Справа № 495/4632/23
рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
18 травня 2023 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
судді Заверюха В.О., при секретарі - Задорожна Ю.І.,
розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в м.Білгород-Дністровському в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради, в якому просить шлюб зареєстрований 04.11.2017 року у Білгород-Дністровському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №574 - розірвати, визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст та обґрунтування позову
04.11.2017 року сторони зареєстрували шлюб у Білгород-Дністровському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №574, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 04.11.2017 року. Від шлюбу мають спільних малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 14.12.2017 року, актовий запис №987 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 14.12.2017 року, актовий запис №988. Після народження синів сторони проживали разом, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, спільно брали участь у вихованні та утриманні дітей. Проте, в листопаді 2022 року шлюбні відносини сторони припинили, оскільки кожен мав протилежні погляди на шлюб, сім'ю та методи виховання дітей, зникло почуття взаємоповаги один до одного, що поступово призвело до сварок в сімї, у звязку з чим відповідач зібрала особисті речі та поїхала мешкати до батьків. За глибоким переконанням позивача подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливі, а тому примирення між ними також неможливе та не є доцільним. Спільні діти-близнюки залишились мешкати з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою щодо фактичного проживання сімї №82 від 04.05.2023 року та актом КП «ЖЕО №1» від 04.05.2023 року. В житловому будинку, в якому проживають діти створені належні умови для їх проживання, розвитку та благополуччя, створені умови для занять і відпочинку, у дітей окрема кімната, яка облаштована дитячими меблями та іграшками. Спільні діти-близнюки хворіють на аутичне захворювання і потребують постійного догляду, постійних обстежень, а також уникати сварок в сімї та створенню благополучної атмосфери. Позивач, як батько створив належні умови для проживання та розвитку дітей, самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням дітей, піклується про дітей, контролює стан здоров'я дітей, забезпечує дітей належним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням. Відповідач як мати уваги, турботи та піклування дітям не надає, зовсім не виконує свої батьківські обов'язки, починаючи з листопада 2022 року малолітні діти зовсім не бачили відповідача, остання жодного разу не подзвонила та не поцікавилась дітьми, тобто відповідач свідомо самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дітей. Намагання позивача визначити місце проживання дітей разом з ним пов'язане з бажанням захистити інтереси дітей, надавати безпеку та належний догляд. Інших засобів впливу на відповідача та ефективних шляхів вирішення спірного питання, щодо визначення місця проживання дітей, як звернення до суду позивач не має.
Рух справи у суді
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.05.2023 року провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підтоговче судове засідання.
Позивач в підготовче судове засідання не зявився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позову підтримав в повному обсязі посилаючись на обставини які зазначені в позові та просив задовольнити.
Відповідач в підготовче судове засідання не зявилась, але надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги щодо розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей разом з батьком визнає в повному обсязі, заперечень або зауважень не має.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору повідомлявся про розгляд справи.
Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
За змістом ч.1 ст.206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Положенням ч.3 та ч.4 ст.200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому ст.206 цього Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно ст.81 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування
04.11.2017 року сторони зареєстрували шлюб у Білгород-Дністровському міськрайонному відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №574, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 04.11.2017 року. Від шлюбу мають спільних малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 14.12.2017 року, актовий запис №987 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 14.12.2017 року, актовий запис №988.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч.1 ст.110 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо.
Позивач наполягає на розірванні шлюбу, збереження шлюбу можливе на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем.
Таким чином встановлено, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам та інтересам дітей, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про розірвання шлюбу.
Щодо визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно із ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.
Відповідно до ч.4, ч.6 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини . Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частиною 1 ст.161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення ч.1 ст.3, ст.9 Конвенції про права дитини, ч.ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Після народження синів сторони проживали разом, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, спільно брали участь у вихованні та утриманні дітей. Проте, в листопаді 2022 року шлюбні відносини сторони припинили, оскільки кожен мав протилежні погляди на шлюб, сім'ю та методи виховання дітей, зникло почуття взаємоповаги один до одного, що поступово призвело до сварок в сімї, у звязку з чим відповідач зібрала особисті речі та поїхала мешкати до батьків. За глибоким переконанням позивача подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливі, а тому примирення між ними також неможливе та не є доцільним. Спільні діти-близнюки залишились мешкати з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою щодо фактичного проживання сімї №82 від 04.05.2023 року та актом КП «ЖЕО №1» від 04.05.2023 року. В житловому будинку, в якому проживають діти створені належні умови для їх проживання, розвитку та благополуччя, створені умови для занять і відпочинку, у дітей окрема кімната, яка облаштована дитячими меблями та іграшками. Спільні діти-близнюки хворіють на аутичне захворювання і потребують постійного догляду, постійних обстежень, а також уникати сварок в сімї та створенню благополучної атмосфери. Позивач, як батько створив належні умови для проживання та розвитку дітей, самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням дітей, піклується про дітей, контролює стан здоров'я дітей, забезпечує дітей належним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням. Відповідач як мати уваги, турботи та піклування дітям не надає, зовсім не виконує свої батьківські обов'язки, починаючи з листопада 2022 року малолітні діти зовсім не бачили відповідача, остання жодного разу не подзвонила та не поцікавилась дітьми, тобто відповідач свідомо самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дітей. Намагання позивача визначити місце проживання дітей разом з ним пов'язане з бажанням захистити інтереси дітей, надавати безпеку та належний догляд. Інших засобів впливу на відповідача та ефективних шляхів вирішення спірного питання, щодо визначення місця проживання дітей, як звернення до суду позивач не має.
Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком не суперечитиме інтересам дітей, прихильність дітей до батька, зв'язок дітей з батьком, спільні діти-близнюки хворіють на аутичне захворювання, а позивач як батько створив благополучну атмосферу для дітей, належні умови для проживання та розвитку дітей, самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням дітей, піклується про дітей, контролює та цікавиться станом здоров'я дітей, забезпечує дітей належним харчуванням, медичним доглядом та лікуванням, а також те, що відповідач, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню дітей, не цікавиться їх життям, станом здоров'ям та розвитком, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками та не усвідомлює в повній мірі свого байдужого ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, на думку суду, відповідач зняла з себе обов'язки з виховання та забезпечення дітей, про що свідчить її заява про визнання позовних вимог про визначення малолітніх дітей разом з батьком, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог про визначення місця проживання малолітній дітей разом з батьком.
Керуючись ст.ст.4, 12-13, 200, 206, 211, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей разом з батьком - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 04.11.2017 року у Білгород-Дністровському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №574 - розірвати.
Визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Білгород-Дністровським МВ ГУМВС України в Одеській області 25.12.2008 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_1
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Заверюха В.О.