про залишення позовної заяви без розгляду
26 травня 2023 року Справа № 480/2572/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумської районної військової адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Сумської районної військової адміністрації, і просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Сумської районної військової адміністрації щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з державної служби;
- стягнути з Сумської районної військової адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з державної служби за період з 06.12.2022 по 23.12.2022.
Судом відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою від 09.03.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Сумської районної військової адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку залишено без руху, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та ненадання позивачем заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Від представника позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду із правовим обґрунтуванням своєї позиції по справі. Ухвалою суду від 24.05.2023 відповідно до п. 14 ст. 171 КАС України продовжено розгляд адміністративної справи №480/2572/23 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Від представника позивача крім поновлення строку звернення до суду із позовом також подано уточнену позовну заяву, та представник позивача в заяві від 22.05.2023 просить прийняти уточнену позовну заяву та постановити ухвалу про відкриття провадження.
Ухвалою суду від 26.05.2023 уточнену позовну заяву від 22.05.2023 подану представником позивача - адвокатом Пулинець Богданом Анатолійовичем про стягнення належних сум при звільненні, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, якою збільшено позовні вимоги повернуто заявнику без розгляду у зв'язку із порушенням строків та порядку подання заяви.
Розглянувши клопотання представника позивача про поновлення порушеного строку звернення до суду та клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення, суд зазначає наступне.
Так, представник позивача подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та зазначає, що строк звернення позивача до суду, з урахуванням ст. 233 КЗпП України, не пропущено. Представник позивача вважає, що до даних правовідносин, які виникли у зв'язку з порушенням законодавства про оплату праці, діє загальний строк для вирішення трудових спорів - 3 місяці з дати, коли особа дізналася про таке порушення, тобто з 23.12.2022, а тому позивач не порушив вказаний строк звернення до суду. Зазначає, що спірних правовідносин строки, передбачені КАС України не застосовуються.
Крім того, представник позивача зазначає, що відповідно до пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Як убачається з позовної заяви, усі суми, що належали позивачеві при звільненні, були виплачені відповідачем несвоєчасно. У зв'язку з чим позивач звернувся з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні.
Представником відповідача подано клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку із тим, що відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Із позивачем остаточний розрахунок проведено 23.12.2022, а тому в строк до 23.01.2023 позивач повинен був подати адміністративний позов. Враховуючи те, що позивачем строки звернення до суду пропущені, адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.
Надаючи правову оцінку заявленим клопотанням, судом враховується висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20 (адміністративне провадження №К/9901/14941/20) у питанні строку звернення до суду із позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з публічної (військової) служби.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/532/20 за схожих фактичних обставин сформував висновок, який полягає у тому, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи згадану постанову, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) та від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19).
З огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
Відступаючи у цій справі від висновку Верховного Суду, який викладено у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), суд зазначає, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
Верховний Суд у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначив, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Частиною другою статті 44 КАС України передбачено, що на учасників справи покладається обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку для звернення з позовом до суду.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовом до суду, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позову до суду здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права для звернення до суду з позовною заявою.
У даній справі позивач звернувся до адміністративного суду 22.03.2023 з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з пропуском місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку 23.12.2022.
При цьому підставами для поновлення строку звернення представник позивача зазначає норми КЗпП України.
Судом такі твердження визнаються безпідставними, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а спірні правовідносини пов'язані із проходженням позивачем публічної служби, до спірних правовідносин має бути застосований спеціальний процесуальний строк, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України для спорів, пов'язаних зі звільненням з публічної служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №320/2675/21, від 17.11.2022 у справі № 520/12661/19, від 07.02.2023 по справі № 480/2878/22 адміністративне провадження №К/990/33683/22.
Посилання представника позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.01.2023 по справі №460/17052/21, є нерелевантними, враховуючи те, що предметом розгляду справи №460/17052/21 є висновки суду щодо права працівника у разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження військової служби.
Суд зазначає, що в даному випадку, спірні правовідносини стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як зазначив Верховний Суд в постанові від 07.02.2023 по справі №480/2878/22 у підсумку розгляду справи Верховний Суд резюмує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (частина п'ята статті 122 КАС України).
Верховний Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Щодо посилання представника позивача на введення в України військового стану, суд зазначає, що лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку, за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинули на позивача в частині реалізації права своєчасного строку звернення до суду.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 10.01.2023 у справі №640/3489/21.
Доказів існування інших непереборних обставин, які перешкоджали позивачу скористатись правом на звернення до суду в заяві не наведено.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду в розрізі наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п'ятої статті 122 КАС України, Суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду
За таких обставин, враховуючи останні висновки Верховного Суду, викладені у справах щодо дослідження питання строку звернення до суду із позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з публічної (військової) служби, суд зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Оскільки позивач звернувся з цим позовом поза межами місячного строку з дня проведення з ним остаточного розрахунку та не навів обставин, які би свідчили про поважність причин його пропуску, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст. ст. 240, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити.
Клопотання Сумської районної військової адміністрації про залишення позовної заяви без розгляду - задовольнити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Сумської районної військової адміністрації про визнання протиправною бездіяльність Сумської районної військової адміністрації щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з державної служби та стягнення з Сумської районної військової адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з державної служби за період з 06.12.2022 по 23.12.2022 - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя С.М. Гелета