номер провадження справи 27/199/21
19.05.2023 Справа № 336/44/18
м. Запоріжжя Запорізької області
Колегія суддів Господарського суду Запорізької області: Головуючий суддя Дроздова С.С., судді: Горохов І.С., Науменко А.О., при секретарі судового засіданні Камаєвій О.М., розглянувши матеріали справи
за позовом: Заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України (01601, Київ, вул. Кутузова, 18/9, ідентифікаційний код юридичної особи 00032945)
до відповідача 1: Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001 Київ, вул. Хрещатик, 24, ідентифікаційний код юридичної особи 37471967)
до відповідача 2: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_1 )
до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю " Базіс-Плац" (69014 м. Запоріжжя, вул. Базова, 1а, ідентифікаційний код юридичної особи 40076500)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство" (Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Орджонікідзе, 84, ідентифікаційний код юридичної особи 37622497)
про витребування майна
за участю представників сторін:
представники сторін
представника прокуратури: Ліпартія А.О., посвідчення № 075797 від 01.03.2023 представника позивача: Пономаренко В.С., наказ № 1028к від 13.09.2021 (в режимі відеоконференції)
представник відповідача 1: не з'явився
представника відповідача 2: Леліков С.О., посвідчення № ЗП 001569 від 28.02.2018
представника відповідача 3: Леліков С.О., посвідчення № ЗП 001569 від 28.02.2018
представника третьої особи: не з'явився
вільний слухач: ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_2 від 19.06.1997
Ухвалою Верховного Суду від 22.09.2021 справу № 336/44/18 за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України до Міністерства аграрної політики та продовольства України, ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство "Бердянське агроторгове підприємство", про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна в частині вирішення позовної вимоги заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" про витребування майна передати для продовження розгляду до Господарського суду Запорізької області.
28.10.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла справа № 336/44/18 за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України до відповідача 1 - Міністерства аграрної політики та продовольства України, відповідача 2 - ОСОБА_1 , відповідача 3 - Товариства з обмеженою відповідальністю " Базіс-Плац", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державного підприємства "Бердянське агроторгове підприємство" про витребування з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" (ЄДРПОУ 40076500, адреса: вул. Базова, 1а, м. Запоріжжя, 69014) нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване по вул. Базовій, 1а, у м. Запоріжжі, а саме будівлі: прохідної літ.А інв.№01031 площею 46 кв.м., спиртосховища літ.Б-2 інв.№01017 площею 495,5 кв.м., складів посуду літ.В інв.№01029 площею 274,5 кв.м. та літ.Д-2 інв.№01016 площею 2018 кв.м., майстерні літ.Е інв.№01030 площею 78 кв.м, спирторозлива літ.Г інв.№01032 площею 18,7 кв.м., загальною площею 2930,7 кв.м., вартістю 499599 грн., у власність держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (ЄДРПОУ 37471967, адреса: вул. Хрещатик, 24, м. Київ, 01001).
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2021 справу № 336/44/18 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.11.2021 прийнято справу № 336/44/18 до розгляду та відкрито провадження у справі. Присвоєно справі номер провадження 27/199/21, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.11.2021.
Ухвалою суду від 30.11.2021 підготовче судове засідання відкладалося на 22.12.2021.
Ухвалою суду від 22.12.2021 в порядку ст. 177 ГПК України підготовче провадження продовжено, судове засідання призначено на 25.01.2022.
Ухвалою суду від 25.01.2022 суд ухвалив передати справу 336/44/18 та заяву про зміну предмету позову на колегіальний розгляд у складі трьох судді.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 26.01.2022, призначено колегію у складі трьох суддів Господарського суду Запорізької області: Головуючий суддя Дроздова С.С., судді Горохов І.С., Зінченко Н.Г.
Ухвалою суду від 31.01.2022 прийнято справу № 336/44/18 до провадження колегією в складі трьох суддів: головуючий суддя Дроздова С.С., судді: Горохов І.С., Зінченко Н.Г., призначено підготовче провадження на 28.02.2022.
У зв'язку з перебування судді учасника колегії Горохова І.С. у щорічній відпустці з 18.02.2022 по 10.03.2022, справу № 336/44/18 та заяву про зміну предмету позову передано на повторний автоматизований розподіл для визначення іншого складу колегії для розгляду справи.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 24.02.2022, призначено колегію у складі трьох суддів Господарського суду Запорізької області: Головуючий суддя Дроздова С.С., судді Зінченко Н.Г., Федорова О.В.
Ухвалою суду від 28.02.2022 прийнято справу № 336/44/18 до провадження колегією в складі трьох суддів: Головуючий суддя Дроздова С.С., судді: Зінченко Н.Г., Федорова О.В. зазначено, що про дату судового засідання учасників судового процесу буде повідомлено Господарським судом Запорізької області додатково.
11.01.2023 від Запорізької обласної прокуратури надійшло клопотання про призначення судового засідання у справі № 336/44/18.
У зв'язку з перебування суддів учасників колегії у відпустках, а саме: Федорової О.В. з 26.12.2022 по 13.01.2023 та Зінченко Н.Г. з 02.01.2023 по 16.01.2023, справу № 336/44/18 та заяву про зміну предмету позову передано на повторний автоматизований розподіл для визначення іншого складу колегії для розгляду справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 12.01.2023, призначено колегію у складі трьох суддів Господарського суду Запорізької області: Головуючий суддя Дроздова С.С., судді Горохов І.С., Науменко А.О.
Ухвалою суду від 17.01.2023 прийнято справу № 336/44/18 до провадження колегією в складі трьох суддів: Головуючий суддя Дроздова С.С., судді: Горохов І.С., Науменко А.О. підготовче провадження призначено на 15.02.2023.
Судом розглядаються змінені позовні вимоги про: витребування з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс - Плац" (ЄДРПОУ 40076500, адреса: вул. Базова, 1а, м. Запоріжжя, 69014) нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване по вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме: прохідна літ.А інв..№ 01031 загальною площею 46 кв.м.; склад літ.Б-2 інв.№ 01017 загальною площею 495,5 кв.м.; склад літ.В інв.№ 01029 загальною площею 274,5 кв.м.; склад літ. Г інв.№ 01032 загальною площею 18,7 кв.м.; склад літ.Д-2 інв.№ 01016 загальною площею 2018 кв.м.; майстерня літ.Е інв.№ 01030 загальною площею 78 кв.м., вартістю 499599 грн. у власність держави в особі Фонду державного майна України (ЄДРПОУ 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133).
Ухвалою суду від 15.02.2023 відкладено підготовче провадження на 14.03.2023.
Ухвалою суду від 14.03.2023 відкладено підготовче провадження, судове засідання призначено на 06.04.2023.
Ухвалою суду від 06.04.2023 відповідно до ст. 185 ГПК України, підготовче провадження у справі № 336/44/18 закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні 19.04.2023.
19.04.2023 судом розпочато розгляд справи по суті.
19.04.2023 в судовому засіданні заслухано вступне слово учасників справи в порядку статті 208 ГПК України.
Ухвалою суду від 19.04.2023 розгляд справи по суті відкладався в порядку статті 216 ГПК України на 18.05.2023.
У судовому зсіданні 18.05.2023 представник відповідача-2,-3 заявив усне клопотання про перенесення судового засідання для підготовки письмового тексту для судових дебатів.
Прокурор та представник позивача заперечили, вважають, що у представника відповідачів було достатньо часу, щоб підготуватися до судових дебатів.
Колегія суддів порадившись, задовольнила усне клопотання представника відповідачів-2,-3.
У судовому засіданні 18.05.2023 оголошувалася протокольна ухвала про перерву до 19.05.2023.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Судове засідання у справі № 336/44/18 розпочалося в режимі відеоконференцзв'язку поза межами суду з використанням власних технічних засобів представника позивача.
Прокурор та позивач підтримали позовні вимоги на підставах викладених у заяві про зміну предмету позову, просили суд задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи тим, що спірне нерухоме майно, яке є власністю Держави Україна, відчужено з порушенням вимог законодавства, без погодження Фонду державного майна України. Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено розпорядження державним майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, у зв'язку з цим не може свідчити про дійсне волевиявлення держави, яка жодним нормативно-правовим актом не уповноважувала свої органи на прийняття незаконних рішень чи укладення договорів. Держава Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, як дійсний власник спірного майна не передавала майнові права на спірне майно шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак таке нерухоме майно є таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Представники відповідача-1 та 3-особа в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання, були повідомлені належним чином.
Представник відповідачів: 2,3 підтримав заперечення, викладені у відзиві та доповненнях до відзиву на позовну заяву та заяву про зміну предмету позову, клопотанням про застосування строків позовної давності та просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на наступне. Право власності на спірне нерухоме майно ніколи не належало ДП «Бердянське агроторгове підприємство», а відчужувачем за договором, який визнано недійсним було Міністерство аграрної політики та продовольства України, яке є діючим державним органом. Таким чином, вважаємо, що прокурор не має права заявляти вимогу про витребування у відповідності до статей 387, 388 ЦК України від імені не власника. В даному випадку прокурор використовує ситуацію коли уповноважений державний орган в особі Міністерства здійснив юридично значимі дії, як було встановлено судами з порушенням законодавства, а інший державний орган ФДМУ, користуючись цим, використовує можливість отримати повернуте майно від третьої особи, яка в свою чергу перебуває в пасивній позиції жертви, хоча мала об'єктивні та розумні сподівання на добросовісність дай уповноважених Державою органів. Інші доводи прокурора, які він наводить в заяві про зміну підстави позову не можна вважати прийнятними адже в даному випадку не обґрунтованими є будь-які економічні збитки завдані державі, адже стосовно вартості об'єкту нерухомості, то в матеріалах справи міститься висновок оціночно-будівельної експертизи об'єкта нерухомості розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова 1А в якому підтверджена вартість об'єкту нерухомості зі звіту про оцінку. Посилання прокурора на ч. 5 ст. 75 ГК України не є доручним адже вона містить порядок який підлягає застосуванню для відчуження майнових об'єктів, що належать до основних фондів державними комерційними підприємствами, а не безпосередньо власником. Констатація того, що ТОВ «Базіс-Плац» набуло право власності на нерухоме майно неправомірно, прийнявши його в натурі в якості внеску до статутного капіталу є домислами прокурора, адже на той час майно належало ОСОБА_1 - засновнику цього Товариства та він мав всі права здійснити таку передачу. Позиція з приводу неправомірного набуття права власності, адже відчуження не відбувалося в процедурі банкрутства та не відповідачає Закону україни «Про приватизацію державного майна» та Закону України «Про управління об'єктами державної власності» не скасовує можливості відчуження майна в процедурі ліквідації за рішенням власника. Обґрунтування прокурором того, що витребування нерухомого майна у ТОВ «Базіс-Плац» не порушує принципу права на мирне володіння майном, та відповідає критеріям правомірного втручання в це право з наданням «рецептів» для відновлення цього права шляхом подання Товариством позову до ОСОБА_1 не враховує, що ОСОБА_1 є учасником цього Товариства з відповідними правами, а після визнання недійним договору він не отримав від Держави в будь-якій особі жодної справедливої сатисфакції за договором, а за наслідками даного позову ще й буде позбавлений свого внеску та відповідно корпоративних прав у Товаристві. З приводу дотримання суспільного інтересу, справедливої рівноваги та пропорційності втручання в контексті повернення майна у державну власність прокурор обґрунтовує це необхідністю переслідування легітимної мети, зокрема контролю за цільовим використанням майна за призначенням відповідно до загальних інтересів. Питання цільового призначення майна, яке є предметом позову не обґрунтовано прокурором жодним чином, а за майно у відповідності до договору, який визнано недійсним Держава отримала особисті кошти ОСОБА_1 , для повернення яких він повинен здійснювати додаткові дії по їх стягненню. В оголошенні про проведення аукціону було зазначено, що шляхи подальшого використання об'єктів покупці вирішують самостійно згідно законодавства. Стосовно загальних інтересів то в даному випадку ми таких не вбачаємо, окрім конкретних інтересів прокурора, який намагається позбавити ОСОБА_1 його майна та його майнових й корпоративних прав. Придбавши нерухомості у Міністерства аграрної політики та продовольства України, сплативши за це власні кошти ОСОБА_1 робив це свідомо цілеспрямовано й бажаючи настання відповідних наслідків. Вказану нерухомість він волів використовувати в господарській діяльності і для більш ефективного використання заснував Товариство з обмеженою відповідальністю «Базіс-Плац» до статутного капіталу якого й передав нерухоме майно будучи повноцінним його власником. Далі, ТОВ «Базіс-Плац» здійснювало необхідні поліпшення, облаштування, сплачувало орендну плату, привело територію до ладу тощо. Докази цього містяться в матеріалах справи та маються в розпорядженні Відповідачів 2,3. До посвідчення договору купівлі-продажу 18.09.2015 року ОСОБА_1 отримав від представника продавця документацію, яка малася в їх розпорядженні, в тому числі й оцінку, рецензію, копії документів, які встановлюють право тощо. Серед документів також й був розпорядчий акт в розумінні порядку 803, а саме наказ Міністерства №403, який міг бути винесений виключно після узгодження з ФДМУ. Всі ці документи надавалися суду саме Відповідачами і були в наявності у ОСОБА_1 , який переймався дотриманням закону під час укладення правочину. Угода про відчуження була посвідчена нотаріально, тобто ОСОБА_1 мав право розраховувати на додаткову перевірку законності правочину з боку нотаріуса. Навіть після того, як правочин був посвідчений, Міністерство аграрної політики і продовольства мало позицію, яку викладало у письмових відповідях про відсутність необхідності застосовувати Порядок № 803 під час відчуження майна, в тому числі оспорюваного в даному випадку. Для доведення своєї позиції Міністерством аграрної політики й продовольства України були замовлені науково-правові висновки, які додавалися до відзиву в яких обґрунтовувалася юридична позиція Міністерства. Тобто, Міністерством аграрної політики й продовольства України свідомо було здійснені дії направлені на відчуження державного майна саме у спосіб та в формі в якій це було зроблено. Жодних підстав вважати, що в даному випадку Міністерство діяло не в інтересах Держави немає. Доказів того, що при цьому будь-ким з посадових осіб Міністерства було перевищено своїх повноважень немає, відсутні докази й зловживання владою з боку посадових осіб Міністерства. Відповідачі вважають, що при укладенні договору купівлі-продажу 18.09.2015 року Держава в особі Міністерства мало волю на відчуження державного майна. За таких умов ОСОБА_1 не мав жодних підстав вважати, що він був учасником незаконного правочину, а отже він як повноцінний власник та добросовісний набувач й розпоряджався придбаним майном у повній мірі. Але, як вже визнано остаточними судовими рішеннями правочин 18.09.2015 року було укладено з порушенням норм законодавства з боку продавця - Міністерства, яке не виконало всі необхідні від нього процедури які повинні передувати відчуженню державного майна. під час розгляду даної справи з'ясуванню також підлягають й наслідки для ОСОБА_1 , який втратив кошти за недійсним правочином, які ніхто йому не повернув та які відповідно знецінилися, а додатково втратить за наслідком витребування майна яке є статутним внеском отримані корпоративні права в господарському товаристві. Для ТОВ «Базіс-Плац» господарська діяльність якого пов'язана з вказаним майном (розташоване виробництво) результатом буде втрата виробничих приміщень та необхідність перенесення виробництва, що пов'язано з втратою як часу так і коштів витрачених за 6 років на забезпечення діяльності виробництва у даних приміщеннях. При цьому Держава за весь цей час в особі місцевого самоврядування отримувало орендну плату за користування земельною ділянкою під нерухомістю (240 тисяч гривень на рік), місцевий та державні бюджети отримували податки з нерухомості, земельної ділянки та від діяльності ТОВ «Базіс-Плац». Кошти які сплачені в 2015 році ОСОБА_1 витрачені державою на погашення кредиторської заборгованості ДП «Бердянське агроторговє підприємство» про що заявляв ліквідатор підприємства. Отже, в разі відібрання майна та його повторного продажу за ціну яка за 6 років реально змінилася ОСОБА_1 або ТОВ «Базіс-Плац» має потенційну можливість вдруге придбати майно, але для цього від нього буде вимагатися докладання додаткових зусиль та подвійних витрат. Ані ОСОБА_3 ані ТОВ «Базіс-Плац» не знали й не могли знати про те, що Міністерство не виконало процедурні питання при підготовці до продажу майна, проте ОСОБА_1 чітко розумів, що придбав державне майно, яке продала Держава в особі уповноваженого органу. Прокурором не обґрунтовано жодними конкретними доказами або аргументами чому вищевказане майно повинно бути витребувано на користь Держави в особі ФДМУ, окрім формальних, а саме необхідності дотримання процедури і відповідно законності.
В матеріалах справи є письмова відповідь на відзив від прокуратури Запорізької області.
У судовому засіданні 18.05.2023, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.
Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідивши докази, колегія суддів вийшла з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
З висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у підпунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, слідує, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
За приписами частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Аналіз положень статті 53 Кодексу у взаємозв'язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.
Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, яка означає, що він(орган) знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Означену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Згідно із ст. ст. 1, 15 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX внесені відповідні зміни до Закону України «Про прокуратуру».
Зокрема, відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про прокуратуру» у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура.
Утворення, перелік, територіальна юрисдикція, реорганізація та ліквідація обласних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.
Наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» визначено днем початку роботи обласних прокуратур 11.09.2020.
Окрім того, наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» передбачено перейменувати юридичну особу «Прокуратура Запорізької області» у «Запорізька обласна прокуратура» без зміни ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Зазначені зміни наразі внесено до вказаного реєстру.
З огляду на викладене, виникла необхідність у заміні прокуратури Запорізької області на Запорізьку обласну прокуратуру.
Звертаючись з даним позовом прокурор намагається захистити інтереси держави у даних правовідносинах.
З огляду на викладене, у прокурора виникло не тільки право, але й обов'язок відреагувати на існуючий факт порушення інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду з цим позовом.
Крім того, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» не передбачає обов'язкове повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень до звернення до суду.
Судом встановлено, що у січні 2018 року заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - Фонд) звернувся до суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство), ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Плац» (далі - ТОВ «Базіс-Плац»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» (далі - ДП «Бердянське агроторгове підприємство»), про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості (реєстраційний номер об'єкта 696844023101) на вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі від 18 вересня 2015 року, укладений між державою Україна в особі Міністерства та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вовк І. І., зареєстрований у реєстрі за № 10125; витребувати з чужого незаконного володіння у ТОВ «Базіс-Плац» нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване на вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме будівлі: прохідної літ. «А» інв. № 01031 площею 46 кв. м; спиртосховища літ. «Б-2» інв. № 01017 площею 495,5 кв. м; склади посуду літ. «В» інв. № 01029 площею 274,5 кв. м та літ. «Д-2» інв. № 01016 площею 2018 кв. м; майстерні літ. «Е» інв. № 01030 площею 78 кв. м; спирторозлива літ. «Г» інв. № 01032 площею 18,7 кв. м, загальною площею 2 930,7 кв. м, вартістю 499 599 грн, у власність держави в особі Міністерства.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2019 року позов залишено без задоволення.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2019 року скасоване, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір купівлі-продажу об'єктів нерухомості (реєстраційний номер об'єкта 696844023101) на вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі від 18 вересня 2015 року, укладений між державою Україна в особі Міністерства та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вовк І. І., зареєстрований у реєстрі за № 10125. Витребувано у ТОВ «Базіс-Плац» нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване на вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме будівлі прохідної літ. «А» інв. № 01031 площею 46 кв. м, спиртосховища літ. «Б-2» інв. № 01017 площею 495,5 кв. м; складів посуду літ. «В» інв. № 01029 площею 274,5 кв. м та літ. «Д-2» інв. № 01016 площею 2018 кв. м; майстерні літ. «Е» інв. № 01030 площею 78 кв. м; спирторозлива літ. «Г» інв. № 01032 площею 18,7 кв. м, загальною площею 2930,7 кв. м, вартістю 499 599 грн у власність держави в особі Міністерства. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 07.07.2021 постанову Запорізького апеляційного суду від 17.03.2020 в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу залишено без змін. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11.11.2019 та постанову Запорізького апеляційного суду від 17.03.2020 року в частині вирішення вимог про витребування майна скасовано. Провадження у справі в частині вирішення позовних вимог про витребування майна закрито.
Ухвалою Верховного Суду від 22.09.2021 справу № 336/44/18 за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України до Міністерства аграрної політики та продовольства України, ОСОБА_1 , ТОВ «Базіс - Плац», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна передано для продовження розгляду до Господарського суду Запорізької області.
Згідно із наказом Міністерства від 01 липня 2013 року № 403 «Про припинення державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємство» припинено шляхом ліквідації діяльність ДП «Бердянське агроторгове підприємство», зобов'язано голову комісії з ліквідації ДП «Бердянське агроторгове підприємство» Зварійчука В. В. провести інвентаризацію й оцінку майна, коштів та здійснити продаж основних засобів підприємства в установленому законодавством порядку з метою погашення заборгованості.
18 вересня 2015 року між державою Україна в особі Міністерства, до сфери управління якого входить ДП «Бердянське агроторгове підприємство», та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Базова, 1а у м. Запоріжжі, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І. І., зареєстрований у реєстрі за номером 10125.
Відповідно до пункту 2 зазначеного договору купівлі-продажу нерухоме майно, що є предметом цього позову, складається з: прохідної літ. «А» інв. № 01031 загальною площею 46 кв. м; спиртосховища літ. «Б-2» інв. № 01017 загальною площею 495,5 кв. м; складів посуду літ. «В» інв. № 01029 загальною площею 274,5 кв. м та літ. «Д-2» інв. № 01016 загальною площею 2018 кв. м; спирторозлив літ. «Г» інв. № 01032 загальною площею 18,7 кв. м; майстерні літ. «Е» інв. № 01030 площею 78 кв. м. Нерухоме майно, що є предметом цього договору, розташоване на земельній ділянці площею 1,0355 га, кадастровий номер 2310100000:01:014:0013. Загальна площа об'єктів складає 2930,7 кв.м.
Згідно з п. 4 договору продаж вчинено за 499599 грн.
Відповідно до вказаного договору, об'єкти нерухомості по вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, належать державі на праві державної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 06.08.2015 державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції Запорізької області.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Приписами ст. 326 ЦК України визначено, що від імені та в інтересах Держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами.
З огляду на приписи вказаної норми права волевиявлення органів державної влади при виконанні своїх функцій, у тому числі щодо розпорядження державним майном, повинно відповідати чинному законодавству.
Так, нерухоме майно, яке було предметом оспорюваного договору, на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та знаходилось на праві господарського відання ДП «Бердянське агроторгове підприємство».
Враховуючи те, що спірні об'єкти нерухомості є державною власністю, їх відчуження повинно здійснюватися з урахування особливостей його правового режиму та виключно в порядку, встановленому законодавством України.
Відповідно до пунктів 5.1, 5.5 статуту ДП «Бердянське агроторгове підприємство» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.
Належність спірного майна, як власнику, Державі Україна до набуття його у власність Товариством з обмеженою відповідальністю «Базіс Плац», підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та визнається відповідачами.
Спірне майно відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.07.2008 є власністю Держави Україна на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 26.06.2008 № 268/41. Указаний факт також підтверджено інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.12.2017 № 108328265, від 16.11.2021 № 284988630, долученими прокурором.
Також право власності Держави Україна підтверджується свідоцтвом про право власності на майно від 06.08.2015 САК № 588201, індексний номер 41824518, долученим Міністерством аграрної політики та продовольства України.
Також належність спірного майна до державної власності підтверджується долученим до відзиву від 20.03.2018 на позовну заяву Запорізької обласної прокуратури представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс - Плац» Леліковим С.О. листом Фонду державного майна від 02.12.2014 № 10-15-16683, відповідно до якого Фонд державного майна України надав витяг Єдиного реєстру об'єктів державної власності про окреме нерухоме державне майно, розташоване по вул. Базова, 1а у м. Запоріжжі, що перебуває на балансі державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємство», органом управління якого визначено Міністерство аграрної політики та продовольства України.
Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності про окреме нерухоме державне майно, розташоване по вул. Базова, 1а у м. Запоріжжі, спірні об'єкти є об'єктами державної власності.
Згідно зі ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Таким чином, створені Державою Україна органи, зокрема, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Фонд державного майна України здійснюють лише функції з управління майном та не є власниками державного майна.
На моменту укладення договору купівлі - продажу, визнаного у судовому порядку недійсним, за яким ОСОБА_1 відчужено спірне майно, органом управління спірним майном, а не власником, було визначено Міністерство аграрної політики та продовольства України.
Також на час укладення визнаного недійсним у судовому порядку договору купівлі - продажу від 18.09.2015, державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» входило до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.
При зверненні до суду з позовом прокурором зазначено однією з позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс - Плац» у власність держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Вказане було обумовлено тим, на час укладання визнаного недійсним у судовому порядку договору купівлі - продажу від 18.09.2015, Державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство», на балансі якого перебувало спірне майно та останнє володіло цим майном на праві господарського відання і за актом прийому - передачі будівель, розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 1а, передало спірне майно ОСОБА_4 за визнаним недійсним у судовому порядку договору купівлі-продажу від 18.09.2015, входило до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.
У подальшому, вже після переходу судом першої інстанції у цій справі № 336/44/18 до розгляду справи по суті, постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» (у редакції станом на 17.03.2020) Міністерство аграрної політики та продовольства реорганізовано шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна» Державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» (код ЄДРПОУ 37622497) передано до сфери управління Фонду державного майна.
Таким чином, наразі Державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство», яке володіло закріпленим за ним на праві господарського відання спірним нерухомим державним майном, про що зазначено у спірному договорі купівлі - продажу від 18.09.2015, входить до сфери управління Фонду державного майна України.
Вказане також підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідно до якого органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» є Фонд державного майна України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 № 1344 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» відмінено рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства.
При цьому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.06.2021 № 693-р «Про передачу цілісних майнових комплексів підприємств, установ та організацій до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства» Міністерству аграрної політики та продовольства передано в управління низку цілісних майнових комплексів, серед яких відсутнє державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Пунктами 1, 4 та 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» передбачено, що до основних завдань Фонду державного майна України належать: реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління;
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України здійснює інші повноваження, визначені законами України та пов'язані з виконанням покладених на нього Президентом України завдань.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Фонд державного майна України забезпечує захист майнових прав держави на території України відповідно до законодавства; погоджує державним підприємствам, установам, організаціям, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них;
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» контроль за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності здійснюють Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності, уповноважені органи управління, органи державної контрольно-ревізійної служби, інші контролюючі органи шляхом проведення аналізу законності та оцінки ефективності виконання суб'єктами управління визначених обов'язків відповідно до законодавства України.
Таким чином, зміна предмету позову про витребування спірного майна у власність держави в особі Фонду державного майна України, як органу, уповноваженому забезпечувати захист майнових прав держави на території України, забезпечить захист порушених прав та інтересів держави і надасть Фонду державного майна України можливість реалізувати повноваження, як органу управління державним майном, передбачені зазначеними вище нормами Законів «Про управління об'єктами державної власності», «Про Фонд державного майна України».
При цьому, первісні основні підстави позову залишені незмінними та лише доповнені новими обставинами, що є безпосередньо пов'язаними з основними підставами позову, оскільки ці обставини (визначені чинним законодавством повноваження Фонду державного майна України з управління державним майном, його відчуження, щодо повернення державі незаконно відчуженого майна) є складовими процесу реалізації державою, як власником, своїх повноважень.
Норми ст. 387 та ст. 388 ЦК України надають можливість власнику витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Таким чином, власником спірного майна залишається Держава Україна, а не Міністерство аграрної політики та продовольства України чи Фонд державного майна України.
Відповідно до частини другої статті 167 Цивільного кодексу України державне підприємство - це юридична особа публічного права.
Частини першою, другою та дев"ятою статті 73 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання, - речового права суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК України та іншими законами (частини перша та друга статті 74, частина перша статті 136 ГК України).
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (частина друга статті 136 ГК України).
Крім того, ГК України (абзац третій частини шостої статті 73 ГК України) передбачає, що особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України «Про управління об'єктами державної власності».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Стаття 3 цього Закону відносить майно, яке передане державним комерційним підприємствам, до об'єктів управління державної власності.
З огляду на наведене закон установлює особливості правового статусу державного підприємства як юридичної особи публічного права та особливості правового режиму майна державного підприємства, до яких застосовується спеціальний порядок правового регулювання, в тому числі й щодо управління майном державного підприємства, розпорядження цим майном, що не дає підстав для їх цілковитого ототожнення з правовим статусом юридичних осіб приватного права та порядком регулювання правового режиму майна юридичних осіб приватного права.
Характерною особливістю правового статусу державного підприємства, правового режиму майна цього підприємства є обмеження на рівні закону його (підприємства) правомочності розпорядження щодо окремих видів майна та наявність спеціальних, закріплених окремим законом, правил управління майном державного підприємства, зокрема й правил щодо розпорядження державним майном у спосіб його відчуження.
Так, правила розпорядження майном, що належить державному підприємству на праві господарського відання, передбачають участь у цьому процесі суб'єктів управління об'єктами державної власності, в тому числі Фонду. Зокрема, згідно з підпунктом «и» пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Фонд відповідно до законодавства дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.
Такий випадок установлено частиною п'ятою статті 75 ГК України, відповідно до якої відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.
Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом.
У ст.ст. 5, 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» зазначено, що саме Кабінет Міністрів України визначає порядок відчуження та списання об'єктів державної власності, а Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на таке відчуження у випадках, встановлених законодавством.
Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, п. 1 якого закріплено, що він визначає механізм та способи відчуження об'єктів державної власності.
Згідно із пунктом 5 Порядку дія цього порядку не поширюються на відчуження майна, зокрема порядок відчуження якого визначається окремим законом, та цілісних майнових комплексів державних підприємств, їх структурних підрозділів.
Відповідно до п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (надалі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.
Згідно з п. 8 вказаного Порядку рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову у наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.
Крім того, відповідно до вимог п. 10 Порядку звіт про оцінку державного майна, що підлягає відчуженню, має пройти рецензування, а висновок про вартість майна має бути погоджений з Фондом державного майна України.
В мотивувальній частині Постанови Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 320/4812/15-ц зазначається таке.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Кабінет Міністрів України постановою від 6 червня 2007 року № 803 затвердив Порядок відчуження об'єктів державної власності. Пунктом 6 цього Порядку так само передбачено, що рішення про надання згоди на відчуження, зокрема нерухомого майна державної власності, приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.
Для процедури відчуження майна державного підприємства, яке перебуває в процесі ліквідації за рішенням органу, до сфери управління якого воно належить, подібних винятків ГК України чи Закон України «Про управління об'єктами державної власності» не передбачають, а також і не містять норм, які б спеціально уповноважували саме в такому випадку керівництво державного підприємства, комісію з його ліквідації, голову такої комісії та/або орган, до сфери управління якого воно належить, відчужувати нерухоме майно підприємства без погодження з Фондом державного майна України.
Звертаємо увагу суду, що в установленому порядку погодження на відчуження майна, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 1а, Фонд не надавав, документи стосовно надання погодження на відчуження майна до Фонду не надходили, рецензування звітів про оцінку такого майна не проводилось.
Отже, ГК України чи Закон України «Про управління об'єктами державної власності» не містить винятків або дозволу за якими керівництво державного підприємства, комісія з його ліквідації, голова такої комісії та/або орган, до сфери управління якого воно належить, могли б відчужувати нерухоме майно підприємства, що ліквідується, без попереднього погодження з Фондом державного майна України.
Відповідно до інформації Фонду державного майна України від 11.05.2016 № 10-24-8564, Фонд державного майна України не надавав погодження на відчуження вищезазначеного майна, рецензування звітів про оцінку такого майна не проводилось.
Як наслідок, за результатами рецензування звіту про оцінку вищевказаного майна, проведеного РВ ФДМУ по Запорізькій області на вимогу прокуратури області, звіт класифіковано як такий, що не відповідає вимогам нормативно - правових актів з оцінки майна, є неякісним та не професійним.
Вказане підтверджується інформацією РВ ФДМУ по Запорізькій області від 04.08.2016 № 10-03-04359 та доданою до інформації рецензією.
Враховуючи вищевикладене, відчуження державного майна проведено з грубим порушенням вимог законодавства України.
Загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Загальні підстави визнання недійсними угод встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Надавши оцінку зазначеним порушенням вимог законодавства, постановою Верховного Суду від 07.07.2021 у вказаній справі постанову Запорізького апеляційного суду від 17.03.2020 в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єктів нерухомості (реєстраційний номер об'єкта 696844023101) по вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі від 18.09.2015, укладений між державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Вовк І.І., зареєстрований у реєстрі за № 10125, залишено без змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі № 902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі № 908/1090/18).
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019 по справі № 910/6356/19;.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Оскільки договір купівлі - продажу від 18.09.2015 у судовому порядку визнано недійсним, Господарським судом Запорізької області розглядається позовна вимога заступника керівника Запорізької обласної прокуратури у частині позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс - Плац" (ЄДРПОУ 40076500, адреса: вул. Базова, 1а, м. Запоріжжя, 69014) нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване по вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме: прохідна літ.А інв.№ 01031 загальною площею 46 кв.м.; склад літ.Б-2 інв.№ 01017 загальною площею 495,5 кв.м.; склад літ.В інв.№ 01029 загальною площею 274,5 кв.м.; склад літ. Г інв.№ 01032 загальною площею 18,7 кв.м.; склад літ.Д-2 інв.№ 01016 загальною площею 2018 кв.м.; майстерня літ.Е інв.№ 01030 загальною площею 78 кв.м., вартістю 499599 грн. у власність держави в особі Фонду державного майна України (ЄДРПОУ 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133).
У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Відповідно до акта прийому - передачі будівель, розташованих за адресою: вул. Базова, 1а, м. Запоріжжя від 18.09.2015, складеного на виконання недійсного договору купівлі - продажу від 18.09.2015 відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду від 17.03.2020, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 336/44/18, державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» передало ОСОБА_1 наступне нерухоме державне майно, а саме: будівлю спиртосховища літ. Б-2 з електрощитовою літ. З загальною площею 495,5 кв.м., інв№ 01017; будівля складу посуду літ.В загальною площею 274,5 кв.м. інв.№ 01029; будівля складу посуду літ.Д загальною площею 2018 кв.м. інв№01016; будівля майстерні літ.Е з електрощитовою літ. К загальною площею 78 кв.м. інв№ 01030; будівля прохідної літ. А загальною площею 46 кв.м. інв. № 01031, будівля спирторозливу літ.Г загальною площею 18,7 кв.м. інв.№ 01032; естакада спиртоприймання інв. № 2003; огорожа № 1, 2, 3, 6, 8, 10 інв№ 2006; вбиральня літ.І інв№ 2006-1; покриття (замощення) літ.І інв№ 2002-1.
У акті від 18.09.2015 зазначено, що вищевказане майно є державною власністю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.08.2015.
Після придбання ОСОБА_1 комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі недійного договору купівлі - продажу майна від 18.09.2015, укладеного з Міністерством аграрної політики та продовольства України, частину спірних об'єктів нерухомого майна ним передано до статутного фонду Товариствак з об меженою відповідальністю «Базіс - Плац», одночасно із заснуванням товариства, на підставі протоколу установчих зборів учасників від 20.10.2015 № 1 та акта прийому - передачі та грошової оцінки майна від 20.10.2015.
Відповідно до акта прийому - передачі та грошової оцінки майна від 20.10.2015 ОСОБА_1 передав до статутного капіталу ТОВ «Базіс -Плац» будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: прохідна літ. А загальною площею 46 кв.м. інв. № 01031; спиртосховище літ. Б-2 загальною площею 495,5 кв.м., інв№ 01017; склад посуду літ.В загальною площею 274,5 кв.м. інв.№ 01029; склад посуду літ.Д загальною площею 2018 кв.м. інв№01016; спирторозливу літ.Г загальною площею 18,7 кв.м. інв.№ 01032; майстерня літ.Е загальною площею 78 кв.м. інв№ 01030.
Згідно з протоколом № 1 від 20.10.2015 установчих зборів учасників ТОВ «Базіс - Плац», учасниками товариства є дві особи, якими створено таке товариство.
Відповідно до п. 6.3.2.1 статуту ТОВ «Базіс - Плац» ОСОБА_1 передає до статутного капіталу цього товариства спірне нерухоме майно.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на
нерухоме майно від 20.12.2017 (Інформаційну довідку № 108328265
сформовано прокуратурою Запорізької області 20.12.2017) власником
зазначених об'єктів нерухомості є ТОВ «Базіс - Плац». Підставою виникнення
права власності у вказаного товариства зазначено свідоцтво про право
власності від 09.12.2015 № 49465829, видане Запорізьким міським управлінням юстиції.
Зазначене також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.11.2021 № 284988630.
Відповідно до зазначеної інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.01.2018 зареєстровано технічний паспорт від 18.01.2018, виданий ТОВ «Запорізьке обласне бюро технічної інвентаризації».
Таким чином, за Товариство з обмеженою відповідальністю «Базіс - Плац» відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.11.2021 № 284988630 зареєстровано наступні об'єкти нерухомого майн, а саме: прохідна, інв№ 01031, А загальною площею 46 кв.м.; склад, інв№ 01017, Б-2 загальною площею 495,5 кв.м.; склад, інв№ 01029, В загальною площею 274,5 кв.м.; склад, інв№ 01032, Г загальною площею 18,7 кв.м.; склад, інв№ 01016, Д-2 загальною площею 2018 кв.м.; майстерню, інв№ 01030, Б, загальною площею 78 кв.м.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Приписами ст. 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Як зазначено в ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Приписами ст. 326 ЦК України визначено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.
Тобто воля Держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства України та її інтересам.
Відчуження спірного майна Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено поза волею його «титульного» власника - Держави шляхом укладення 18.09.2015 договору купівлі-продажу.
Частиною 5 ст. 75 ГК України передбачено, що відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими Законами. Відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України. Фонд виступає організатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, спірне нерухоме майно, яке є власністю Держави Україна, відчужено з порушенням вимог законодавства, без погодження Фонду державного майна України.
Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено розпорядження державним майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, у зв'язку з цим не може свідчити про дійсне волевиявлення держави, яка жодним нормативно-правовим актом не уповноважувала свої органи на прийняття незаконних рішень чи укладення договорів.
Держава Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, як дійсний власник спірного майна не передавала майнові права на спірне майно шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак таке нерухоме майно є таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
У результаті дій Міністерства аграрної політики та продовольства України, яким відчужено майно на користь ОСОБА_1 , держава Україна в особі Фонду державного майна України фактично позбавилась належного їй майна та можливості здійснення відносно нього правомочностей власника.
Також Держава в особі Фонду державного майна України позбавлена можливості повернути державне майно, у зв'язку з перебуванням його у власності ТОВ «Базіс - Плац», який неправомірно набув право власності на спірні об'єкти нерухомості шляхом прийняття їх у натурі в якості вартості його долі у статутному капіталі товариства.
Основою будь-якої держави є нормативно - правові акти, які є обов'язковими до виконання. Без права і законодавства держава не спроможна ефективно управляти суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень, охороняти і захищати права своїх громадян. Створюючи систему органів державної влади та визнаючи свободу кожного у реалізації права на власність, держава жодним чином не мала на меті щоб будь-який суб'єкт правовідносин міг обійти встановлений законом порядок набуття певних прав. Саме тому врегульовуючи відносини набуття права на власність, законодавець унормував їх шляхом встановлення відповідних процедур, з чіткою вимогою - недопущення порушення прав інших осіб. При цьому кожному без винятку не надано право на зловживання чи нівелювання закону.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 під час розгляду позову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Пунктами 1, 4 та 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» передбачено, що до основних завдань Фонду державного майна України належать: реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління;
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України здійснює інші повноваження, визначені законами України та пов'язані з виконанням покладених на нього Президентом України завдань.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Фонд державного майна України забезпечує захист майнових прав держави на території України відповідно до законодавства; погоджує державним підприємствам, установам, організаціям, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них;
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» контроль за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності здійснюють Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності, уповноважені органи управління, органи державної контрольно-ревізійної служби, інші контролюючі органи шляхом проведення аналізу законності та оцінки ефективності виконання суб'єктами управління визначених обов'язків відповідно до законодавства України.
Закон установлює особливості правового статусу державного підприємства як юридичної особи публічного права та особливості правового режиму майна державного підприємства, до яких застосовується спеціальний порядок правового регулювання, в тому числі й щодо управління майном державного підприємства, розпорядження цим майном, що не дає підстав для їх цілковитого ототожнення з правовим статусом юридичних осіб приватного права та порядком регулювання правового режиму майна юридичних осіб приватного права.
Характерною особливістю правового статусу державного підприємства, правового режиму майна цього підприємства є обмеження на рівні закону його (підприємства) правомочності розпорядження щодо окремих видів майна та наявність спеціальних, закріплених окремим законом, правил управління майном державного підприємства, зокрема й правил щодо розпорядження державним майном у спосіб його відчуження.
Так, правила розпорядження майном, що належить державному підприємству на праві господарського відання, передбачають участь у цьому процесі суб'єктів управління об'єктами державної власності, в тому числі Фонду. Зокрема, згідно з підпунктом «и» пункту 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Фонд відповідно до законодавства дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Кабінет Міністрів України постановою від 06 червня 2007 року № 803 затвердив Порядок відчуження об'єктів державної власності. Пунктом 6 цього Порядку так само передбачено, що рішення про надання згоди на відчуження, зокрема, нерухомого майна державної власності приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом.
Таким чином, відчуження спірного майна відбулось із порушенням вимог законодавства.
Згідно з протоколом № 1 від 20.10.2015 установчих зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс - Плац», учасниками товариства є дві особи, якими створено таке товариство.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Базіс - Плац», директором якого є ОСОБА_1 і який уклав правочин із порушенням вимог законодавства та у наступному вніс спірне майно до товариства при його створенні у якості внеску до статутного фонду, могло передбачити негативні наслідки для себе, приймаючи нерухоме майно в натурі за актом приймання-передачі від 20.10.2015.
З огляду на викладене, враховуючи характер спірних правовідносин, вбачається відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського Суду з прав людини.
Прокурор у заяві про зміну предмету позову акцентував увагу на те, що національне законодавство передбачає можливість для Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс - Плац», як кінцевого набувача, у випадку повернення державного майна, відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжного набувача, у якого придбано майно, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України.
Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
Також, оцінюючи перший з трьох головних критеріїв на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісному з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним, установлено наступне.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Українське законодавство передбачило механізм захисту прав власника, у даному випадку держави в особі Фонду державного майна України, який полягає праві останнього витребувати майно від добросовісного набувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс - Плац» на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Так, установлено необхідні умови для застосування цих норм, такі як добросовісність набувача, вибуття майна поза волею власника, відплатність придбання та відсутність у відповідача жодних зобов'язально-правових відносин з державою.
Таким чином, критерій законності втручання дотримано при витребуванні спірного мана у Товариства з обмеженою відповідальністю «Базис - Плац».
З приводу наступного критерію, а саме: чи переслідує втручання «суспільний інтерес» варто зазначити наступне.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
У даному випадку втручання є виправданим, оскільки задовольняється суспільний інтерес та суспільна потреба у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання розпорядження майном, що перебуває під особливою охороною держави і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства.
Держава як власник спірного майна позбавлена права розпорядитись цим майном відповідно до вимог законодавства з метою отримання усіх економічних вимог від такого відчуження.
Щодо третього критерію, а саме: чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям, установлено, що критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності не буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Повернення у державну власність об'єктів нерухомості, незаконно відчужених, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.
За таких обставин, витребування об'єкту нерухомості у Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс -Плац», яке належало державі, не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності особи.
Міністерством аграрної політики та продовольства України прийнято наказ від 01.07.2013 № 403 «Про припинення діяльності державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємство» (далі-Наказ), яким останнє вирішено припинити шляхом ліквідації діяльності.
Пунктом 4.3 Наказу голову ліквідаційної комісії державного підприємства зобов'язано провести інвентаризацію й оцінку мана, коштів та здійснити продаж основних засобів підприємства в установленому законодавством порядку з метою погашення кредиторської заборгованості.
Враховуючи, що припинення діяльності підприємства не була пов'язана з його банкрутством, тому відчуження державного майна, яке перебувало у його господарському віданні, могло бути проведено лише у способи, визначені:
- Законом України «Про приватизацію державного майна» шляхом викупу або продажу об'єктів за конкурсом або аукціоном;
- Законом України «Про управління об'єктами державної власності» та прийнятим на виконання цього закону Порядком відчуження об'єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803.
Разом з тим, об'єкти державної власності, що були предметом спірного договору купівлі - продажу, відчужені без додержання жодної з передбачених вищевказаними нормативно - правовими актами процедур.
Більш того, відчуження проведено на підставі оцінки майна, звіт щодо якої визначено РВ ФДМУ по Запорізькій області, як такий, що не відповідає вимогам нормативно - правових актів з оцінки майна, є неякісним, непрофесійним та не може бути використаний (інформація РВ ФДМУ по Запорізькій області від 04.08.2016 № 10-03-04359).
Отже, державне майно відчужено з порушенням вимог чинного законодавства, в обхід визначених законодавцем процедур реалізації державного майна, та на підставі договору купівлі - продажу, який укладено в порушення інтересів держави, за ціною, яка не відповідає її економічним інтересам.
Згідно зі статтею 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Наведене вище відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права, сформульованих у постановах від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20).
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з'ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).
За висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
За приписами статей 387, 388 Цивільного кодексу України особою, яка може звернутися з віндикаційним позовом, є також і власник майна.
Власник в особі Фонду державного майна України має законні підстави для витребування свого майна у добросовісного набувача, яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Базіс -Плац».
Щодо того, що витребування спірного майна призведе до порушення відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Плац» Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256 цс 18) зазначено таке.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07)).
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «The former king of Greece and others v. Greece» (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
При витребуванні майна у Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс - Плац» втручання держави у право на мирне володіння майном товариства є законним, оскільки передбачено нормами чинного законодавства, у тому числі приписами ст. 387, ст. 388 ЦК України.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у ' формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
У даному випадку втручання є виправданим, оскільки задовольняється суспільний інтерес та суспільна потреба у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання розпорядження майном, що перебуває під особливою охороною держави і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства.
Держава як власник спірного майна позбавлена права розпорядитись цим майном відповідно до вимог законодавства з метою отримання усіх економічних вимог від такого відчуження.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності не буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Право держави полягає у тому, що вона можу вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.06.2021 у справі № 210/6477/14-ц.
Витребування майна у законного власника та законного набувача не буде порушувати принцип пропорційності, оскільки право власності є непорушним. Як зазначено у ч. 1 ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору.
Право держави витребувати державне майно, з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаного майна і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Повернення у державну власність об'єктів нерухомості, незаконно відчуженого переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.
За таких обставин, враховуючи встановлені судом обставини справи, повернення спірного майна у власність українського народу не порушуватиме принцип законності та пропорційності втручання у право власності відповідача.
Щодо застосування позовної давності.
Під час розгляду справи від представника відповідачів-2,-3 надійшла заява про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки строк позовної давності для подання позовної заяви про витребування майна для Фонду державного майна України та прокурора сплив 18.09.2018 (збіг трирічного строку з часу укладення спірного договору купівлі-продажу), а позовна вимога про витребування майна заявлена лише у 2021 році, тобто з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частинами 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу; відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Суд відзначає, що в постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 351/1317/18 наведені висновки щодо застосування строків загальної позовної давності у 3 роки при поданні віндикаційного позову.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, договір купівлі-продажу оспорюваного державного майна № 10125, визнаний судом недійсним, укладено 18.09.2015 без погодження з Фонду державного майна України.
З наведеного вбачається, що Фонд державного майна України станом на 18.09.2015 не був обізнаний про укладання вказаного договору.
Водночас взагалі не має процесуального значення, коли саме ФДМУ та прокуратура дізналися про порушені інтереси держави, так як з моменту укладення вказаного договору купівлі-продажу до моменту звернення заступника прокурора Запорізької області до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з цією позовною заявою про визнання договору недійсним та витребування майна від 28.12.2017 № 15/1-2092-17 минуло тільки 2 роки.
Отже, на момент пред'явлення позовної заяви з зазначених питань трирічний строк позовної давності на її пред'явлення не сплив ні для ФДМ України, ні для Запорізької обласної прокуратури.
Верховний Суд своєю постановою від 07.07.2021 у справі № 336/44/18 провадження у справі в частині вирішення позовних вимог заступника прокурора Запорізької області в інтересах ФДМ України до ТОВ «Базіс-Плац» про витребування майна закрив.
Водночас, Верховний Суд у своїй постанові роз'яснив заявнику його право протягом 10 днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду і заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Плац» про витребування майна.
У подальшому ухвалою Верховного Суду від 22.09.2021 справу № 336/44/18 за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах ФДМУ до Міністерства аграрної політики та продовольства України України, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Плац», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ДП «Бердянське агроторгове підприємство», про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна в частині вирішення позовної вимоги заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Плац» про витребування майна передано для продовження розгляду до господарського суду Запорізької області.
Отже, після передання до Господарського суду Запорізької області справи № 336/44/18, її розгляд продовжено у частині вирішення позовної вимоги про витребування майна.
Таким чином, до теперішнього часу триває розгляд тієї самої позовної заяви в частині витребування майна зі зміненим предметом спору, яка була подана заступником прокурора Запорізької області до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у 2017 році, під час подання якої строк позовної давності ще не закінчився.
Колегія суддів дійшла висновку, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом спірних у даній справі прав - не сплинув.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).
Враховуючи те, що спірні об'єкти нерухомості є державною власністю, їх відчуження повинно здійснюватися з урахування особливостей його правового режиму та виключно в порядку, встановленому законодавством України.
Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовна вимога про витребування з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс - Плац" (ЄДРПОУ 40076500, адреса: вул. Базова, 1а, м. Запоріжжя, 69014) нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване по вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме: прохідна літ.А інв..№ 01031 загальною площею 46 кв.м.; склад літ.Б-2 інв.№ 01017 загальною площею 495,5 кв.м.; склад літ.В інв.№ 01029 загальною площею 274,5 кв.м.; склад літ. Г інв.№ 01032 загальною площею 18,7 кв.м.; склад літ.Д-2 інв.№ 01016 загальною площею 2018 кв.м.; майстерня літ.Е інв.№ 01030 загальною площею 78 кв.м., вартістю 499599 грн. у власність держави в особі Фонду державного майна України (ЄДРПОУ 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133) підлягає задоволенню.
Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.
Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача-3 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Базіс-Плац».
Керуючись ст.ст. 33, 34, 42, 50, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України, Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю " Базіс-Плац", м. Запоріжжя задовольнити.
Витребувати з чужого незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс - Плац" (ЄДРПОУ 40076500, адреса: вул. Базова, 1а, м. Запоріжжя, 69014) нерухоме майно (реєстраційний номер 696844023101), розташоване по вул. Базовій, 1а у м. Запоріжжі, а саме: прохідна літ.А інв..№ 01031 загальною площею 46 кв.м.; склад літ.Б-2 інв.№ 01017 загальною площею 495,5 кв.м.; склад літ.В інв.№ 01029 загальною площею 274,5 кв.м.; склад літ. Г інв.№ 01032 загальною площею 18,7 кв.м.; склад літ.Д-2 інв.№ 01016 загальною площею 2018 кв.м.; майстерня літ.Е інв.№ 01030 загальною площею 78 кв.м., вартістю 499599 грн. у власність держави в особі Фонду державного майна України (ЄДРПОУ 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Плац" (69014 м. Запоріжжя, вул. Базова, 1а, ідентифікаційний код юридичної особи 40076500) на користь
Запорізької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909973, юридична адреса: вул. Матросова, 29а, м. Запоріжжя, 69005, розрахунковий рахунок UA 438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені у 2017 та 2019 роках на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 6 245 (шість тисяч двісті сорок пять) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення сторони мають право отримати 26.05.2023.
Головуючий суддя С.С. Дроздова
Судді І.С. Горохов
А.О. Науменко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.