Справа № 175/2207/17
Провадження № 1-кп/175/145/17
Вирок
Іменем України
29 травня 2023 року
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретареві ОСОБА_2 ,
за участю сторін: прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське кримінальне провадження № 12016040440001534 відносно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Новомиколаївка Дніпропетровського району Дніпропетровської області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, офіційно непрацюючого, одруженого, маючого на утриманні доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за місцем реєстрації по АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст.89 КК України,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.296, ч.2 ст.186 КК України,
встановив:
09.06.2016 року близько 22.00 години ОСОБА_7 , перебуваючи разом із встановленою особою, матеріали відносно якої виділені судом у окреме провадження у зв'язку з розшуком (далі - встановлена особа), на території бази відпочинку «Кар'єр», розташованої по вул. Кар'єрній, 1 у с. Новомиколаївка Дніпровського району Дніпропетровської області, яка належить ТОВ «Об'єднання Новомиколаївський Кар'єр», тобто знаходячись у громадському місці, керуючись умислом, спрямованим на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, групою осіб, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, на ґрунті виниклого конфлікту з відпочиваючим у кафе ОСОБА_8 , прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки у суспільстві, а також самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, умисно наніс дерев'яною битою один удар по голові ОСОБА_9 в область правого ока та один удар у праву верхню частину голови останнього, від якого потерпілий впав на землю обличчям донизу. Після цього ОСОБА_10 , діючи групою осіб із встановленою особою, продовжуючи реалізовувати свій єдиний умисел на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, продовжив наносити потерпілому ОСОБА_9 множинні удари ногами по всьому тулубу, від яких останній втратив свідомість.
Унаслідок спільних злочинних дій ОСОБА_11 і встановленої особи, потерпілому ОСОБА_9 були спричинені тілесні ушкодження, а саме: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, синець у правій параорбітальній області та забійна рана на шкурі над верхньою губою ліворуч, які відносяться до легких тілесних ушкоджень як таких, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; відкритий косо-спіральний перелом правої великогомілкової кістки у нижній третині зі зміненням уламків і закритий поперечний перелом правої малогомілкової кістки у нижній третині, які відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, що зумовили тривалий розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш, як 21 день).
Продовжуючи свою злочинну діяльність, 09.06.2016 року близько 22.30 години ОСОБА_10 , перебуваючи поблизу бази відпочинку «Кар'єр» за вище вказаною адресою, вступив у попередню змову з встановленою особою на повторне відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, розподіливши ролі кожного при вчиненні кримінального правопорушення, та визначивши ОСОБА_12 в якості об'єкта свого злочинного посягання.
Реалізуючи умови попередньої змови, ОСОБА_10 сів на водійське сидіння автомобіля «ВАЗ-21013» реєстраційний номер НОМЕР_1 і діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи, що його протиправні дії носять відкритий характер, ліктем правої руки наніс один удар в обличчя потерпілому ОСОБА_9 , який перебував на передньому пасажирському сидінні даного автомобіля, після чого, вчиняючи злочин повторно, витягнув з кишені джинсів останнього приналежні ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 590 грн. і вирвав з місця кріплення в салоні автомобіля приналежну ОСОБА_9 автомагнітолу « ОСОБА_13 », визначити вартість якої в ході досудового розслідування не надалось можливим у зв'язку з невстановленням її повних товарних характеристик, яку ОСОБА_10 передав встановленій особі, яка згідно з відведеною роллю знаходилася на вулиці біля водійської двері вказаного автомобіля, спостерігаючи за навколишнім оточенням з метою попередження ОСОБА_11 про можливу небезпеку для їх спільних дій, а також для забезпечення можливості безперешкодно зникнути з місця скоєння кримінального правопорушення.
Після того, як ОСОБА_10 спільно з встановленою особою з викраденим майном залишив місце скоєння кримінального правопорушення, потерпілий ОСОБА_14 перейшов на водійське сидіння вказаного автомобіля, де за допомогою мобільного телефону «Samsung С-100» намагався викликати допомогу, але не зміг цього зробити у зв'язку з тим, що ОСОБА_10 , продовжуючи реалізовувати за попередньою змовою спільний з встановленою особою умисел на відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, повернувся до автомобіля та повторно вирвав з руки ОСОБА_12 належний останньому мобільний телефон «Samsung С-100» вартістю 175 грн.
Умисні дії ОСОБА_15 слідством і прокурором кваліфіковані за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.296, ч.2 ст.186 КК України відповідно як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю (хуліганство), вчинене групою осіб, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, та як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.
Обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні надійшов на розгляд Дніпропетровського районного суду 26.06.2017 року відносно ОСОБА_15 і встановленої особи за обвинуваченням кожного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.296, ч.2 ст.186 КК України, та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2017 року, був розподілений на суддю ОСОБА_16 .
Ухвалою суду від 27.04.2021 року встановлена особа оголошена у розшук і відносно цієї особи з кримінального провадження № 12016040440001534 виділені матеріали в окреме провадження, яке зупинено до розшуку останнього (справа № 175/1866/21, провадження № 1-кп/175/92/21).
Відповідно до розпорядження керівника апарату Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21.03.2023 року № 27/23 призначено повторний автоматизований розподіл даної справи у зв'язку із відстороненням судді ОСОБА_16 від здійснення правосуддя на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 07.03.2023 року.
21.03.2023 року було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено головуючим суддю ОСОБА_1 , який ухвалою від 22.03.2023 року прийняв вказану справу до свого провадження та призначив судове засідання для вирішення питання, передбаченого ч.2 ст.319 КПК України.
Ухвалою суду від 24.05.2023 року, після заміни судді ОСОБА_16 , що вибула, судовий розгляд кримінального провадження № 12016040440001534 за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч.4 ст.296, ч.2 ст.186 КК України продовжено судом у складі судді ОСОБА_1 у відповідності до приписів ч.2 ст.319 КПК України.
У судовому засіданні 24.05.2023 року прокурор надав угоду про визнання винуватості, укладену 24.05.2023 року між ним і обвинуваченим ОСОБА_17 за участю захисника, з письмовою заявою потерпілого ОСОБА_8 від 25.04.2023 року, в якій останній надав свою згоду на укладення цієї угоди та призначення узгодженого покарання.
За змістом угоди про визнання винуватості, формулювання та обсяг обвинувачення, а також правова кваліфікація дій ОСОБА_15 із зазначенням статей (частин статті) закону України про кримінальну відповідальність є тотожними до наведених у обвинувальному акті від 26.06.2017 року.
Вивченням матеріалів кримінального провадження № 12016040440001534 судом установлено, що база відпочинку, де відбулися події 09.06.2016 року, має назву «Кар'єр», а не «Рев'єра» як зазначено в обвинувальному акті та угоді про визнання винуватості.
Суд вважає можливим усунути зазначену неточність, оскільки це відповідатиме фактичним даним, які установлені органом досудового розслідування та які містяться у матеріалах кримінального провадження № 12016040440001534.
В угоді про визнання винуватості міститься інформація про беззастережне визнання ОСОБА_17 винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.296, ч.2 ст.186 КК України, в обсязі обвинувачення та наведено перелік істотних для кримінального провадження обставин, а саме:
- обвинувачений ОСОБА_18 беззаперечно визнає свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень в обсязі висунутого йому обвинувачення, надав правдиві показання стосовно себе, щиро розкаявся, не чинив перешкод у проведенні слідчих і процесуальних дій під час проведення досудового розслідування;
- обставини, які пом'якшують покарання, передбачені ст.66 КК України, під час проведення досудового розслідування не встановлені;
- обставин, які обтяжують покарання, передбачених ст.67 КК України, під час проведення досудового розслідування не встановлено;
- існує суспільний інтерес в забезпеченні як найшвидшого судового вирішення даного кримінального провадження згідно з положенням ст.2 КПК України щодо швидкого, повного та неупередженого судового розгляду, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.
Сторонами угоди визначено узгоджене покарання: за ч.4 ст.296 КК України у виді 3 років позбавлення волі; за ч.2 ст.186 КК України у виді 5 років позбавлення волі. Сторони погодили призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень за правилами ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком 5 років, з випробуванням і встановленням іспитового строку на підставі ст.75 КК України та покладанням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
В угоді передбачені наслідки її укладання та затвердження, невиконання яких роз'яснені ОСОБА_19 .
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_18 підтвердив факт добровільності укладання угоди про визнання винуватості, просив її затвердити та призначити узгоджене покарання, з яким він повністю згоден.
Потерпілий ОСОБА_8 у судове засідання не з'явився. Прокурор надав заяву-згоду від імені останнього на укладання угоди про визнання винуватості від 25.04.2023 року, заяву від 25.04.2023 року про продовження розгляду справи в іншому складі суду у відповідності з ч.2 ст.319 КПК України, заяву від 23.05.2023 року про розгляд справи без його участі та заяву від 26.05.2023 року про відмову від позовних вимог до ОСОБА_15 та відсутність до останнього будь-яких вимог цивільно-правового характеру.
Вислухавши думку прокурора та захисника, які просили затвердити угоду про визнання винуватості з призначенням узгодженого покарання, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
У п.п.1, 3 ч.4 ст.469 КПК України зазначено, що угода про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо нетяжких, тяжких злочинів…
За приписом ч.5 ст.469 КПК України укладення угоди про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Згідно з ч.3, ч.7 ст.474 КПК України якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди, перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону.
Враховуючи зазначені вимоги закону і викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження даної угоди та вважає доведеним у ході судового провадження, що за обставин, викладених у обвинувальному акті від 26.06.2017 року та в угоді про визнання винуватості від 24.05.2023 року, обвинувачений ОСОБА_18 грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю (хуліганство), вчинене групою осіб, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, та відкрито викрав чуже майно (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, а тому його дії вірно кваліфіковані за ч.4 ст.296 і ч.2 ст.186 КК України відповідно, тобто за кримінальні правопорушення, віднесені ч.5 ст.12 КК України до категорії тяжких злочинів.
На переконання суду, на даний час наявні обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_15 , а саме щиросердне каяття та добровільне відшкодування шкоди потерпілому, які хоч і не зазначені в угоді про визнання винуватості та в обвинувальному акті, але які встановлені судом і дають підстави для застосування положень ст.75 КК України.
Також в угоді про визнання винуватості обґрунтовано не застосовуються вимоги ч.4 ст.70 КК України, оскільки за ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11.03.2021 року ОСОБА_18 звільнений від відбування покарання, призначеного вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.01.2015 року.
Визначаючи строк випробування, передбачений ст.75 КК України, з урахуванням відомостей про обвинуваченого ОСОБА_15 , який раніше притягався до кримінальної відповідальності, але в силу ст.89 КК України вважається не судимим, щиросердно розкаявся у інкримінованих злочинах, учинених у 2016 році, суд вважає, що два роки іспитового строку буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Ухвалою слідчого судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05.05.2017 року до ОСОБА_15 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який під час судового провадження, а саме 11.12.2017 року було змінено на цілодобовий домашній арешт. У подальшому питання продовження строку домашнього арешту, зміни чи обрання запобіжного заходу судом не розглядалося.
Витрати на залучення експерта стороною обвинуваченням не заявлені.
Під час судового провадження, а саме 29.08.2017 року потерпілий ОСОБА_8 подав цивільний позов, у якому просив стягнути з ОСОБА_15 і встановленої особи матеріальну і моральну шкоду, а також судові витрати. У подальшому, 19.10.2017 року він збільшив свої позовні вимоги, а 21.11.2017 року уточних їх (т.1,а.с.п.51-54,77-79,105-107).
У даному судовому засіданні прокурор надав заяву ОСОБА_12 від 26.05.2023 року, в якій останній повідомив про відмову від позовних вимог до ОСОБА_15 та відсутність до останнього будь-яких вимог цивільно-правового характеру.
Розглядаючи цю заяву, суд виходить із наступного.
У відповідності до вимог ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
За приписом ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
КПК України не врегульовано питання відмови потерпілого (цивільного позивача) від цивільного позову під час судового розгляду кримінального провадження.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
За приписом частини 3 цієї статті у разі відмови позивача від позову, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
З огляду на викладене, заява потерпілого ОСОБА_12 від 26.05.2023 року про відмову від позовних вимог до ОСОБА_15 підлягає задоволенню.
Долю речового доказу суд вирішує у відповідністю зі ст.100 КПК України.
Керуючись ст.ст.369,371-374,475 КПК України, суд -
ухвалив:
Угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 12016040440001534, укладену 24.05.2023 року між прокурором ОСОБА_3 і обвинуваченим ОСОБА_5 - затвердити.
На підставі угоди про визнання винуватості визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.296, ч.2 ст.186 КК України та піддати узгодженому кримінальному покаранню:
- за ч.4 ст.296 КК України - у виді 3 (трьох) років позбавлення волі,
- за ч.2 ст.186 КК України - у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п'ять) років.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання за умови, що на протязі двох років іспитового строку він не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі пунктів 1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_5 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Заяву потерпілого ОСОБА_8 від 26.05.2023 року - задовольнити.
Закрити провадження за цивільним позовом потерпілого ОСОБА_8 в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат з обвинуваченого ОСОБА_5 .
Оптичний диск із відеозаписами слідчого експерименту за участю ОСОБА_20 , - зберігати у опечатаному конверті на 67 аркуші кримінального провадження № 12016040440001534.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому і прокурору.
Вирок може бути оскаржений сторонами до Дніпровського апеляційного суду через Дніпропетровський районний суд протягом 30 діб з моменту його проголошення з підстав, передбачених ст.394 КПК України.
Суддя ОСОБА_1