Справа № 183/6048/21
№ 2/183/547/23
01 травня 2023 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.
за участю:
представника позивача Заніздри А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи - Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської областіпро визначення місця проживання дитини, -
30 серпня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого, з урахуванням уточнених вимог, посилалася на те, що з 29 серпня 2015 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі № 202/6719/20 між нею та відповідачем було розірвано.
Вона та відповідач є батьками дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 вказує на те, що відповідач ОСОБА_3 неодноразово вчиняв дії, направлені на розлучення матері з сином, неодноразово наголошував на тому, що син буде проживати разом з ним, вчиняв конфлікти з цього приводу, погрожував, у зв'язку з чим, вона неодноразово зверталася до поліції.
Її звернення до правоохоронних органів не дало результату щодо врегулювання конфліктів та спорів між батьками дитини, в тому числі з приводу місця проживання дитини.
Позивач просила звернути увагу на те, що після відкриття провадження за даним позовом відповідач ОСОБА_3 забрав малолітнього сина ОСОБА_5 , 2017 р.н. та проживає разом з дитиною за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 наголошує на тому, що вона любить свого сина, має змогу забезпечити його всім необхідним, вона є фізичною особою-підприємцем, а саме, є власником та директором Приватного підприємства «ЩИТ-ЦЕНТР», крім того працює у ФОП ОСОБА_7 з 22.07.2020 року та займає посаду майстра манікюру, має достатній дохід, у неї нормований робочий день, що дає змогу приділяти дитині достатньо уваги та турботи. На обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем її проживання створені всі належні умови для проживання малолітнього сина, а тому позивач вважає, що буде за доцільне визначити місце проживання дитини разом з нею.
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_2 просила суд:
-визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 08 вересня 2021 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 03 серпня 2022 року зобов'язано Лівобережну адміністрацію Дніпровської міської ради Дніпропетровської області надати на адресу суду висновок щодо розв'язання спору про місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 01 лютого 2023 року підготовче провадження у справі закрите, справа призначена до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивач ОСОБА_2 - Заніздра А.П. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилався на підстави звернення до суду, викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позов, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_9 та його представник в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позов не надали.
Представник третьої особи - Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради Дніпропетровської області в судове засідання не з'явився, згідно заяви просив розглядати справу за його відсутності, подав висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Представник третьої особи - Виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області в особі органу опіки та піклування в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Враховуючи наведене, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.
Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_3 з 29 серпня 2015 року перебували в шлюб, який рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі № 202/6719/20 було розірвано, рішення суду набрало законної сили 29 квітня 2021 року.
Встановлено, що сторони є батьками дитини - - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпро Дніпропетровської області, актовий запис про народження № 63 від 27 січня 2017 року, складений Індустріальним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 08 серпня 2019 року.
Судом встановлено, що станом на час подання даного позову та на час винесення судом рішення дитина проживає разом з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Як зазначалося вище, у позовній заяві ОСОБА_2 зазначала на те, що між нею та відповідачем ОСОБА_3 постійно виникали непорозуміння та сварки з приводу місця проживання сина, та оскільки останній неодноразово висловлював свій намір забрати дитину, ставлячи під загрозу психологічних стан здоров'я малолітнього сина, вона вимушений була звернутися до суду з відповідним позовом.
Таким чином, між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до приписів ч.ч. 2,8,9 ст. 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Нормами ст. 12Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
У відповідності до приписів ст. 160 СК України, 1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. 2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. 3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
На підставі ст. 161 СК України, 1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. 2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. 3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.
Крім того, статтею 141 СК України визначено, що 1. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. 2. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 157 СК України, 1. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. 2. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. 3. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. 4. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.
Статтею 15 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
У відповідності до ст. 158 СК України, 1. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. 2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
На підставі статті 159 СК України, 1. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. 2. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. 3. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору. 4. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним. 5. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Приписами статті 19 СК України визначено, що 1. У випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. 2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу. 3. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. 4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. 5. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. 6. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до п. п. 73,74 Постанови КМУ від 24 вересня 2008 року за № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» такий висновок щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо, надає орган опіки та піклування за місцем проживання дитини.
Так, згідно висновку Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради Дніпропетровської області від 27 січня 2023 року за вих. № 6/11-21, орган опіки та піклування вважає за доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 .
Орган опіки та піклування, з'ясувавши умови проживання і виховання малолітньої дитини встановив наступне.
Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 є батьками дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьки дитини перебували у шлюбі, який рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі № 202/6719/20 між ними було розірвано. Малолітній ОСОБА_5 , 2017 р.н. після розлучення батьків залишився проживати з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , дитина не зареєстрована.
Зі слів матері органом опіки та піклування було встановлено, що батько ОСОБА_3 неодноразово наголошував на тому, що син буде проживати разом з ним, вчиняв конфлікти з даного приводу, погрожував, у зв'язку з чим, мати ОСОБА_2 неодноразово зверталася до поліції, що підтверджується висновками ДОП СП ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 20.04.2021 року № 8590, від 06.05.2021 року № 1008, заявою ОСОБА_2 від 08.07.2021 року № 17081, зареєстрованої в інформаційно-телекомукаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України».
Зі слів матері ОСОБА_2 після відкриття провадження Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області провадження по справі № 183/6048/21 за її позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, погрози батька щодо неповернення сина матері для постійного проживання перейшло в дію, малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 тимчасово прожив разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Службі у справах дітей Новомосковської районної адміністрації Дніпропетровської області 09.11.2022 року за вих. № 17.5-20/1830 було направлено запит щодо необхідності здійснити вихід за місцем реєстрації та проживання батька ОСОБА_3 за вищевказаною адресою та обстежити умови проживання, отримати письмові пояснення з метою з'ясування його думки, а також запросити батька на засідання комісії з питань захисту прав дитини при Лівобережній адміністрації Дніпровської міської ради, яке відбудеться 24.11.2022 року о 11.00 год., але відповіді так і не отримано. Довідки з місця працевлаштування, характеристики та довідки про доходи батьком не надані.
03 листопада 2022 року спеціалістами служби у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради було обстежено умови проживання матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 та складено відповідник акт, згідно з яким матір'ю створені належні умови для розвитку та виховання дитини. У ОСОБА_5 є окрема кімната з окремим спальним місцем, облаштовані місця для навчання та дозвілля. Створені умови для відпочинку та ігор. В наявності одяг та взуття за сезоном, набір продуктів харчування відповідає віковим вимогам. На час виходу дитини вдома не було. Мати повідомила, що дитина проживає почергово то з нею, то з батьком.
Однак, в долученому до матеріалів справи попередньому акті обстеження умов проживання матері ОСОБА_2 за даною адресою, складеного 16.07.2021 року спеціалістами служби у справах дітей управління з соціальних питань адміністрації Індустріального району Дніпровської міської ради також було зазначено, що дитина за вказаною адресою разом з матір'ю не проживає.
Встановлено, що ОСОБА_2 працює у ФОП ОСОБА_7 з 22.07.2020 року на посаді майстра манікюру, що підтверджується довідкою від 23.04.2021 року № 1. Має постійний офіційний дохід близько 6 000,00 грн. на місяць. Крім того, остання є фізичною особою-підприємцем, є власником та директором Приватного підприємства «ЩИТ-ЦЕНТР», де також отримує дохід, що підтверджується довідкою з Пенсійного фонду України.
Відповідно до сертифікатів про проходження профілактичного наркологічного огляду серія 12 ЯЯТ № 610501 та медичної довідки про проходження обов'язкового попереднього та періодичного психіатричних оглядів серія 12 ЯЯТ № 293883 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має добрий стан здоров'я, спиртними напоями або наркотичними засобами не зловживає і на обліку у психоневрологічному або наркологічному диспансері не перебуває.
Згідно характеристики від 27.04.2021 року № 16, наданої адміністрацією Комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 270» Дніпровської міської ради малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує заклад з вересня 2019 року. ОСОБА_5 здоровий хлопчик, його фізичний розвиток відповідає віку.
Питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з одним з батьків вперше було винесено на розгляд на засідання комісії з питань захисту прав дитини при Лівобережній адміністрації Дніпровської міської ради 24.11.2022 року. однак у зв'язку з неотриманням відповіді на вищевказаний запит до служби у справах дітей Новомосковської районної адміністрації Дніпропетровської області від 09.11.2022 року № 17.5-20/1830, а також відсутні пояснення батька ОСОБА_3 по даному питанню, було перенесено на 12.12.2022 року.
На засіданні 13.12.2022 року особисто були присутні мати ОСОБА_2 та її адвокат Заніздра А.П. Комісією встановлено, що наразі місце проживання дитини не встановлено. Так, мати ОСОБА_2 підтвердила, що її син зараз проживає разом з батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . У висновках ДОП СП ВП № 2 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 20.04.2021 року № 8590, від 06.05.2021 року № 1008, за заявами ОСОБА_2 від 08.07.2021 року № 17081 також підтверджено, що дитина з матір'ю не проживає.
Документи з дошкільного закладу, який відвідував син сторін, датовані лише 2021 роком, а тому наразі не відомо, який саме заклад відвідує дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Розглянувши на засіданні всі документи, члени комісії з питань захисту прав дитини, до якої входять керівники відділів та служб Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, юристи, педагогічні, медичні та соціальні працівники за фахом, більшістю голосів вирішили можливим визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 .
За наведених вище обставин, беручи до уваги висновок органу опіки та піклування, судом не встановлено переваги батька перед матір'ю на визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним, як і не знайдено достатніх доказів того, що внаслідок проживання хлопчика такого віку і статі з матір'ю, розриваються стосунки з батьком. А такі методи, які неодноразово використовував батько, щоб забрати свого сина проживати з ним, навпаки можуть завдати дитині стресу та потягти за собою негативні наслідки у вигляді втрати будь-якого емоційного зв'язку зі своєю дитиною. В даному випадку вік малолітньої дитини (на момент винесення рішення 6 років), її стать не встановлюють для суду презумпцією визначення місця проживання дитини разом з батьком, судом не встановлено тих обставин, за яких малолітня дитина не може проживати з матір'ю.
Таким чином судом встановлено, що позивач приділяє увагу вихованню малолітньому сину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , піклується про стан його здоров'я, матеріальне забезпечення, харчування тощо, позитивно характеризуються,має достатній стабільний дохід, матеріали справи не містять будь-яких медичних протипоказань.
Приписами ч.ч. 2-4 ст. 29 ЦК України та ч. 3 ст. 160 СК України визначено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Як вже зазначалося вище, приписами ч.ч. 1-2 ст. 161 СК України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.
За змістом ст. 32 ЦК України неповнолітньою особою є дитина віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
З аналізу норм Сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява N 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі N 377/128/18 (провадження N 61-44680св18) зазначено, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 402/428/16-ц (провадження N 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону N 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 лютого 2016 року у справі "N.TS. та інші проти Грузії" зазначено, що обов'язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз'єднання, проте не є абсолютним. Возз'єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов'язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, § 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків.
Таким чином, при розгляді даної справи суд, насамперед, виходить з інтересів самої малолітньої дитини, та враховує, що у хлопчика гармонійні, теплі стосунки з матір'ю, яка відповідально ставиться до створення умов, необхідних для всебічного розвитку сина.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до переконання, що в інтересах дитини необхідно вимоги задовольнити, визначивши місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю.
При цьому, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладено та керуючись ст.ст. 160-161 СК України, ст.ст. 76-81, 89, 141, 142,258-259, 263-268, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи - Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради Дніпропетровської області, Виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської областіпро визначення місця проживання дитини, - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцям. Дніпро Дніпропетровської області (актовий запис про народження № 63 від 27 січня 2017 року, складений Індустріальним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області) разом з матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот всім грн. 00 коп.).
Учасники справи:
- позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;
- відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
третя особа:Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради Дніпропетровської області в особі органу опіки та піклування, код ЄДРПОУ 44378972, місцезнаходження за адресою: 49127, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, буд. 51;
- третя особа: Виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області в особі органу опіки та піклування, код ЄДРПОУ 04052206, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, буд. 14.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне судове рішення складене 03 травня 2023 року.
Суддя Д.І. Городецький