22 травня 2023 року м. Рівне №460/7179/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Войтюк К.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1 , представник адвокат Філатова А.В.,
відповідача: представник Стельмах О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у Рівненській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 1006221-2407-1716 від 07.09.2022, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 26703,0 грн.
Обґрунтовуючи позов, вказав, що відповідач неправомірно нарахував суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зазначив, що об'єкт майна, який слугував базою нарахування податку, а саме будівля Виробничо-сервісного центру за адресою м. Рівне, вул. Будівельників, 10-Б, не є об'єктом оподаткування в силу приписів підпункту "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, оскільки належить до будівель промисловості та класифікується у групі 125 "Будівлі промисловості та склади" ДК 018-2000, підклас 1251.1. Будівлі підприємств машинобудівної та металообробної промисловості; та підклас 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Позивач вказав, що Виробничо-сервісний центр збудований ним для здійснення господарської та підприємницької діяльності, а саме: ремонт, технічне обслуговування, збирання-розбирання навантажувальної техніки та іншої спецтехніки. Враховуючи, що такий вид діяльності не визначено окремо за КВЕД, тому ознакою основного виду його діяльності є подібний - 33.17 "Ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів". Такий вид діяльності згідно Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 відноситься до секції "С - переробна промисловість". До неї належить як кустарно-ремісничі промисли, так і серійне виробництво. Процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції. Конкретно в його діяльності результатом є капітально відремонтована або зібрана з комплектуючих спецмашина. Проведення ремонтних та складальних робіт можливо при умові забезпечення електроенергією виробничого приміщення, як для освітлення, так і для заживлення електрообладнання.
Ствердив, що доказом використання Виробничо-сервісного центру за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду) є споживання електричної енергії на об'єкті, що підтверджується рахунками за січень-грудень 2021 року, в яких вказано, що споживачем є ФОП ОСОБА_1 , угода від 20.02.2008, місце подачі електроенергії - автомайстерня в АДРЕСА_1 . Також у Виробничо-сервісному центрі зберігається відремонтована техніка, що тимчасово не передана замовникам згідно договорів у зв'язку з форс-мажорними обставинами (COVID-19), але потребує періодичного регламентного обслуговування для забезпечення належного технічного стану цієї техніки до моменту передачі її замовникам (закінчення форс-мажорних обставин).
Крім цього, позивач вказав, що приміщення Виробничо-сервісного центру з моменту введення в експлуатацію ніколи не здавалося в оренду, лізинг, заставу та використовується до даного часу позивачем для здійснення господарської діяльності згідно з КВЕД 33.17 "Ремонт та технічне обслуговування інших транспортних засобів".
Покликаючись до правових висновків Верховного Суду в постановах від 05.03.2020 у справі № 825/1625/17, від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, наголосив, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
З таких підстав просить оскаржене податкове повідомлення-рішення визнати протиправним та скасувати.
Ухвалою від 22.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач позов заперечив повністю з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву (а.с. 37-40). Зазначив, зокрема, що зареєстроване за позивачем на праві приватної власності нежитлове приміщення є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та не звільняється від оподаткування згідно з пп. "є" пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України. Вважає, що позивач невірно визначив КВЕД для здійснення підприємницької діяльності 33.17 "Ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів". Цей клас включає ремонт і технічне обслуговування залізничних локомотивів і рухомого складу (крім їх капітального ремонту і реконструкції), ремонт возів і фургонів, в які впрягають тварин, ремонт і технічне обслуговування інвалідних колясок, ремонт дитячих колясок, ремонт сидінь для залізничних та трамвайних вагонів. Натомість, позивач мав би обрати КВЕД 45.20 "Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів", який включає: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (механічні ремонт, ремонт електричних систем автотранспортних засобів, ремонт запчастин автотранспортних засобів, миття, полірування тощо, напилення та фарбування, ремонт лобового скла та вікон, ремонт сидінь автотранспортних засобів), ремонт шин і камер, їх установлення або заміну, антикорозійне оброблення, установлення деталей і приладдя, яке не є складовою процесу виробництва автотранспортних засобів.
З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що основна діяльність позивача класифікується у секції G КВЕД ДК 009:2010, а отже не відноситься до секцій В-F КВЕД ДК 009:2010, що не дає підстав для застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Також відповідач звернув увагу, що виробничо-сервісний центр не відноситься до будівель та споруд промисловості згідно з ДК 018-2000, оскільки не призначений для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Крім цього, зауважив, що надані позивачем рахунки за електроенергію вказують на те, що приміщення експлуатувалося, однак не підтверджують його використання за функціональним призначенням. Щодо наданих позивачем договорів, зауважив, що договір не є підтвердженням виконання правочину, а будь-які первинні документи на підтвердження виконання договорів відсутні.
З наведених підстав відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю.
17.04.2023 позивач подав відповідь на відзив (а.с.43-45), в якій заперечив аргументи відповідача з підстав, аналогічних наведеним в позовній заяві. Вважає, що податковий орган здійснює протиправні дії по відношенню до підприємців, перекручує фактичні обставини; щодо неврахування відповідачем рахунків за постачання електроенергії в якості доказу експлуатації приміщення за функціональним призначенням позивач вказав на ознаки корупційної складової. Наведені у відзиві аргументи вважає перекрученими, упередженими, що мають на меті введення суду в оману. Звернув увагу на те, що він належно сплачує податки, має 30-річний стаж господарської та підприємницької діяльності, яку має намір продовжувати після закінчення війни в України. Вважає, що позов підлягає задоволенню.
Ухвалою від 25.04.2023 суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Рівненській області та ухвалив розгляд справи провести з повідомленням (викликом) учасників справи у відкритому судовому засіданні 08.05.2023.
Протокольною ухвалою від 08.05.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до 17.05.2023.
В судовому засіданні 17.05.2023 позивач повністю підтримав свої вимоги та надав пояснення, що узгоджуються з наведеним в позовній заяві та відповіді на відзив.
Протокольною ухвалою від 17.05.2023 в судовому засіданні оголошено перерву до 22.05.2023.
В судовому засіданні 22.05.2023 представник позивача надала пояснення за обставинами справи, аналогічні доводам позивача. Просила позов задовольнити повністю.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
22.05.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 20.10.1999, до ЄДР внесено запис про його види економічної діяльності: 33.17 Ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів (основний), 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткованням, 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.
17.08.2020 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням (а.с.54-55).
Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.12.2014, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить об'єкт нерухомого майна: будівля, виробничо-сервісний центр літ. А-2, загальною площею 890,1 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13).
Суд встановив, що Головним управління ДПС у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 07.09.2022 № 1006221-2407-1716, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, код платежу 18100300, за податковий період 2021 рік, на суму 26703,00 грн. (а.с. 7).
Позивач використав процедуру адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, оскарживши його до Державної податкової служби України.
Рішенням ДПС України від 13.02.2023 № 3539/6/99-00-06-01-04-06 податкове повідомлення-рішення від 07.09.2022 № 1006221-2407-1716 залишено без змін, а скаргу платника податків - без задоволення.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні цього судового спору суд застосовує такі релевантні джерела права.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України).
За приписами пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, як:
4.1.1. загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;
4.1.2. рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;
4.1.11. єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.
Згідно з пунктом 4.3 статті 4 цього Кодексу податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
Згідно зі статтею 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції Закону № 466-IX від 16.01.2020, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Таким чином наведена норма податкового закону підлягає застосуванню за сукупності наступних ознак:
1) об'єкт нерухомого майна належить до будівель промисловості, які віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000,
2) об'єкт нерухомого майна використовується за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010,
3) об'єкт нерухомого майна не здається його власником в оренду, лізинг, позичку.
Встановлена відсутність будь-якої з наведених вище ознак об'єкта нерухомого майна не дає підстав для звільнення його від оподаткування за правилами підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Згідно з пп.266.3.1- 266.3.2 п.266.3 ст.266 цього Кодексу базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів (пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України).
Підпунктом 266.7.2. п. 266.7. ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
При цьому, відповідно до п. 30.1. ст. 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2. цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 Податкового кодексу України).
Перевіряючи наявність підстав для застосування в спірній ситуації податкової преференції за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, суд враховує таке.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
При цьому, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі № 0640/4296/18 звернув увагу, що визначаючи податкову пільгу у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту - платнику.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості, не може бути підставою для звільнення від оподаткування.
Так, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням, зокрема, у даному випадку для виготовлення продукції.
Суд встановив, що належна позивачу будівля відноситься до будівель промисловості та класифікується у групі 125 «Будівлі промислові та склади» ДК 018-2000, що також підтверджено рішеннями судів у справах № 817/942/18, 460/6009/20 (а.с.57-64).
Так, з Технічної документації із землеустрою від 07.04.2013 встановлено, що документація стосувалася документів, що посвідчують право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) підприємця ОСОБА_1 саме для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (для будівництва та експлуатації споруди « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в АДРЕСА_1 (а.с.15).
Згідно з Декларацією від 20.11.2014 № РВ143143240177 визнано готовність до експлуатації об'єкта: "Продовження будівництва виробничо-сервісного центру на АДРЕСА_1 ". Замовник ОСОБА_1 (а.с.16).
Наказом Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради від 01.12.2014 № 290 «Про присвоєння адреси» об'єкту нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 (виробничо-сервісному центру, який закінчений будівництвом відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 20.11.2014 № РВ143143240177), присвоєно адресу: АДРЕСА_2 (а.с. 17).
Водночас, суд не погоджується з доводами позивача про те, що він використовує означений об'єкт нерухомого майна в господарській діяльності, з огляду на таке.
Як суд вже зазначав, за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є вимога щодо використання об'єкта нерухомого майна за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010.
Доводи позивача зводяться до того, що здійснюваний ним вид господарської діяльності за КВЕД 33.17 класифікується в секції С КВЕД ДК 009:2010, підприємницьку діяльність він тимчасово призупинив та має намір поновити після закінчення форс-мажорних обставин (пандемія, війна).
На думку суду, такі доводи позивача є помилковими та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального закону.
Згідно з підпунктом 14.1.36. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Статтею 50 Цивільного кодексу України встановлено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частини перша, друга).
Частинами першою-третьою статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
Відповідно до частин першої, другої статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
В ході судового розгляду справи встановлено, що 17.08.2020 здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за його рішенням.
Отже з моменту припинення підприємницької діяльності позивач не має статусу суб'єкта господарювання та не здійснює господарської діяльності за жодним видом КВЕД, безвідносно до того, які види діяльності він здійснював як фізична особа-підприємець.
Позивач в судовому засіданні також наголошував на тому, що він є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Балкан", з яким у ФОП ОСОБА_1 був укладений господарський договір. Однак така обставина жодним чином не свідчить, що позивач в спірному періоді здійснював господарську діяльність, оскільки суб'єктом господарських правовідносин в такому випадку виступає юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Балкан", а не її засновники. При цьому питання виконання господарського договору після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності учасника такого договору виходять за межі предмета судового спору в цій справі, а тому наведені позивачем в цій частині аргументи суд до уваги не бере.
Будь-які документально підтверджені відомості про те, що конкретний суб'єкт господарювання в спірному періоді (2021 рік) використовував за функціональним призначенням належний позивачу об'єкт нерухомого майна Виробничо-сервісний центр, в матеріалах судової справи відсутні.
Суд звертає увагу позивача на те, що за визначенням, наведеним в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (ч. 1 ст. 9 цього Закону).
В судовому засіданні позивач ствердив, що при виконанні наданих до матеріалів судової справи договорів про надання послуг з ремонту з ТзОВ фірма "Балкан" та ФОП ОСОБА_2 (а.с. 20,21) жодні документи бухгалтерського обліку не складалися, оскільки взаємовідносини учасників таких договорів ґрунтувалися на довірі.
Такі доводи суд оцінює критично та відхиляє, оскільки вони суперечать як засадам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", так і приписам пункту 44.1. статті 44 Податкового кодексу України, який встановлює, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Надані представником позивача до матеріалів судової справи акти обстеження виконання умов договорів про надання послуг з ремонту від 19.05.2023 не стосуються періоду визначення спірного податкового зобов'язання, не мають ознак первинних документів, отже такі докази не відповідають критеріям належності, допустимості та достовірності в розумінні статей 73 - 75 КАС України.
З огляду на наведене, суд зазначає, що в ході судового розгляду справи не підтверджено жодними належними й допустимими доказами фактичного використання в 2021 році конкретним суб'єктом господарської діяльності за функціональним призначенням належного позивачу об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Не підтверджують таких обставин і надані позивачем рахунки за спожиту електричну енергію (адреса лічильника - АДРЕСА_1 ), які виписані на споживача ФОП ОСОБА_1 , оскільки за своїм змістом вони підтверджують лише використання на об'єкті нерухомого майна електричної енергії, що жодним чином не дає підстав для висновку про використання такого об'єкта за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010.
Також суд зауважує, що перебування в даний час на території Виробничо-сервісного центру техніки, що зумовлює необхідність її зберігання та регламентного обслуговування, як зазначає позивач, не свідчить про здійснення виробничої діяльності, а є додатковим підтвердженням того, що спірне приміщення не використовувалося за господарським призначенням.
Щодо висловлених позивачем аргументів про те, що прийняття спірного податкового повідомлення-рішення було зумовлене корупційними чинниками, суд зазначає, що в ході судового розгляду справи такі обставини жодним чином не підтверджені, отже є припущеннями позивача.
Інші доводи та аргументи учасників справи не потребують судової оцінки, оскільки не впливають на правильність вирішення цього судового спору.
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що належний позивачу виробничо-сервісний центр не є об'єктом, який згідно з підпунктом 266.2.2 "є" пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України не підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході судового розгляду справи позивач належними й допустимими доказами не підтвердив обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, та не підтвердив наявності підстав для застосування податкової пільги у вигляді звільнення від оподаткування належного йому об'єкта нерухомого майна.
Отже суд вважає, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв на підставі, в межах повноважень та в спосіб, чи визначені чинним законодавством, добросовісно та розсудливо, не порушуючи прав та законних інтересів платника податків. Доводи позивача не спростовують правомірності податкового повідомлення-рішення та не дають суду підстав для його скасування.
Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи результати судового розгляду справи, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.09.2022 № 1006221-2407-1716 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 8,м. Рівне,Рівненська обл.,33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166)
Повний текст рішення складений 26 травня 2023 року
Суддя Н.О. Дорошенко