25 травня 2023 року
м. Київ
справа № 280/1829/22
адміністративне провадження № К/990/17056/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.03.2023 у справі №280/1829/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно частини третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити йому невиплачену суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, з у триманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2022 позов задоволено частково. Стягнуто на користь судді Куйбишевського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену суддівську винагороду, за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно в розмірі 102 282, 26 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, за рахунок коштів бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", що перебуває у віданні Державної судової адміністрації України, шляхом безспірного списання коштів. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.03.2023 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2022 скасовано в частині відмови в задоволенні вимог про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування та в цій частині прийнято нове рішення. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно частини третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 06 вересня 2021 року.
У касаційній скарзі Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи всупереч сформованій позиції Верховного суду неправильно застосовані норми матеріального права, а саме заявник посилається на незастосування до спірних правовідносин статті 19 Конституції України, частини другої статті 152 Конституції України та статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", а також незастосування судами до спірних правовідносин частини першої статті 23, статті 51 Бюджетного кодексу України, частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 208/1131/17, від 28.10.2020 у справі № 823/2372/17, від 20.10.2020 у справі № 822/2043/16, від 24.11.2020 у справі № 802/1133/18-а, від 08.12.2020 у справі № 500/2104/18, від 08.12.2020 у справі № 273/551/16-а, від 09.12.2020 у справі № 766/17454/16-а, від 21.12.2020 у справі № 640/2431/19, від 23.12.2020 у справі № 607/18139/15-а, від 23.12.2020 у справі № 825/3135/15-а.
Разом з тим, Судом установлено, що відповідач уже подавав аналогічного змісту касаційну скаргу з визначенням підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 328 КАС України, яка ухвалою Верховного Суду від 18.04.2023 (К/990/12768/23) повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та надано вичерпні роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, в ухвалі від 18.04.2023 (К/990/12768/23) Верховний Суд наголосив, що таке формальне посилання на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки заявником не сформовано чіткого переліку норм права, висновку Верховного Суду щодо застосування яких не ураховано судом апеляційної інстанції, та не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
У касаційній скарзі відповідачем також зазначено, що вона подана на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Покликаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що є необхідність відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладений у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20.
Необхідно зауважити, що у разі оскаржень рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які слугували б підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Проте, відповідач не зазначив щодо застосування якої конкретної норми права (пункт, частина, стаття) містить висновок у цих постановах, від яких на його переконання існує необхідність відступити, а вказані доводи та аргументи заявника зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів та незгоди з висновком суду апеляційної інстанції. У касаційній скарзі відсутні доводи на спростування мотивів, з яких виходив суд апеляційної інстанції, заявник лише наводить низку нормативно-правових актів без належної аргументації щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції у цій справі у системному зв'язку з обґрунтуванням доводів відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20.
В цілому, доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та доводів про надання їм неправильної, на думку скаржника, правової оцінки, що суперечить правовому змісту пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, слід зазначити, що у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 викладено сталий правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ в редакції закону станом на дату виникнення спірних відносин).
Аналогічний правовий висновок викладений і у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 року у справах №160/12091/20, №260/3598/20, №460/6542/20, №560/6831/20, від 05.08.2021 року у справах №560/6212/20, №200/5490/20-а, №160/12182/20, №160/6089/20.
Також, Верховний Суд в ухвалі від 18.04.2023 (К/990/12768/23) наголосив, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав. Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Суд зазначив, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу. За змістом частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom"), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Отже, подаючи касаційну скаргу повторно скаржником так і не викладено підстави для касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 328 КАС України, а подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України та не викладення з належним обґрунтуванням відповідачем у касаційній скарзі підстави для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на сталу практику Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08.03.2023 у справі №280/1829/22 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. В. Шевцова