25 травня 2023 року
м. Київ
справа № 420/9382/21
адміністративне провадження № К/990/18597/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу адвоката Стойкової Марини Дмитрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року у справі №420/9382/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , на теперішній час, у зв'язку зі зміною прізвища, ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) №45 від 23 листопада 2020 року про неуспішне проходження позивачем атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
- визнати протиправними дій Першої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) щодо не розгляду заяви позивача від 16 грудня 2020 року;
- зобов'язати Першу кадрову комісію з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) розглянути заяву позивача від 16 грудня 2020 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Одеської обласної прокуратури Костенко С.К. №692к від 12 березня 2021 року в частині тимчасового визначення робочого місця позивача у Київській окружній прокуратурі міста Одеси Одеської області;
- зобов'язати керівника Одеської обласної прокуратури привести у відповідність (перейменувати) займану посаду позивача - прокурора місцевої прокуратури №1 з рівнозначною посадою прокурора Київської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області з 15 березня 2021 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції представником позивача подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 22 травня 2023 року.
У касаційній скарзі представником позивача зазначено, що вона подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій прийняв оскаржувані судові рішенні без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі №280/5009/20.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Проте, в касаційній скарзі не наведено, які саме конкретні норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, а також посилаючись на вказану постанову Верховного Суду, представник позивача акцентує увагу на витягах з цієї постанови, зокрема, релевантних джерелах права, які застосовано судом касаційної інстанції у конкретній справі за конкретних обставин, та не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у справі №280/5009/20 розглянутій Верховним Судом, є подібними з урахуванням предмета правового регулювання, а також умов та періодів застосування правових норм.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Отже, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Крім того, слід зазначити, що Верховним Судом вже неодноразово, зокрема, у постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справі № 140/3790/19, від 24 вересня 2021 року у справі № 160/6596/20, від 24 вересня 2021 року у справі № 280/4314/20, у від 29 вересня 2021 року у справі № 640/1218/21, від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20, від 20 жовтня 2021 року у справі №280/25298/19, досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів (слідчих органів прокуратури) з посади прокурора, що міститься в пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX.
Правова позиція Верховного Суду, висловлена у зазначених постановах полягає в тому, що (фактичною) підставою для звільнення прокурора (у правовідносинах, які виникають у зв'язку з (поетапною) атестацією прокурорів, впровадженою Законом № 113-ІХ) згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII є настання однієї з подій, зазначених у підпунктах 1-4 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, й не вимагає додаткових (фактичних) умов (як-от ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
У контексті обставин справ цієї категорії юридичним фактом, який спричинив звільнення прокурорів з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, були рішення кадрових комісій про неуспішне проходження ними атестації (за наслідками першого/другого етапу), яке, відповідно до правової позиції суду касаційної інстанції, у розумінні підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX є для цього достатньою підставою.
Щодо умов продовження служби на посаді прокурора, то, за текстом постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року (справа № 440/2682/20), " Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Відповідно набрання позивачем за результатами іспиту у формі анонімного тестування під час другого етапу атестації балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX і пункту 5 розділу II Порядку № 221 для його недопуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше, крім указаного, рішення не було правових підстав".
З огляду на висловлену Верховним Судом у вимірі подібних правовідносин позицію щодо застосування положень пунктів 16, 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IХ про те, що: набрання прокурором за наслідками першого або другого етапу атестації кількості балів, яка є меншою від прохідного балу для успішного складання іспиту, є для кадрової комісії підставою для ухвалення рішення про неуспішне проходження прокурором атестації і недопуску до наступного етапу атестації; рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної програми з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора є підставою для звільнення прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX.
Подаючи касаційну скаргу, скаржником не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Усталеною є позиція Верховного Суду, що касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовне у взаємозв'язку із усіма висновками судів попередніх інстанцій, з якими не погоджується скаржник, та обов'язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для відповідної підстави).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням відповідачем у касаційній скарзі підстави для касаційного оскарження судового рішення у цій справі, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме покликаючись на постанову Верховного Суду відповідач не обґрунтував і не довів, що ця постанова ухвалена у справі за подібними відносинами із цією справою, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу адвоката Стойкової Марини Дмитрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року у справі №420/9382/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. В. Шевцова