"26" травня 2023 р. Справа138/39/23
Провадження2/153/141/23-ц
Ямпільський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді - Дзерина М.М.
за участю секретаря судових засідань - Поліш Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом Людини громадянина в статусі Власника Основного Кредитора ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої військовою збройною агресією Російської Федерації проти України
Позивач Людина громадянин в статусі Власника Основний Кредитор ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з Російської Федерації на його користь 100 000 євро матеріальної шкоди, спричиненої порушенням Російською Федерацією його безумовного майнового права встановленого в ст.13 Конституції України та ст.324 ЦК України, що полягає у незаконній експропріації, викраденні великої частини від усього національного багатства України, яке належить виключно власнику - Українському народові та йому, як його представнику. Стягнути з Російської Федерації на його користь 100 000 євро моральної шкоди, спричиненою Російською Федерацією, що полягає у його моральних стражданнях і переживаннях, у глибокому душевному болю, які він переніс у зв'язку із підступною збройною агресією Російської Федерації, умисними масовими вбивствами українців, включаючи невинних дітей, у неприкритому спонсоруванні Російською Федерацією тероризму, у страшному почутті невизначеності щодо подальшої долі всієї України та подальшого його власного існування на цій, ОСОБА_2 даній йому землі. До нього просить звертатися у повній відповідності до заявленого правового конституційного статусу, а саме Людина громадянин в статусі Власника Основний Кредитор ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20 лютого 2014 року розпочалася повномасштабна військова збройна агресія РФ проти України, що призвело до окупації РФ частини території України, а саме: Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та включення цієї території до складу РФ на правах суб'єктів федерації Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, про що було проголошено РФ 18.03.2014 нібито внаслідок проведення 16.03.2014 року, так званого референдуму про статус Криму, який беззаперечно є українським. В квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії РФ проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужби РФ проголосили створення так званих Донецької народної республіки (07.04.2014) та Луганської народної республіки (27.04.2014). 27 серпня 2014 року РФ розпочала масове вторгнення регулярних підрозділів Збройних Сил на територію Донецької та Луганської областей. 21 лютого 2022 року президент РФ Путін підписав укази про визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки самостійними республіками, а також підписав з республіками договори про дружбу, співпрацю та допомогу.
24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія РФ проти України повномасштабне вторгнення агресора РФ на суверенну територію України, обстрілявши крилатими ракетами великої дальності з території Білорусі майже всі міста України. В даний час і до цього часу Україна залишається об'єктом збройної військової агресії з боку РФ, яку остання здійснює. РФ своїми протиправним діями заподіяла як матеріальну, так і нематеріальну шкоду не тільки державі України, а й її громадянам, порушуючи їхні права, у тому числі право на життя, право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами, як на території АРК, Донецької та Луганської областей, а також на шельфі Чорного моря та економічній зоні України. Таким чином, РФ несе відповідальність за порушення прав і свобод українського народу та за незаконну експропріацію майна громадян України, які проживають на її території.
З інформації, розміщеної Нафтогаз України в мережі Інтернет встановлено, що за час незаконної окупації Криму та Донецької області РФ присвоїла 41 родовище вугілля, 27 родовищ природного газу, 14 родовищ пропану, 9 родовищ нафти, 6 родовищ залізної руди, 2 родовища титанової руди, 2 родовища цирконієвої руди, а також по одному урану, золота та великий кар'єр з видобутку вапняку, який раніше використовувався для виробництва сталі в Україні. За н підрахунками експертів Нафтогаз України, Україна втратила 63 відсотки покладів вугілля, 11 відсотків родовищ нафти, 20 відсотків родовищ природного газу, 42 відсотки родовищ металів і 33 відсотки родовищ рідкісноземельних корисних копалин, у тому числі літію, які є об'єктами права власності українського народу. РФ взяла під контроль чимало українських родовищ корисних копалин, вартість яких оцінюється в 12,4 трильйона доларів США, повідомила газета The Washington Post (WP) із посиланням на аналіз, проведений на замовлення канадською аналітичною компанією
Акціонери (основні кредитори) України, якими є український народ, тобто громадяни України понесли збитків у сумі близько 12 трильйона 400 мільярдів доларів США, що на кожного громадянина України припадає 672 421,18 доларів США, якщо брати за розрахунок чисельність громадян України в загальній кількості 18 440 823 людини, враховуючи динаміку виробництва споживання хліба населенням України за 2020 рік, без врахування населення та тимчасово окупованих територіях, які за час окупації в добровільному порядку набули громадянства РФ.
24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія РФ проти України та повномасштабне вторгнення агресора РФ на суверенну територію України.
Позивач зазначив, що у квітні 2022 р. він вимушений був виїхати (евакуюватися) з смт.Новодонецького Краматорського (Добропільського) району Донецької області та вивезти у більш безпечне місце в Україні свою матір, якій 84 роки та яка дуже страждала від прольотів над селищем воєнних гелікоптерів, воєнних літаків, крилатих ракет, направлених агресором - Російською Федерацією на міста, селища і села України.
Таким чином він і його матір вимушені були покинути напризволяще свої квартири і все те майно, яке роками придбавалось для мирного, щасливого і спокійного життя. Їх життя докорінно змінилося і не у кращий бік. Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Донецької області України, він та його матифактично втратили можливість користуватись своїм житлом, що розташоване в смт. Новодонецьке Донецької області та рухомим майном, що знаходиться в ньому, а також втратили можливість розпоряджатись ним, що завдає йому, як майнової шкоди, так і моральної шкоди.
20 квітня 2022 року він і його матір отримали статус внутрішньо-переміщених осіб, про що свідчить довідка №526-7000854982 від 20.04.2022 р., видана ОСОБА_3 , довідка №526-7000356091 від 20.04.2022 р., видана матері ОСОБА_4 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За рахунок підступної збройної агресії РФ незаконно заволоділа територіями України.
Тому вважає, щонезаконна експропріація (загально відома інформація, розміщена «Нафтогаз України" в мережі Інтернет) РФ 63-х відсотків покладів вугілля, 11 відсотків родовищ нафти, 20 відсотків родовищ природного газу, 42 відсотки родовищ металів і 33 відсотки родовищ рілкісноземельних корисних копалин, у тому числі літію під час незаконної окупації території АРК. Луганської та Донецької областей РФ порушила низку прав і основоположних свобод, визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів відносно нього , Людини громадянина в статусі Власника і Основного Кредитора ОСОБА_5 , та призвело до нанесення йому матеріальної шкоди в розмірі не менше 100 000 євро за порушення майнового права, встановленого в статтях 13 Конституції України та 324 ЦК України, що не суперечить рішенню Міжнародного Арбітражного суду м. Гаага, Нідерланди від 02.05.2018 у справі ПТС №: 2015-36 про стягнення сум з боржника РФ в якості компенсації за експропріацію відповідного нерухомого майна та майнових прав.
Окрім цього, внаслідок військової агресії РФ проти України, він ОСОБА_6 в статусі Власника і Основного Кредитора, зазнав моральних втрат і душевних страждань. Йому, ОСОБА_6 в статусі Власника і Основного Кредитора ОСОБА_7 беззаперечно спричинено моральну шкоду в розмірі 100 000 євро, що не суперечить рішенню Європейського суду з прав людини, у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (заява. № 40/1993/435/514 від 28.07.1998) щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди у разі порушення Женевської конвенції про захист цивільного населення під час міжнародних збройних конфліктів від 12.08.1949.)
Моральна шкода, завдана йому, полягає в моральних стражданнях і переживаннях, у душевному болю, які він переніс у зв'язку з підступною збройною агресією РФ та у страшному почутті невизначеності щодо подальшого його існування на цій , Богом даній землі.
Крім цього він, як внутрішньо переміщена особа, змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а необхідність поновлення його громадянських прав змусила його вживати додаткових заходів для їх захисту в суді, що він сприймає як зверхнє ставлення до нього, як до Людини з боку РФ, яка під час воєнного вторгнення в Україну вбиває українців, знищує і цивільну інфраструктуру українських міст, селищ і сіл, з чого він відчуваю себе наляканим, приниженим і морально подавленим , та ці відчуття продовжуються і понині.
Таким чином, значна глибина моральних страждань, завданих йому порушенням його немайнових прав РФ, яка вчинила і на цей час чинить збройну агресію проти України, проти його життя, проти його роду, проти життя народу України та громадян різних національностей, сильне і руйнівне пригнічення його душевного стану, що має очевидний характер моральних страждань завданих йому, довічні та непоправні втрати немайнового характеру, підлягають безумовно відшкодуванню. На підставі цього вважає, що заявлена ним моральна шкода у розмірі 100 000 євро є справедливим та адекватним відшкодуванням його моральних страждань за фактом порушення його права.
Ухвалою суду від 21 квітня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за цим позовом та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 17 травня 2023р. підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Позивач Людина громадянин в статусі Власника Основний Кредитор ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, в прохальній частині позову просить суд розгляд справи проводити у його відсутність. Заявлені позовні вимоги підтримує.
Що стосується участі представника відповідача в судовому засіданні суд зазначає наступне:
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.
До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).
Тому, розгляд справи проводиться за відсутності представника відповідача.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.
Судом встановлено такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин:
Із досліджених судом письмових доказів, що є у справі - копії Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20 квітня 2022 року №526-7000356091 вбачається, що дана довідка видана ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання АДРЕСА_2 . ОСОБА_8 являється внутрішньо переміщеною особою (а.с.6).
З копії Довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20 квітня 2022 року №№526-7000854982 встановлено, що дана довідка видана ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 являється внутрішньо переміщеною особою (а.с.7).
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
Загальновідомим, а й відтак таким, що не підлягає доведенню, є той факт, що Російська Федерація з 20.02.2014 року здійснює збройну агресію проти України, частиною якої стало повномасштабне вторгнення збройних формувань рф на територію України 24.02.2022р. та тимчасова окупація частини її територій. Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України із 05.30 год. 24.02.2022р. в Україні введено воєнний стан, який діє по теперішній час.
Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню, згідно з приписами ч.3 ст.82 ЦПК України.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (із змінами відповідно Наказу 125 від 25 квітня 2023 року) - Новодонецька селищна територіальна громада є тимчасово окупованою рф територією України.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також майнової шкоди та завданих збитків.
Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із душевними стражданнями, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
Отже, обов'язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).
Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об'єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об'єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, підкреслює, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.
Відповідно до ст.28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст.1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.
Відповідно до ст.ст. 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20.02.2014.
Наслідком саме збройної агресії російської федерації відносно України (що є загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України.
За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається», Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
Пунктом 2 Будапештського меморандуму Російська Федерація взяла на себе зобов'язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Суд вважає, що російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.
Водночас, відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в п.5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі №686/13212/19.
З досліджених письмових доказів суд встановив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_8 є внутрішньо переміщеними особами із смт.Новодонецьке Донецька область, яке належить до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Однак ОСОБА_3 та ОСОБА_8 не є сторонами по даній справі. З позовом до суду звернувся Людина громадянин в статусі Власника Основний Кредитор ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації. В свою чергу Людина громадянин в статусі Власника Основний Кредитор ОСОБА_1 не надав жодних доказів на підтвердження факту його приналежності до громадянина України та відповідно спричинення йому матерілаьної шкоди, як представнику Українського народу. Позивач не надав жодних доказів його проживання на території, де ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією.Окрім того, на підтвердження завданої матеріальної та моральної шкоди позивачем також не надано жодного доказу, в матеріалах справи вони відсутні, а викладені у позовній заяві твердження позивача ґрунтуються лише на припущеннях, тобто позивачем не доведено наявності завдання моральних страждань.Окрім цього, позивач не надав суду доказів, які б підтверджували його право власності на нерухоме майно, яке зазнало пошкодження у зв'язку із збройною агресією російської федерації.Позивачем не зазначено причинного зв'язку між шкодою, завданою, на його думку, майновому праву та моральною шкодою.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.5 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_6 громадянин в статусі Власника Основний Кредитор ОСОБА_1 як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи не довів заподіяння йому російською федерацією в особі уряду російської федерації, матеріальної та моральної шкоди. Тому суд приходить до висновку відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної та майнової шкоди за їх недоведеністю.
Керуючись ст.3,8,56 Конституції України, ст.15,16,22, 23, 1166, 1167,1174 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,258,263-265 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В::
В задоволенні позову Людини громадянина в статусі Власника Основного Кредитора ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої військовою збройною агресією Російської Федерації проти України - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Дзерин М.М.