24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 160/17409/22
адміністративне провадження № К/990/17802/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі №160/17409/22 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу Новомосковського районного відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
В листопаді 2022 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу Новомосковського районного відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби (ГУ ДМС) України в Дніпропетровській області в особі Новомосковського відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо не оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітньому на ім'я ОСОБА_3 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року № 2503-Х1 1 .
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби (ГУ ДМС) України в Дніпропетровській області в особі Новомосковського відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області оформити та видати паспорт громадянина України з проставленою відміткою місця проживання неповнолітньому ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-Х1 1 без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 160/17409/22, адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби (ГУ ДМС) України в Дніпропетровській області в особі Новомосковського відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо не оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітньому на ім'я ОСОБА_3 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року № 2503-Х11;
- зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби (ГУ ДМС) України в Дніпропетровській області в особі Новомосковського відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області оформити та видати паспорт громадянина України з проставленою відміткою місця проживання неповнолітньому ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року № 2503-Х11;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її засобами поштового зв'язку 10 травня 2023 року.
Скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині проставлення відмітки місця проживання неповнолітньому ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Так, за правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Однак щодо якої конкретно норми права відсутній висновок, скаржник не вказує.
Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Не вказавши норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, скаржник, як наслідок, належно не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна була застосовуватися.
По тексту касаційної скарги скаржник зазначає, що судами не вірно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема, не застосовано частину другу статті 19 Конституції України, підпункту 2 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» №888-VІІІ від 10 грудня 2015 року, незастосування частини першої, третьої статті 26 Закону України «Про надання публічних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Проте, Суд не бере до уваги посилання скаржника про незастосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що, на його думку, підлягали застосуванню, оскільки такі доводи не відповідають умовам оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та не вказують на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
З огляду на викладене, Суд вважає недоведеними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року і постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі №160/17409/22.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2022 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі №160/17409/22 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу Новомосковського районного відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду