25 травня 2023 року
Київ
справа № 280/3095/22
адміністративне провадження № К/990/18235/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29.12.2022 у справі №280/3095/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік» до Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,
22.05.2023 до суду вп'яте надійшла касаційна скарга Державної податкової служби України (далі - скаржник, ДПС), направлена поштою 17.05.2023.
Попередні касаційні скарги Верховний Суд повернув ухвалами від 09.02.2023, 20.03.2023, 04.04.2023, 26.04.2023 на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) як такі, що не містили підстав для касаційного оскарження судових рішень. Суд зазначив про незмістовність наведеного скаржником обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень відповідно до пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України та роз'яснив вимоги щодо обов'язкових умов, які мають бути зазначені у касаційній скарзі у випадку її подання на цих підставах.
Під час перевірки вп'яте поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі так і не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, а її зміст є ідентичним до попередніх касаційних скарг, які Верховний Суд вже визнав неналежно оформленими.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Однак, звертаючись з касаційною скаргою вп'яте, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередніх касаційних скарг, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз'яснень, наданих Верховним Судом.
Так, у вп'яте поданій касаційній скарзі міститься посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Однак, обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для оскарження судового рішення в касаційному порядку на цій підставі скаржник не наводить.
Обґрунтування вп'яте поданої касаційної скарги за своїм змістом є майже ідентичним до касаційної скарги, поданої відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та яку Верховний Суд повернув скаржнику ухвалою від 04.04.2023. У цій касаційній скарзі скаржник додатково зазначає, що суди неправильно застосували при вирішенні спору норми Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №569, в частині правил обчислення реєстраційного ліміту в Системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Разом з тим, зі змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що суди попередніх інстанцій норми зазначеного Порядку при вирішенні спору не застосовували. Доводів про те, що питання щодо застосування зазначеної норми ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін, касаційна скарга не містить.
Подальше обґрунтування касаційної скарги фактично зводиться до цитування норм Податкового кодексу України, інших нормативно-правових актів, а також наведення доводів, ідентичних до тих, що вже приводились скаржником у попередньо поданих чотирьох касаційних скаргах, які Верховний Суд визнав такими, що не містять підстав касаційного оскарження.
Окремо скаржник також вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 листопада 2020 року (справа №1.380.2019.006517, провадження №К/9901/12325/20) щодо обчислення строку звернення до суду із позовом. Водночас, як посилання на відповідний пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, так і обґрунтування подібності правовідносин у цій справі та наведеній ДПС за змістом касаційної скарги відсутні.
При цьому посилання на вказану постанову Верховного Суду вже наводились скаржником у касаційних скаргах, що подавались скаржником на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Відсутність обґрунтування подібності правовідносин і незазначення конкретної норми, яку застосував суд апеляційної інстанції без врахування висновку Верховного Суду, слугувало підставою для повернення зазначених касаційних скарг скаржнику. У вп'яте поданій касаційній скарзі ДПС зазначених недоліків не усунуло.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник формально зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів. Ця підстава для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд передбачена пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Суд також встановив, що у касаційній скарзі процитовано норми частини четвертої статті 328 КАС України з окремим виділенням її пункту 4, а також процитовано частину другої статті 353 КАС України з окремим виділенням її пунктів 1, 2.
За змістом пункту 1 частини другої статті 353 КАС України доводи про не дослідження судом зібраних у справі доказів можуть бути прийнятними виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу, яких у поданій касаційній скарзі так і не викладено.
Пункт 2 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд виключно у випадку, якщо таке порушення унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Водночас, жодних доводів на обґрунтування такого процесуального порушення скаржником у касаційній скарзі не наведено. Більше того, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень справа №280/3095/22 розглядалась судами в порядку загального позовного провадження.
Суд вчергове звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Державної податкової служби України підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29.12.2022.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08.09.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29.12.2022 у справі №280/3095/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Квік» до Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії - повернути скаржнику.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя М.М. Гімон