Номер провадження: 22-ц/813/5190/23
Справа № 947/18447/22
Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В.
Доповідач Воронцова Л. П.
18.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого Воронцової Л.П. (суддя-доповідач),
суддів: Базіль Л.В.
Ігнатенко П.Я.
за участю секретаря Кузьміч Г.Р.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Гаврилюка Юрія Сергійовича, який діє від імені ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа : Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області,
встановив
У серпні 2022 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гаврилюк Ю.С. звернулвся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Заявник зазначав, що встановлення такого факту необхідно для підтвердження належності до громадянства України та подальшого отримання паспорта громадянина України замість втраченого паспорта громадянина колишнього Союзу Радянської Соціалістичної Республіки (далі - СРСР).
Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 він народився у селі Довгопотів Калуського району Івано - Франківської області. В 1979 році приїхав на постійне місце проживання до міста Одеси, де розпочав свою трудову діяльність.
Відповідно до Архівної довідки архіву № 1 Одеського регіону виробничого підрозділу “Одеська об'єднана дирекція залізничих перевезень” регіональної філії “Одеська залізниця” АТ “Українська залізниця” від 06.05.2021 № ДНСА - П/145 у період з 10.12.1979 по 01.06.1984 працював на п/ділянці станції Одеса - Товарна, а наказом № 531 від 08.06.1984 його переведено до Овідіопольського МРСУ.
Із 1989 року ОСОБА_1 постійно проживає у АДРЕСА_1 , нікуди не виїздив та не змінював адреси свого місця проживання.
Факт його постійного проживання за вказаною адресою підтверджують сусіди та акти про проживання, за участю останніх, які підтверджені в.о. керівника ОСОН КМ “Люстдорф” від 23.06.2022.
Зазначених в Акті осіб, просить допитати, як свідків на підтвердження факту його постійного проживання.
На теперішній час заявник перебуває на обліку в КУ “Обласний центр обліку бездомних громадян” з 01.04.2021, що підтверджується Довідкою про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи № 117 від 01.04.2021.
Відповідно до посвідчення про взяття на облік № 9626 від 01.04.2021 ОСОБА_1 перебуває на обліку в центрі обліку бездомних осіб, як особа, яка не має постійного місця проживання, і місце проживання якої може бути зареєстровано за юридичною адресою : АДРЕСА_2 .
Зазначає, що він втратив паспорт радянського зразка та своєчасно не оформив паспорт громадянина України.
В грудні 2021 року він звернувся із заявою до Суворовського відділу у м.Одесі ГУ ДМС в Одеській області щодо отримання паспорта громадянина України у формі ID - карти вперше у зв'язку із втратою документів та подальшого працевлаштування, на яку 07.12.2021 йому видано Довідку про те, що особу ОСОБА_1 встановлено, також встановлено, що він перебував у громадянстві СРСР, але не встановлено належність до громадянства України.
У листі № 5116-2459/5116.1 -21 від 07.12.2021 Суворовським відділом у м.Одесі ГУ ДМС в Олеській області його повідомлено, що у зв'язку з тим, що не встановлена його належність до громадянства України , відмовлено у видачі паспорта громадянина України на підставі здійсненої перевірки та рекомендовано звернутися до суду за місцем постійного проживання з заявою про встановлення юридичного факту постійного проживання та реєстрації на території України станом на 24.08.1991 року, після чого звернутися до найближчого територіального підрозділу ДМС за місцем фактичного проживання з питанням про набуття громадянства України.
Заявник зазначає, що рішення суду про встановлення факту постійного проживання на території України йому необхідно для отримання паспорта громадянина України.
Посилається на ст.ст 293, 315 ЦПК України, статтю 3 Закону України “Про громадянство”, пункти 7, 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджених Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 та зазначає, що реалізація права на набуття громадянства України залежить від встановлення судом факту його постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року та 13.11.1991 року, який має юридичне значення.
Просив суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Довгопотів, Калуського району Івано- Франківської області, на території України станом на 24 серпня 1991 року та на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України”, а саме 13 листопада 1991 року.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2023 року заяву ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту залишено без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду представник ОСОБА_1 адвокат Гаврилюк Ю.С. подав апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що встановлення факту проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року породжує право особи на набуття громадянства України, тому така справа підлягає розгляду у порядку окремого, а не позовного провадження.
Підставою звернення ОСОБА_1 до суду є встановлення належності до громадянства України відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України», а не набуття громадянства України, яке регулюється статтею 8 вказаного Закону.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судове засідання суду апеляційної інстанції представник ГУ ДМС в Одеській області, належним чином сповіщений про дату, час та місце судового розгляду, не з'явився, тому справа розглянута у його відсутності, в порядку ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Гаврилюка Ю.С., перевіривши законність і обгрунтованість судового рішення, в межах, передбачених ст.367 ЦПК України, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи заяву П'ясецького без розгляду суд першої інстанції вважав, що із заявлених вимог заявником вбачається спір про право, який не підлягає розгляду в окремому провадженні і має вирішуватися у порядку позовного провадження.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.
Залишаючи заяву П'ясецького без розгляду, суд першої інстанції вважав, що із заявлених вимог заявником вбачається спір про право, який не підлягає розгляду в окремому провадженні і має вирішуватися у порядку позовного провадження.
Колегія суддів не може погодитися з висновком суду з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи 01 квітня 2021 року ОСОБА_1 взятий на облік у КП “Обласний центр обліку бездомних громадян”, про що йому видано посвідчення № 9626, як особі, яка не має постійного місця проживання, і місце проживання якої може бути зареєстровано за юридичною адресою : АДРЕСА_2 .(а.с.8).
22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Суворовського відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області щодо отримання паспорта громадянина України у формі ID - карти вперше, на яку отримав відповідь про те, що особу ОСОБА_1 встановлено, у зв'язку з тим, що не встановлена його належність до громадянства України, відмовлено у видачі паспорта громадянина України на підставі матеріалів здійсненої перевірки, зазначено, що він має право набути громадянство України, відповідно до ч.1 ст.3 Закону України “Про громадянство України”., рекомендовано звернутися до районного суду з заявою про встановлення юридичного факту постійного проживання та реєстрації на території України станом на 24.08.1991 року, після чого звернутися до найближчого територіального підрозділу ДМС за місцем фактичного проживання з питанням про набуття громадянства України. (а.с.12).
До заяви про встановлення факту проживання ОСОБА_1 додано Форму №1 паспортних даних, довідку Суворовського відділу ГУ ДМС в Одеській області від 07.12.2021 року про встановлення особи, акти про проживання у м.Одесі, посвідчення про взяття на облік у КУ “Обласний центр обліку бездомних громадян”, довідку про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, архівну довідку про роботу в Одеській області.(а.с. 11-18).
Отже, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України».
У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положеньстатті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.
Отже, на підставі статті 8 Закону України «Про громадянство України» встановлюється набуття громадянства України.
Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».
Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку, в редакції, чинній на час звернення заявника до суду).
Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.
Ураховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.
Вирішити питання про підтвердження вказаного факту і звернутися до територіального підрозділу міграційної служби за місцем проживання із заявою щодо встановлення належності до громадянства України та доданими до неї документами, передбаченими статтею 3 Закону України «Про громадянство України», в тому числі і судовим рішенням про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року, пропонувалося ОСОБА_1 , про що зазначено ГУ ДМС України в Одеській області у відповіді на його звернення (а. с. 12).
Встановивши, що у даній справі метою встановлення факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року є отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність спору про право, і що заява не підлягає розгляду у порядку окремого провадження.
Такі висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 ( провадження № 61-6498св20), від 21 лютого 2019 року у справі № 511/2223/16-ц (провадження № 61-25458св18), від 15 січня 2020 року у справі № 362/6564/17 (провадження № 61-5011св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 198/552/18 (провадження № 61-2419св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 199/8389/18 (провадження № 61-11193св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 654/3462/17 (провадження № 61-41323св18),
Відповідно до положень статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на вищезазначене, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Гаврилюка Ю.С. підлягає задоволенню, ухвала суду скасуванню та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 379, 381 - 384 ЦПК України суд
постановив
Апеляційну скаргу адвоката Гаврилюка Юрія Сергійовича, який діє від імені ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 19.04.2023 року.
Головуючий Л.П.Воронцова
Судді : Л.В.Базіль
П.Я.Ігнатенко