апеляційне провадження №22-ц/824/5552/2023
справа №755/2500/22
25 квітня 2023 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Нежури В.А., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Чепур Н.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Слободянюк А.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чижиков Олександр Олександрович, про визнання договору купівлі-продажу фіктивним, скасування рішення про реєстрацію права власності, визнання права власності, -
встановив:
У лютому 2022 року до суду звернулась ОСОБА_1 з позовом про визнання договору купівлі-продажу фіктивним.
Позовні вимоги мотивує тим, що 26 липня 2002 року ОСОБА_4 , від імені якої діяла відповідачка ОСОБА_2 , подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку належним чином зареєстровано, про що свідчить відмітка про реєстрацію органами Бюро технічної інвентаризації.
Вказує, що на ґрунті доброзичливих, щирих, сімейних відносин позивачка 11 січня 2018 року надала відповідачці ОСОБА_2 довіреність на управління своїм майном. Навесні 2018 року відносини з ОСОБА_2 у позивачки погіршились та згодом припинились.
За заявою позивачки від 12 листопада 2018 року довіреність від 11 січня 2018 року на розпорядження ОСОБА_2 всім майном скасована приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Палагутою Л.О.
Вказує, що 27 серпня 2019 року позивачці стало відомо, що на підставі Договору купівлі-продажу від 07 серпня 2018 року її майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 відчужила на користь відповідача ОСОБА_3 .
Стверджує, що ОСОБА_3 після укладення спірного договору у квартирі не проживає, не зареєстрована, не має ключів від квартири, фактично у володіння квартирою не вступила. Відповідачка ОСОБА_2 у 2017 році укладала договір найму (оренди) житла, отримані кошти від здачі квартири використовувала на свій розсуд, договір оренди був чинний до 2021 року. ОСОБА_2 здійснювала оплату комунальних послуг відносно спірної квартири. Відповідачка ОСОБА_3 , дізнавшись про намір позивачки оскаржувати договір купівлі-продажу квартири, замінила замки у квартирі, розірвала достроково договір найму (оренди) житла.
Уважає, що між відповідачами було укладено фіктивний правочин з метою формального переходу права власності на квартиру від позивачки через її представника - ОСОБА_2 до відповідачки ОСОБА_3 без наміру створення правових наслідків. Відтак уважає, що такий правочин має бути визнано фіктивним на підставі статті 234 ЦК України.
Мотивуючи наведеним, просить суд визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 07 серпня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чижиковим О.О. за номером в реєстрі 37142, недійсним з підстав його фіктивності із застосуванням наслідків недійсності шляхом скасування рішення про державну реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_3 , визнати за позивачкою право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 14 грудня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовив.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.
Вказує, що судом першої інстанції не надано оцінки показам свідків, допитаних у судовому засіданні.
Також судом не надано оцінки тому факту, що при укладенні оспорюваного договору відповідачка ОСОБА_2 не отримувала грошових коштів від відповідачки ОСОБА_3 .
Зазначає, що із оскаржуваного рішення не зрозуміло обгрунтування висновків суду першої інстанції.
Звертає увагу, що судом першої інстанції не враховано Постанову Правління НБУ від 29 грудня 2017 року №148 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», відповідно до якої фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50 000 (п'ятдесяти тисяч) гривень включно. Платежі на суму, яка перевищує 50 000 гривень, здійснюються шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення та/або переказу коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).
Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
27 березня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідачки ОСОБА_3 .
В обґрунтування відзиву вказує, що рішенням суду у справі №755/16657/19, що набрало законної сили, установлено, що договір купівлі-продажу є дійсним і в результаті його укладення настали відповідні правові наслідки.
Вказує, що до показів свідків відноситься критично, оскільки свідка ОСОБА_5 відповідачка взагалі не знала, а інший свідок розповідала про приміщення, що взагалі не є квартирою.
Вказує, що має особовий кабінет у програмі ТОВ "Єврореконструкція" та відповідно веде облік та оплату фактично всіх рахунків. Звертає увагу, що всі оплати здійснено від імені ОСОБА_3 .
Мотивуючи наведеним, просить суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
06 квітня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідачки ОСОБА_2 .
Вказує, що погоджується з доводами апеляційної скарги. Зазначає, що дійсно судом першої інстнації не надано оцінку показам свідків. Уважає, що судом першої інстанції не надано оцінку доводам позивачки, також при ухваленні рішення суд формально послався на норми закону.
Вказує, що відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" набувач майна з 01 січня 2013 року самостійно не реєструє право власності, оскільки ця функція покладена на нотаріуса, який посвідчує договір купівлі-продажу.
Вказує, що та обставина, що ОСОБА_3 має на руках документи про право власності, не дає підстав уважати її повноцінною власницею, оскільки ключі їй ОСОБА_2 або ОСОБА_1 не передавались під час укладення договору і до осені 2021 року. Тільки після знайомства з квартирантом в жовтні 2021 року, останній на прохання відповідача ОСОБА_3 виготовив їй ключі від квартири.
Вказує, що протягом судових засідань ОСОБА_3 надавала суперечливі пояснення, в тому числі стосовно оплати за надання комунальних послуг.
Вказує, що підтримує доводи скаржниці в частині того, що судом не враховано положення Постанови Правління НБУ від 29 грудня 2017 року №148.
Звертає увагу, що докази, надані відповідачкою ОСОБА_3 , як і її пояснення, є суперечливими, непослідовними і неправдивими, в той час як докази, надані позивачкою, узгоджуються між собою, а пояснення, надані під час розгляду справи, не змінювались.
Мотивуючи наведеним, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
У судовому засіданні представник позивачки - адвокат Бондар Є.В. доводи апеляційної скарги підтримав. Просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.
Відповідачка ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримала, просила суд її задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_3 та її представник - адвокат Синяченко В.П. проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чижиков Олександр Олександрович у судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомляв. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що вимога про визнання недійсним оспорюваного договору із вказаних підстав вже були предметом судового розгляду у цивільній справі № 755/16657/19, в якій судом була дана правова оцінка діям представника сторони правочину та другої сторони.
Також суд зазначив, що видаючи довіреність, позивачка мала усвідомлювати, що наділила ОСОБА_2 правом продажу квартири від свого імені будь-якій особі, за ціну і на умовах, визначених повіреною на власний розсуд. Інформація у суду про те, що довіреність позивачем оспорювалась, відсутня.
Під час розгляду справи судом першої інстанції, надавши оцінку доводам позивачки, зроблено висновок, що укладений договір купівлі-продажу, посвідчений 07 серпня 2018 року, не містить ознак фіктивності, відтак підстав для задоволення позову суд першої інстанції не установив.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає про таке.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (частина 1 статті 657 ЦК України).
Згідно положень статей 237, 238 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).
Статтею 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Згідно з частиною 1 статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Відповідно до положень ст. ст. 1003, 1004 та 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному, що є його обов'язком. Також до обов'язків повіреного відноситься: повідомлення довірителя на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов'язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Установлено, що 26 липня 2002 року між ОСОБА_2 , яка діє від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності, та ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири.
За умовами вказаного договору дарування "даруватель" подарувала, а "обдарована" прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 (том 1 а.с.13).
З даних довіреності на розпорядження всім майном від 11 січня 2018 року установлено, що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 керувати та розпоряджатись всім майном, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, заключати всі правочини, що дозволені законом по керуванню та розпорядженню майном і цінними паперами, купувати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, заставляти та приймати в заставу будівлі та інше майно, за ціною та на умовах, які будуть визначатись нею самостійно, виходячи із розумної доцільності, проводити розрахунки по укладеним угодам (а.с.16, 250).
З даних договору купівлі-продажу квартири від 07 серпня 2018 року установлено, що ОСОБА_1 , від імені якої на підставі довіреності діє ОСОБА_2 , продала, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1 (а.с.18, 84-85).
Квартира належить продавцю ( ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_2 ) на підставі дублікату Договору дарування квартири, посвідченого державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Алейнік Л.О. 17 червня 2011 року за реєстровим № 8-1083, виданого замість втраченого Договору дарування квартири, посвідченого державним нотаріусом П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Прядко Т.А. 26 липня 2002 року за реєстровим № 5-1793. Право власності продавця на квартиру зареєстровано КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав, виданим КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 04 серпня 2011 року. Номер витягу: 30863381, реєстраційний номер: 34315505, номер запису: 182/31871 в книзі: 19-257 (пункт 2 договору).
Згідно пункту 3 договору продаж цей вчинено за 700 698,00 грн, які продавець одержала від покупця до підписання цього Договору. Підписання цього Договору продавцем є підтвердженням факту повного розрахунку за продану за цим Договором квартиру та свідчить про відсутність у неї по відношенню до покупця будь-яких претензій майнового характеру. Продавець свідчить, що зазначена у цьому Договорі ціна продажу вважається вигідною, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для нього обставин та повністю його задовольняє. Сторони свідчать, що вони ознайомлені з правовими наслідками приховування реальної вартості квартири.
12 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Палагути Л.О. із заявою про анулювання (скасування) довіреності від 11 січня 2018 року на ім'я ОСОБА_2 (а.с.17).
Установлено також, що рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 9 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 2 червня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Чижиков О.О. про визнання договору недійсним на підставі статт 232 ЦК України, зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Колегія суддів зазначає, що тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
Подібні висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
У цій справі таких обставин суд першої інстанції не установив, з огляду на що уважав відсутніми підстави для визнання правочину фіктивним.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він узгоджується із дослідженими в судовому засідання доказами та грунтується на вимогах закону.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції не надано оцінки показам свідків відхиляються колегією суддів, оскільки в судовому рішенні наведено зміст пояснень, наданих свідками в судовому засіданні, дані яких не підтверджують обставин, якими обгрунтовуються позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що за угодою не було передано грошові кошти, відхиляються колегією суддів, оскільки пунктом 3 оспорюваного договору сторони підтвердили проведення розрахунків до підписання цього договору.
При цьому, посилання скаржника на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №916/667/18 від 08 вересня 2020 року є помилковим, оскільки обставини справи, що перебувала на розгляді у Верховному Суді, не є релевантними обставинам цієї справи.
Ухвалюючи рішення, судом першої інстанції надано оцінку усім доводам позивачки, викладено мотивовані висновки та правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції, колегією суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 травня 2023 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді В.А. Нежура
В.В. Соколова