25 травня 2023 року Справа № 160/6406/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості з пенсійних виплат з урахуванням індексу інфляції та стягнення маральної шкоди,-
31.03.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної казначейської служби України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) та Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646) щодо неналежного забезпечення перерахунку, нарахування та негайної повної виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з 01.04.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) належним чином та вчасно здійснити перерахунок, нарахування та негайну повну виплату пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з 01.04.2019 року з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та щомісячно проводити відповідні виплати, починаючи з 01.04.2019 року, з врахуванням фактично виплачених сум, до змін у законодавстві, передбачаючих збільшення виплат;
- стягнути солідарно з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) та Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборговані за період з 01.04.2019 року по 01.03.2022 року пенсійні виплати в сумі 95542 гривні 63 копійки з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”;
- стягнути солідарно з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) та Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) моральну шкоду в сумі 300000 (триста тисяч) гривень 00 копійок;
- при винесенні рішення судові витрати стягнути солідарно з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) та Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) та Державну казначейську службу України (код ЄДРПОУ 37567646) подати до суду звіт про повне виконання судового рішення протягом місячного строку з моменту набрання законної сили рішення суду.
Означені позовні вимоги вмотивовані протиправністю дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) та Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646) щодо неналежного забезпечення перерахунку, нарахування та негайної повної виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з 01.04.2019 року.
27.04.2023 року Державною казначейською службою України до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач-2 зазначив наступне. Органи Державної казначейської служби України у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України та зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень, що передбачені діючим законодавством України. Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України. Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215. Згідно з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 15.04.2015 № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку; здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Казначейство є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі і банках. Тобто, Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті ЦК України. Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, самостійним учасником цивільних відносин є держава та інші суб'єкти публічного права. Так, згідно зі ст. 176 ЦК України держава не відповідає за зобов'язаннями створених нею юридичних осіб та юридичні особи не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що Казначейство повинно нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади або уособлювати Державу Україна. Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати грошових коштів, врегульовані нормами Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Статтею 95 Конституції України встановлено правило, за яким виключно Законом «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які видатки держави, розмір і цільове спрямування цих видатків. Так само п.8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України закріплено принцип цільового використання бюджетних коштів, згідно з яким бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями. Предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивача про солідарне стягнення відповідачів моральної шкоди, завданої внаслідок прийняття неправомріних дій державного органу.
У відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). На підставі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала Так, наведені позивачем підстави позову не містять посилань на порушення ним питання про визнання незаконності дій саме відповідача - Державної казначейської служби України. За приписами п.9 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМ України №215 від 15.04.2015, казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Відповідно до пп. 14 п. 4 вказаного вище Положення № 215 управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Відповідно до ст.43 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення управлінням Казначейства: 1) операцій з коштами державного бюджету; 2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; 3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, Прийнятті зобов'язань та проведення платежів; 4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету. Таким чином, відповідно до наданих повноважень Казначейство та його органи виконують функцію обслуговуючого банку розпорядників і одержувачів бюджетних коштів. Отже, позовна заява не містить вимог до Державної Казначейської служби України. Згідно до ч. 1ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Стаття 176 Цивільного кодексу України передбачає, що юридичні особи, створені Державою не відповідають за зобов'язаннями держави. Державні органи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями коштами, які є в їх розпорядженні. Держава не відповідає за зобов'язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов'язаннями держави. У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування. їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до прикінцевих положень Бюджетного кодексу, а саме пп.1 п. 9 визначено, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, тобто Державною казначейською службою України. Отже, завдана шкода відшкодовується не безпосередньо органами державної владі або органами місцевого самоврядування з рахунків, відкритих для забезпечення діяльності юридичної особи (бюджетної установи), а за рахунок коштів Державного бюджет Державним казначейством України в порядку, встановленому чинним законодавством. Однак, Державна казначейська служба України не уособлює собою державу Україна, а її рахунки не уособлюють собою Державний бюджет. Тобто відшкодування коштів здійснюється з Державного бюджету через органи казначейства.
Відповідач-2 вважає, що вимога рішення суду щодо стягнення з Державної казначейської служби моральної шкоди є необґрунтованою та незаконною. Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди судам слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи ієну причинний зв'язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставиш що мають значення для вирішення спору в цій частині. Ці обставини входять до предмет доказування у справі. Так доводи позивача ґрунтуються на заподіянні йому моральної шкоди, а також встановлений факт допущення відповідачем протиправної бездіяльності, однак, посилання на докази, які підтверджують факт заподіяння позивачу моральної шкоди, позовна заявв. Відсутні такі докази і в матеріалах справи. Позивач не обґрунтовує визначеного ним розміру моральної шкоди. Позивач не приводить жодних доказів нанесення шкоди Державною казначейською службою України, тому висновок про стягнення моральної шкоди солідарно з Державної казначейської служби України є таким шо не відповідає вимогам чинного законодавства України. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. В свою чергу, позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Однак позивач підтверджуючих доказів за нормою ст. 81 ЦПК України в обґрунтування саме зазначеної суми моральної шкоди у позовній заяві суду не надає. Обґрунтовуючи своє рішення в частині задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди, суд має встановити належним чином наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, має навести будь-яких конкретні докази, які вказували б на моральні, фізичні та душевні страждання позивача, у чому вони полягають та на підставі яких даних має дійти такого висновку. У матеріалах справи відсутні будь-які докази які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків, відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв'язків. Висновки суду не можуть ґрунтуватися виключно на суб'єктивній думці позивача, яка має знайти своє та підтвердження. Казначейство вважає, що позивачем не наведено обґрунтування розміру моральної шкоди. До того ж, в матеріалах справи не наведено доказів про будь-які правовідносини між позивачем та Державною казначейською службою України, відсутні факти нанесення Державною казначейською службою України моральної шкоди позивачу. Державна казначейська служба України відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Отже, таке прохання позивача як стягнути на її користь з Державного бюджету на загальну суму 300000 гривень в якості відшкодування моральної та матеріальної шкоди є безпідставним та необґрунтованим
У матеріалах справи відсутні будь-які докази які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків, відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв'язків. Позивач звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом фактично просить зобов'язати відповідача виконувати рішення суду, яке вже набрало законної сили і в силу приписів статей 14 та 255 КАС повинно виконуватися відповідачем без ухвалення будь- яких додаткових судових рішень. Суд першої інстанції не в праві зобов'язувати відповідача виконувати чи не виконувати рішення суду, яке і так є обов'язковим до виконання для осіб, які беруть участь у справі. Належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є подання заяви в порядку ст.267 КАС, а не звернення до суду з даним позовом.
16.05.2023 року ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач-1 зазначив наступне. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 року у справі №160/12736/21 Головне управління було зобов'язано здійснити з 01.04.2019 року перерахунок пенсії відповідно до довідки Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції №3/228 від 26.05.2021 року у розмірі грошового забезпечення з урахуванням окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 року у справі №160/12736/21 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.04.2019 року в розмірі грошового забезпечення, яке зазначено у довідці від 26.05.2021 року за №3/228 Південно- Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. 16.02.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №118 “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році” відповідно до якої з 1 березня 2022 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) підвищуються на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14. З 01.03.2022 року пенсія позивача складає 10388,01 грн., який обчислено на виконання рішення суду та з урахуванням вимог Постанови № 118. Доплата на виконання рішення суду за період з 01.04.2019 року по 28.02.2022 року становить 95542,63 грн.
Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Відповідно до статті 8 Закону №2262 виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Проте, кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Бюджет Пенсійного фонду України на 2022 рік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.10.2022 року № 1167. Бюджет Пенсійного фонду України на 2023 рік на сьогодні не затверджений. Нараховані на виконання рішень суду кошти виплачуються в межах затверджених бюджетних призначень. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. Отже, доплату на виконання рішення суду, винесеного на користь ОСОБА_1 буде здійснено після надходження бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. Статтею 55 Закону № 2262 визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. Таким чином, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону України № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ст. 55 Закону № 2262 та Порядком № 159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, а отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. Відтак, оскільки обов'язок здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з урахуванням іншого розміру та складових грошового забезпечення, згідно Довідки, встановлюється у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 року у справі №160/12736/21, яке буде здійснено після надходження бюджетних асигнувань, виділених на цю мету, то відсутні підстави за наявності яких можлива виплата суми компенсації в розумінні Закону № 2050-ІІІ.
Поняття “моральна шкода” визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” №4 від 31.03.1995. Отже, моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Тобто, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних страждання, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Пунктом 5 вказаної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння і заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності. Загальні підходи для відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, інші негативні переживання. Порушення прав людиною чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. (постанова ВП ВС від 08.04.2020 у справі №180/1560/16-а). Відповідно до статті 77 КАС України сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Таким чином, Позивач зобов'язаний довести обставини, які свідчать про факт заподіяння йому моральної шкоди (у чому полягає така шкода), та довести розмір заподіяної йому моральної шкоди, який заявлено до відшкодування. У даному випадку Позивачем не доведено та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправною бездіяльністю Головного управління, що відповідно до ст.77 КАС України є його процесуальним обов'язком.
Вимога позивача в своєму адміністративному позові про зобов'язання відповідача у встановлений судом строк з моменту набрання рішенням законної сили подати звіт про виконання цього рішення - є передчасною, оскільки, відповідно до частини першої ст.382 КАС України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З аналізу викладених норм слідує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а у разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладанням штрафу. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами. В позовній заяві не вказано, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення. З огляду на не наведення позивачем переконливих аргументів щодо необхідності вжиття такого процесуального заходу, як встановлення судового контролю і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, відсутні підстави для задоволення вимог позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в цій справі. Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2023 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати до суду у строк до 05 травня 2023 року: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 року у задоволенні заяви-клопотання №1 ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про розгляд справи за правилами загального провадження відмовлено.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію, за вислугу років, як працівник органів внутрішніх справ, у відповідності до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
За реплікацією «Діловодство спеціалізованого суду» установлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 року у справі 160/12736/21 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в належному перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року, згідно довідки Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 3/228 від 26.05.2021 року про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, оформленої та поданої по заяві ОСОБА_3 (представника в інтересах громадянина ОСОБА_1 ) від 14.08.2020 року № 4-991, із зазначенням основних і додаткових видів грошового забезпечення, загальної суми в наступних розмірах: - посадовий оклад - 5220 гривень 00 копійок; - оклад за військове(спеціальне) звання майор - 1340 гривень 00 копійок; - процентна надбавка за вислугу років 40% - 2624 гривні 00 копійок; - премія 37,2% - 1941 гривня 84 копійки; -надбавка за особливості проходження служби 25,4% - 2332 гривні 74 копійки; - усього - 13458 гривень 58 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, яку постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021 року апеляційну скаргу залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 року залишено без змін.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.02.2022 року заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю з виконання рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії в частині про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року, згідно довідки Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 3/228 від 26.05.2021 року про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, оформленої та поданої по заяві ОСОБА_3 (представника в інтересах громадянина ОСОБА_1 ) від 14.08.2020 року № 4-991, із зазначенням основних і додаткових видів грошового забезпечення, загальної суми в наступних розмірах: - посадовий оклад - 5220 гривень 00 копійок; - оклад за військове(спеціальне) звання майор - 1340 гривень 00 копійок; - процентна надбавка за вислугу років 40% - 2624 гривні 00 копійок; - премія 37,2% - 1941 гривня 84 копійки; -надбавка за особливості проходження служби 25,4% - 2332 гривні 74 копійки; - усього - 13458 гривень 58 копійок - повернуто заявнику без розгляду. Вимоги в іншій частині заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю з виконання рішення призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 22.02.2022 року. Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 10 денний строк з дня отримання даної ухвали для подання суду пояснень щодо вищезазначеної заяви, але не пізніше 21.02.2022 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.03.2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю з виконання рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 року заяву ОСОБА_1 в частині про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 року, згідно довідки Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 3/228 від 26.05.2021 року про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, оформленої та поданої по заяві ОСОБА_3 (представника в інтересах громадянина ОСОБА_1 ) від 14.08.2020 року № 4-991, із зазначенням основних і додаткових видів грошового забезпечення, загальної суми в наступних розмірах: - посадовий оклад - 5220 гривень 00 копійок; - оклад за військове(спеціальне) звання майор - 1340 гривень 00 копійок; - процентна надбавка за вислугу років 40% - 2624 гривні 00 копійок; - премія 37,2% - 1941 гривня 84 копійки; -надбавка за особливості проходження служби 25,4% - 2332 гривні 74 копійки; - усього - 13458 гривень 58 копійок - повернуто заявнику без розгляду. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю з виконання рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.04.2023 року витребувано з Дніпропетровського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи № 160/12736/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії та зобов'язано суд першої інстанції протягом трьох днів з моменту отримання ухвали направити до суду апеляційної інстанції матеріали цієї адміністративної справи для вирішення питання щодо наявності підстав для відкриття апеляційного провадження.
Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, будучи страшенно обуреним з приводу неналежної виплати пенсії невиплати пенсії з 01.04.2019 року, останній звернувся зі скаргою на відповідача (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ідентифікаційний код юридичної особи 21910427), на що отримав письмову відповідь про те, що: «... Доплата ОСОБА_1 за період з 01.04.2019 по 28.02.2022 року у розмірі 95542,63 грн буде здійснена після виділення бюджетних асигнувань ...».
Так, як убачається із матеріалів справи, листом Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 12.12.2022 року №02133/28428 ОСОБА_1 надіслано лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вхід. №4581 від 02.06.2022 року, наданий на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 року у справі №160/12736/21. Також, в даному листі позивачу задля виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 року у справі №160/12736/21 роз'яснено порядок звернення до суду у відповідності до вимог ст. 249 та ст. 383 КАС України.
З розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № N/А 1995 за Дорученням №Д № N/А 1995/13 пенсіонера ОСОБА_1 убачається, що доплата на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 року у справі №160/12736/21 за період з 01.04.2019 року по 28.02.2022 року становить 95542,63 грн.
У листі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 30.05.2022 року №0400-010901-8/54463, який скеровано на адресу начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зазначено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 року у справі №160/12736/21 проведений перерахунок пенсії ОСОБА_1 . Доплата ОСОБА_4 за період з 01.04.2019 року по 28.02.2022 року у розмірі 95542,63 грн. буде здійснена після виділення бюджетних асигнувань.
Вважаючи дії відповідачів щодо неналежного забезпечення перерахунку, нарахування та негайної повної виплати пенсії з 01.04.2019 року протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Щодо вирішення справи по суті, суд вказує наступне.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.
Статтею 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
У відповідності до ч.1 ст.58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Статтею 74 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що з метою забезпечення фінансової стабільності Пенсійного фонду формується резерв коштів Пенсійного фонду.
Резерв коштів Пенсійного фонду складається з резерву коштів для поточних потреб та резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах, які зараховуються на окремі субрахунки одного рахунку Пенсійного фонду.
Порядок формування та використання резерву коштів Пенсійного фонду встановлюється правлінням Пенсійного фонду.
Резерв коштів для поточних потреб формується з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі фінансування виплати пенсій і надання соціальних послуг у сумі, що дорівнює місячній потребі на зазначені цілі згідно з бюджетом Пенсійного фонду на відповідний рік та затверджується в його складі.
Резерв коштів для поточних потреб використовується та поновлюється таким чином, щоб на початок кожного місяця на відповідному субрахунку сума цього резерву дорівнювала місячній потребі коштів, необхідній для забезпечення фінансування виплати пенсій та надання соціальних послуг, визначеній у бюджеті Пенсійного фонду.
Після забезпечення виплати пенсій та надання соціальних послуг і створення резерву коштів для поточних потреб надлишкові кошти Пенсійного фонду зараховуються до резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах, який може виникнути у зв'язку із зміною демографічної ситуації в Україні.
Резерв коштів для поточних потреб зберігається в уповноваженому банку, а резерв коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах - у зберігачі. Зберігач забезпечує зберігання та облік резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах окремо від пенсійних активів накопичувальної системи пенсійного страхування та інших коштів.
В свою чергу, стаття 75 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлює, що розмір резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах визначається за результатами щорічних актуарних розрахунків.
Розмір резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах затверджується правлінням Пенсійного фонду у складі бюджету Пенсійного фонду одночасно з встановленням порядку його формування і використання.
З метою збереження резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах та отримання доходу здійснюється інвестування цього резерву коштів у порядку, передбаченому цим Законом для інвестування коштів Накопичувального фонду, а також правилами їх інвестування.
Інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах здійснюється компаніями з управління активами, які обираються для Накопичувального фонду за результатами конкурсу.
Компанії з управління активами і зберігач складають та подають звіти щодо інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах правлінню Пенсійного фонду, Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку, в порядку та за формами, встановленими правлінням Пенсійного фонду за погодженням з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Виконавча дирекція Пенсійного фонду складає річний звіт щодо формування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах з висновком щодо достатності цього резерву коштів для забезпечення виконання Пенсійним фондом зобов'язань у солідарній системі протягом наступних 75 років і подає його правлінню Пенсійного фонду для затвердження.
Якщо протягом року сума резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах становить менше ніж 90 відсотків суми коштів, необхідних за результатами щорічного актуарного розрахунку для забезпечення довгострокової фінансової стабільності та виконання зобов'язань Пенсійного фонду щодо фінансування пенсій та соціальних послуг, правління Пенсійного фонду зобов'язане подати Кабінету Міністрів України пропозиції щодо джерел поповнення та збалансування бюджету Пенсійного фонду.
Відповідно до ч.1,2 ст.76 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” облік надходжень і витрат коштів Пенсійного фонду здійснюють виконавчі органи Пенсійного фонду.
Кошти Пенсійного фонду зараховуються на єдиний рахунок Пенсійного фонду і зберігаються на окремих рахунках територіальних органів Пенсійного фонду в уповноваженому банку.
Статтею 72 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що джерелами формування коштів Пенсійного фонду є:
1) надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у розмірах, визначених законом, крім частини страхових внесків, що спрямовується до накопичувальної системи пенсійного страхування;
2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;
3) кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом;
3-1) кошти, сплачені виконавчій дирекції Пенсійного фонду за надання послуг з адміністрування Накопичувального фонду та послуг недержавним пенсійним фондам - суб'єктам другого рівня системи пенсійного забезпечення;
4) суми від фінансових санкцій та пені (крім сум пені, сплачених роботодавцем за несвоєчасне перерахування з його вини сум страхових внесків застрахованої особи до накопичувальної системи пенсійного страхування), застосованих відповідно до цього Закону та інших законів до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення;
5) благодійні внески юридичних та фізичних осіб;
6) добровільні внески;
6-1) благодійні пожертви юридичних та фізичних осіб;
7) інші надходження відповідно до законодавства.
Кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
Відповідно до статті 73 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” кошти Пенсійного фонду використовуються на:
1) виплату пенсій, передбачених цим Законом;
2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом;
3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;
4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій;
5) формування резерву коштів Пенсійного фонду.
Забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Відповідно до ч.2 ст.115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” фінансування пенсії, допомоги на поховання та оплата послуг за їх доставку особам, визначеним пунктами 1-5 і 7 частини першої цієї статті, у період до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Виплата пенсії особам, визначеним пунктом 6 частини першої цієї статті, допомоги на поховання та оплата послуг за їх доставку у період до досягнення такими особами пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, здійснюються Пенсійним фондом за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у порядку, встановленому Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Пенсійним фондом за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах соціального захисту населення та зайнятості населення.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що Пенсійний фонд є органом, який забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, формує резерв з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі фінансування виплати пенсій та використовує вказаний резерв коштів для поточних потреб для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах, кошти Пенсійного органу складаються, зокрема, з коштів державного бюджету.
Згідно пп.4, 6 п.4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №28-2 від 22.12.2014 року, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює в межах повноважень, передбачених законом, контроль за цільовим використанням коштів Фонду, інших коштів, призначених для виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.
Таким чином, виплати здійснює Головне управління Пенсійного фонду України винятково коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством.
Отже, посилання відповідача-1 на відсутність бюджетних асигнувань для виплати позивачу заборгованості із пенсійних виплат є неналежними.
Крім цього щодо доводів відповідача-1 про те, що заборгованість з виплати пенсії позивачу має бути виплачена виключно за рахунок Державного бюджету України та проведення такої виплати не може бути здійснено за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводяться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань з Державного бюджету України, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що дійсно фінансування пенсії, яка призначена позивачу, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. В свою чергу, кошти державного бюджету є Джерелами формування коштів Пенсійного фонду.
Таким чином, виплату пенсії позивачу здійснює Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області винятково коштом Пенсійного фонду, які поступили з державного бюджету.
Суд звертає увагу, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не надано до суду доказів на підтвердження відсутності коштів для виплати позивачу заборгованості з виплати пенсії у розмірі 95542,63 грн.
Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, з огляду на частину 2 статті 77 КАС України, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повинно було надати до суду всі наявні у нього документи та матеріли, які можуть бути використані як докази у справі, зокрема, документи, які могли б підтвердити відсутність коштів державного бюджету в системі коштів Пенсійного фонду, які могли б бути залучені для фінансування виплати позивачу заборгованості з пенсії у розмірі 95542,63 грн.
Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.113 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” Держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі Кечко проти України (рішення від 08.11.2005 року) якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішенні від 16.12.1974 року у справі Міллер проти Австрії, де Європейський Суд з прав людини встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні Гайгузус проти Австрії від 16.09.1996 року, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
Відповідно до ч.2 ст.46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення. У преамбулі до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Суд звертає увагу, що змін до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам Верховною Радою України не приймалось
Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 року у справі №702/712/17 висловив таку правову позицію: буквальне тлумачення частини 2 статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” дає підстави вважати, що ця норма закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ. Необхідними умовами застосування зазначених положень спеціальних законів є факт нарахування сум пенсій за минулий час та доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких стала невиплата сум пенсій. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до матеріалів справи, на виконання рішення суду, пенсія позивачу була перерахована, проте не виплачена, позивач вважає такі дії пенсійного органу протиправними, що, в свою чергу, дає підстави для застосування спеціальних строків, визначених статтею 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідач-1 у відзиві зазначає, що позивачу були нараховані пенсійні виплати, проте не виплачені до теперішнього часу.
Отже, нараховані позивачу пенсійні виплати за період з 01.04.2019 року по 28.02.2022 року в сумі 82 829,25 грн., не виплачені з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, тобто відповідачем-1 допущені протиправні дії.
Відсутність додаткових асигнувань, на яке посилається відповідач-1, не є підставою для не виплати належних позивачу пенсійних виплат, оскільки для вказаних цілей Пенсійний орган формує резерв коштів, які використовуються з метою своєчасної та у повному обсязі виплати пенсії.
У цьому випадку відповідачем-1 порушуються право позивача на належне йому пенсійне забезпечення та втручання у мирне володіння майном.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати позивачу нарахованої пенсії за період з 01.04.2019 року по 28.02.2022 року в сумі 95542,63 грн. а не по 01.03.2022 року (з розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № N/А 1995 за Дорученням №Д № N/А 1995/13 пенсіонера ОСОБА_1 убачається, що доплата на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 року у справі №160/12736/21 за період з 01.04.2019 року по 28.02.2022 року становить 95542,63 грн.), а отже, вказана сума заборгованості підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача.
Крім того, суд зазначає, що Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” жодним чином не передбачено формування коштів Пенсійного фонду за рахунок коштів Державної казначейської служби України, а також не передбачено виплату заборгованості з пенсійних виплат за рахунок Державної казначейської служби України.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення суми заборгованості з пенсійних виплат, які заявлені до Державної казначейської служби України є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення пенсійних виплат з урахуванням індексу інфляції відповідно до приписів статті 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” суд вказує на таке.
Відповідно до положень статті 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).
Статтею 3 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За приписами статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
У відповідності до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Отже, компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у пункті 3 Порядку, разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.
Частиною другою статті 55 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз наведених норм свідчить, що компенсація втрати частини доходів нараховується та виплачується на вже нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України.
Основною умовою, передбаченою статтею 55 Закону № 2262-ХІІ, статтею 2 Закону № 2050-III для виплати громадянину компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії.
Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію особа набуває в момент отримання доходу (пенсії).
Беручи до уваги те, що відповідач не здійснював виплату пенсії на виконання рішення суду у сумі 95542,63 грн., то підстави вважати, що права позивача при здійсненні такого нарахування будуть порушені, відсутні.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.12.2020 по справі №807/1525/16, від 04.03.2021 по справі №520/34/17, від 01.04.2021 по справі №120/4555/18-а, від 31.05.2022 по справі №380/2839/20.
Вирішуючи питання стягнення з відповідачів моральної шкоди на користь позивача, суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Пунктом 3 постанови Пленум Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995 року №4 (далі - постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як стверджує позивач, дії відповідачів спричинили позивачу моральні страждання, зокрема у позивача погіршився звичний гармонійний стиль життя, що потягло за собою певну зміну сімейних традицій, обмежено можливість побудови нових сімейних планів, а також призвело до пристосування позивача до погіршених умов існування.
Також позивач зауважує, що завдана йому моральна шкода пов'язується з душевними стражданнями, тривалому погіршенню настрою та самопочуття, а дійсний розмір моральної шкоди можна виміряти лише роками на які через психологічну травму стало коротшим життя позивача.
Проте, суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправною бездіяльністю відповідача-1. Позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме бездіяльність відповідача-1 призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідачів.
Також позивач обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 300 000,00 грн. посиланням на норми Цивільного кодексу України, які фактично відсутні в Цивільному кодексі України.
Жодних інших обґрунтувань моральної шкоди в розмірі 300 000,00 грн., ані позивачем, ані його представником не наведено.
Суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачами моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди в розмірі 300 000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості з пенсійних виплат з урахуванням індексу інфляції та стягнення маральної шкоди.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просить позивач, є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (ст. 129-1 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір, а у матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості з пенсійних виплат з урахуванням індексу інфляції та стягнення маральної шкоди- задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з 01.04.2019 року по 28.02.2022 року в сумі 95542,63 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період з 01.04.2019 року по 28.02.2022 року в сумі 95542,63грн.
В решті заявлених позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. В. Прудник