Номер провадження: 22-ц/813/645/23
Справа № 520/17780/19
Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.
Доповідач Заїкін А. П.
25.05.2023 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи 520/17780/19
Номер провадження: 22-ц/813/645/23
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П.(суддя - доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Власенко С.І.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідачі - 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Калініченко Л.В. о 09 годині 48 хвилині 21 вересня 2020 року, повний текст рішення складений 23 вересня 2020 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати недійсним договір дарування домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , укладений 12.07.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сандарчуком Т.А., зареєстрований в реєстрі за №709; 2) визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею - 0,0237 га., кадастровий номер 5110136900:38:003:0063, за адресою - АДРЕСА_1 , укладений 12.07.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сандарчуком Т.А., зареєстрований в реєстрі за №712.
ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що 07 жовтня 2011 року, 10 серпня 2012 року та 11 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ним - ОСОБА_1 були укладені договори позики, за якими ОСОБА_1 надано в борг ОСОБА_2 суму коштів еквівалентну - 60 582 доларів США.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договорів позики, 19.06.2019 року позивачем поштовим відправленням ПАТ «Укрпошта» на адресу відповідача - ОСОБА_2 було направлено вимогу про повернення боргу, яку останній залишив без уваги. 03.07.2019 року він звернувся до Київського районного суду м. Одеси із позовною заявою про стягнення суми боргу в розмірі - 1 587 248,40 грн. та процентів в розмірі - 1 627 116,94 грн..
В рамках іншої цивільної справи №520/15205/19 за поданим позивачем позовом про стягнення боргу ОСОБА_1 09.07.2019 року було подано заяву про забезпечення позову, яка ухвалою суду від 19.07.2019 року була задоволена. Накладено арешт на будинок за адресою - АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 15055902).
Однак, під час виконання вказаної ухвали суду, позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 12.07.2019 року уклав договори дарування зі своїм сином - ОСОБА_3 , за умовами яких подарував домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею - 0,0237 га., надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за тією ж адресою.
Позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_2 був власником вказаного нерухомого майна біля 20 років, однак лише після його звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості здійснив відчуження цього майна, шляхом передання в дар сину, продовжуючи мешкати в цьому будинку.
ОСОБА_1 вважає вказані договори дарування фіктивними, такими, що укладені без реального наміру створення правових наслідків. ОСОБА_2 уклав ці договори з метою вибуття з його власності нерухомого майна, за рахунок якого може бути виконане рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на користь ОСОБА_1 .. У зв'язку з вказаними діями відповідачів, позивач позбавлений свого права на очікування виконання рішення суду про стягнення заборгованості (Т. 1, а. с. 1 - 2).
Позиція відповідачів в суді першої інстанції
ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву просить в її задоволенні відмовити. Зазначає, що на момент укладення договору дарування ОСОБА_2 жодним чином не був обмежений у праві розпоряджання належним йому майном. Позивачем не надано належних доказів пред'явлення ОСОБА_2 вимоги про повернення боргу. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мали дійсний намір на укладення договорів дарування та їх виконання, а позивачем не було доведено протилежного. Позивачем не було надано доказів наявності умислу у відповідачів на вчинення фіктивних правочинів (Т. 1, а. с. 172 - 178).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні вищевказаних позовних вимог ОСОБА_1 ..
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не доведено належними доказами, що в діях відповідачів був відсутній намір укласти спірні договори дарування та настання дійсних відповідних юридичних наслідків.Позивачем не підтверджено належними доказами, що ОСОБА_2 на підставі вимоги від 19.06.2019 року був обізнаний про свій обов'язок з повернення грошових коштів за розписками від 07.10.2011 року, 10.08.2012 року, 11.08.2012 року, станом на момент укладення спірних договорів дарування від 12.07.2019 року.
Станом на момент укладення спірних договорів дарування, на підставі яких останній розпорядився належним йому на праві власності нерухомим майном, шляхом передання його в дар ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не був обізнаний про пред'явлену йому вимогу від 19.06.2019 року щодо повернення грошових коштів за розписками від 07.10.2011 року, 10.08.2012 року, 11.08.2012 року та про звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення заборгованості. На підставі вказаного, суд вважав необґрунтованими доводи позивача про те, що дії відповідача ОСОБА_2 під час укладення спірних договорів дарування були направлені на уникнення звернення стягнення на його майно, за рахунок якого можливо виконати майбутнє рішення суду про стягнення заборгованості, і вчинені без наміру створення правових наслідків (Т. 1, а. с. 229 -238).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що: 1) помилковими є висновки суду першої інстанції про не повідомлення боржника щодо пред'явлення вимоги про повернення боргу; 2) відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми правами на шкоду правам інших осіб, оскільки безоплатне відчуження належного йому майна відбулось з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно, як боржника; 3) судом не було враховано, що ОСОБА_3 переоформив особисті рахунки по спірній квартирі вже після пред'явлення позову (Т. 1, а. с. 241 - 244).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2020 року (Т. 2, а. с. 3 - 3 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.12.2020 року закінчено підготовку справи до розгляду. Призначено розгляд справи в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 8).
28.12.2020 року від адвоката Нестеренка С.В., діючого від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить в її задоволенні відмовити (Т. 2, а. с. 11 - 18).
02.09.2021 року від ОСОБА_1 та керуючого реалізацією майна ОСОБА_2 арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та направлення справи до Господарського суду Одеської області (Т. 2, а. с. 33 - 38).
23.09.2021 року від від ОСОБА_1 та керуючого реалізацією майна ОСОБА_2 арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. надійшли додаткові пояснення до клопотання про закриття провадження у справі (Т. 2, а. с. 55 - 57).
21.04.2022 року від ОСОБА_1 та керуючого реалізацією майна ОСОБА_2 арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. надійшло клопотання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.09.2020 року, закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та направлення справи до Господарського суду Одеської області (Т. 2, а. с. 69 - 72).
Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 21.02.2023 року №126/0/15-23 суддю ОСОБА_4 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку.
На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.03.2023 року вказану цивільну справу прийнято до провадження іншої колегії суддів. Справу призначено до розгляду в приміщення Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 108 - 108 зворотна сторона).
22.05.2023 року від адвоката Гудз С.С., діючого від імені ОСОБА_1 , надійшло клопотання про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі.
У судовому засіданні ОСОБА_1 , адвокат Гудз С.С., діючий від імені ОСОБА_1 , підтримали як апеляційну скаргу, так і клопотання про закриття провадження у справі.
Адвокат Нестеренка С.В., діючого від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у судовому засіданні підтримав доводи відзиву на апеляційну скаргу. Заперечував проти закриття провадження у справі.
Керуючий реалізацією майна ОСОБА_2 - арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. у судовому засіданні надав пояснення щодо наявності справи в господарському суді відносно боржника ОСОБА_2 .. Вважав необхідним провадження у справі закрити, справу передати до господарського суду Одеської області.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та пояснень на неї, обговоривши доводи клопотання про закриття провадження у справі, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
07 жовтня 2011 року ОСОБА_2 було складено розписку про отримання в борг у ОСОБА_1 грошових коштів в сумі - 12 000 доларів США та - 582 долара США.
Тієї ж дати, 07 жовтня 2011 року ОСОБА_2 було складено розписку про отримання в борг у ОСОБА_1 грошових коштів в сумі - 10 000 доларів США.
10 серпня 2012 року ОСОБА_2 було складено розписку про отримання в борг у ОСОБА_1 грошових коштів в сумі - 18 000 доларів США.
11 серпня 2012 року ОСОБА_2 було складено розписку про отримання в борг у ОСОБА_1 грошових коштів в сумі - 20 000 доларів США.
Відповідачем не спростовано дійсність зазначених розписок.
19 червня 2019 року ОСОБА_1 склав письмову вимогу на ім'я ОСОБА_2 про повернення боргу за договорами позики від 07.10.2011 року, 10.08.2012 року, 11.08.2012 року в загальній сумі 60582 долара США.
03 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики від 07.10.2011 року, 10.08.2012 року, 11.08.2012 року в загальній сумі - 1 587 248,40 грн. та за відсотками в сумі - 1 627 116,94 грн..
На підставі зазначеної позовної заяви було заведено відповідну облікову статистичну картку, присвоєно номер справи №520/15205/19 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Васильків О.В..
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 19.07.2019 року (справа №520/15205/19) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.
В рамках справи №520/15205/19 ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову.
На підставі зазначеної заяви, після вирішення судом питання про відкриття провадження по справі, 19.07.2019 року постановлено ухвалу, якою вжито заходи забезпечення позову по цивільній справі №520/15205/19. Накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 .
12 липня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були укладені договори дарування:
- договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сандарчуком Т.А., зареєстрований в реєстрі за №709, за умовами якого ОСОБА_5 передав в дар ОСОБА_3 домоволодіння, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 ), який складається з одного житлового будинку літ. «А», загальною площею - 119,8 кв. м., житловою площею - 71,5 кв. м., зі спорудами зазначеними літерами; І-мостіння, №3-4-огорожа, розташоване на земельній ділянці, розміром - 0,0237 га., кадастровий номер 5110136900:38:003:0063, який належав дарувальнику на праві власності на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеського міськвиконкому 15.01.2002 року. Право власності за яким було зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» 31.01.2002 року за реєстр. №14870, на стор.27, книга143;
- договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сандарчуком Т.А., зареєстрований в реєстрі за №712, за умовами якого ОСОБА_5 передав в дар ОСОБА_3 земельну ділянку, розміром - 0,0237 га., кадастровий номер 5110136900:38:003:0063, розташовану в АДРЕСА_1 ), яка належала дарувальнику на підставі державного акту на право приватної власності на землю (бланк І-ОД №010685), зареєстрованого 17.07.1999 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2510.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства).
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкротства матеріали справи, в яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття справи про банкрутство, надсилається до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
За вимогами ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства стороною, в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей визначених цією статтею.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
Таким чином, з огляду на положення законодавства України, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц та від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б.
Системний аналіз положень чинного процесуального законодавства України та Кодексу № 2597-VIII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника і спеціальні норми Кодексу про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ щодо інших законодавчих актів України.
Зі змісту вказаних норм також вбачається, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за участю сторони, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство сторони у справі.
Вказане урегулювання процедури розгляду спорів до сторони, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до особи, щодо якої порушено процедуру банкрутства.
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу № 2597-VIII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Крім того, слід наголосити, що поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має й принцип судового нагляду у процедурах банкрутства. Наведений вище принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об'єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи. Цей принцип та механізм його застосування відстежується у приписах Кодексу № 2597-VIII. На більш ефективну реалізацію вказаного принципу направлені й приписи процесуального Закону, зокрема ст. 20, 30 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VІІI).
З матеріалів справи дійсно вбачається, що у провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа №916/2762/20 про неплатоспроможність ОСОБА_2 ..
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15 грудня 2020 року у справі №916/2762/20 визнано вимоги кредиторів ОСОБА_2 , в т.ч. ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в сумі - 1 706 049,70 грн..
Постановою Господарського суду Одеської області від 16 лютого 2021 року у справі №916/2762/20 ОСОБА_2 визнано банкрутом, відносно нього введено процедуру погашення боргів.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 у справі №916/2762/20 заяву керуючого реалізацією майна - арбітражного керуючого ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним договір дарування домоволодіння від 12.07.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Визнано недійсним договору дарування земельної ділянки від 12.07.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 в особі керуючого реалізацією майна - арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. вказані домоволодіння та земельну ділянку.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 у справі №916/2762/20, ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 змінено та викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 02.06.2022 року у справі №916/2762/20 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021, залишено без змін.
Отже, спір у справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції.
Згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 377 ЦПК України встановлено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Зазначеного висновку також дійшла велика Палата Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 564/1770/13-ц з якої вбачається, що за наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільна справа за позовом такого позивача не може бути порушена, а у випадку її порушення - підлягає закриттю. Якщо при розгляді цивільної справи з'ясується, що стосовно відповідача у справі порушено провадження про його банкрутство господарським судом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене у справі рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 377 ЦПК України, суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
В клопотанні про закриття провадження у справі ОСОБА_1 та керуючий реалізацією майна ОСОБА_2 арбітражний керуючий Дарієнко В.Д. просять передати матеріали цивільної справи №520/17780/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними для їх долучення Господарським судом Одеської області до справи №916/2762/20 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_2 ..
За вказаних обставин, колегія суддів вважає за необхідне матеріали цивільної справи №520/17780/19 передати до Господарського суду Одеської області.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Згідно норм п. 4 ч. 1 ст. 374 та ч. 1 ст. 377 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів наголошує на тому, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Підставами для закриття провадження у справі є обставини, які підтверджують: неправомірність виникнення процесу (п. п. 1, 2, 5 ст. 255 ЦПК України); неможливість його подальшого продовження (п. п. 6, 7 ст. 255 ЦПК України); недоцільність його продовження (п. п. 3, 4 ст. 255 ЦПК України).
Пунктом 33 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2 передбачено, що суд закриває провадження у справі з підстав, передбачених ст. 205 ЦПК України (ст. 255 ЦПК України), перелік якої є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
На підставі викладеного, у даному випадку провадження у справі підлягає закриттю відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, тому що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 377, 381, 382, 383, 384, 389,390 ЦПК України, Одеський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 вересня 2020 року - скасувати.
Провадження у справі №520/17780/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними - закрити.
Передати справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними, за підсудністю - до Господарського суду Одеської області.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали.
Повний текст ухвали складений 26 травня 2023 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе