18.05.2023 Справа № 363/2849/18
18 травня 2023 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого-судді Чіркова Г.Є.,
при секретарі Мацьовитій Я.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
третьої особи ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи - ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , про визнання об'єкту незавершеного будівництва та земельної ділянки спільною частковою власністю подружжя,
встановив:
позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просила визнати об?єкт незавершеного будівництва - житловий будинок по АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 3221886401:35:031:0153 спільною частковою власністю колишнього подружжя, визначивши за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по частині будинку та визнати спільною частковою власністю земельну ділянку кадастровий номер 3221886401:35:031:0153, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , визначивши по частині з урахуванням права власності на житловий будинок, що знаходиться на вказаній земельній ділянці відповідача, а право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3221886401:35:031:0153 за ОСОБА_3 розмір частки 1, припинити.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вони з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі з 14 жовтня 2008 року до 17 травня 2016 року. Проживаючи однією сім'єю у 2010 році на земельній ділянці по АДРЕСА_1 побудувати спільний будинок для сумісного проживання. Враховуючи, що спільних коштів у сторін на будівництво не було, вони вирішили взяти дані кошти у мами позивачки - ОСОБА_6 . Будівництво житлового будинку проходило в період з 2010 року до кінця 2014 року. На момент подачі позову будівництво житлового будинку завершено і він готовий для прийняття його в експлуатацію, однак відповідач всіляко уникає реєструвати вказаний будинок, намагаючись уникнути його розподілу.
Всього на будівництво вказаного будинку витрачено 503 655 грн., з яких 395 000 грн. взяті в борг у матері позивачки, а інші 108 655 грн. - спільні з відповідачем кошти. На даний час згоди про добровільний поділ майна між нами не досягнуто.
Відповідач подав письмові пояснення, в яких зазначив, що будинок будував дійсно з колишньою дружиною ОСОБА_1 на земельній ділянці розміром 8 соток, яка передана йому, як громадянину України, Рішенням Новосілківської сільської ради М135 11 сесії 5 скликання від 10 жовтня 2007 року (ще до одруження з ОСОБА_1 ), як додаток до його сусідньої ділянки, отриманої в подарунок від його рідного діда.
Також зазначив, що частина будівельних матеріалів (всі залізобетонні плити перекриття для будинку та тераси, частина арматури, труби, щебінь, пісок та інше) придбана ним за власні кошти та частково отримані від його матері ще в 2006-2007 роках та пізніше, але ще до одруження з ОСОБА_1 , що в справі не зазначено. На момент розлучення з ОСОБА_1 на його ділянці зведено тільки недовбудову у вигляді коробки з дахом та фасадом. На даний час ОСОБА_3 зі своєю теперішньою дружиною, ОСОБА_5 , добудували будинок, підвели комунікації та зробили ремонт частини будинку, й тепер він придатний для проживання. Сімейні відносини з ОСОБА_1 вони не підтримують з червня 2015 року і весь час відповідач утримує будинок. В будівництво та ремонт даного будинку після розлучення з позивачкою, він та його теперішня дружина - ОСОБА_5 вклали вже близько 1 млн. грн. на підтвердження своїх заперечень подав в суді відповідні докази.
Позивачка в суді пояснила, що вони з відповідачем перебували у шлюбі до 2016 року. ОСОБА_3 отримав земельну ділянку, після чого ними прийнято рішення розпочати будівництво. Оскільки багато грошей з відповідачем вони не мали, то доводилося часто брати гроші в борг. Зокрема, на будівництво будинку її мати дала в борг 395 000 грн. під розписку, надані кошти не декларувала, оскільки на той час ще не була державним службовцем. Зазначила, що будівництво в більшій мірі профінансовано нею, скільки конкретно витратила на будівництво не пам'ятає, але більше, ніж відповідач. ОСОБА_3 вкладав спільні кошти, в 2010 році будинок був повністю побудований, зокрема ще в період шлюбу проведено воду, світло та каналізацію. просила задовольнити позов.
Представник позивачки просив задовольнити позов з викладених в ньому підстав.
Відповідач в суді пояснив, що деякі матеріали для будівництва вказаного будинку придбані ще до того, як він одружився, а на момент розлучення в будинку ще не було опалення, води та електрики, що також підтверджено чеками, в той період там проживати було неможливо. На той час будинок був збудований на 30%. Також зазначив, що про позичені кошти у матері позивачки нічого не знає і про розписку також не чув. Зауважив, що готовий виплатити позивачці 503 655 грн. Просив відмовити в задоволенні позову
Представник відповідача в суді зазначив, що сторона відповідача визнає, що за час шлюбу ними витрачено на будівництво заявлену в позові суму, проте на момент розірвання шлюбу та подачі позову до суду будівництво не завершено, оскільки зведено тільки коробку будинку і дах. Під час другого шлюбу з третьою особою ОСОБА_5 з 2018 по 2021 рік цим подружжям будівництво завершено, на яке витрачено 924 361 грн. 25 коп., коли теперішня дружина відповідача вклала в будівництво свої кошти в розмірі 800 000 грн. отримані від продажу земельної ділянки. З метою врегулювання спору відповідач погодився відшкодувати позивачці навіть не половину її вартості в будівництві за час шлюбу, а всю суму в розмірі 503 655 грн. Проте сторона позивача їхню пропозицію не прийняла. Оскільки будинок в експлуатацію не прийнято і право власності на нього не зареєстровано просив в задоволенні позову відмовити.
Третя особа ОСОБА_6 в суді зазначила, що після одруження доньки - ОСОБА_1 , вона продала земельну ділянку та віддала доньці виручені гроші в сумі 395 000 грн. на будівництво будинку.
Третя особа ОСОБА_5 в суді пояснила, що вона у 2018 році продала земельну ділянку за 800 000 грн., ці кошти разом з чоловіком витратила на будівництво. Зокрема, проведено будівельні роботи у виді зведення огорожи, підведення й підключення водопостачання до будинку, водовідведення, тимчасове опалення, електрика, тепла підлога й розведення води на першому поверсі, терасі та в котельні, стяжка підлоги, спальня, міжкімнатні двері, підключення до електромережі, поріг, стеля у ванній, кухні та вітальні, камін та розводка повітроводів для опалення кімнат першого поверху, вагонка, вітальня. Загалом ними витрачено 924 361 грн. 25 коп.
Заслухавши сторони, їх представників та третіх осіб, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Встановлено, що 14 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 14 жовтня 2008 року.
17 травня 2016 року рішенням Вишгородського районного суду Київскої області, яке набрало законної сили, у цивільній справі № 363/691/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами розірвано.
З матеріалів вбачається, що за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з 2010 по 2014 рік на будівництво спірного будинку витрачено 503 655 грн., зокрема на будівництво: фундаменту, коробки 1-го поверху, перекриття, коробки 2-го поверху, водостоків, що підтверджується видатковими накладними, товарними чеками, товарно-транспортними накладними та розписками, тощо у вказаний період.
На час розірвання шлюбу в 2016 році будинок будівництвом не завершено, внутрішнє оздоблення не виконано.
Крім того встановлено, що 29 грудня 2018 року ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від НОМЕР_2 від 29 грудня 2018 року.
З нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ННЕ №205614 від 16 квітня 2019 року вбачається, що ОСОБА_7 продала належну їй земельну ділянку ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0, 10 га, кадастровий номер 3221888801:36:019:0309, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за 800 000 грн.
Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що за час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в період 2016-2020 року для будівництва та оздоблення будинку виконані наступні роботи: зведення огорожи, підведення й підключення водопостачання до будинку, водовідведення, тимчасове опалення, електрика, тепла підлога й розведення води на першому поверсі, терасі та в котельні, стяжка підлоги, спальня, міжкімнатні двері, підключення до електромережі, поріг, стеля у ванній, кухні та вітальні, камін та розводка повітроводів для опалення кімнат першого поверху, вагонка, вітальня, загальна вартість яких становить 924 361 грн. 25 коп., що підтверджується видатковими накладними, товарними чеками, видатковими накладними, актами прийому-передачі, актами, рахунками на оплату, квитанціями, тощо у вказаний період.
23 жовтня 2019 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області по справі призначено будівельно-технічну експертизу, виконання якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. З повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 14 вересня 2020 року встановлено, що для виконання вказаної експертизи необхідно надати дозвільну, проектну, виконавчу, проектно-кошторисну, договірну документацію на будинок по АДРЕСА_1 , який є об?єктом дослідження; технічний паспорт на будинок, що є об?єктом дослідження по АДРЕСА_1 , який відповідає фактичному стану будівель та споруд на даний час в повному обсязі. Проте, з матеріалів справи вбачається, що сторонами надано лише технічний паспорт на будинок та недопущено експерта до об'єкту, в зв'язку з чим провести експертизу не вдалося.
Встановлено, що спірний будинок в експлуатацію не прийнято, право власності на нього не зареєстровано.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Правилами ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частини друга статті 364 ЦК України).
Отже, ст. 60 СК України та ст. 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказані висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень ст. 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами ст.ст. 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Отже, новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснено в передбаченому законом порядку, набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
До цього об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів як речей матеріального світу, як у зібраному виді (конструкції, окремі елементи об'єкта незавершеного будівництва, чи сам об'єкт у цілому в залежності від ступеня готовності), так і у вигляді окремих видів будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 20 червня 2012 року у справі № 6-56цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 759/3931/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об'єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно ч. 4 ст. 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об?єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об?єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
При цьому при застосуванні положень ст. 120 3К України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об?єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об?єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об?єкта права власності.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статі 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на землі слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях.
Судом встановлено, що за час шлюбу сторонами дійсно набуто в спільну сумісну власність об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ступінь готовності якого, на момент розірвання шлюбу в 2016 році і на даний час, не визначено і в суді не доведено. Тому, при вирішенні спору суд виходить з обставин доведених сторонами в судовому засіданні і на підставі наявних в справі доказів.
Спірний об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності із визначенням часток.
Разом з тим встановлено, що відповідач зі своєю новою дружиною ОСОБА_5 завершив будівництво спірного будинку в обсязі робіт доведених матеріалами справи. На даний час відповідач проживає в ньому, тобто фактично використовує його за функціональним призначенням, але не приймає до експлуатації і право власності на нього не оформлює, а позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, при цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.
Зазначене ґрунтується на правовому висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 05 жовтня 2022 року, справа 363/423/17, провадження №61-1226св22.
Зі справи встановлено, що за час першого шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , будівництво та ремонтні роботи цим подружжям виконано на суму та у відповідному обсязі в розмірі 503 655 грн., а за час другого шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_5 , вже цим подружжям будівництво завершено і здійснено внутрішні оздоблювальні роботи у відповідному обсязі на суму 924 361 грн. 25 коп., що загалом становить 1 428 016 грн. 25 коп., як доведену в суді вартість об'єкту незавершеного будівництва.
Що стосується доводів позивачки про те, що витрачені кошти на будівництво будинку є її особистими коштами взятими в борг матері - ОСОБА_6 (письмова розписка про борг у розмірі 395 000 грн. для будівництва будинку), то суд їх до уваги не приймає, оскільки, виходячи з конкретних обставин справи, не можна дійти висновку, що вказані кошти є особистим майном позивачки згідно ст. 57 СК України.
Ці кошти разом з іншими на загальну суму 503 655 грн. використані в інтересах сім'ї на будівництво будинку для спільного проживання, а тому презумпція про набуття у спільну власність подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_1 майна у виді незавершеного об'єкта будівництва у відповідній частці від загального будівництва в цій справі не спростовано.
Крім того, наданий ОСОБА_1 висновок експерта ПП «Експертзабезпечення» від 28 грудня 2020 року про об'єкт незалежної оцінки, а саме житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 186, 4 кв.м., суд відхиляє, оскільки він на матеріалах справи не ґрунтується, зроблений по фотознімках, без натурного обстеження об'єкта і без документів про використані будівельні матеріали, коли вартість об'єктів взятих для порівняння є значно неспівмірною, а тому вказана ринкова вартість об'єкту в розмірі 1 785 339 грн. є завищеною та суперечить змісту позовної заяви.
З урахуванням зазначених обставин даної справи, спільними грошима для будівництва будинку та виконаних ремонтних робіт за час перебування сторін у шлюбі є 503 655 грн., які є спільними коштами подружжя і відповідна пропорційна частина у спірному об'єкті незавершеного будівництва є спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу між ними з визначенням часток.
При цьому, 1 428 016 грн. 25 коп. (загальна вартість використаних коштів на будівництво та оздоблення будинку) - 924 361 грн. 25 коп. (використані кошти на будівництво та оздоблення будинку другого етапу будівництва після 2016 року подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ) = 503 655 грн. (використані кошти на будівництво першого етапу будівництва до 2016 року подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ), що складає у відсотковому співвідношенні 35, 27% від загальної суми витрачених коштів.
Оскільки судом визнано суму в розмірі 503 655 грн. спільними сімейними коштами подружжя, то відповідно частка об'єкту незавершеного будівництва позивачки становить 17, 6%.
Відтак, суд доходить висновку, що за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як колишнім подружжям, слід визнати право власності на 17,6% об'єкта незавершеного будівництва за кожним, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, виходячи з викладених вище вимог Закону, одночасно з набуттям позивачкою права власності на 17,6% об'єкта незавершеного будівництва, до неї, як до нового власника перейшло і право власності на відповідну пропорційну частку земельної ділянки розташованої під згаданим об'єктом незавершеного будівництва.
Отже, за позивачкою також слід визнати право власності на 17,6% земельної ділянки з кадастровим номером 3221886401:35:031:0153, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, заявлене право позивача підлягає визнанню, а позов про це частковому задоволенню.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, відтак, в порядку розподілу судових витрат судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_3 на Користь ОСОБА_1 пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 4 693 грн. 43 коп.
На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,
вирішив:
позовну заяву задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як колишнім подружжям право власності на 17,6% об'єкта незавершеного будівництва за кожним, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 17,6% земельної ділянки з кадастровим номером 3221886401:35:031:0153, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1337 (одна тисяча триста тридцять сім) грн.
Повне судове рішення складено 29 травня 2023 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Треті особи: ОСОБА_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя