25.05.2023
Справа № 482/650/22
Номер провадження 2/482/18/2023
25 травня 2023 року м. Нова Одеса
Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Сергієнка С.А., секретаря судового засідання Алєксєєнко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ТОВ ФК «Кредит - Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3162783 від 05.11.2021 року.
У обґрунтування позову вказувало на те, що 05.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан», з однієї сторони, та відповідачем, з другої сторони, було укладено Кредитний договір № 3162783, відповідно до якого відповідачу були надані кредитні кошти у тимчасове платне користування на поточні потреби у сумі - 10000,00 грн. на 30 днів з кінцевим терміном погашення не пізніше 05.12.2021 року зі сплатою процентів за користування коштами у розмірі 5% на день.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань по поверненню кредитних коштів, у нього виникла кредитна заборгованість, яка складається з 10000 грн заборгованості за тілом кредиту, 33750 грн заборгованості за процентами, заборгованості за комісією 1000грн.
23.02.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №81-МЛ, згідно з яким позивач набув статусу кредитора та отримав право грошової вимоги до осіб, які були боржниками ТОВ «Мілоан», в тому числі щодо ОСОБА_1 .
Оскільки позичальник добровільно заборгованість не сплатив, Товариство просило суд стягнути з відповідача 44750 грн та судовий збір в сумі 2481 грн.
Представником відповідача подано відзив на позов ТОВ ФК «Кредит-Капітал», у якому вказував, що відповідач визнає позов тільки у частині тіла кредиту.
У відзиві представник відповідача посилався на те, що заявлені позивачем суми відсотків до стягнення не ґрунтуються на умовах кредитного договору і наданому самим же позивачем розрахунку, а тому і не підлягають задоволенню. Іншого належного розрахунку, який би узгоджувався із матеріалами справи, умовами кредитного договору, позивач не представив, хоча в цій частині саме на ньому лежить процесуальний обов'язок доказування, а тому цей конкретний позов не може бути задоволений, оскільки він є необґрунтованим, а позовні вимоги - недоведені.
Також представник відповідача посилався на те, що ОСОБА_1 з 04.05.2017 року і по теперішній час проходить військову службу у Збройних Силах України, щодня захищає нашу землю від агресії з боку РФ. Також ОСОБА_1 являється учасником бойових дій. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Вказував, що відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», кредитор не мав права нараховувати відповідачу відсотки та штрафні санкцій за порушення умов договору кредиту
У судове засідання представник позивача не з'явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи судом повідомлявся належним чином, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Між сторонами виникли правовідносини щодо заборгованості за кредитним договором, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК України).
Судом встановлено, що 05.11.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3162783, за яким відповідачу надано кредит у розмірі 10000 зі сплатою відсотків за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.
З довідки про ідентифікацію вбачається, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір №3162783 від 05.11.2021 року ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт договору позичальником здійснено підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора W81214, надісланого позичальнику 05.11.2021 року о 15:00 год. на номер телефону НОМЕР_1 .
Відповідно до графіку розрахунку сплати кредитних коштів (Додаток № 1 до кредитного договору №3162783 від 05.11.2021 року ) платіж повернення кредиту та сплати комісії і процентів мав бути внесений відповідачем 05.11.2021 року.
Укладаючи вищевказаний кредитний договір відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
У подальшому між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 81-МЛ від 23.02.2022 року.
Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором №3162783 від 05.11.2021 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , дана обставина підтверджується копією витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 81-МЛ від 23.02.2022 року.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача перед ТОВ Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за кредитним договором №3162783 від 05.11.2021 року становить 44750 грн., з яких: 10000 грн. - заборгованість за сумою кредиту; заборгованість за процентами - 33750 грн.; заборгованість за комісією 1000грн.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Частиною 1 статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У силу ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Зі змісту кредитного договору №3162783 від 05.11.2021 року вбачається, що позикодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором на строк, визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.2 договору сума кредиту становить 10000 грн.
Згідно із п. 1.3 договору кредит надається строком на 30 днів з 05.11.2021 року. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 05.12.2021 (п. 1.4 договору).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на рахунок платіжної картки позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua.
Відповідно до пункту 1.3. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, встановлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними.
Відповідно до пункту 1.13 вказаної Інструкції під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження).
Згідно з пунктом 2.14 Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», а банк стягувача - «Дата надходження в банк стягувача» (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня».
Таким чином, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу.
Відповідач визнає отримання ним за довоговором №3162783 від 05.11.2021 року 10000грн. від ТОВ «Міолан»
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10000 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості за простроченими процентами в розмірі 33750 грн., суд зазначає наступне.
Так, пунктом 1.5.2 кредитного договору №3162783 від 05.11.2021 року передбачено, що проценти за користування кредитом: 3750 грн., які нараховуються за ставкою 1,250 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована.
У пункті 1.6 кредитного договору зазначено, що Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2., .2.3 цього договору.
Згідно п.2.2. кредитного договору позичальник сплачує Кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2. Договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо Позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2 або проценти за стандартною (базовою) ставкою визначеною п.1.6 Договору в сумі та на умовах визначених п. 2.3 Договору.
У копії договору №3162783 від 05.11.2021 року який позивачем було надано до суду відсутній пункти 2.2.3 та 2.3.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.
У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Як зазначено вище, відповідно до п. 1.4 кредитного договору термін повернення кредиту визначено 05.12.2021 року. Отже, обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом в період з 05.11.2021 року по 05.12.2021 року у розмірі 3750 грн, що відповідає положенням п. 1.5.2 кредитного договору.
У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року при розгляді справи № 444/9519/12, провадження № 14-10 цс 18, висловила правову позицію, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), про стягнення яких просить позивач, є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов'язання за кредитним договором, зокрема відповідно до статті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. В охоронних/спірних правовідносинах права та інтереси кредитора мали б бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З огляду на вищенаведене, вимога позивача про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування, є необґрунтованою. ТОВ ФК «Кредит-Капітал» вимог про стягнення з позичальника встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв.
Тому суд не бере до уваги п. 2.2.3 кредитного договору на який посилається позивач вказуючи на можливість позикодавця нараховувати проценти за користування кредитом після закінчення строку повернення кредиту, передбаченого п. 1.4 договору.
Відтак, позовні вимоги про стягнення процентів в розмірі 30000 гривень (33750 грн. - 3750 грн. не підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення комісії, суд зазначає наступне.
Пунктом 1.5.1 кредитного договору передбачено комісію за надання кредиту: 1200 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 % від суми кредиту одноразово.
16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Згідно з частиною 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Отже, суд приходить до висновку, що положення п. 1.5.1 спірного кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України, а тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1000 грн. слід відмовити.
Доводи відповідача про відсутність права у кредитора на нарахування йому відсотків та комісій з посиланням на ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» на увагу не заслуговують, оскільки відповідачем не надано належних доказів того під час дії кредитного договору у строк з 05.11.2021 року по 05.12.2021 року він перебував безпосередньо в районах та у період здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову даної категорії позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2481,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 68297 від 06 вересня 2022 року.
Враховуючи те, що задоволено 30,72 % позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі пропорційному до розміру задоволених позовних вимог ?762,16грн.?
Керуючись ст. ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 285 ЦПК України, суд,-
Позов ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_3 в АТ Райффайзен Банк Аваль, заборгованість за кредитним договором № 3162783 від 05.11.2021 року у сумі 13750(тринадцять тисяч сімсот п'ятдесят) грн. з яких 10000грн. - тіло кредиту та 3750грн. відсотки.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, р/р НОМЕР_4 , банк АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», 762,16 грн.? судових витрат.
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Головуючий суддя: С.А.Сергієнко