29.05.23
22-ц/812/411/23
Провадження № 22-ц/812/411/23 Суддя першої інстанції Шолох Л.М.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
29 травня 2023 року м. Миколаїв Справа № 490/7770/21
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Царюк Л.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - ОСОБА_2 , на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Шолох Л.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ, інфляційних витрат та три проценти річних,
28 вересня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» (далі - ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ, інфляційних витрат та три проценти річних.
На відповідача ОСОБА_3 за адресою споживання природного газу: АДРЕСА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Відповідач не зверталась до ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» з заявами про припинення подачі газу, а фактично користувалась послугами із газопостачання, визнаючи таким чином наявність правовідносин, а відтак взаємних прав і обов'язків, що з них випливають. Договір з іншими постачальниками газу відповідачем не укладено.
Відповідно до Правил постачання та положень Договору (з урахуванням змін до нормативно-правових актів, зокрема внесених постановою НКРЕКП «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП та внесення змін до Кодексу газорозподільних систем» від 10 червня 2020 року № 1080, яка набрала чинності 01 липня 2020 року):
- до 01 липня 2020 року при розрахунку за квитанціями абонентської книжки постачальника споживач повинен був самостійно розраховувати суму платежу та сплатити його постачальнику не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, тобто до 01 липня 2020 року платіж вважався простроченим, а 3% річних від простроченої суми та інфляційні витрати нараховувалися, починаючи з 11 числа місяця, наступного за розрахунковим;
- з 01 липня 2020 року - оплата повинна бути здійснена не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, тобто з 01 липня 2020 року платіж вважається простроченим, а 3% річних від простроченої суми та інфляційні витрати нараховуються, починаючи з 26 числа місяця, наступного за розрахунковим.
ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» виконав свої зобов'язання в частині безперебійного постачання газу, однак споживач свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку за надані послуги виконав частково. Відповідач вчасно не розраховувалась і в повному обсязі за надані послуги, чим завдала збитків підприємству.
У зв'язку із виникненням боргу за надані послуги, відповідачу було надіслано повідомлення про припинення газопостачання та погашення заборгованості.
Станом на день подання позову заборгованість відповідача складає 59 375,97 грн.
Крім того, позивачем на підставі частини 2 статті 625 ЦК України та пункту 3 частини 1 статті 161 ЦПК України проведемо інфляційні нарахування та нарахування 3% річних за прострочення боржником виконання грошових зобов'язань зі сплати отриманих послуг з газопостачання.
Посилаючись на викладене, ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за спожитий природний газ за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2021 року в сумі 59 375,97 грн, інфляційні витрати в сумі 14 011,11 грн, 3 % річних в сумі 6 441,16 грн.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» 79 828, 68 грн, з яких: 59 375,97 грн заборгованості за спожитий газ; 14 011,11 грн інфляційні витрати; 6 441,16 грн три відсотки річних.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 270 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи судом встановлено, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати послуг з постачання газу за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2021 року утворився борг у розмірі 79 828,68 грн, з яких: заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 59 375,97 грн, інфляційні втрати у розмірі 14 011,04 грн та 3% річних - 6 441,64 грн. Доказів сплати цієї суми заборгованості відповідачем матеріали справи не містять.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 , через свого представника адвоката Цурку Н.О., подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
При розгляді даної справи та прийнятті оскаржуваного рішення судом допущено грубі порушення норм процесуального права, передбачені статями 263, 264 ЦПК України.
Висновки суду про задоволення позовних вимог є передчасними та неправомірними.
Як вбачається з вступної та резолютивної частин судового рішення, судом не здійснювалась перевірка місця реєстрації ОСОБА_3 , що мало наслідком порушення судом вимог частини 9 статті 187 ЦПК України та розгляд справи судом до підсудності якого дана справа не відноситься.
Також відсутність перевірки та даних про зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 призвело до недотримання судом вимог пункту 10 статті 187 ЦПК України щодо виклику сторони у судове засідання, що мало наслідком прийняття рішення без належного повідомлення відповідача, у зв'язку з чим остання була позбавлена судом можливості бути присутньою на судовому засіданні.
Враховуючи, що ОСОБА_3 з 2018 року офіційно зареєстрована та проживає у АДРЕСА_2 за зазначеною адресою жодного належного судового повідомлення/повістки не надходило, на сайті Центрального районного суду м. Миколаєва відсутнє оголошення про виклик ОСОБА_3 на судове засідання, про що також не зазначено у вступній частині оскаржуваного рішення.
Судом встановлені обставини, що вказують на те, що позивачем не надано до матеріалів справи підтвердження того, що між ним та відповідачем укладено договір, який відповідає типовому договору постачання природного газу побутовим споживачам (розподілу природного газу), тобто відповідач не являється споживачем послуг з газопостачання, між сторонами відсутні належним чином врегульовані договірні відносини, наявність яких визначає для відповідача, як споживача послуг із газопостачання обов'язки, а тому незрозумілими є висновки суду про обґрунтованість позовних вимог.
При цьому поза увагою суду залишено правовий висновок, що споживач має право: на не оплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг (пункт 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
В мотивувальній частині рішення, єдиним документом на який посилається суд є вимога претензія від 16 березня 2021 року, якою нібито пропонувалося погасити існуючу заборгованість задля відновлення газопостачання.
Тобто судом встановлено та підтверджено позивачем, що відсутнє газопостачання, а отже судом не перевірено споживання відповідачем газу за період з 2015 року по 2021 рік та не встановлено доведення позивачем споживання комунальної послуги, яку надає позивач, а враховуючи той факт, що відповідач не проживає з 2011 року в означеній квартирі, не здійснює газопостачання, показники лічильника з 2011 року не змінювалися.
Таким чином, вбачається, що позивач за період з 2015 по 2021 рік жодного разу не здійснював перевірку лічильника, не має жодних даних показників лічильника, не має договірних відносин, але здійснює нарахування за нормами споживання за кількістю зареєстрованих.
Тобто фактичного споживання ОСОБА_3 не доведено позивачем, не перевірено судом, а отже висновок про наявність обов'язку передбаченого законом є передчасним та таким, що не ґрунтується на встановлених судом обставинах.
Крім того, вимоги заявлені у позові, заявлено з пропуском позовної давності.
У відповідача була відсутня можливість заявити про застосування позовної давності, у зв'язку з неналежним повідомленням останнього про розгляд справи, дату та час судового засідання.
Позивачем не надано суду доказів, що між ним та відповідачем було укладено письмовий договір про збільшення позовної давності, а тому підлягає застосуванню загальний строк позовної давності у три роки, передбачений статтею 257 ЦК України щодо заборгованості.
Не погодившись з апеляційною скаргою ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» подало відзив.
В своєму відзиві позивач зазначає, що користуючись природним газом, відповідач фактично підтвердив наявність договірних відносин з позивачем.
Споживання природного газу підтверджується фінансовим станом за особовим рахунком відповідача, що спростовує факт відсутності споживання, на який відповідач посилається. Доводи відповідача щодо не проживання за адресою газопостачання з 2011 року не можуть братися до уваги, так як особовий рахунок споживача природного газу за даною адресою відкрито безпосередньо на відповідача, жодних відомостей щодо зміни власника особового рахунку до товариства не надходило. Посилання відповідача щодо того, що з 2011 року показники лічильника не змінювалися не може прийматися до уваги, так як показники лічильника в фінансовому стані зафіксовані за період з 2015 по 2021 рік, і до вересня 2018 року (включно) вони змінювалися, що підтверджує фактичне користування природним газом за об'єктом газопостачання.
Крім того, відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк визначений статтею 257 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Враховуючи, що останній платіж від відповідача було отримано в червні 2017 року, то перебіг позовної давності розпочинається з липня 2017 року та у відповідності до норм закону повинен був закінчитися в липні 2020 року.
Однак з огляду на те, що з 11 березня 2020 року до 31 березня 2022 року на усій території України встановлено карантин відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-СoV-2» (яку в подальшому було продовжено фактично до 2023 року), тож таким чином перебіг строку позовної давності продовжено на строк дії карантину. Строки позовної давності у даному випадку не пропущені та не сплили.
Таким чином, строки звернення позивача до суду не можуть вважатися такими, що сплинули, так як були продовжені на строк дії карантину.
Також відповідач просить стягнути на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн.
Проте, відповідачем не надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат. Чим обґрунтовується сума витрат на правову допомогу не роз'яснено.
Вимоги щодо стягнення судових витрат та витрат на правову допомогу позивач вважає необґрунтованими та неспівмірними.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 є споживачем послуг з постачання природного газу, які надає ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ», на неї відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
За інформацією з виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 саме відповідач ОСОБА_3 є абонентом послуг, що надає відповідач, обрахування об'єму використаного газу мешканцями квартири АДРЕСА_3 здійснюється прибором обліку тип GALLUS 2000-U G4, в квартирі наявні приладі: опалення-3, плита-1, колонка-1. Поточні показники газового лічильника складають 14183,16. У виписці зазначено період, який за позовними вимогами підлягає оплаті з липня 2015 року по березень 2021 року. За цей період виписка містить встановлені у відповідний період тарифи, покази лічильника, нарахування за надані послуги, оплата цих послуг та обрахований борг. Відповідно до фіксованих даних показників лічильника газу мешканці квартири активно користувалися послугами газопостачання з липня 2015 року до вересня 2018 року, оскільки дані приладу обліку змінювались. Саме за цей період було сплачено всього 54.40 грн, зокрема, за серпень 2016 року - 14.40 грн та за липень 2017 року - 40.00 грн, а відтак борг за цей період складає 59 375.97 грн. Після цього дані приладу обліку до березня 2021 року є незмінними - 14183, а тому за цей період оплата послуг не обраховувалась.
На адресу відповідача 16 березня 2021 року позивачем направлено вимогу-повідомлення про сплату заборгованості та повідомлено про наслідки несплати заборгованості.
09 квітня 2021 року ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» зверталося до Центрального районного суду м. Миколаєва із заявою про видачу судового наказу з вимогою про стягнення з ОСОБА_3 боргу за спожиті послуги, проте ухвалою цього суду від 14 квітня 2021 року позивачу було відмовлено у видачі судового наказу.
Переглядаючи спір в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на таке.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи протягом розумного рядка незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зазначив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (пункт 47 рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі "Дія 97 проти України"; заява № 19164/04).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, годину та місце розгляду своєї справи або обмежень у праві отримання в суді усної чи письменної інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень в порядку, встановленому законом (частина 1 статті 8 ЦПК України).
У ЦПК України законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції на підставі неналежного повідомлення до суду першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, годину та місце засідання суду ( у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу таким підставою (пукнт 3 частина 3 стаття 376 ЦПК України).
За матеріалами справи встановлено, що 11 жовтня 2021 року у справі було відкрито провадження та справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін на 16 грудня 2021 року.
При цьому відповідачу встановлено строк для надання відзиву на позовну заяву, роз'яснено строк та право на подання зустрічного позову, клопотання про розгляд справи з викликом сторін та інш.
30 листопада 2021 року копія цієї ухвали разом з копією позовної заяви та доданими документами через засоби поштового зв'язку рекомендованим листом із зворотнім повідомлення була направлена за місцем реєстрації відповідача відповідно до даних реєстру територіальної громади м. Миколаєва за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 22).
03 січня 2022 року поштове відправлення було повернуто підрозділом ТОВ «Укрпошта» до суду першої інстанції з довідкою про причини невручення «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 45).
05 липня 2022 року аналогічно через засоби поштового зв'язку за місцем реєстрації ОСОБА_3 було направлено повідомлено про розгляд справи 16 січня 2023 року. 15 серпня 2022 року конверт повернувся з довідкою про причини невручення «за закінчення терміну зберігання» (а.с. 44).
Між тим, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, справа № 461/10610/13-ц , зазначено, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» чи «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення» не є доказом належного інформування про час і місце розгляду справи (близький за змістом висновок викладено у пункті 31 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 127/2871/16-ц , в пунктах 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду в справі № 752/11896/17від 12 грудня 2018 року).
Отже, суд першої інстанції не виконав обов'язок суду повідомити відповідача про дату та місце судового засідання, що позбавило відповідача реалізувати свої права, передбачені статтею 49 ЦПК України.
Конституційне право на участь у судовому розгляді, в тому числі бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду, не може вважатися формальним - це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення.
Між тим доводи скарги про реєстрацією місця проживання відповідача за іншою адресою є безпідставними, оскільки, по-перше, спростовуються даними реєстру територіальної громади м. Миколаєва на час розгляду справи судом першої інстанції, а по-друге, ОСОБА_3 не надала суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження реєстрації її місця проживання за іншою адресою. З цих же підстав не заслуговують на увагу доводи скарги про порушення судом першої інстанції частини 9 статті 187 ЦПК України.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про дату судового засідання заслуговують на увагу, а оскаржене рішення суду першої інстанції на підставі пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення.
Переглядаючи спір в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на таке.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,
а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 ЦК України).
Відповідно до статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, що передбачені договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року N 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон).
Цей Закон України визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина 2 статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особу, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац 7 частини 1 статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац 14 частини 1 статті 1 Закону).
Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина 1 статті 19 Закону).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 ЦК України).
Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина 1 статті 29 Закону).
Споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини 3 статті 20 Закону).
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині 1 статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц; від 6 листопада 2019 року у справі N 642/2858/16 та підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду України у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17).
Споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно з пунктом 2.1 Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, на підставі якого шляхом фактичного споживання ОСОБА_3 природного газу між сторонами укладений договір на постачання природного газу, ТОВ « МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» зобов'язувалося постачати відповідачу природний газ в необхідних для неї об'ємах (обсягах), а відповідач зобов'язувалася своєчасно сплачувати позивачу вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом (частина 3 статті 13 Закону України «Про ринок природного газу»).
Відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, із врахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи, регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 30 вересня 2015 № 2496. Розділом ІІІ вказаних Правил передбачено, що постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженим постановою НКРЕКП № 2500 від 30 вересня 2015 року.
Договір постачання природного газу побутовим споживачам природного газу укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті НКРЕКП та постачальника, і не потребує двостороннього підписання письмового договору. Постачальники зобов'язані на власному сайті розмістити редакцію договору постачання природного газу, яка має відповідати типовому договору постачання природного газу побутовим споживачам.
Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною в додатку 1 (для побутових споживачів, яку у встановленому порядку Оператор ГРМ направляє споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною в додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунку Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Отже, всі споживачі природного газу, у тому числі побутові споживачі природного газу, вважаються такими, що приєдналися до умов Типового договору розподілу природного газу, якщо підписали заяву-приєднання, здійснили відбір природного газу або здійснили оплату.
Якщо споживач не повернув постачальнику заяву-приєднання, фактом згоди споживача про приєднання до умов договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов'язками - і факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником.
Таким чином, відносини між постачальником та побутовими споживачами (населення) регулюються Правилами та Типовим договором постачання природного газу побутовим споживачам.
Згідно з пунктом 11 Правил розрахунки споживача за поставлений природний газ здійснюються за розрахунковий період відповідно до умов договору постачання природного газу.
Пунктами 4.3, 4.6 договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць; споживач самостійно розраховує суму платежу та сплачує його постачальнику не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Пунктами 4.9, 5.2 договору передбачено, що відповідач зобов'язувався
у разі порушення строків оплати за договором сплатити за вимогою постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу; забезпечувати своєчасну та повну оплату послуг постачальника згідно з умовами цього договору; відшкодовувати постачальнику збитки, понесені ним у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань, відповідно до чинних нормативно-правових актів та/або цього договору.
Пунктами 4.9, 4.10, 8.2 договору позивачу надано право у разі нездійснення споживачем оплати за договором протягом десяти днів після встановленого строку здійснити заходи з припинення постачання природного газу споживачу у порядку, визначеному цим договором; у разі прострочення оплати поточних платежів здійснити заходи з припинення постачання природного газу споживачу у порядку, визначеному цим договором; вимагати від споживача відшкодування збитків у разі порушення споживачем строків розрахунків із постачальником.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін. Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного.
Згідно з розрахунком, наданим ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ», заборгованість ОСОБА_3 станом 31 березня 2021 року становить 59 375.97 грн.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає доведеним, що ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ»» виконало в повному обсязі взяті на себе зобов'язання, зокрема, провело пуск газу в газове обладнання квартири АДРЕСА_5 , відкрило відповідачу особовий рахунок № НОМЕР_1 , з липня 2015 року до березня 2021 року здійснювало безперервне постачання природного газу, а ОСОБА_3 отримувала послуги з газопостачання, проводила часткову оплату послуг за спожитий газ, проте належним чином своїх зобов'язань за договором не виконала, у зв'язку з чим у неї станом на 31 березня 2021 року утворилася заборгованість, а тому дійшов висновку про те, що вказана заборгованість зі сплати за спожитий природний газ підлягає стягненню на користь ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ».
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).
За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15).
З огляду на те, що відповідач прострочила виконання грошового зобов'язання, вона на вимогу позивача повинна сплатити інфляційні втрати у розмірі 14 011.04 грн та три проценти річних від простроченої суми боргу - 6 441.67 грн.
Відповідач ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень щодо відсутності газопостачання, безпідставне нарахування їй заборгованості за природний газ, звернення до позивача із заявою про відмову від наданих послуг та про відсутність правового зв'язку з вказаною нерухомістю.
15 травня 2023 року через засоби електронного зв'язку на адресу апеляційного суду представник відповідача направила письмове клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів, зазначивши поважність причин ненадання таких доказів до суду першої інстанції, неповідомлення належним чином відповідача про дату розгляду справи внаслідок чого, остання була позбавлена можливості надати такі докази разом з відзивом на позовну заяву.
Позивач, отримавши такі докази висловив свою позицію про те, що зазначені докази не спростовують доводів позивача щодо наявної заборгованості.
Колегія суддів визнала поважними зазначені причини ненадання письмових доказів та відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України долучила їх до матеріалів справи, зокрема: лист перевірки технічного обслуговування газових приладів, акт перевірки контролерів показів прибору обліку газу, квитанції по оплаті послуг з газопостачання, фото лічильника газу, роздруковане з мобільного застосунку «Viber» 03 травня 2023 року, історія розрахунків за особовим рахунком з особистого кабінету інтернет-сайту 104uа.
Оцінюючи надані докази відповідно до статей 77-80 ЦПК України, колегія зазначає наступне. Зазначені докази за своїм змістом підтверджують договірні відносини між сторонами щодо надання послуг з газопостачання до квартири, зокрема лист перевірки технічного обслуговування газових приладів, акти перевірки контролерів. Між тим не підтверджують заперечення відповідача щодо наявності у відповідача заборгованості за надані послуги з газопостачання за період з липня 2015 рок до березня 2021 року, що нарахована за відповідними показаннями приладу обліку відповідача. Надані квитанції по сплаті за послуги з газопостачання датовані до липня 2015 року. Історія розрахунків за особовим рахунком містить суму заборгованості за позовними вимогами. Фото лічильника газу з зафіксованими показами «05150» роздруковане з мобільного застосунку «Viber» 03 травня 2023, не можуть бути доказом того, що ці показники не змінювались, оскільки з наданого фото не можливо дійти висновку коли, ким та за яких обставин було зроблене це фото.
За такого, надані відповідачем письмові докази не свідчать про те, що відповідач у визначений позивачем період не користувалася послугами з газопостачання та має бути звільнена від їх сплати.
Крім того, судом апеляційної інстанції при перегляді справи встановлено, що відповідно до загальнодоступних даних реєстру територіальних громад м. Миколаєва на час розгляду справи за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані в житловому приміщенні: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Більш того, за загальнодоступною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначена квартира належить на праві власності ОСОБА_3 з 2003 року, отже остання є одноособовим власником вказаної нерухомості, а відтак, як власник зобов'язана утримувати майно, що їй належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України). Ці обставини спростовують доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не зареєстрована та не проживає за вказаною адресою і ніякого відношення до зазначеної квартири немає. На спростування цієї інформації відповідач відповідних доказів за правилами статей 77-80 ЦПК України не надала.
Щодо аргументів апеляційної скарги про застосування до спірних правовідносин позовної давності.
Позивач звернувся до суду з позовом 28 вересня 2021 року та заявив вимогу про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги станом за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2021 року, а також трьох процентів річних й інфляційних втрат за період заборгованості з січня 2018 року до вересня 2021 року включно (згідно з наданим розрахунком), вважаючи, що позовна давність стосовно оплати за послуги з газопостачання, яку відповідачка не вносила, починаючи з липня 2015 року, перервалася вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання нею свого боргу, а також строк, визначений статтею 257 ЦПК України продовжується на строк дії карантину.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частини 1 статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина 3 вказаної статті).
Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі N 663/2070/15-ц).
За матеріалами справи в липні 2017 року відповідачем було сплачено в рахунок оплати послуг позивача 40 грн, що свідчить про визнання боргу відповідачем та переривання позовної давності. Перебіг позовної давності почався заново з серпня 2017 року та трирічний строк сплинув у серпні 2020 року. Позивач звернувся до суду 28 вересня 2021 року.
Між тим, відповідно до пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачає, що під час карантину, установленого КМУ з метою запобігання розповсюдженню короновірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії карантину. Карантин в Україні запроваджений з 12 березня 2020 року до 31 серпня 2022 року на підставі, зокрема постановами КМУ від 11 березня 2020 року № 211, від 27 травня 2022 року № 630.
Отже, на час звернення позивача до суду з вказаним позовом строк, визначений статтею 257 ЦПК України законодавець продовжив на строк дії карантину, а тому ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» звернулося з позовом до ОСОБА_3 в межах позовної давності.
Колегія суддів погоджується з розрахунками заборгованості по сплаті за надані послуги та розрахунками, зробленими позивачем на підстав статті 625 ЦК України. Доводи представника ОСОБА_3 щодо незгоди з цими розрахунками та надання свого розрахунку інфляційних витрат та 3% річних апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки ці розрахунки обраховані з урахуванням застосування позовної давності.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення якщо
справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2023 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги за результатами розгляду апеляційної скарги задоволено повністю, а відтак з ОСОБА_1 на користь ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 270 грн, який було сплачено позивачем при подачі позову, судові витрати за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представник - ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2023 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ, інфляційних витрат та трьох процентів річних задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ» 59 375 (п'ятдесят дев'ять тисяч триста сімдесят п'ять) грн 97 коп. в рахунок заборгованості за спожитий природній газ за період з 01 липня 2015 року по 31 березня 2021 року, 14 011 (чотирнадцять тисяч одинадцять) грн 11 коп. інфляційних витрат та 6 441 (шість тисяч чотириста сорок одна) грн 16 коп три проценти річних за порушення грошового зобов'язання, а також 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складено 29 травня 2023 року.