Справа № 760/27760/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3922/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Усатова І.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
24 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді - Семенюк Т.А.
Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-
У жовтні 2021 року позивач звернулась до суду першої інстанції з даним позовомдо відповідача про стягнення аліментів.
Посилається в позові на те, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01.03.2021 розірвано шлюб між нею та відповідачем.
Вказує, що під час шлюбу у сторін народилось двоє неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначає, що від моменту, коли діти почали проживати з нею, відповідач не сплачував аліменти, хоча нею регулярно направлялись на адресу відповідача відповідні листи, які частково залишилися відповідачем без уваги.
Так, лише 26.08.2021 відповідач сплатив суму аліментів у розмірі 2395,00 грн., 24.09.2021 сплатив суму аліментів у розмірі 2395,00 грн., попри те, що ще з березня 2021 року діти почали проживати з нею.
Станом на момент звернення до суду від відповідача не надходило жодної пропозиції про те, що він бажає брати участь в утриманні своїх дітей в грошовій або натуральній формах.
Вказує, що з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 07.05.2021 №679/Т/26-15-5804-09 вбачається, що відповідач працевлаштований в ТОВ «МІК» (ЄДРПОУ 30105738) і отримує заробітну плату в розмірі за ІІІ квартал 2020 року - 14 534,00 грн., а за ІV квартал 2020 року - 15 090,00 грн.
Також стверджує, що відповідач отримував оплату своєї роботи в т.ч. готівкою і така оплата становила щонайменше від 25 до 30 тис. грн.. щомісяця, а ТОВ «МІК» має відношення до фіктивного підприємництва, що підтверджується, зокрема існуванням кримінального провадження №32021100000000097. Таким чином, фактичні доходи відповідача становлять суму більшу, ніж він отримує з офіційних джерел.
Крім того, посилається на те, що, що вiдповiдач є власником квартири АДРЕСА_1 , як власник зобов'язаний утримувати частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 , а також на постійній основі використовує у своїх цілях транспортний засіб AUDI A8, д.н.з. НОМЕР_1 та винаймає для його стоянки гараж № НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_3 , кооператив «Первомайський».
У зв'язку із викладеним та з врахуванням заяви позивача від 12.11.2021 про усунення недоліків з уточненою позовною заявою, в якій позивачем конкретизовано позовні вимоги, просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі у розмірі 20 000 грн. щомісячно, але неменше мінімуму на дитину відповідного віку.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 08 вересня 2022року позов задоволеночастково.
Стягнутоз ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 6 000,00 грн. щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду, тобто з 18.10.2021 і до досягнення старшою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття, а після того - за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
В іншій частині відмовлено.
Стягнутоз ОСОБА_2 на користь держави 840,80 грн. судового збору.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій просить рішення в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги, зазначила, що суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що аліменти мали би бути нараховані не з дня подачі позову, а з березня 2021 року, так як з цього періоду позивач зверталась до відповідача з тим, щоб останній допоміг в питанні утримання дітей.
Вважає, що суд першої інстанції не забезпечив принцип змагальності, відмовивши позивачу у тому, щоб витребувати з банківських установ інформацію про рух коштів відповідача і в органів податкової служби - даних про доходи за період з 01.06.2020 по 14.02.2022.
На думку скаржника, суд в оскаржуваному рішенні не навів мотивів щодо структури витрат позивача, які вона несе щомісяця для утримання двох дітей та структуру витрат відповідача на повсякденні побутові питання, оскільки відповідач, нібито, не маючи відповідних доходів, має змогу використовувати кредит і сплачувати за нього значні відсотки.
Крім того, зазначає, що у відповідача наявні витрати, котрі явно перевищують доходи отримані у вигляді заробітної плати, а тому можна дійти висновку, що останній не в повному обсязі розкриває зміст своїх доходів.
26 грудня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому відповідач просив залишити без змін рішення суду, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що судом першої інстанції вірно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, натомість доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та надуманими.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2021 року у справі №760/28540/20 розірвано шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 16.10.2004 в Центральному відділі реєстрації шлюбів м.Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис №2568.
Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_3 , виданого 28 квітня 2021 року Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 951, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 . Батьком дитини вказаний ОСОБА_2 , матір'ю - ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_4 , виданого 28 квітня 2021 року Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис № 1705, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_4 . Батьком дитини вказаний ОСОБА_2 , матір'ю - ОСОБА_1 .
Встановлено, що діти сторін проживають разом з матір'ю - позивачкою ОСОБА_1 . Договори про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно та/ або про сплату аліментів між сторонами не укладалися.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 11.11.2021 вбачається, що відповідач працює в ТОВ «МІК» з 2020 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з матеріального становища сторін, а також обов'язку утримувати дитину, врахувавши працездатний вік платника аліментів та відсутність даних щодо утримання відповідачем інших дітей, або, що на його утриманні перебувають непрацездатні батьки.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 СК України дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.
Положеннями ст. 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України).
За умовами ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно із ст. ст. 180, 191 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Частинами 1, 3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст. 182 СК України встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За положеннями ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Суд першої інстанції, враховуючи рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини, у тому числі й щодо її утримання, дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, встановивши вказані обставини, зокрема, що дітисторін у справі проживаютьразом із позивачкою, враховуючи матеріальне становище відповідача, прийшов до вірного висновку, що справедливими, розумними та достатніми є аліменти в розмірі 6 000 грн.
Доводи в апеляційній скарзі на те, що у відповідача наявні витрати, котрі явно перевищують доходи отримані у вигляді заробітної плати, що підтверджує, що відповідач не в повному обсязі розкриває зміст своїх доходів, не є спроможними, оскільки суд зобов'язаний лише перевірити реальний майновий стан відповідача відповідно до підтверджених належними доказами доходів та витрат для визначення розміру аліментів про що, вірно звернено увагу місцевим судом, натомість будь-яких доказів на підтвердження наявності у відповідача доходів, які б не відповідали розміру його витрат, позивачем не надано.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що стороною позивача в апеляційній скарзі взагалі не обґрунтовано необхідність стягнення аліментів в розмірі про який просить позивач.
Доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача наявний автомобіль та перебувають на утриманні дві квартири не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не доведені будь-якими належними, допустимими і достатніми доказами, у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України.
Щодо посилання в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що аліменти мали би бути нараховані не з дня подачі позову, а з березня 2021 року, так як з цього періоду позивач зверталась до відповідача з тим, щоб останній допоміг в питанні утримання дітей, колегія суддів не приймає та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов'язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.
Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність саме позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати.
За загальним правилом, визначеним СК України, та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.
Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів, наприклад, що позивач пропонувала укласти договір про сплату аліментів на утримання дитини, а відповідач, як зобов'язана особа ухилявся від укладення такого договору, приховував своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагував на направлені йому листи, та інші подібні дії.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 травня 2020 у справі № 215/5867/17 (61-16955св19).
Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Інші обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 375, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді