Єдиний унікальний номер справи 219/14633/21
Номер провадження № 2/229/910/2023
23.05.2023 року Дружківський міський суд Донецької області
У складі судді Хомченко Л.І.
Секретар Бондаренко А.С.
За участю представника позивача Гуревич М.Г.
Представника відповідача ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дружківка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача , які не заявляють самостійних вимого щодо предмета спору ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до військової частини НОМЕР_1 Про визнання протиправним та скасування рішення об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 ,зобовязання прийняти рішення про поновлення на квартирному обліку ,та включення до списку військовослужбовців які потребують поліпшення житлових умов .
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача посилаючись на те , що він- позивач, ОСОБА_3 , з 1.08.1994р. по 23.01.2019р. проходив військову службу у Збройних Силах України, при чому з 26.05.2003р. по 14.12.2015р. - у військовій частині НОМЕР_1 та до 22.12.2018р. перебував на квартирному обліку у вказаній військовій частині разом з членами сім'ї.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 1.02.2010р. № 48 позивачу було розподіллено службову 3-х кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 без зняття з квартирного обліку.
Згідно службового ордера на житлове приміщення від 22.06.2010р. № 000327, виданого Виконавчим комітетом Артемівської міської ради, позивачу з сім'єю з 4 осіб надано право на заняття житлового приміщення - квартири за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до рішення виконкому від 21.06.2010р. № 282. Даний ордер є підставою для вселення в надане приміщення.
Рішенням об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , оформленим Протоколом засідання об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 8 від 22.12.2018р., затвердженим командиром військової частини НОМЕР_1 , вирішено зняти з квартирного обліку у військовій частині НОМЕР_1 позивача зі складом сім'ї 4 особи: дружина ОСОБА_7 , син дружини ОСОБА_6 , син ОСОБА_5 у зв'язку з переміщенням військовослужбовця (позивача) до іншого місця служби у м. Київ з 22.12.2018р. та виключено позивача зі складом сім'ї 4 особи зі списків військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та списків військовослужбовців, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень у військовій частині НОМЕР_1 .
У зв'язку з прийняттям відповідачем указаного рішення Квартирно-експлуатаційний відділ м. Луганськ листом від 11.08.2021р. № 524/2692 повідомив позивача про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018р. № 380.
Водночас обов'язковою умовою для виключення квартир з числа службових є, зокрема, перебування військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або відставку, на квартирному обліку в Збройних Силах України.
Проте оскільки позивач та члени його сім'ї не перебувають на квартирному обліку, що ведеться у гарнізонах Збройних Сил України, відсутні підстави для виключення з числа службового житла Міністерства оборони України та надання позивачу для постійного проживання квартири за адресою: АДРЕСА_1 (де на даний час фактично проживає та зареєстрований позивач з членами своєї сім'ї).
Крім того, Рішенням об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , оформленої Протоколом засідання об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 4 від 14.07.2021р. позивачу відмовлено щодо зміни статусу службового житла, що планується до виключення з числа службового житла МОУ, та надання житла для постійного проживання на підставі неперебування на квартирному обліку.
Отже, рішенням відповідача, оформлене Протоколом засідання об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 8 від 22.12.2018р., про зняття з квартирного обліку у військовій частині НОМЕР_1 позивача зі складом сім'ї 4 особи та виключення зі списків військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та списків військовослужбовців, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень у військовій частині НОМЕР_1 , фактично порушено житлові права позивача, оскільки внаслідок прийняття відповідачем указаного рішення позивач позбавився права на забезпечення житлом для постійного проживання.
У зв'язку з цим житлові права позивача підлягають судовому захисту.
Позивач не погоджується з рішенням відповідача, оформленим Протоколом засідання об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 8 від 22.12.2018р., затвердженим командиром військової частини НОМЕР_1 , з наступних підстав.
Згідно з Витягом з послужного списку позивача з 1.08.1994р. по 31.08.1999р. він був курсантом Харківського військового університету. З 31.08.1999р. по 14.01.2019р. позивач проходив військову службу у Збройних Силах України. Наказом від 14.01.2019р. позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров'я).
Крім того, згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 позивач є особою з інвалідністю 2 групи, а згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 він також має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.12 цього Закону держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз.4 ч.1 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Згідно з ч.9 ст.12 вказаного Закону військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров'я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.
На виконання приписів ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Постановою Кабінету Міністрів України від 3.08.2006р. № 1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок).
Цей Порядок визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей (п.1 Порядку).
Згідно з п.3 даного Порядку військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Військовослужбовці, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та визнані в установленому законодавством порядку особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), пов'язаних з безпосередньою участю в антитерористичній операції, забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення
зазначених заходів, та члени сімей військовослужбовців, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання, що збудовані (придбані) за рахунок коштів державного бюджету та інших передбачених законодавством джерел, чи грошовою компенсацією за належне їм для отримання житлове приміщення з урахуванням пільг, установлених законами.
Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Пунктом 29 Порядку передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.
Порядок передбачає також і випадки, коли військовослужбовці знімаються з обліку, а саме у разі: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; 2) засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; 3) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; 4) подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; 5) в інших випадках, передбачених законодавством (пункт 30 Порядку).
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ними житла.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.09.2021р. у справі № 748/303/20.
Як зазначено вище, згідно з Витягом з послужного списку позивача з 1.08.1994р. по 26.06.1999р. він був курсантом Харківського військового університету. З 31.08.1999р. по 14.01.2019р. позивач проходив військову службу у Збройних Силах України.
Відповідно до ч.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» до видів військової служби входить:
-строкова військова служба;
-військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
-військова служба за контрактом осіб рядового складу;
-військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
-військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
-військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
-військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
-військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Отже, навчання курсантів вищих військових навчальних закладів входить до складу військової служби.
Згідно з оскаржуваним рішенням позивача знято з квартирного обліку у зв'язку з переміщенням до іншого місця служби, що мало місце 14.12.2015р. відповідно до витягу з наказу першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Таким чином, навіть на день переміщення позивача до іншого місця служби - 14.12.2015р. він вже мав вислугу на військовій службі більше 20 років: з 1.08.1994р. по 31.08.1999р. - 5 років 1 місяць навчання у військовому навчальному закладі; з 31.08.1999р. по 14.01.2019р. - 16 років 3 місяці 15 днів - військова служба у Збройних Силах України, а всього - 21 рік 4 місяці 15 днів.
За таких обставин на день переміщення позивача до іншого місця служби - 14.12.2015р. він вже набув право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ним житла.
Крім того, як вбачається з Витягу з послужного списку позивача з 26.05.2003р. по 14.12.2015р. він проходив службу у 2572 Центральній артилерійській базі озброєння, якою є Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Тобто як станом на день переміщення до іншого місця служби так і на день прийняття оскаржуваного рішення строк служби позивача у Військовій частині НОМЕР_1 становив більше 10 років, у зв'язку з чим на нього поширювались також положення ст.125 ЖК УРСР, згідно з якими без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Отже, незважаючи на переміщення 14.12.2015р. позивача на інше місце служби, він зберігав за собою надане відповідачем службове житло як такий, що прослужив у відповідача більше 10 років, що також було додатковою підставою для залишення його на квартирному обліку.
При цьому згідно з ч.1 ст.64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, а тому право користування службовим приміщенням членів сім'ї позивача є похідним від його права на відповідне житло.
Крім того, позивач звертає увагу на те, що за змістом ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, розгляд даної справи має відбуватися, зокрема, у контексті рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», в якому викладені загальні принципи тлумачення ст.8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.
Європейський суд з прав людини констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
З паспортів позивача та його дружини вбачається, що вони зареєстровані за спірною адресою з 2.07.2010р., куди вселились на підставі службового ордера.
Також згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ані позивач, ані його дружина не мають на праві власності будь-якого житла.
У зв'язку з цим посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на положення Наказу Міністра оборони України від 31.07.2018р. № 380 «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» не може бути беззаперечним аргументом на користь припинення права на повагу до житла позивача у формі такого втручання держави як зняття позивача, який прослужив у відповідача більше 10 років та має загальну вислугу на військовій службі більше 20 років, з квартирного обліку за адресою: АДРЕСА_1 , де він фактично проживає разом з сім'єю більше 8 років (станом на день прийняття відповідачем спірного рішення).
Відповідно до чч.7, 8 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили, а у разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
З огляду на вказане спірні правовідносини слід проаналізувати згідно з положеннями ЖК УРСР, Конвенції та відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Тому необхідно встановити, чи відповідатиме в даному випадку зняття позивача з квартирного обліку, що має наслідком неможливість надання йому квартири для постійного проживання, критеріям, що викладені у п.2 ст.8 Конвенції.
«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Тому слід встановити, чи вважатиметься зняття позивача з сім'єю з квартирного обліку втручанням держави, що здійснюється «згідно із законом» у розумінні п.2 ст.8 Конвенції.
Європейський суд з прав людини вважає, що «вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 43, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Отож, слід з'ясувати, наскільки чітким і прогнозованим є чинне законодавство України щодо зняття позивача з сім'єю з квартирного обліку з урахуванням відсутності у них іншого житла, факту реєстрації та тривалого проживання у наданому службовому житлі, факту наявності у позивача загальної вислуги на військовій службі більше 20 років, з яких більше 10 років - служба у відповідача.
Позивач зазначає, що втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у п.2 ст.8 Конвенції.
Разом з тим, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, як вбачається з його змісту, керувався лише тим фактом, що позивач був переміщений до іншого місця служби, але не врахував, що на час такого переміщення позивач вже мав загальної вислуги на військовій службі більше 20 років, з яких більше 10 років - служба у відповідача, що згідно із законодавством давало йому право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання відповідного житла.
Відповідач вказаного не врахував та спірне питання розглянув однобічно, внаслідок чого прийняв помилкове рішення про зняття позивача з сім'єю з квартирного обліку та виключення зі списків військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та списків військовослужбовців, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень.
Відповідно до чч.1, 2 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З огляду на викладене права позивача підлягають захисту у спосіб визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення відповідача із зобов'язанням останнього прийняти рішення про поновлення позивача та членів його сім'ї на квартирному обліку та включити їх до списків військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та списків військовослужбовців, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень.
Інший позов з тим самим предметом з тих самих підстав до того самого відповідача позивачем не подано.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.
Як зазначалось вище, згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 позивач є особою з інвалідністю 2 групи, у зв'язку з чим він звільнений від сплати судового збору за подання даного позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4, 5, 19 ЦПК України просив
Рішення об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , оформлене Протоколом засідання об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 8 від 22.12.2018р., затвердженим командиром військової частини НОМЕР_1 , визнати протиправним та скасувати.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) прийняти рішення про поновлення ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зі складом сім'ї 4 особи: дружина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , син дружини ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 на квартирному обліку та включити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зі складом сім'ї 4 особи до списків військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та списків військовослужбовців, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені вимоги ,надав пояснення аналогічно викладеним у позовній заяві , просив позов задовольнити.
Представник відповідача просила відмовити у задоволенні заявлених вимог ,так як позивач не є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 ,він перевівся до іншої військової частини д і повинен був стати на облік.
Позивач, ОСОБА_3 , з 1.08.1994р. по 23.01.2019р. проходив військову службу у Збройних Силах України, а з 26.05.2003р. по 14.12.2015р. - у військовій частині НОМЕР_1 та до 22.12.2018р. перебував на квартирному обліку у вказаній військовій частині разом з членами сім'ї.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 1.02.2010р. № 48 позивачу було розподілено службову 3-х кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 без зняття з квартирного обліку.
Згідно службового ордера на житлове приміщення від 22.06.2010р. № 000327, виданого Виконавчим комітетом Артемівської міської ради, позивачу з сім'єю з 4 осіб надано право на заняття житлового приміщення - квартири за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до рішення виконкому від 21.06.2010р. № 282 і даний ордер є підставою для вселення в надане приміщення.
Рішенням об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , оформленим Протоколом засідання об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 8 від 22.12.2018р., затвердженим командиром військової частини НОМЕР_1 , знято з квартирного обліку у військовій частині НОМЕР_1 позивача зі складом сім'ї 4 особи: дружина ОСОБА_7 , син дружини ОСОБА_6 , син ОСОБА_5 у зв'язку з переміщенням військовослужбовця (позивача) до іншого місця служби у м. Київ з 22.12.2018р. та виключено позивача зі складом сім'ї 4 особи зі списків військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та списків військовослужбовців, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень у військовій частині НОМЕР_1 .
У зв'язку з прийняттям відповідачем указаного рішення Квартирно-експлуатаційний відділ м. Луганськ листом від 11.08.2021р. № 524/2692 повідомив позивача про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018р. № 380.
Водночас обов'язковою умовою для виключення квартир з числа службових є, зокрема, перебування військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або відставку, на квартирному обліку в Збройних Силах України.
Отже оскільки позивач та члени його сім'ї не перебувають на квартирному обліку, що ведеться у гарнізонах Збройних Сил України, відсутні підстави для виключення з числа службового житла Міністерства оборони України та надання позивачу для постійного проживання квартири за адресою: АДРЕСА_1 (де на даний час фактично проживає та зареєстрований позивач з членами своєї сім'ї).
Також Рішенням об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , оформленої Протоколом засідання об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 4 від 14.07.2021р. позивачу відмовлено щодо зміни статусу службового житла, що планується до виключення з числа службового житла МОУ, та надання житла для постійного проживання на підставі неперебування на квартирному обліку.
Отже, рішенням відповідача, оформленим Протоколом засідання об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 8 від 22.12.2018р., про зняття з квартирного обліку у військовій частині НОМЕР_1 позивача зі складом сім'ї 4 особи та виключення зі списків військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та списків військовослужбовців, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень у військовій частині НОМЕР_1 , порушено житлові права позивача, оскільки внаслідок прийняття відповідачем указаного рішення позивач позбавився права на забезпечення житлом для постійного проживання.
Згідно з Витягом з послужного списку позивача з 1.08.1994р. по 31.08.1999р. він був курсантом Харківського військового університету. З 31.08.1999р. по 14.01.2019р. позивач проходив військову службу у Збройних Силах України. Наказом від 14.01.2019р. позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за підпунктом «б» (за станом здоров'я).
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 позивач є особою з інвалідністю 2 групи, а згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 позивач також має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.12 цього Закону держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз.4 ч.1 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.
Згідно з ч.9 ст.12 вказаного Закону військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров'я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.
На виконання приписів ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Постановою Кабінету Міністрів України від 3.08.2006р. № 1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок).
Цей Порядок визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей (п.1 Порядку).
Згідно з п.3 даного Порядку військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Військовослужбовці, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та визнані в установленому законодавством порядку особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), пов'язаних з безпосередньою участю в антитерористичній операції, забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення
зазначених заходів, та члени сімей військовослужбовців, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання, що збудовані (придбані) за рахунок коштів державного бюджету та інших передбачених законодавством джерел, чи грошовою компенсацією за належне їм для отримання житлове приміщення з урахуванням пільг, установлених законами.
Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Пунктом 29 Порядку передбачено, що військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.
Порядок передбачає також і випадки, коли військовослужбовці знімаються з обліку, а саме у разі: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; 2) засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; 3) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; 4) подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; 5) в інших випадках, передбачених законодавством (пункт 30 Порядку).
Аналіз зазначених норм права свідчить про те , що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ними житла.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.09.2021р. у справі № 748/303/20.
Як зазначено вище, згідно з Витягом з послужного списку позивача з 1.08.1994р. по 26.06.1999р. він був курсантом Харківського військового університету. З 31.08.1999р. по 14.01.2019р. позивач проходив військову службу у Збройних Силах України.
Відповідно до ч.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» до видів військової служби входить:
-строкова військова служба;
-військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
-військова служба за контрактом осіб рядового складу;
-військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
-військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
-військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
-військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
-військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Отже, навчання курсантів вищих військових навчальних закладів входить до складу військової служби.
Згідно з оскаржуваним рішенням позивача знято з квартирного обліку у зв'язку з переміщенням до іншого місця служби, що мало місце 14.12.2015р. відповідно до витягу з наказу першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Таким чином, навіть на день переміщення позивача до іншого місця служби - 14.12.2015р. він вже мав вислугу на військовій службі більше 20 років: з 1.08.1994р. по 31.08.1999р. - 5 років 1 місяць навчання у військовому навчальному закладі; з 31.08.1999р. по 14.01.2019р. - 16 років 3 місяці 15 днів - військова служба у Збройних Силах України, а всього - 21 рік 4 місяці 15 днів.
За таких обставин на день переміщення позивача до іншого місця служби - 14.12.2015р. він вже набув право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання ним житла.
Крім того, як вбачається з Витягу з послужного списку позивача з 26.05.2003р. по 14.12.2015р. він проходив службу у 2572 Центральній артилерійській базі озброєння, якою є Військова частина НОМЕР_1 .
Тобто як станом на день переміщення до іншого місця служби так і на день прийняття оскаржуваного рішення строк служби позивача у Військовій частині НОМЕР_1 становив більше 10 років, у зв'язку з чим на нього поширювались також положення ст.125 ЖК УРСР, згідно з якими без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Отже, незважаючи на переміщення 14.12.2015р. позивача на інше місце служби, він зберігав за собою надане відповідачем службове житло як такий, що прослужив у відповідача більше 10 років, що також було додатковою підставою для залишення його на квартирному обліку.
При цьому згідно з ч.1 ст.64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, а тому право користування службовим приміщенням членів сім'ї позивача є похідним від його права на відповідне житло.
За змістом ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
З паспортів позивача та його дружини вбачається, що вони зареєстровані за спірною адресою з 2.07.2010р., куди вселились на підставі службового ордера.
Також згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ані позивач, ані його дружина не мають на праві власності будь-якого житла.
Відповідно до чч.7, 8 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили, а у разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
З огляду на вказане спірні правовідносини слід проаналізувати згідно з положеннями ЖК УРСР, Конвенції та відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Тому необхідно встановити, чи відповідатиме в даному випадку зняття позивача з квартирного обліку, що має наслідком неможливість надання йому квартири для постійного проживання, критеріям, що викладені у п.2 ст.8 Конвенції.
«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Тому слід встановити, чи вважатиметься зняття позивача з сім'єю з квартирного обліку втручанням держави, що здійснюється «згідно із законом» у розумінні п.2 ст.8 Конвенції.
Європейський суд з прав людини вважає, що «вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 43, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Отож, слід з'ясувати, наскільки чітким і прогнозованим є чинне законодавство України щодо зняття позивача з сім'єю з квартирного обліку з урахуванням відсутності у них іншого житла, факту реєстрації та тривалого проживання у наданому службовому житлі, факту наявності у позивача загальної вислуги на військовій службі більше 20 років, з яких більше 10 років - служба у відповідача.
Позивач зазначає, що втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у п.2 ст.8 Конвенції.
Разом з тим, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, як вбачається з його змісту, керувався лише тим фактом, що позивач був переміщений до іншого місця служби, але не врахував, що на час такого переміщення позивач вже мав загальної вислуги на військовій службі більше 20 років, з яких більше 10 років - служба у відповідача, що згідно із законодавством давало йому право на отримання житла, а, отже, і на залишення на обліку до отримання відповідного житла.
Відповідно до чч.1, 2 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З огляду на викладене права позивача підлягають захисту у спосіб визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення відповідача із зобов'язанням останнього прийняти рішення про поновлення позивача та членів його сім'ї на квартирному обліку та включити їх до списків військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та списків військовослужбовців, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень.
За таких обставин суд приходить до висновку ,що позов слід задовольнити так як позовні вимоги обґрунтовані вимогами діючого законодавства ,та знайшли своє підтвердження доказами у судовому засіданні , та слід визнати рішення об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , оформлене Протоколом засідання об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 8 від 22.12.2018р., затвердженим командиром військової частини НОМЕР_1 , протиправним та скасувати. Та слід зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) прийняти рішення про поновлення ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зі складом сім'ї 4 особи: дружина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , син дружини ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 на квартирному обліку та включити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зі складом сім'ї 4 особи до списків військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та списків військовослужбовців, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України ,
Позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 , треті особи на стороні позивача , які не заявляють самостійних вимого щодо предмета спору ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до військової частини НОМЕР_1 Про визнання протиправним та скасування рішення об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 ,зобовязання прийняти рішення про поновлення на квартирному обліку ,та включення до списку військовослужбовців які потребують поліпшення житлових умов задовольнити.
Рішення об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , оформлене Протоколом засідання об'єднаної житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 8 від 22.12.2018р., затвердженим командиром військової частини НОМЕР_1 , визнати протиправним та скасувати.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) прийняти рішення про поновлення ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зі складом сім'ї 4 особи: дружина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , син дружини ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 на квартирному обліку та включити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зі складом сім'ї 4 особи до списків військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та списків військовослужбовців, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень.
Стягнути на користь держави за судовій збір з військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) 908 гривень.
У повному обсязі рішення складене 26.05.2023 року.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення .
Суддя Л.І.Хомченко
26 травня 2023 року