26 травня 2023 року м. Рівне №460/2412/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач-2), за змістом якого просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 02.12.2022 №172450005612;
- зобов'язати відповідача-1 зарахувати до страхового стажу період роботи в АО «Агрофирма «Бунятино» Російської Федерації на підставі записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06.12.2011 та вкладці в трудову книжку серії НОМЕР_2 від 01.10.2017;
- зобов'язати відповідача-1 призначити пенсію за віком з 29.11.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії, через відсутність необхідного страхового стажу.
Ухвалою суду від 06.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
06.03.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, що на момент звернення за призначенням пенсії страховий стаж позивача склав 21 рік 10 місяців 4 дні, що є меншим за необхідний, а отже підстави для призначення пенсії за віком відсутні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи в АО «Агрофірма «Бунятино», оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації, тому відмова у призначенні пенсії є обґрунтованою та не підлягає скасуванню.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області відзив на позовну заяву до суду не надійшов.
Клопотань про продовження строку для подання відзиву до суду не надходило.
Відтак, враховуючи вимоги ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
29.11.2022, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Рішенням 02.12.2022 №172450005612 Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що страховий стаж позивача становить 21 рік 10 місяців 4 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в Російській Федерації.
У цьому ж рішенні вказано, що періоди роботи та заробітна плата в Росії з 2004 року буде зарахована за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації. Відтак, за наданими документами право на призначення пенсії за віком позивач матиме після досягнення 65 років з 29.07.2027.
Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо призначення пенсії за віком, позивач звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон 1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 після досягнення 60 років та за наявності страхового стажу 29 років.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком досягла 60-річного віку.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як вбачається з рішення про відмову у призначенні пенсії, до страхового стажу позивача не зараховано її періоди роботи у Російській Федерації.
Згідно зі ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до частин другої та третьої статті 6 Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в дію цієї Угоди. Обчислення пенсій здійснюється виходячи із заробітної плати (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, обчислення стажу за період роботи в АО «Агрофирма «Бунятино» здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у відповідний період відбувалась трудова діяльність позивача, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.12.2011 та вкладці в трудову книжку серії НОМЕР_2 від 01.10.2017 вбачається, що позивач працювала в АО «Агрофирма «Бунятино» в Російській Федерації на посаді підсобного працівника з 06.12.2011 по 28.05.2012, з 14.06.06.2012 по 18.08.2012, з 06.11.2012 по 18.11.2012, з 21.12.2012 по 25.02.2013, з 16.05.2013 по 29.10.2013, з 08.11.2013 по 22.09.2014, з 23.09.2014 по 17.07.2015, з 18.09.2015 по 28.06.2016, з 03.10.2016 по 25.09.2015, на посаді готувальник харчової сировини та матеріалів - з 28.09.2017 по 06.09.2018, з 07.09.2018 по 11.04.2019, з 10.02.2020 по 29.01.2021.
Записи про періоди роботи позивача в Російській Федерації, зроблені в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного Товариства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Згідно з статтею 2 федерального Закону російської федерації від 17 грудня 2001 року №173-ФЗ «Про трудові пенсії в російській федерації», який застосовувався до 01 січня 2015 року, страховий стаж - стаж, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, протягом якої сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду російської федерації, а також інші періоди, що зараховуються до страхового стажу.
Частиною 1 статті 10 Федерального Закону Російської Федерації від 17.12.2001 №173-ФЗ «Про трудові пенсії в Російській Федерації» встановлено, що до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконуються на території Російської Федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного Федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до Пенсійного фонду російської федерації.
При підрахунку страхового стажу періоди роботи та (або) іншої діяльності, передбачені статтями 10 та 11 даного Федерального закону, до реєстрації громадянина у якості застрахованої особи у відповідності до Федерального закону «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування» підтверджується документами, які видаються в установленому порядку роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами.
При підрахунку страхового стажу періоди роботи та (або) іншої діяльності, передбачені статтями 10 та 11 даного Федерального закону, після реєстрації громадянина в якості застрахованої особи у відповідності до Федерального закону «Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування» підтверджується на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку. (ч.ч.1, 2 ст.13 Федерального Закону Російської Федерації від 17.12.2001 №173-ФЗ «Про трудові пенсії в Російській Федерації»).
З 01 січня 2015 року на території Російської Федерації набув чинності Федеральний закон «Про страхові пенсії» від 28 грудня 2013 року №400-ФЗ (далі - Закон №400-ФЗ).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №400-0ФЗ, право на страхову пенсію мають громадяни Російської Федерації, застраховані відповідно до Федерального закону від 15 грудня 2001 року №167-ФЗ «Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації», за дотримання ними умов, передбачених цим Федеральним законом.
Частиною 3 статті 4 Закону №400-ФЗ встановлено, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають у Російській Федерації, за дотримання ними умов, передбачених цим Федеральним законом, мають право на страхову пенсію нарівні з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації.
За приписами статті 11 Закону №400-ФЗ, у страховий стаж включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території Російської Федерації особами, зазначеними в частині 1 статті 4 цього Закону, за умови, що за ці періоди нараховувалися та сплачувались страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації. Періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались особами, зазначеними в частині 1 статті 4 цього Федерального закону, за межами території Російської Федерації, включаються до страхового стажу у випадках, передбачених законодавством Російської Федерації або міжнародними договорами Російської Федерації, або у разі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації відповідно до Федерального закону від 15 грудня 2001 року №167-ФЗ «Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації».
Отже, за законодавством Російської Федерації для включення періоду роботи, яка виконувалася на території Російської Федерації, до страхового стажу для призначення пенсії необхідно щоб за цей період нараховувалися та сплачувались страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації.
Судом встановлено, що 07.02.2012 позивачу видано страхове свідоцтво обов'язкового пенсійного страхування (170-183-342-41).
У 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 та 2020 роках позивачу УФМС России по Московской области (ГУ МВСД России по Московской области) видавалися дозволи на роботу іноземному громадянину або особі без громадянства.
Довідкою №1 від 29.01.2021, виданою АО «Агрофирма «Бунятино» підтвержується нарахування та виплата позивачу заробітку з 2011 по 2021 роки.
У довідці вказано, що зі всіх включених до довідки сум, за період після 01.01.2001 здійснено сплату єдиного соціального податку в органи МНС за встановленими ставками.
Жодних документально обґрунтованих сумнівів щодо правомірності видачі такої довідки та достовірності зазначеної в ній інформації відповідачі суду не надали.
Таким чином, позивачем подано усі документи для підтвердження стажу її роботи на території іншої держави - Російської Федерації, при цьому такий стаж підлягає визнанню на території України відповідно до вищевказаних міжнародних договорів.
Суд зазначає, що згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Тому, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів її роботи у Російській Федерації з єдиної підстави, такої як не підтвердження сплати страхових внесків роботодавцем, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем, а не працівником вимог законодавства. Будь- яких доказів, які б свідчили про несплату страхових внесків до пенсійних органів Російської Федерації з вини позивача суду не подано.
Крім цього, позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, оскільки за правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17 та від 01.03.2021 у справі №423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку (обрахунку) пенсії позивача періодів її роботи на такому підприємстві.
Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» є необґрунтованими, оскільки позивач набула трудовий стаж, звернулася за призначенням пенсії з документами, які були отриманні останньою до введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Так, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, тільки з тих міркувань, що Україною у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво та обмін поштою з країною-агресором та неможливістю надати запит на звірку достовірності щодо страхового стажу.
Таким чином, увесь офіційно набутий трудовий стаж позивача на території Російської Федерації підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Суд зазначає, що повноважним органом для обрахунку та призначення пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів. Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії за умови, що таких дій не вчинив відповідач.
Таким чином, у спірних правовідносинах суд не вправі зобов'язати відповідача призначити пенсію позивачу, оскільки пенсійним органом у оскаржуваному позивачем рішенні не вирішено питання щодо врахування вищевказаного періоду роботи позивача до страхового стажу, а тому суд не має права перебирати на себе функції Пенсійного фонду щодо вирішення питання наявності стажу позивача для призначення пенсії.
Враховуючи наведене вище, у спірних правовідносинах суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з врахуванням висновків суду щодо зарахування до страхового стажу описаних періодів роботи позивача.
Таким чином, вимога про зобов'язання призначити пенсію позивачу за встановлених обставин є передчасною.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Розподіл судових витрат здійснюється згідно із статтею 139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 02.12.2022 №172450005612 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи у АО «Агрофирма «Бунятино» в Російській Федерації відповідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 06.12.2011 та вкладці в трудову книжку серії НОМЕР_2 від 01.10.2017.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 268,40грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області судовий збір у розмірі 268,40грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. О. Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33023. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1,м .Суми,Сумська область,40009. ЄДРПОУ/РНОКПП 21108013)
Повний текст рішення складений 26.05.2023.
Суддя Олег ГРЕСЬКО