24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 160/5440/22
адміністративне провадження № К/990/17848/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року у справі №160/5440/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
У квітні 2022 року ОСОБА_1 (далі позивачка або скаржниця) звернулась до суду із позовом до Департаменту патрульної поліції (далі відповідач), у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просила суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу начальника Департаменту патрульної поліції №53 від 28 січня 2022 року «Про застосування до працівників ППП в місті Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області ДПП дисциплінарних стягнень» в частині застосування до інспектора взводу №1 роти №12 батальйону №1 Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Департаменту патрульної поліції №721 о/с від 1 квітня 2022 року «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в поліції інспектора взводу №1 роти №1 батальйону №1 Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 ;
- поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №1 роти №1 батальйону №1 Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 1 квітня 2022 року, із розрахунку 502,45грн, по день поновлення на службі за кожний календарний день вимушеного прогулу (з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, позивачка звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 12 травня 2023 року.
У своїй касаційній скарзі скаржниця просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року у справі №160/5440/22 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржниця, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судами попередніх інстанції під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано висновків щодо пропорційності (співмірності) застосованого виду дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції із учиненим діянням, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №826/16231/16, від 6 лютого 2020 року у справі №826/1916/17, від 22 липня 2021 року у справі №580/1954/20.
Верховний Суд вважає за необхідне вказати, що аналіз положень пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Водночас, Верховний Суд зазначає, що посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, вказаних у касаційній скарзі, позивачем вибірково цитуються лише окремі витяги з тексту постанов, без наведення обґрунтувань, яку саме норму права судами першої та апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.
Варто зауважити, що у справах, на які посилається скаржниця у касаційній скарзі, дійсно предметом розгляду є питання правомірності накладення дисциплінарного стягнення та звільнення зі служби в поліції.
При цьому, висновки, які викладені у зазначених позивачкою постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо обставин, які різняться складом дисциплінарного проступку, видами дисциплінарних стягнень та ін. у кожній конкретній ситуації.
Так, розглядаючи справу № 826/1916/17 Верховний Суд у постанові від 6 лютого 2020 року погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що висновки службового розслідування та прийняті на їх основі накази є необґрунтованими, оскільки з висновку службового розслідування щодо позивача вбачається, що в ході проведення службового розслідування та при виданні оскаржуваного наказу, відповідачем не проведено об'єктивного, повного та всебічного дослідження обставин; не встановлено та не обґрунтовано, в чому полягає провина позивача, тяжкість вчиненого проступку; не доведено вину в скоєнні проступків, що, в свою чергу, спричинило застосування дисциплінарного стягнення, у вигляді звільнення з посади, що за даних обставин є надмірним та передчасним.
Дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №826/16231/16 встановлено, що Суд не висловлював правових позицій, а направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції через не дослідження судами попередніх інстанцій всіх зібраних у справі доказів, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Тому остаточного рішення судом касаційної інстанції у наведеній скаржником справі не приймалося.
Зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду у справі №580/1954/20, скаржниця сама наводить рішення Верховного Суду, яке вирішено не на користь позивача, що є в даному випадку суперечливим та взаємовиключним.
Повертаючись до обставин цієї справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується вчинення позивачкою дисциплінарного проступку, встановленого висновком службового розслідування.
Згідно з усталеною судовою практикою застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 4 березня 2020 року у справі № 120/2732/19-а, від 17 листопада 2020 року у справі № 160/5581/19.
З огляду на наведене, Суд дійшов висновку, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах №826/16231/16, №826/1916/17, №580/1954/20 не є подібними.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зазначене свідчить, що скаржниця формально підійшла до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2022 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року у справі №160/5440/22.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року у справі №160/5440/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- повернути особі, яка її подала.
2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
3. Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду