Провадження № 11-кп/803/1714/23 Справа № 195/2081/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
22 травня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 ,
представника потерпілого ОСОБА_10 ,
законного представника
неповнолітнього потерпілого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022040000000369, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Лошкарівка Дніпропетровської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 31 635, 00 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди - 70 000 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_12 тяжкі тілесні ушкодження, а потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження середньої тяжкості, вчинене за наступних обставин.
08 серпня 2022 року приблизно о 09.00 год. ОСОБА_7 , маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами, серія НОМЕР_1 від 06 жовтня 2018 року та керуючи технічно справним транспортним засобом: автомобілем марки «ВАЗ 21061», реєстраційний номер НОМЕР_2 , VIN-номер шасі, кузова, рами: НОМЕР_3 , 1985 року випуску, бежевого кольору, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серія: НОМЕР_1 від 06 жовтня 2018 року, належить на праві приватної власності ОСОБА_13 , у світлий час доби здійснював рух по сухому асфальтобетонному покритті проїзної частини вул.Я.Мудрого у смт. Томаківка Нікопольського району Дніпропетровської області з боку с.Мирове у напрямку вул.Т.Шевченка.
У вищевказаний час, тобто о 09.00 год., 08 серпня 2022 року в зустрічному йому напрямку по проїзній частині вул.Я.Мудрого з боку вул.Т.Шевченка у напрямку с.Мирове у смт.Томаківка Нікопольського району Дніпропетровської області в порушення п. 12.4 ПДР України рухався із перевищенням дозволеної у населених пунктах швидкістю в 50 км/год., а саме не менше ніж 61 км/год., мотоцикл «BAJAJ PULSAR NS200», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням неповнолітнього водія ОСОБА_9 , на задньому сидінні якого у якості пасажира знаходився неповнолітній ОСОБА_14 .
Водій автомобіля марки «ВАЗ 21061», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_7 , проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, легковажно розраховуючи на відвернення суспільно-небезпечних наслідків, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, не маючи перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, розпочав здійснювати маневр розвороту керованого ним автомобіля для виїзду на зустрічну смугу, не впевнившись в безпеці маневру, виїхав на зустрічну смугу для руху, в результаті чого в районі буд.25 по вул.Я.Мудрого сталося зіткнення правою задньою частиною керованого ним автомобіля із передньою частиною мотоциклу «BAJAJ PULSAR NS200», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням неповнолітнього водія ОСОБА_9 .
Своїми діями водій ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3(б), 10.1, 10.4 ПДР України.
Порушення ОСОБА_7 вимог п.п. 10.1, 10.4 ПДР України знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої неповнолітньому пасажиру мотоциклу ОСОБА_14 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді: тупої травми тіла, відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 2-го ступеню з геморагічними вогнищами забиття речовини головного мозку в правій лобній та скроневій частках, втисненого перелому лобної кістки та розходження лямбдоподібного шва, пневмоцефалії, забійної рани в області лівої вушної раковини, саден грудної клітини, передньої черевної стінки, верхніх та нижніх кінцівок, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди неповнолітньому водієві мотоциклу ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: тупої травми тіла, закритої травми черева, забію правої нирки, множинних переломів кісток тазу: багатоуламкових переломів верхньої та нижньої гілок правої та лівої лобкових кісток зі зміщенням уламків, розриву крижово-здухвинного з'єднання справа, лінійного перелому посередньо-верхнього краю лівої вертлюжної западини, уламкового перелому сідничної кістки зі зміщенням, ушкодженням сечового міхура без повного розриву, саден обох колінних суглобів та правого гомілковостопного суглобу, які за своїм характером відносяться до ушкоджень середньої тяжкості.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду скасувати в частині позбавлення права керувати транспортними засобами та в частині задоволення цивільного позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що було порушено його право на захист, оскільки не було роз'яснено право скористатись професійною правничею допомогою та залучити захисника. Вказує, що судом не враховано, що він всіляко сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся у скоєному, відсутність обставин, які обтяжують покарання, раніше не судимий, є особою молодого віку, автомобіль є єдиним засобом пересування в родині, а тому позбавлення його права керування транспортними засобами поставить його та його родину у скрутне матеріальне становище, позбавить можливості здійснювати належний догляд за його бабусею, яка є інвалідом І групи. Звертає увагу, що проживає в селі і використання транспортного засобу для його родини в умовах карантину та воєнного часу є єдиним засобом для пересування та в разі необхідності - евакуації до більш безпечних областей України. Звертає увагу, що судом не було враховано, що його цивільно - правова відповідальність була застрахована в ПрАТ “СК “АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ”. Зазначає, що розмір моральної шкоди, зазначений у цивільному позові, не обгрунтований та не підтверджується жодним розрахунком чи спеціальною експертизою.
Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого та просили її задовольнити в повному обсязі.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та просив вирок суду залишити без зміни.
Потерпілий ОСОБА_9 , його законний представник ОСОБА_11 та представник - адвокат ОСОБА_10 заперечували проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та просили вирок суду залишити без зміни.
Потерпілий ОСОБА_14 та його законний представник ОСОБА_15 у судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату та час розгляду провадження, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги не надходило.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися в апеляційній скарзі, не перевіряються. Тому суд апеляційної інстанції виходить з того, що було встановлено вироком районного суду.
Згідно з частиною 3 статті 349 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Обов'язковою умовою застосування такого порядку судового розгляду є повне визнання всіма учасниками судового провадження як події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у його вчиненні за обставин, викладених в обвинувальному акті, так і виду та розміру завданої шкоди, що згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України входить до предмету доказування у кримінальному провадженні.
Суд зобов'язаний з'ясувати, чи правильно сторони розуміють зміст усіх зазначених обставин, переконатися, що визнання їх є добровільним, та роз'яснити сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
У разі, якщо будь-яка з наведених обставин заперечується учасниками судового провадження, докази мають досліджуватися судом у загальному порядку, а спрощена процедура, передбачена ч. 3 ст. 349 КПК України, застосована бути не може.
Цих вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції дотримався в повному обсязі.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження судове провадження в суді першої інстанції було здійснено з урахуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України, а саме визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
В судовому засіданні суду першої інстанції було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнає свою вину в інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України, погоджується з кваліфікацією вчинених ним діянь та визнає в повному обсязі заявлений цивільний позов, а прокурор не висловив жодних заперечень щодо встановлених обставин, при цьому сторони кримінального провадження погодились з порядком розгляду, запропонованим прокурором, а суд з'ясував, чи правильно розуміють сторони кримінального провадження, а особливо обвинувачений, зміст обставин, які ніким не оспорюються, переконався у добровільності його позиції та роз'яснив, що у такому випадку останній буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, що відображено в журналі судового засідання від 16 лютого 2023 року з технічним записом до нього.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 цього Кодексу.
Як видно зі змісту апеляційної скарги, обвинувачений оскаржує вирок суду першої інстанції, зокрема, з тих підстав, стосовно яких вищенаведеною нормою закону встановлено заборону на апеляційне оскаження, а саме щодо цивільного позову представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_10 .
Виходячи з того, що вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, на що посилається обвинувачений у своїй апеляційній скарзі, та враховуючи відсутність порушень судом першої інстанції при розгляді провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України апеляційна скарга обвинуваченого в цій частині апеляційному перегляду не підлягає.
Твердження обвинуваченого про порушення його права на захист під час розгляду провадження у суді першої інстанції не знайшли свого підтвердження матеріалами провадження.
Так, з частин 1, 2 статті 20 КПК України слідує, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
Статтею 59 Конституції України визначено право кожного на професійну правничу допомогу.
Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні - одна з найважливіших гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст. 59, ч. 2 ст.63, п. 5 ч. 3 ст.129 Конституції України та міжнародними актами, які становлять національне законодавство щодо прав людини і основоположних свобод (ст. 11 Загальної декларації прав людини; ч. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що сумлінне забезпечення здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, є обов'язком держави. Адекватний захист обвинуваченого як у суді першої інстанції, так і в суді вищої інстанції має вирішальне значення для справедливості у системі кримінального судочинства.
Як слідує з журналів судових засідань від 21 листопада 2022 року, 30 листопада 2022 року та 16 лютого 2023 року обвинуваченому неодноразово було роз'яснено його права, передбачені КПК України, у тому числі право користуватися правовою допомогою захисника, разом з тим останній жодних клопотань про залучення захисника не заявив.
Крім того, в даному кримінальному провадженні відсутні встановлені ст. 52 КПК України випадки, коли участь захисника є обов'язковою.
Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції не вбачає допущення судом першої інстанції порушень вимог КПК України, у тому числі права на захист обвинуваченого, а тому доводи останнього є необгрунтованими.
Доводи обвинуваченого про те, що при призначенні йому покарання суд не в повній мірі врахував пом'якшуючих обставин, а тому необгрунтовано призначив йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Відповідно до положень статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Так, санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. У цьому випадку додаткове покарання є альтернативним, а доцільність його застосування вирішується судом у кожному конкретному випадку.
Як слідує з матеріалів провадження, при призначенні ОСОБА_7 основного покарання та при вирішенні питання щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який згідно зі ст. 12 КК України є тяжким, характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного, дані про особу винного, пом'якшуючі покарання обставини - визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та відсутність обставин, що його обтяжують. На підставі наведених даних суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке є наближеним до мінімального у межах санкції вказаної норми, а також застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
При цьому, застосовуючи принцип індивідуалізації покарання суд першої інстанції зважив на дані про особу обвинуваченого, а саме, що він раніше не судимий, під наглядом у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, а також обставини вчинення кримінального правопорушення, а також наявність обставин, що пом'якшують покарання, та на підставі ст. 75 КК України звільнив обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців, поклавши на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_7 додаткового покарання, суд інстанції врахував як особу винного, так і обставини кримінального правопорушення, яке сталося внаслідок порушення ОСОБА_7 вимог ПДР України та потягло за собою тяжкі наслідки у виді спричинення потерпілому ОСОБА_14 тяжких тілесних ушкоджень, а потерпілому ОСОБА_9 - тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Також, судом першої інстанції взято до уваги, що саме протиправні дії обвинуваченого, пов'язані з нехтуванням Правилами дорожнього руху України, призвели до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, в наслідок чого було спричинено тяжкі тілесні ушкодження потерпілим, що свідчить про відсутність у обвинуваченого належних навиків керування транспортними засобами і застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами надасть йому можливість в разі бажання в подальшому керувати транспортними засобами додатково вивчити правила дорожнього руху та пройти додаткові навчання у відповідних навчальних закладах щодо покращення навиків керування.
Враховуючи наведене суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 , крім основного, ще й додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
На переконання апеляційного суду, в даному конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації. При цьому Правилами дорожнього руху України регламентований єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.
Апеляційний суд враховує також і те, що вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, а тому позиція потерпілого у провадженні щодо покарання, яке обвинувачений повинен понести за вчинене, при вирішенні цього питання судом не є вирішальною, вона враховується в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність, зокрема щодо призначення покарання.
За таких обставин, підстав вважати рішення суду першої інстанції про доцільність призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами необґрунтованим, про що обвинувачений порушив питання у апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає.
З огляду на викладене переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду першої інстанції, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного ОСОБА_7 додаткового покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, обвинувачений в апеляційній скарзі не навів.
Доводи апеляційної скарги і матеріали кримінального провадження не містять вказівок на порушення вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваного вироку, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4