Справа № 522/17162/20
Провадження №1-кп/522/1456/23
26 травня 2023 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12020160500002323 від 23.06.2020 року відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Одеси, з середньою освітою, тимчасово непрацюючого, раніше не судимого, неодруженого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
представників потерпілої ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
22.06.2020 року близько 09:00 години в Приморському районі м. Одеси водій ОСОБА_3 перед початком руху заднім ходом на технічно справному автомобілі «LEXUS ES 300», р.н. НОМЕР_1 , не переконався в тому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, а також не звернувшись при необхідності за допомогою до інших осіб та самостійно не переконавшись у повній відсутності перешкод або інших учасників дорожнього руху, що могли перебувати позаду автомобіля «LEXUS ES 300» в його безпосередній близькості, почав рух заднім ходом, уздовж пров. Лермонтовський, повертаючи ліворуч та заїжджаючи на місце для паркування транспортних засобів.
Здійснюючи рух заднім ходом в умовах світлого часу доби без обмежень оглядовості, на сухому асфальтному покритті проїзної частини пров. Лермонтовський, водій ОСОБА_3 був не уважним і не стежив за дорожньою обстановкою, що склалася позаду керованого ним автомобіля, що позбавило його можливості безпечно керувати транспортним засобом, контролювати його рух та вчасно реагувати на можливу зміну дорожньої обстановки, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка тривалий час здійснювала рух по лівому краю проїзної частини пров. Лермонтовський справа наліво за ходом руху автомобіля в темпі повільного кроку.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого внутрішньо-суглобового перелому латерального (зовнішнього) виростку правої великогомілкової кістки зі зміщенням. Вказане ушкодження спричинене дією тупих твердих предметів, якими могли бути частини кузова легкового автомобіля та дорожнє покриття, в умовах ДТП. Перелічені ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів, та могли бути отримані в умовах ДТП (зіткнення автомобіля та пішохода). Враховуючи дані медичної документації слід вважати, що ушкодження виникли незадовго до звернення за медичною допомогою, тобто могли бути спричинені 22.06.2020 року. Вищевказані ушкодження, складають єдиний морфологічний комплекс ушкоджень і оцінюються разом, спричиняють тривалий розлад здоров'я понад 21 день і відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Досудовим розслідуванням встановлено, що в даній дорожній обстановці в умовах даної події належні дії водія автомобіля «LEXUS ES 300» при виконанні руху заднім ходом регламентувалися вимогами п. 10.1 та 10.9 ПДР України, згідно з якими перед початком руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, а під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Належним виконанням вимог п. 10.1 та 10.9 ПДР України водій автомобіля «LEXUS ES 300» мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода. Фактичні дії водія автомобіля «LEXUS ES 300», які не відповідали вимогам п. 10.1 та 10.9 ПДР України, з технічної точки зору, перебувають у причинному зв'язку з ДТП.
Таким чином, водій ОСОБА_3 , своїми діями допустив порушення вимог п. п. 2.3 (б), 10.1, 10.9, 12.3 Правил дорожнього руху України, які вказують на те, що:
п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 10.1. «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;
п. 10.9. «Під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб»;
п. 12.3. «У разі виникнення небезпеки або перешкоди, яку волій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу».
Таким чином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за кваліфікуючими ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав повністю, просив суворо його не карати, підтвердив обставини злочину, зокрема, що він 22.06.2020 року близько 09:00 години рухався заднім ходом уздовж пров. Лермонтовський у м. Одесі на технічно справному автомобілі «LEXUS ES 300», р.н. НОМЕР_1 , не переконався в тому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, та повертаючи ліворуч та заїжджаючи на місце для паркування транспортних засобів допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5 .
Прокурор просив суд визнати ОСОБА_3 винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України за кваліфікуючими ознаками - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Захисник погодився з думою прокурора щодо кваліфікації кримінального правопорушення, просив суворо обвинуваченого не карати.
Приймаючи до уваги повне визнання обвинуваченим своєї вини в обсязі пред'явленого йому обвинувачення, а також те, що він не піддав сумніву фактичні обставини справи, викладені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, у суду не виникає сумнівів в добровільності позиції обвинуваченого, у суду також не виникає сумнівів в добровільності позиції інших учасників судового провадження.
