26 травня 2023 року Справа № 160/3213/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державна судова адміністрації України, Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -
20.02.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України в Дніпропетровській області), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України, третя особа-1), Державна казначейська служба України (далі - третя особа-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.;
- визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.;
- зобов'язати ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року, а саме 2270 грн. 00 коп. з регіональним коефіцієнтом у розмірі 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно;
- зобов'язати ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року, а саме 2481 грн. 00 коп. з регіональним коефіцієнтом у розмірі 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно;
- стягнути з ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на користь судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 318565 (триста вісімнадцять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 20 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2022 року включно.
Також, в позовній заяві позивачем заявлено наступні клопотання:
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць 2021 року, що становить 7862,40 грн;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць 2022 року, що становить 17737,20 грн;
- зобов'язати ТУ ДСА України в Дніпропетровській області та ДСА України, як суб'єктів владних повноважень, не на користь яких ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що працює на посаді судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська. При цьому, суддівська винагорода нарахована та виплачена відповідачем за період з січня 2021 року по грудень 2021 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року, в розмірі 2102,00 грн. Водночас, позивач посилається на те, що відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022 року в розмірі 2270,00 грн. Разом з тим, за період з 01 січня по 31 грудня 2022 року відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2022 року, помножений на регіональний коефіцієнт 1,2 та доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу. Позивач стверджує, що розмір винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, що в свою чергу призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення його прав та гарантій.
Ухвалою суду від 27.02.2023 року прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання. Також, залучено до участі у справі третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ДСА України, Державну казначейську службу України.
01.03.2023 року представником ТУ ДСА України в Дніпропетровській області надано суду відзив, в якому зазначено, що Законом № 1402-VIII від 02.06.2016 «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIIІ) визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, представник відповідача вказує, що норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Як стверджує представник відповідача, нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-ІХ та Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року № 1928-IX. (далі - Закон №1082-ІХ, Закон №1928-ІХ). Так, статтею 7 Закону №1082-ІХ встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць. З огляду на це, представник відповідача звертає увагу, що оскільки стаття 7 Закону №1082-ІХ містить спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн., то відсутні підстави для застосування іншої (загальної) норми статті 7 вказаного Закону, якою установлено, що у 2021 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня становить 2270,00 грн. Разом з тим, статтею 7 Закону № 1928-IX встановлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць. З огляду на це, представник відповідача звертає увагу, що оскільки стаття 7 Закону № 1928-IX містить спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн., то відсутні підстави для застосування іншої (загальної) норми статті 7 вказаного Закону, якою установлено, що у 2022 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня становить 2481 грн. Таким чином, за наявності в спеціальному законі (який встановлює конкретні розміри прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року) спеціальної норми щодо розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, територіальне управління не вправі було застосовувати загальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для (всіх інших) працездатних осіб, навіть якщо розмір прожиткового мінімуму в загальній нормі більший за розмір прожиткового мінімуму в спеціальній нормі. Тому, відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову та розглядати справу за відсутності представника відповідача.
14.03.2023 року представник третьої особи-1 надав пояснення, у якому проти задоволення позову заперечував, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України Про Державний бюджет України на 2021та 2022 роки. Отже, законами №1082-ІХ та №1928-ІХ установлено у 2021 та 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць. Оскільки стаття 7 Закону №1082-ІХ та №1928-ІХ містить спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн, то відсутні підстави для застосування іншої (загальної) норми статті 7 Закону №1082-ІХ, та Закону №1928-ІХ якою установлено, що у 2021 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня становить 2270 грн., а у 2022 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня становить 2481 грн.
24.03.2023 року підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 13.04.2023 року.
У зв'язку з неявкою учасників справи в судове засідання, на підставі ухвали від 13.04.2023 року суд ухвалив про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №698/2019 від 17.09.2019 року позивача призначено на посаду судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.
Наказом голови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська № 157-к від 23.09.2019 року ОСОБА_1 встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу.
Наказом голови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська № 114-к від 06.06.2020 року ОСОБА_1 встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу.
За період роботи з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року ТУ ДСА в Дніпропетровській області нарахувало позивачу суддівську винагороду, для визначення суми яких використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року», в розмірі 2102 грн.
За період роботи з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року ТУ ДСА в Дніпропетровській області нарахувало позивачу суддівську винагороду, для визначення суми яких використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року», в розмірі 2102 грн.
При цьому, як стверджує позивач, відповідач повинен був нарахувати та виплатити суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2021 році, встановленого на 01 січня 2021 року у розмірі 2270 грн., а у 2022 році, встановленого на 01 січня 2022 року у розмірі 2481 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється Законом №1402-VIII.
У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Приписами частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
На підставі пункту 2 частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Згідно зі статтею 7 Закону №1082-ІХ у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону №1928-ІХ установлено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Так, з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 суддівську винагороду у спірних періодах обчислено на підставі приписів статті 7 Закону №1082-ІХ та статті 7 Закону № 1928-IX, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Означена обставина підтверджується відповідним розрахунком ТУ ДСА України в Дніпропетровській області.
Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме, Законом № 1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці Рішень Конституційного Суду України, зокрема в Рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 року № 11-р/2018.
При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України на підставі Закону України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".
Цим Законом, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Разом з тим, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, статтею 7 Закону №1082-ІХ, разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, зокрема, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Згідно зі статтею 7 Закону №1928-ІХ разом із встановленням на 01 січня 2022 року прожиткових мінімумів, зокрема, для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Відповідачем у спірному періоді для розрахунку базового розміру посадового окладу позивача застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
При цьому, суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №1082-ІХ та Закону №1928-ІХ.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Закон №1082-ІХ та Закон №1928-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Суд зауважує, що Закон №1082-ІХ та Закон №1928-ІХ» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270 грн.), а на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у спірному періоді, на підставі статті 7 Закону №1082-ІХ та на підставі статті 7 Закону №1928-ІХ є неправомірною.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі № 360/503/21.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 року складає 2270 грн, а станом на 01.01.2022 року складає 2481,00 грн.
Отже, підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року, а саме 2102,00 грн., та зобов'язання відповідача провести нарахування суддівської винагороди позивачу за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону № 1402-VIIІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2022 складає 2 270,00 грн., з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2 та надбавки за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, з урахуванням вже виплачених сум.
Також підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року в розмірі 2102,00 гривні та зобов'язання відповідача провести нарахування суддівської винагороди позивачу за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону № 1402-VIIІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2022 складає 2 481,00 грн., з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2 та надбавки за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, з урахуванням вже виплачених сум.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивачу недоплачену суддівську винагороду у розмірі 318565,20 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2022 року включно, суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені. На час вирішення спору судом, відповідач не здійснив донарахування суддівської винагороди позивачу за спірний період.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.
На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи клопотання про допущення до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за один місяць та стягнення суддівської винагороди за цей же період, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи, що за наслідком розгляду справи судом визначено належний спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання відповідача нарахувати позивачу суддівську винагороду, а не присудження її виплати у певному розмірі, клопотання позивача про звернення рішення суду до негайного виконання в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць задоволенню не підлягає.
Стосовно вимоги про встановлення судового контролю шляхом подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає, що положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судове рішення, яке набрало законної сили згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Даною нормою встановлено, що законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному відновленню на вимогу уповноважених осіб.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання.
Таким чином, наразі відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (адреса: пр. Дмитра Яворницького, 57, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26239738), треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державна судова адміністрації України (адреса: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26255795), Державна казначейська служба України (адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37567646) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102,00 гривні.
Визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року в розмірі 2102,00 гривні.
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270,00 грн, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та з урахуванням раніше проведених виплат за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно.
Зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2022 року складає 2 481,00 грн, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1, до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та з урахуванням раніше проведених виплат за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар