Cправа № 127/6755/23
Провадження № 2/127/827/23
про закриття провадження у справі
10 травня 2023 року м. Вінниця
Вінницькій міський суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді Гуменюка К.П.,
за участю секретаря судового засідання Шмигори О.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Бездітної Тетяни Вячеславівни про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,
10 березня 2023 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.
В ході проведення підготовчого судового засідання представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Бездітною Т.В. було подано клопотання про закриття провадження у даній цивільній справі у зв'язку із тим, що на сьогодні наявне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року у справі № 127/11136/20, де ОСОБА_4 зверталась із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним. Дане рішення набрало законної сили.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Бездітна Т.В. вимоги клопотання підтримала, просила суд його задовільнити.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 - адвокат Лунегов О.О. заперечував щодо вимог клопотання про закриття провадження у справі, просив суд відмовити у його задоволенні.
Відповідач ОСОБА_5 до судового засідання не з'явилась, хоча повідомлялась судом про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.
Вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 10 березня 2023 року позивач ОСОБА_4 звернулась до Вінницького міського суду із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, у якому просить суд визнати недійсним договір позики, укладений 19 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с. 1-17).
Обґрунтовуючи вимоги позову, позивач зазначає про те, що з 29 квітня 2011 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_3 , який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2020 року було розірвано. 19 квітня 2013 року ОСОБА_3 уклав договір позики із відповідачем ОСОБА_5 для отримання грошових коштів в борг в сумі 200 000 дол. США з метою придбання квартири, проте він діяв не в інтересах сім'ї, оскільки ці кошти не були отримані саме для придбання квартири, а для ведення бізнесу (перепродаж дорогоцінних автомобілів). Спірний договір позики є одним із способів фальшування доказів під час розгляду справи та може бути підробленим, а тому позивач має намір клопотати перед судом про проведення судової техніко-криміналістичної та почеркознавчої експертизи документа.
Також судом встановлено, що вказаний вище договір позики був предметом судового розгляду, а саме по цивільній справі № 127/11136/20 за позовом:
- ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу;
-за зустрічними позовами ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним;
- ОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участі третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_5 про визнання боргу спільним майном подружжя;
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року, яке набуло законної сили 22 лютого 2022 року позови ОСОБА_5 та ОСОБА_3 задоволено. Визнано позику в розмірі 200 000 доларів США, відповідно до договору позики від 19 квітня 2013 року, укладену між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , спільним боргом подружжя: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 202 202 долари США, 74 центи В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, відмовлено (а.с. 27-37).
Із вказаного рішення суду вбачається, що ОСОБА_4 обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним посилалась на те, що ОСОБА_3 , нібито, отримавши в борг грошові кошти у розмірі 200 000, 00 доларів США від ОСОБА_5 діяв не в інтересах сім'ї, оскільки, а ні в самому договорі, а ні в жодних доказах по справі не підтверджується, що ці грошові кошти були отриманні саме для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Стосовно даного договору позики ОСОБА_7 за весь час перебування у шлюбі нічого відомо не було, а джерело походження коштів, за які була придбана ця квартира, як вважала і знала ОСОБА_7 це продаж транспортних засобів (у той період і до сьогоднішнього дня ОСОБА_3 займається саме купівлею - продажем транспортних засобів). Тому, навіть якщо дані грошові кошти і були позичені у ОСОБА_5 , то відповідно це було здійснено не в інтересах сім'ї, а для його особистих потреб або для ведення бізнесу. В подальшому ОСОБА_7 звернулась з позовом до суду до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя. Грошові кошти, які ОСОБА_3 міг отримати від ОСОБА_5 могли бути витрачені на зовсім інші цілі, наприклад купівлі квартир для свого батька ОСОБА_8 , який станом на 2013 рік працював у школі і не міг мати грошові кошти для придбання 3 квартир за адресою: АДРЕСА_2 , в тому самому будинку де проживали ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .
Крім того в рішенні зазначено, що судом для сприяння сторонам в доведенні своєї позиції було задоволено клопотання ОСОБА_9 щодо призначення техніко-криміналістичної експертизи для встановлення часу підписання спірного договору позики, яка поряд з іншими обставинами не була проведена в зв'язку з фінансовою неможливістю ОСОБА_9 її оплатити. А тому суд критично розцінює твердження захисника відповідачки ОСОБА_7 - ОСОБА_10 , щодо застосування до наслідків даної експертизи вимоги ст. 109 ЦПК України, оскільки дана експертиза не була проведена не лише виключно з незгодою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_11 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 у вирізанні експертами штрихів рукописних записів та підписів з договору позики, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 19 квітня 2013 року, а і в зв'язку з її непроплатою ОСОБА_9 .
Таким чином ОСОБА_4 не було доведено в судовому засіданні належними та допустимими доказами недійсності договору позики від 19 квітня 2013 року.
Предмет та підстави зустрічного позову ОСОБА_4 по цивільній справі 127/11136/20 також підтверджується відповідною його копією, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 154-158).
За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статей 1, 3 Цивільного кодексу України, статей 2, 4-5, 12-13, 19 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п.33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили чи ухвали суду про закриття провадження у справі, постановленої між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.
Йдеться про те, що в тих випадках, коли справа вже вирішена судом або коли сторони розпорядилися своїми правами певним чином і суд затвердив ці дії, повторне звернення до суду не допускається.
Неможливість повторного розгляду справи, коли є судове рішення, що набрало законної сили і не скасоване у встановленому законом порядку, перш за все пов'язана з виключністю судового рішення. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Отже, для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. При цьому, зазначені підстави для відмови у відкритті провадження у справі спрямовані на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті.
Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову, як вказує Верховний суд України, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову становлять обставини (фактична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача.
При визначенні підстави позову як елемента його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.
Верховний Суд в своїй постанові від 25 квітня 2019 року у справі №540/406/19, від 22 травня 2019 року у справі №640/7778/18 зазначив, що закриття провадження у справі разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Як з'ясовано судом після відкриття провадження у цивільній справі, що 11 січня 2022 року Вінницьким міським судом Вінницької області ухвалено рішення у цивільній справі № 127/11136/20, зокрема, про відмову в задоволенні вимог позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.
Отже, спір виник між тими ж сторонами, матеріально-правові вимоги в цих позовах є тотожними, підстави та предмет позову є ідентичними.
За наведених обставин та враховуючи підстави та предмет позову, суб'єктивний склад сторін спору, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у цивільній справі, оскільки як з'ясувалось після відкриття провадження у справі набрало законної сили рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року, ухвалене у цивільній справі № 127/11136/20 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу та за зустрічними позовами ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участі третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_5 про визнання боргу спільним майном подружжя, що зумовлює застосування наслідків передбачених п. 3 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України.
Щодо вимог клопотання про зловживання ОСОБА_6 процесуальними правами, суд зазначає наступне.
Пред'явлення позову (заяви) це процесуальна дія, яка має здійснюватися у порядку, передбаченому ЦПК України.
Після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 175,176,177 ЦПК України; 4)належить позовну заяву розглядати за правилами цивільного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в цивільній справі, встановлених цим Кодексом.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. ( ч. 1 ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України)
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями, а також подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. ( п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України)
ЄСПЛ застосовує положення, передбачене ч. 3 ст. 35 Конвенції, де вказано, що суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на подання заяви.
Питання щодо наявності чи відсутності зловживання правом на подання заяви вирішується судом у кожному конкретному випадку окремо.
Виходячи з положень частини третьої статі 175 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява, серед іншого, повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Позовна заява ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним хоча і містить підтвердження того, що раніше такий позов не подавався, разом з тим, обґрунтовуючи вимоги позову наявне посилання на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 січня 2022 року, ухвалене у цивільній справі № 127/11136/20. Крім того, дане рішення суду ОСОБА_6 було долучено до позовної заяви.
Наведене не дає суду підстав дійти висновку, що ОСОБА_6 пред'являючи позов користувалась своїми правами недобросовісно або ж зловживала ними, а тому відсутні і підстави для вжиття судом заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
Враховуючи викладене та керуючись статями 255, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Провадження в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, закрити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Вінницького міського суду
Вінницької області Костянтин ГУМЕНЮК