У зв'язку з цим, згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд, за згодою учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та визнав можливим обмежити обсяг досліджуваних доказів допитом обвинуваченого ОСОБА_3 , дослідженням висновку експерта №1664 від 24.07.2020 року та доказів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом роз'яснено учасникам судового провадження, що вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини справи в апеляційному порядку.
Потерпіла у судове засідання не з'явилась, була повідомлена належним чином, її представник адвокат ОСОБА_7 у судових дебатах зазначила, що ОСОБА_3 жодного разу не поцікавився здоров'ям ОСОБА_9 та до теперішнього час не вибачився перед нею, шкоду почав відшкодувавати лише під час судового розгляду обвинувального акту, на даний час сплатив лише 7050,00 грн., а тому жодні пом'якшуючі обставини у даному випадку відсутні, просила суд призначити обвинуваченому покарання з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Судом встановлено, що згідно з висновком експерта №1664 від 24.07.2020 у гр-ки ОСОБА_5 виявлені наступні тілесні ушкодження: закритий внутрішньо-суглобовий перелом латерального (зовнішнього) виростку правої великогомілкової кістки зі зміщенням, який спричинив тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день і за цим критерієм згідно п. 2.2.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 р., відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Таким чином, допитавши обвинуваченого, дослідивши вказані письмові докази, з'ясувавши ступінь участі водія у спричиненні злочинного наслідку, суд вважає, що зібрані докази є належними, допустимими та достовірними, і є достатніми для постановлення обвинувального вироку.
Беручи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України повністю доведена та його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України, оскільки він, керуючи транспортним засобом, допустив порушення п. п. 2.3 (б), 10.1, 10.9, 12.3 Правил дорожнього руху України, що спричинило потерпілій тілесне ушкодження середньої тяжкості.
Дослідивши дані про особу обвинуваченого, суд встановив, що він раніше не судимий, в свою чергу в період часу з 01.08.2016 року по 16.07.2020 року ОСОБА_3 чотирнадцять разів притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, не одружений.
Обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, передбачені ст. 66 КК України, судом не встановлені.
При цьому суд не може вважати, що обвинувачений щиро розкаявся, оскільки щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями.
Посилання захисника та обвинуваченого на щире каяття як на обставини, що пом'якшують покарання, є непереконливим.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
В свою чергу, у даному випадку, як зазначає представник потерпілої, обвинувачений не вибачився перед ОСОБА_5 , а шкоду почав відшкодувавати лише в останній час, вже під час судового розгляду обвинувального акту, в судовому засіданні ОСОБА_3 також не висловив щирого каяття, а лише зазначив, що йому прикро, що сталася така подія.
Таким чином, жодні підтвердження щиро каяття в матеріалах кримінального провадження відсутні і в судовому засіданні не встановлені.
Суд враховує, що аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 серпня 2020 року по справі № 750/1503/19.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Згідно з досудовою доповіддю служби з питань пробації про обвинуваченого ОСОБА_3 існує середній рівень ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а тому його виправлення без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе.
З урахуванням вказаних обставин, суд у відповідності до вимог закону України про кримінальну відповідальність та передбачених цим законом санкцій вважає, що ОСОБА_3 необхідно для його виправлення та запобігання нових злочинів призначити покарання у виді штрафу із застосуванням додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами.
При визначенні розміру штрафу, суд враховує положення ст.ст. 4, 5 КК України та те, що кримінальне правопорушення було вчинене обвинуваченим до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року №2617-VIII, який набрав чинності з 01.07.2020 р. (далі - Закон №2617-VIII), та яким, у тому числі, підвищений розмір штрафу за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
З урахуванням вказаних обставин, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_3 достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень буде призначення покарання у виді штрафу у максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 286 КК України в редакції чинній на час вчинення діяння, оскільки Законом №2617-VIII, що набрав чинності з 01.07.2020 р., розмір штрафу у санкції ч.1 ст.286 КК України значно збільшений, у зв'язку з чим в силу ст.5 КК України не має зворотньої дії у часі в цій частині.
В даному випадку, за переконанням суду, саме таке покарання як штраф у максимальному розмірі, передбаченому санкцією частини статті повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, у зв'язку з чим суд не вбачає необхідності призначати більш суворе покарання з числа передбачених за вчинений злочин.
Суд вважає вказане покарання необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Крім того, суд приходить до висновку про доцільність та призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, при цьому суд враховує у тому числі те, що в період часу з 01.08.2016 року по 16.07.2020 року ОСОБА_3 чотирнадцять разів притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, і тому вважає, що таке додаткове покарання також буде сприяти виправленню обвинуваченого та попередженню скоєння ним нових правопорушень.
Така позиція суду також узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Судом встановлено, що ОСОБА_3 у даному кримінальному провадженні не затримувався та під вартою не тримався, запобіжні заходи відносно нього не застосовувалися.
У відповідності до ч.2 ст.124 КПК України з обвинуваченого ОСОБА_3 мають бути стягнуті на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів у зв'язку з проведенням судових експертиз (виконавець: Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз, (р/р 31256272210989 в Головному Управлінні Державної Казначейської Служби України в Одеській області, МФО-828011, код ЄДРПОУ 02883110, код платежу 25010100/272) на загальну суму 3922 гривень 58 коп., з яких:
- судова авто-технічна експертиза вартістю 1634,40 гривень.
- судова авто-технічна експертиза вартістю 1307,52 гривень.
- судова авто-технічна експертиза за обставинами події ДТП вартістю 980,64 гривень.
На підставі ч. 4 ст. 174 КПК України, суд приходить до висновку про необхідність скасування арешту майна, який був накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 09.07.2020 року, слід скасувати, так як у подальшому застосуванні такого арешту відпала потреба.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.
Щодо цивільного позову суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Потерпілою ОСОБА_5 до обвинуваченого ОСОБА_3 та ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай» було заявлено цивільний позов, в якому після уточнення позовних вимог вона просила стягнути матеріальну шкоду з ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай» у розмірі 169716,73 грн., з яких: витрати на лікування після ДТП у клініці «Інтосана» - 6000,00 грн., витрати на ліки - 5876,73 грн., витрати на оперативне лікування (тотальне цементне едопротезування правого колінного суглоба) у клініці «Одрекс» - 157840,00 грн., та моральну шкоду, пов'язану з болем і стражданнями, які зазнала потерпіла, у зв'язку з ДТП, солідарно з обвинуваченого ОСОБА_3 та ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай» на суму 150000,00 грн.
У судовому засіданні потерпіла підтримала позовні вимоги у повному обсязі.
ОСОБА_3 після уточнення позовних вимог відзив на позов не надав, у судовому засіданні визнав позов частково, а саме в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5050,00 грн. та матеріальної шкоди у розмірі 2000,00 грн., які він вже виплатив.
Представник ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай» у судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, відзиву на позов не надав.
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Згідно з п.22.1 ст. 22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 23.1. ст. 23 Закону, шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого.
Згідно з п. 24.1. ст. 24 Закону, у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
Судом встановлено, що станом на теперішній час ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.» перебуває у стані припинення.
В свою чергу, у постанові Великої Палати ВС від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) визначено, що наслідком анулювання ліцензії страхової компанії є неможливість укладення такою компанією нових договорів страхування, а також внесення змін до чинних. Зобов'язання такої компанії за укладеними раніше договорами не припиняються, тобто виплати страхового відшкодування повинні проводитися в повному обсязі, зокрема, за рахунок страхових резервів.
У разі укладення страховою компанією договору зі страхувальником після виключення із членства в МТСБУ відповідальність за спричинену шкоду в ДТП за цим страховим договором має нести винна особа. Особа, яка укладає договір зі страховою компанією, повинна діяти обачливо та з'ясувати, чи має така страхова компанія членство в МТСБУ. Така інформація доступна на сайті МТСБУ.
Велика Палата ВС зазначила, що у разі ліквідації страховика або визнання його банкрутом страховик зобов'язаний передати до МТСБУ всі матеріали щодо укладених ним договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Також такий страховик зобов'язаний перерахувати до відповідних централізованих страхових резервних фондів кошти в обсягах сум незароблених страхових премій.
Велика Палата ВС дійшла висновку, що МТСБУ відшкодовує шкоду за страховика учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань). У разі початку процедури банкрутства страховика потерпіла особа може звернутися з вимогою про відшкодування шкоди за процедурою, передбаченою Кодексом України з питань банкрутства, та захистити своє право на відшкодування шкоди в такий спосіб.
Проте суд не встановив відомостей про банкрутство страхової компанії.
При цьому Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачає обов'язку МТСБУ на відшкодування шкоди замість виключеного члена у разі виключення його зі складу членів МТСБУ з інших підстав. У таких випадках страховик повинен нести матеріальну відповідальність самостійно на загальних підставах.
Висловлюючись щодо суті спору у справі № 201/16373/16-ц, ВП ВС наголосила, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик. Саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а в окремих випадках (у разі укладення страховиком договору зі страхувальником після виключення із членів МТСБУ) винна особа.
Отже, страховик відповідача (ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.») за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є належною відповідальною особою за завдані збитки в межах визначеного ліміту.
Судом встановлено, що полісом №АО/3723351 ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай» забезпечено транспортний засіб «LEXUS ES 300», р.н. НОМЕР_1 , та встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) - 100000 грн, за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю (на одного потерпілого) - 200000 грн. За цим полісом страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяно шкоду третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором. Станом на 22.06.2020 року зазначений страховий поліс був дійсним.
Також, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 направляла до ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, проте страхове відшкодування не отримала.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_5 витратила на лікування ушкоджень здоров'я, спричинених ДТП, 169716,73 грн., з яких: витрати на лікування після ДТП у ТОВ. «Медичний центр «Медікап» (ІНТОСАНА) - 6000,00 грн., витрати на ліки - 5876,73 грн., витрати на оперативне лікування (тотальне цементне едопротезування правого колінного суглоба) у ТОВ «Дім медицини» («Одрекс») - 157840,00 грн. Зазначена сума не виходить за межі страхового ліміту.
Враховуючи викладене, суд вважає доведеними позовні вимоги ОСОБА_5 до ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай» в частині стягнення шкоди, заподіяної внаслідок ДТП здоров'ю, у повному обсязі.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до статті 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ'пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5 до ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай» в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме - у розмірі 8486,00 грн.
Також судом встановлено наявність причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями ОСОБА_3 та завданою ОСОБА_5 моральною шкодою.
Також суд вважає, що ОСОБА_5 доведено, що неправомірними діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яка полягає у фізичних та душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я (тілесні ушкодження середньої тяжкості).
Таким чином, установивши, що порушення законних інтересів ОСОБА_5 призвели до моральних страждань та переживань, втрати нормальних життєвих зв'язків, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 4000,00 гривень.
При цьому суд враховує, що з огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала ОСОБА_5 , а також те, що обвинувачений до теперішнього часу не вибачився перед потерпілою, не цікавився її здоров'ям, не намагався якось залагодити свою провину до початку судового розгляду обвинувального акту, та до теперішнього часу виплатив потерпілій лише 7050,00 грн., що на думку суду недостатньо для відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст. ст. 369-371, 373-375 КПК,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 8500,00 (вісім тисяч п'ятсот гривень 00 коп.) гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Цивільний позов ОСОБА_5 до ТДВ «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай», ОСОБА_3 про стягнення матеріально та моральної шкоди, завданої ДТП, задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Ю.Ес.Ай (скорочена назва ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай.», код ЄДРПОУ 32404600) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ) шкоду, заподіяну внаслідок ДТП здоров'ю, у розмірі 169716,73 гривень (сто шістдесят дев'ять тисяч сімсот шістнадцять гривень 73 коп.).
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Ю.Ес.Ай (скорочена назва ТДВ «СК «Ю.Ес.Ай.», код ЄДРПОУ 32404600) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду, заподіяну внаслідок ДТП у розмірі 8486,00 гривень (вісім тисяч чотириста вісімдесят шість гривень).
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду, заподіяну внаслідок ДТП у розмірі 4000,00 гривень (чотири тисячі гривень 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь держави документально підтверджені витрати на проведення експертиз:
- судово авто-технічної експертизи вартістю 1634,40 гривень (одна тисяча шістсот тридцять чотири гривні 40 коп.);
- судово авто-технічної експертизи вартістю 1307,52 гривень (одна тисяча триста сім гривень 52 коп.);
- судово авто-технічної експертизи за обставинами ДТП, вартістю 980,64 гривень (дев'ятсот вісімдесят гривень 64 коп.).
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси від 09.07.2020 року, а саме на автомобіль «LEXUS ES 300», р.н. НОМЕР_1 .
Речові докази, а саме: DVD диск з відеозаписом з камер зовнішнього спостереження - зберігати в матеріалах кримінального провадження, автомобіль «LEXUS ES 300», р.н. НОМЕР_1 - повернути власнику.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення Одеським апеляційним судом.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Копію судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1