МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ__ _ _______
Справа №521/18680/21
Пр. №2/521/1034/23
18 травня 2023 року м. Одеса
Малиновський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Сегеди О.М.,
при секретарі - Замниборщ А.С., за участю:
представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - адвоката Боровик А.О.,
представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - адвоката Діденко Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визнання особи втратившою право користування житловим приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення,
встановив:
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що йому та його батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у рівних частках на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого УЖКГ виконкомом Одеської міської ради 20 січня 2004 року за №3-20539, належала квартира АДРЕСА_1 .
Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_2 .
Після смерті батьків відкрилася спадщина у вигляді часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , які належали їм на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20 січня 2004 року.
Спадкоємцем першої черги за законом після смерті батьків є він, їх рідний син, який в установлений законом строк прийняв спадщину.
Отже єдиним власником квартири АДРЕСА_1 є він ОСОБА_1 , позивач у справі.
Вказував, що на даний час у зазначеній квартирі, крім нього, зареєстрована з 28 грудня 2007 року його донька ОСОБА_1 , відповідачка у справі, яка за вказаною адресою не проживає з моменту реєстрації місця проживання.
За цей час вона вказаною квартирою не цікавилася та не здійснювала ніяких дій, які говорили б про те, що вона має намір користуватися квартирою. Особистих речей відповідачки в квартирі АДРЕСА_1 не має.
Крім того, відповідачка добровільно не знімається з реєстраційного обліку за вказаною вище адресою, оскільки з нею був втрачений зв'язок.
Посилаючись на порушення своїх прав, як власника квартири, позивач просив суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
05 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що відповідач у справі є її рідним батьком, який на даний час є єдиним власником квартири АДРЕСА_1 , в який вона зареєстрована з 28 грудня 2007 року.
Зазначала, що в даній квартирі вона проживала разом з бабусею і дідусем з 1992 року по 2008 рік.
16 січня 2007 року шлюб між її батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був розірваний і вони стали проживати окремо.
В 2008 році вона була зачислена до Одеського національного морського університету та стала проживати разом з матір'ю в квартирі АДРЕСА_2 , але постійно провідувала бабусю та дідуся, а також періодично тимчасово проживала у них, в квартирі АДРЕСА_1 .
Вказувала, що протягом 2013-2014 років вона тимчасово проживала за межами України.
Позивачка за зустрічним позовом зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її дідусь ОСОБА_3 , після смерті якого за усною домовленістю з бабусею ОСОБА_2 , вона проживала у знайомих в іншому житлі, але постійно відвідувала останню.
ІНФОРМАЦІЯ_2 її бабуся, ОСОБА_2 , померла. Після її смерті, відповідач змінив замки на вхідних дверях квартири, але їй нові ключі від квартири не віддав, внаслідок чого вона втратила доступ до квартири.
Стверджувала, що заміна на вхідних дверях квартири АДРЕСА_1 замків та перешкоджання у доступі до квартири в результаті дій ОСОБА_1 є економічним насильством, відповідальність за яке встановлена у ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Зазначала, що вона не мала і не має власного житла, не має можливості його придбати, не перебуває у шлюбі, відтак потребує можливості проживати в даній квартирі, однак через створення перешкод у її користуванні, вимушена проживати тимчасово у найманому житлі.
Спроби врегулювати ситуацію мирним шляхом, результатів не дали. Вважає, що співмешканка батька ОСОБА_5 чинить психологічний тиск на відповідача, створює їй перешкоди у будь-якому спілкуванні з останнім.
Посилаючись на порушення своїх прав, позивачка за зустрічним позовом просила суд зобов'язати ОСОБА_1 усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом її вселення та зобов'язати надати їй ключі від вхідних дверей квартири (т.3 а.с.2-13).
Ухвалою суду від 29 листопада 2021 року по справі було відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання та витребувано з Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одеса належним чином засвідчені копії спадкових справ, заведених до майна ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 23-24).
Ухвалою суду від 04 квітня 2022 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті (т. 1 а.с. 40-41).
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволенні, визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради від 20 січня 2004 року та на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року - ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 160-162).
Додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2022 року по справі №521/18680/21 з ОСОБА_1 на користь держави було стягнуто судовий збір в розмірі 908,00 грн. (т. 1 а.с. 167).
Ухвалою суду від 08 листопада 2022 року заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2022 року та додаткове рішення суду від 09 серпня 2022 року по справі №521/18680/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визнання особи втратившою право користування житловим приміщення було скасовано та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (т. 2 а.с. 151-152).
Ухвалою суду від 18 січня 2023 року було прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням (т. 3 а.с. 36).
Ухвалою суду від 02 березня 2023 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_1 надати відповіді на поставленні питання (т. 3 а.с. 57-64).
Ухвалою суду від 02 березня 2023 року по справі закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду (т. 3 а.с. 77).
Представник позивача ОСОБА_1 за первісним позовом та представник відповідача за зустрічним позовом, діюча на підставі ордеру від 11 листопада 2021 року та договору про надання правової допомоги від 08 листопада 2021 року, в судовому засіданні підтримала первісні позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, в задоволенні зустрічних позовних вимог просила суд відмовити в повному обсязі. Раніше надала відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просила суд відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі та письмові пояснення (т. 1 а.с. 16, 17, т. 3 а.с. 44-47, 133-134).
Представник відповідачки ОСОБА_1 за первісним позовом та представник позивачки за зустрічним позовом, діюча на підставі ордеру від 07 вересня 2022 року, в судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнала та просила суд в задоволенні їх відмовити, зустрічні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити у повному обсязі, Раніше надала відзив на первісний позов, в якому просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог, а також надала відповідь на відзив на зустрічний позов (т. 1 а.с. 178, т. 3 а.с. 57-64).
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічних позовних вимог, слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, вважає що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються главою 29 розділу першого та главою 32 розділу другого книги третьої Цивільного кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.
У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в шлюбі зареєстрованому 01 грудня 1957 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т. 1 а.с. 82).
Від шлюбу у них народився син ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (т. 1 а.с. 12, 13).
Встановлено, що позивачу та його батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у рівних частках на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого УЖКГ виконкому Одеської міської ради 20 січня 2004 року за №3-20539, належала квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою КП «БТІ» Одеської міської ради від 30 вересня 2016 року (т. 1 а.с. 19, 99).
Відповідно до довідки №С1-172786-ф/л від 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 з 14 червня 1989 року по теперішній час зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 7).
З матеріалів спадкової справи №4/2021 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 вбачається, що остання при житті оформила заповіт на ім'я ОСОБА_7 , яким свою частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 заповіла останньому (т. 1 а.с. 21 звор., 48-76, 77-112).
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвами про смерть та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (т. 1 а.с. 10, 11, 51-52).
Після смерті батьків позивача відкрилася спадщина у вигляді часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , які належали їм на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20 січня 2004 року.
Спадкоємцем першої черги за законом після смерті батьків є ОСОБА_1 , їх рідний син, який в установлений законом строк прийняв спадщину (т. 1 а.с. 12, 13).
Інші спадкоємці ні за законом, ні за заповітом спадщину не прийняли і не оформили.
Встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року був встановлений факт того, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 ; визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 49, 78, 135-139, 154-156).
Отже, позивач ОСОБА_1 за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом є єдиним власником квартири АДРЕСА_1 .
Встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом 1 групи, що підтверджується довідкою МСЕК (т. 1 а.с. 6).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4
16 січня 2007 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був розірваний, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (т. 2 а.с. 41).
Судом встановлено, що від шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народилася донька ОСОБА_1 , відповідачка у справі за первісним позовом.
Встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 , окрім позивача, зареєстрована але не проживає з 28 грудня 2007 року по теперішній час ОСОБА_1 , відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом.
Факт реєстрації ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 підтверджується що підтверджується довідкою №Д1-44964-ю/л від 01 березня 2021 року, довідкою відділу адресно-довідкової роботи у ДМС України Одеській області та довідкою відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію та місце проживання ГУ ДМС України в Одеській області (т.1 а.с. 15,21,70).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 не проживає з 2008 року, оскільки в 2008 році була зачислена до Одеського національного морського університету та стала проживати разом з матір'ю в квартирі АДРЕСА_2 .
Факт не проживання відповідачки ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 підтверджується актом про не проживання від 03 листопада 2021 року, згідно якого сусіди позивача ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили, що ОСОБА_1 не проживає за місцем реєстрації з моменту реєстрації місця проживання, тобто з 28 грудня 2007 року. Підписи даних осіб були завірені керівником ОСББ «Філатова 49» Бобровніковим О.О. (т. 1 а.с. 18).
Крім того, факт не проживання в квартирі АДРЕСА_1 не заперечує і сама ОСОБА_1 , яка пояснила суду, що після розлучення батьків, вона в 2008 році стала проживати разом з матір'ю в квартирі АДРЕСА_2 ; протягом 2013-2014 років тимчасово проживала за межами України, а після повернення проживає у найманому житлі. При житті бабусі, періодично приходила до останній та тимчасово залишалася в квартирі АДРЕСА_1 .
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив суду, що він є племінником ОСОБА_1 та двоюрідним братом ОСОБА_1 . При житті бабусі в квартирі АДРЕСА_1 він проживав разом з нею. Коли він виїзджав за кордон на роботу, то к бабусі приходила онука ОСОБА_1 . Зазначав, що вони з ОСОБА_1 з 7-8 років проживали у бабусі та дідуся, оскільки у їх батьків були інші родини. ОСОБА_1 перестала проживати в квартирі АДРЕСА_1 після закінчення школи, але 1-2 рази на місяць приходила та провідувала бабусю. Зазначав, що коли він проживав в квартирі, то ОСОБА_1 в квартирі не проживала. Після смерті бабусі він прожив в квартирі один місяць, а потім приїхав ОСОБА_1 з дружиною і попросили його залишити квартиру, тому він переїхав до батьків. В квартирі залишилися його особисті речі. Ключі від квартири були у нього, у ОСОБА_1 та бабусі. Коли змінили замок, то ключі були у нього та бабусі. При ньому замки не змінювалися (т. 2 а.с. 142, т. 3 а.с. 95).
Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із статтею 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до вказаної норми ЦК України при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, у постановах Верховного Суду: від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Як роз'яснено у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
У постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-57цс11 сформульована правова позиція, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням згідно статті 405 ЦК України, враховуються причини її відсутності понад один рік. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позивач, як власник квартири АДРЕСА_1 , має право вимагати визнання відповідачки ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірним будинком.
Суд вважає доведеним факт того, що на момент розгляду справи відповідачка ОСОБА_1 втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки не проживає у ній з 2008 року, більше чотирнадцяти років, а своєю реєстрацією у зазначеній квартирі, остання обмежує право власності позивача на розпорядження своєю власністю.
За думкою суду, визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірною квартирою не може вважатись порушенням її права на житло, оскільки фактично за вказаною адресою вона не проживає і не проживала з часу реєстрації добровільно та свідомо, що свідчить про втрату її інтересу до цього житла.
Враховуючи характер та зміст спірних правовідносин, визнання відповідачки такою, що втратила право на користування спірним житлом не є порушенням її права на житло, визначеного, зокрема, у статті 8 Конвенції, оскільки відповідачка не довела, що вважає спірну квартиру своїм «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції (крім реєстрації місця проживання там, вона не має жодного іншого зв'язку із нею, оскільки не використовувала її за призначенням (як житло) свідомо та без поважних причин).
За таких обставин твердження ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_1 перешкоджає їй у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки ОСОБА_1 добровільно з 2008 році не проживала в спірній квартирі, добровільно виселилася з неї і проживає у іншому житловому приміщенні.
Отже суд вважає, що ОСОБА_1 втратила права користування квартирою АДРЕСА_1 .
Твердження ОСОБА_1 про те, що в квартирі залишилися її речі, суд не приймає до уваги, оскільки останньою не надано ні єдиного доказу на підтвердження вказаних обставин.
Крім того, ОСОБА_1 в судовому засіданні неодноразово зазначала, що в квартиру АДРЕСА_1 вона приходила провідувати бабусю і іноді тимчасово залишалася у неї.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, то суд вважає, що дані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_1 не є власником та користувачем квартири АДРЕСА_1 , крім реєстрації місця проживання в спірній квартирі, вона не має жодного іншого зв'язку із нею, оскільки не використовувала її за призначенням (як житло) свідомо та без поважних причин.
Тому права ОСОБА_1 не порушенні.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 322, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такою, що втратила право на користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради від 20 січня 2004 року та на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року - ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір в розмір 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26 травня 2023 року.
Суддя: О.М. Сегеда