23 травня 2023 року Справа № 160/3411/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЄфанової О.В.
за участі секретаря судового засіданняПівоварові В.С.
за участі:
представника відповідача Скляр Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро заяву про закриття провадження у адміністративній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" до Криворізької міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення, -
У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона №19" до Криворізької міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення.
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява представника відповідача про закриття провадження у адміністративній справі на підставі ст.238 КАС України, яка обґрунтована тим, що рішення що оскаржується, втратило чинність за рахунок винесення рішення №3897 від 26.06.2019 року «Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території міста Кривого Рогу у 2020 році».
Представник позивача в судове засідання не прибув, надав клопотання про проведення засідання без його участі.
Вирішуючи питання стосовно заявленого клопотання, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною другою статті 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Відповідно до частини третьої статті 264 КАС України, нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності.
Зі змісту положень вказаної статті вбачається, що оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність.
Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (частина друга статті 265 КАС України).
Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Згідно приписів підпунктів 12.3.1, 12.3.2, 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів або про внесення змін до них надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін до них.
Для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості, ознаки: приймається як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою; містить загальнообов'язкові правила поведінки, легітимізовані людьми; розрахований на невизначене коло осіб та багаторазове застосування.
Згідно частини першої статті 36 ПК України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом.
Прийняття органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту про встановлення місцевих податків чи зборів визначає передумови виникнення у платника податків податкового обов'язку за відповідним податком чи збором, який полягає у його обчисленні, декларуванні та/або сплаті в порядку і строки, визначені Податковим кодексом України.
Тому, звертаючись до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта, позивач має обґрунтувати не лише зміст позовних вимог, а і факт порушення цим актом його суб'єктивних прав, свобод, інтересу.
Конституційний Суд України у рішення від 16.04.2009 №7-рп/2009, проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб'єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.
Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб'єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.
Представник відповідача на обґрунтування закриття провадження зазначив, що Криворізькою міською радою 26.06.2019 р. прийнято рішення №3897 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг щодо земельного податку на території міста Кривого Рогу у 2020 році», яким встановлено ставки податку на 2020 рік, а тому він дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 27.06.2018 р. №2816 Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати, пільг зі сплати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста Кривого Рогу у 2019 році втратило чинність з 1 січня 2020 року.
Суд вважає такий висновок необґрунтованим, оскільки оскаржуваним рішенням від 27.06.2018 р. №2816 встановлено ставки податку на території міста Кривого Рогу на 2019 рік, і податковий орган може здійснювати нарахування суб'єктам господарювання (в тому числі позивачу) вказаного податку, керуючись саме ставками встановленими цим рішенням.
Оскаржуваним рішенням встановлено ставки земельного податку на 2019 рік.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПУ України визначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 квітня 2013 року (справа №21-94а13), календарний рік це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів.
З викладеного вбачається, що сільськими, селищними, міськими радами на виконання приписів норм ПК України приймаються рішення про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати
Податкові органи при здійсненні нарахування вказаного податку будуть керуватися ставками встановленими саме рішеннями певних рад згідно територіальності, встановленими на відповідний базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Тобто, при нарахуванні податку за землю, орендної плати за 2019 рік податковий орган буде керуватися оскаржуваним рішенням Криворізької міської ради від 27.06.2018 р. №2816 (в певній частині додатку до нього), а за 2020 рік - рішенням від 26.06.2019 р. №3897.
Отже, наступне прийняте радою рішення про встановлення ставок із зазначеного податку на відповідний базовий податковий (звітний) період що дорівнює календарному року не є підставою для визнання таким, що втратило чинність рішення про встановлення ставок податку за попередній рік.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване у цій справі рішення Криворізької міської ради від 27.06.2018 р. №2816 було чинним на момент зверненням позивача до суду, а тому у суду відсутні підстави для закриття провадження по справі, у зв'язку з тим, що оскаржуваний нормативно-правовий акт на момент звернення позивача з цим позовом втратив чинність.
Дія нормативно-правового акта, має вплив на права та обов'язки осіб, на яких поширюється його дія, як на дату набрання чинності актом, так і упродовж перспективної дії цього документа. Суб'єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких, з погляду суб'єкта правовідносин, відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав: 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 6) щодо оскарження нормативно - правових актів суб'єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили; 7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб'єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили; 8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Отже, наявність хоча б однієї з вказаних обставин є підставою для закриття провадження у справі.
Суд зазначає, що кожна із сторін у справі наділена правом заявити клопотання про закриття провадження у ній.
Таке клопотання повинно бути належним чином обґрунтованим, а підстави, з яких провадження має бути закрите, відповідати вимогам статті 238 КАС України,
Враховуючи вищенаведене, підстав для задоволення клопотання представника відповідача у суду не має.
Керуючись ст.ст.183, 238, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання про закриття провадження у адміністративній справі представника відповідача відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова