Справа №:755/16243/17
Провадження №: 1-кп/755/352/23
"11" травня 2023 р.
м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва (далі Суд) у складі головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 та сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши в залі суду в м. Києві у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 вересня 2017 року за № 12017100040012283 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу (далі КК) України, установив:
у провадженні суду знаходиться дане кримінальне провадження та у ході проведення якого прокурором, у порядку ст. 331 КПК, було заявлено клопотання про обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого у виді утримання під вартою з огляду на наявність передумов передбачених ст.ст. 177, 178, п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194, 199, 331 указаного Кодексу. У т.ч. зауважив, що дійсними ризики визначені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК.
Прокурор заявлене клопотання умотивовує тим, що у даному провадженні по відношенню обвинуваченого є дійсними обґрунтована підозра у вчиненні ними кримінального правопорушення, наявності достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені статтею 177 КПК України, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання, враховуючи особу обвинуваченого, його соцільний статус.
Сторона захисту зауважили,що у провадженні не є дійсними обставини визначені п.п. 2-3 ч. 1 ст. 194 КПК в ключі даних про особу обвинуваченого, характеру висунутого обвинувачення та його перебування в розшук.
Відповідно Суд заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали судового провадження надходить наступних висновків.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження (ч. 2 ст. 131 КПК).
Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 131 КПК).
При цьому, порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), як певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (Верховний суд України постанова від 16.03.2017 у справі № 671/463/15-к), з питання порушеного заявником у даному зверненні (застосування запобіжних заходів) регламентує таке.
Ці правила указують на те, що метою застосування запобіжного заходу, згідно ч. 1 ст. 177 КПК, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченої, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 передбачених цим Кодексом.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний, згідно ст. 178 КПК, оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченої винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченої; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченої в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченої постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченої; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченої; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченої; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу, згідно ст. 184 КПК, повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченої конкретних обов'язків, передбачених.
Згідно обвинувального акту обвинуваченому висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, тобто у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежі), вчиненого повторно, поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб за епізодом від 02.09.2017 .
Відповідно, ураховуючи факт того, що обрання будь-якого запобіжного заходу першочергово передбачає наявність обґрунтованої підозри, Суд з цього питання відмічає таке.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).
Обвинувальний акт стосовно обвинуваченого перебуває на розгляді в суді, а відповідно до п. 13) ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Наведеного вище достатньо для висновку, не вирішуючи питання про доведеність вини під час розгляду клопотання, що підозра відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Щодо ризиків, передбачених статтею 177 КПК, то слід відмітити метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час, як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК (частина 2 статті 177 КПК).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) Суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК, у цьому кримінальному провадженні. Та з його урахуванням Суд погоджується з висновком про наявність заявлених (наведених) прокурором ризиків перешкоджання, переховування, вчинення іншого діяння, впливу на свідків.
Так, указані ризики, як реальні, оцінюються в світлі (1) обставин цього кримінального провадження та (2) особистої ситуації (обставин) обвинуваченої (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).
Зокрема, ризик того, що ОСОБА_5 може переховуватись від суду підтверджується тим, що він, усвідомлюючи міру покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, може навмисно переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності.
Крім того, вироком у даному кримінальному провадженні, який скасовано з формальних підстав, ОСОБА_5 засуджено до 5 років позбавлення волі, а тому останній усвідомлює можливу міру покарання за наслідкам повторного розгляду провадження у суді першої інстанції.
Ризик того, що ОСОБА_5 може впливати на свідків, потерпілого підтверджується тим, що обвинувачений шляхом підмовляння, підкупу, погроз може схиляти їх до дачі неправдивих показань, відмови від участі у судових засіданнях, що негативно вплине на розгляд кримінального провадження по суті.
Вказаний ризик також підтверджується матеріалами кримінального провадження 3 яких вбачається, що
потерпілий після скерування обвинувального акту до суду змінив свої покази на користь обвинувачених.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_5 може іншим чином перешкоджати повному, всебічному тa неупередженому проведенню досудового розслідування.
Ризик того, що ОСОБА_5 може вчинити інше кримінальне правопорушення, підтверджується тим, що останній офіційно не працює, а тому не може задовольняти свої матеріальні потреби шляхом отримання офіційного прибутку - відповідно може вчиняти інші корисливі злочини.
Щодо питання того, чи зможуть інші більш м'які запобіжні заходи, запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, то слід указати, що більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, Суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж окреслені заявником не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З урахуванням того, що в силу ч. 1 ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Тобто, фактично у КПК існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути загальними й абстрактними. В усіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, особу має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів.
Підставою для правомірного обмеження права на свободу через застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є, зокрема, рішення, яке не просто формально ухвалює суд, а воно має бути обґрунтованим, справедливим (див. п. 4 рішення КС України від 25 червня 2019 року № 7-р/2019).
Конституційний Суд у рішенні від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009 висловив позицію, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).
В цій ситуації про винятковість обставин визначених ч. 1 ст. 183 КПК не йдеться. Понад це, при відсутності інших супутніх вагомих відомостей, окрім тих, котрі наведено у клопотанні, запропонований захід не є таким, що відповідає критеріям пропорційності по відношенню до вчинюваного діяння, тим самим не є справедливим та домірним.
Ба більше, на думку головуючого судді, тримання під вартою не має перетворюватися на своєрідну «прелюдію» до завчасного відбування особою можливого покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки Конституційний Суд України неодноразово вказував, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими (див. п. 4 рішення КС України від 25 червня 2019 року № 7-р/2019).
З огляду на викладене головуючий суддя у ракурсі установлених фактичних обставин вважає, що, на даному етапі кримінального провадження, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту є достатнім заходом забезпечення кримінального провадження, таким, потреба у застосуванні якого є доречною (слушною) в цей час, адже саме він (1) буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та (2) зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК України, та які були встановлені судом.
Тим самим, проаналізувавши аргументи прокурора в комплексі щодо обставин визначених ч. 1 ст. 194 КПК суд зауважує, що згідно її частини 4 якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуавченого обов'язки, а саме: не відлучатися із населеного пункту - м. Київ без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
Позаяк, ці обов'язки будуть пропорційними, помірними, та такими, що не становитимуть надмірний тягар для підозрюваного, у зв'язку з чим не суперечитимуть п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, нададуть змогу забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, сприятимуть запобіганню наявним ризикам.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 131-132, 176-178, 183, 184, 193, 194, 309, 372-376, 395 КПК України, Суд постановив :
клопотання задовольнити частково.
Відмовити у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого.
Застосувати відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло, за адресою: АДРЕСА_1 , цілодобово, до 07 липня 2023 року, за виключенням випадків необхідності отримання медичної допомоги та прибуття до укриття чи бомбосховища обумовленого сиреною та/або повідомленням «Повітряна тривога» в регіоні проживання обвинуваченого.
Зобов'язати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прибувати до суду за першою вимогою у рамках цього кримінального провадження та у відповідності до положень ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти наступні обов'язки :
? не відлучатися із населеного пункту - м. Київ без дозволу суду;
? повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати через прокурора для виконання органу УП за місцем проживання обвинуваченого та зобов'язати останніх негайно поставити його на облік і повідомити про це суд.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 12:30 год. 15.05.2023.
С у д д я: ОСОБА_1