримання ОСОБА_5 .
Водночас, вказане не свідчить, а в судовому засіданні не було доведено належними і допустимими доказами, що вказане порушення прав ОСОБА_3 було вчинене саме ОСОБА_5 , за його вказівкою чи з його відома.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про недоведеність тих обставин, що обвинувачений здійснив затримання ОСОБА_3 , що обвинуваченому достеменно було відомо про відсутність підстав для затримання ОСОБА_3 , що він діяв з прямим умислом на завідомо незаконне затримання останнього і на службове підроблення, тобто - про недоведеність пред'явленого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_5 цих кримінальних правопорушень.
У відповідності з приписами ч. 2 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України виправдувальний вирок ухвалюється також при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктом 2 частини першої статті 284 вказаного Кодексу, згідно з яким кримінальне провадження закривається у разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Суд обмежений у праві збору доказів вини обвинуваченого за власною ініціативою та, залишаючись об'єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов'язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальне провадження і постановити відповідне рішення. Суди при розгляді кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.
Тому суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_36 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 371 Кримінального кодексу України, за недоведеністю вчинення ним цих злочинів.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався, відомостей про обмеження прав обвинуваченого, які б підлягали поновленню, суду не надано.
Процесуальні витрати на залучення експерта, які б підлягали стягненню з обвинуваченого - відсутні.
Підстави для стягнення з ОСОБА_5 на користь потерпілого всіх здійснених ним документально підтверджених процесуальних витрат - відсутні.
Речові докази у цьому кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись статтями 368, 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд,
ОСОБА_5 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною 1 статті 371, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України та виправдати.
Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду через Кобеляцький районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя