вул. В'ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,
тел. (0522) 32 05 11, факс 24 09 91, код ЄДРПОУ 03499951,
e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua
24 травня 2023 рокум. Кропивницький Справа № 912/1/23
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу
за позовом Світловодської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут»
про витребування майна,
за участю:
- Кіровоградської обласної прокуратури, яка вступила у справу за власною ініціативою,
- секретаря судового засідання Рудченко І.О.,
- представників учасників: позивача - Медведєвої Т.В., прокуратури - Іваніщевої Т.І., відповідача - Молчанова А.Г., Філоненка О.В.,
02.01.2023 Світловодська міська рада звернулася з позовом до ТОВ «Світловодськпобут» про витребування рухомого та нерухомого майна за відповідним переліком.
У якості обґрунтування власної позиції Світловодська міська рада вказала, що:
- 29.08.2001 прийняла рішення № 519, яким надала згоду на утворення разом з Товариством з обмеженою відповідальністю «Плітрейд» спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» з рівними частками (по 50 %); установчим договором та рішенням зборів учасників від 24.09.2001 у спільному підприємстві був утворений статутний фонд у розмірі 7784748 грн; у 2011 році вона внесла до статутного фонду спільного підприємства власну частку у вигляді рухомого та нерухомого майна, перелік якого наведений у пункті 4.2.2. установчого договору та акті приймання-передачі від 24.09.2001;
- 23.10.2014 Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області у справі № 401/611/14-а ухвалив судове рішення, яким визнав незаконним та скасував рішення Світловодської міської ради № 519 від 29.08.2001; скасування рішення пов'язане з відсутністю у міської ради повноважень на утворення спільного підприємства;
- у зв'язку з незаконністю утворення спільного підприємства безпідставною є і передача до його статутного фонду рухомого та нерухомого майна територіальної громади, а тому ТОВ «Світловодськпобут», яке реорганізувалося з СП ТОВ «Світловодськпобут», повинне повернути спірне майно; проте ТОВ «Світловодськпобут» майно не повернуло та заперечує у наявності відповідних для цього підстав;
- правовою підставою позову є положення статей 387, 400 Цивільного кодексу України;
- строк позовної давності не сплинув, оскільки він почався з дати отримання від Олександрійського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області листа за вих. № 11256/11412022 від 25.11.2022, в якому окреслені порушення при прийнятті рішення № 519 від 29.08.2001 та передачі майна до статутного фонду;
- наведені ТОВ «Світловодськпобут» дати початку відліку позовної давності є помилковими, оскільки події, які відбулися у такі дні, не вказують на поінформованість про можливість витребування майна.
При вступі у справу з метою захисту інтересів держави в особі Світловодської міської ради Прокурор подав пояснення по суті позовних вимог та вказав, що:
- спірне майно до передачі його до статутного капіталу СП ТОВ «Світловодськпобут» перебувало у комунальній власності, а його балансоутримувачем було Комунальне підприємство «Світловодське підприємство теплових мереж»;
- рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 21.05.2015 у справі № 912/4071/14 установлені обставини передачі цього майна з балансу Обласного державного комунального підприємства «Кіровоградтеплокомуненерго» з 01.10.1996 до комунальної власності міста Світловодська;
- наведені обставини підтверджують право комунальної власності на спірне майно;
- рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23.10.2014 у справі № 401/611/14-а скасоване рішення Світловодської міської ради № 519 від 29.08.2001 та установлений факт незаконності дій щодо його прийняття;
- утворення СП ТОВ «Світловодськпобут» та передача майна до статутного фонду відбулася з порушенням діючого законодавства щодо його приватизації;
- рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 21.05.2015 у справі № 912/4071/14 хоча і було відмовлено у позові про визнання установчого договору недійсним, але ним установлений факт допущеного порушення саме органом публічної влади;
- установчий договір припинив свою дію, оскільки на його основі було утворене та зареєстроване спільне підприємство, а тому визнання його недійсним не потребується;
- строк позовної давності не пропущений, так як порушення є триваючим.
Під час судового розгляду справи Прокурор висловився з вимогою про задоволення позовних вимог.
ТОВ «Світловодськпобут» позовні вимоги не визнало та вказало, що:
- Світловодська міська рада не надала доказів: наявності у неї права власності на спірне майно; перебування майна у його володінні, оскільки відсутня деталізація та характеристика нерухомого майна; наявності у його володінні рухомого майна;
- перелік майна, який вказаний у позові не відповідає переліку майна, який передавався за актом приймання-передачі, а саме це стосується акумуляторних баків, автомобіля ГАЗ-3307, автомобіля ГАЗ-3307 АТЗ-4.2., колісного екскаватора ЄО-2628, верстата заточного 3Б633, верстата настільного свердлувального;
- спірне майно товариство отримало як внесок до статутного фонду на підставі правочину, який оформлений протоколом установчих зборів № 1 від 24.09.2001 та статутом, а тому скасування лише рішення міської ради № 519 від 29.08.2001 ніяким чином не впливає на незаконність такої передачі, оскільки відповідний правочин не визнаний недійсним; більш того Господарський суд Кіровоградської області у справі № 912/4071/14 ухвалив рішення про відмову у позові про визнання недійсними установчих документів спільного підприємства та його припинення;
- майно товариство набуло добросовісно, а Світловодська міська рада проявила власну волю з його передачі до статутного фонду, а тому відсутні підстави для тверджень про вибуття майна поза волею його власника; з моменту передачі майна, Світловодська міська рада набула корпоративні права у товаристві, а тому правочин є відплатним; у 2019 році міська рада зініціювала вихід зі складу учасників товариства, який реалізований шляхом державної його реєстрації; законодавство не передбачає при виході учасника повернення переданого майна, оскільки сплачується лише вартість частки учасника, а тому вимога про повернення майна є безпідставною;
- заявлений позов не призведе до відновлення прав та становища, яке існувало станом на час внесення майна до статутного фонду, оскільки на даний час засновниками товариства є фізичні особи, а тому обраний спосіб захисту не являється ефективним;
- строк позовної давності сплинув, так як Світловодська міська рада про порушене право могла дізнатися у різні доведені дати, а саме: 23.10.2014 - день ухвалення Світловодським міськрайонним судом Кіровоградської області постанови у справі № 401/611/14-а; 10.11.2014 - день звернення Світловодської міської ради з позовом ТОВ «Політрейд» та СП ТОВ «Світловодськпобут» про визнання недійсними установчих документів та припинення спільного підприємства; 07.10.2015 - день ухвалення Світловодським міськрайонним судом Кіровоградської області рішення у справі № 401/1777/15-ц за позовом ОСОБА_1 до СП ТОВ «Світловодськпобут», за участі у якості третьої особи Світловодської міської ради та ТОВ «Політрейд» про витребування майна із чужого незаконного володіння; строк позовної давності сплинув задовго до введення карантину, а тому призупинення строку позовної давності через карантин з 12.03.2020 не впливає на спірні правовідносини.
З огляду на зміст викладених обставин, предмет заявлених вимог та позицій сторін, Прокурора суд уважає, що наявний між ними спір знаходиться у площині юридичної конкуренції між реституцією і віндикацією та потребує визначення правової природи передачі спірного майна від позивача відповідачу. Відповідь на питання щодо розмежування цих понять, а також характеристика передачі майна засновником до статутного фонду товариства як правочину безпосередньо впливає на належність та ефективність способу захисту, обраного Позивачем.
Ухвалою від 01.02.2023 суд відкрив провадження у справі за правилами загального провадження та установив сторонам строки для подачі процесуальних заяв. Зокрема, Відповідач подав відзив на позов та заперечення, а Позивач - відповідь на відзив.
Підготовче засідання суд провів 01.03.2023 та 22.03.2023, а справу по суті розглянув у засіданні 19.04.2023 та 24.05.2023.
Перед початком розгляду справи по суті суд допустив до участі у справі Кіровоградську обласну прокуратуру, яка подала відповідну заяву про вступ на стороні Позивача, з метою захисту інтересів держави в його особі.
Поряд з цим, суд відхилив клопотання Прокурора про повернення на стадію підготовчого провадження та витребування доказів, яке він ґрунтував необхідністю витребування додаткових доказів, які своєчасно не подані обома сторонами, а саме Позивачем - щодо підтвердження права власності на спірне майно станом на час передачі його до статутного фонду спільного підприємства, Відповідачем - щодо володіння майном на час розгляду справи в суді. Суд прийняв усну ухвалу про відмову у задоволенні клопотань, оскільки для вирішення спору та аналізу наявних правовідносин ці докази не є необхідними.
29.08.2001 Світловодська міська рада прийняла рішення № 519 «Про надання згоди на створення спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут», за яким, з-поміж іншого, надала відповідну згоду та затвердила статут товариства (т.1. а.с. 13).
24.09.2001 Світловодська міська рада та ТОВ «Політрейд» провели установчі збори учасників спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут», за результатами яких прийняли рішення, оформлене протоколом № 1 від 24.09.2001, про: утворення СП ТОВ «Світловодськпобут» (пункту 2); визначили розмір статутного фонду у сумі 7784748 грн та розмір часток одне одного - по 50 % (пункт 2); затвердили статут та установчий договір товариства (пункту 3) (т. 1, а.с. 160-161).
Зокрема, за змістом Установчого договору про створення та діяльність СП ТОВ «Світловодськпобут» його учасники дійшли згоди щодо: утворення статутного фонду товариства у розмірі 7784748 грн (пункт 4.1.); обов'язку учасників внести до статутного фонду відповідні внески (пункт 4.2.); розміру часток одне одного, а саме 50 % кожного (пункт 4.2.1); порядку формування статутного фонду, зокрема, шляхом внесення певного майна та сплати коштів (пункти 4.2.1., 4.2.2.); обов'язок учасника виконувати зобов'язання перед товариством, у тому числі, які пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами (підпункт «б» пункту 6.1.) (т. 1, а.с. 14-19).
У свою чергу, відповідно до Статуту СП ТОВ «Світловодськпобут» у редакції 2001 року (т. 1, а.с 20-29): учасниками товариства являються Світловодська міська рада та ТОВ «Політрейд» (пункт 1.2.); товариство є власником майна й коштів, переданих йому учасниками (п. 3.2.1.); статутний фонд товариства складає 7784748 грн (пункт 4.1.); внески учасників, розмір, порядок та строки формування статутного фонду визначені в установчому договорі (пункт 4.2.).
24.09.2001 на виконання рішення установчих зборів учасників та установчого договору Світловодська міська рада та СП ТОВ «Світловодськпобут» склали акт прийому-передачі майна до статутного фонду, за яким міська рада передала товариству нерухоме майно, яке складає майно котелень №№ 2, 3, 4, 5 на суму 3413119 грн, та рухоме майно за переліком на суму 479255 грн, а всього на загальну суму 3892374 грн (т. 1, а.с. 121-125).
23.10.2014 у справі № 401/611/14-а Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалив постанову, якою визнав незаконним та скасував рішення Світловодської міської ради від 29.08.2001 № 519 «Про надання згоди на створення спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» (а.с. 30-36). Відповідно до постанови суд виснував, що рішення міської ради прийняте з перевищенням повноважень, оскільки діюче законодавство не містило положень про можливість утворення органом місцевого самоврядування спільного підприємства.
21.05.2015 Господарський суд Кіровоградської області ухвалив рішення у справі № 912/4071/14 за позовом Світловодської міської ради до СП ТОВ «Світловодськпобут» та ТОВ «Політрейд» про визнання недійсними Статуту, Установчого договору та припинення СП ТОВ «Світловодськпобут» (т. 1, а.с. 162-173). Рішенням суд відмовив у задоволенні позовних вимог, зокрема, в частині визнання недійсним установчого договору вказав, що міська рада не навела у позовній заяві підстав його недійсності та невідповідності чинному на час його укладення законодавству ( т. 1, а.с. 167).
08.07.2016 Світловодська міська рада прийняла рішення № 349 «Про вихід зі складу учасників СП ТОВ «Світловодськпобут», за змістом якого вирішила вийти зі складу СП ТОВ «Світловодськпобут» (пункт 1) (т. 1, а.с. 185).
Як слідує з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 13.12.2022 СП ТОВ «Світловодськпобут» змінило назву на ТОВ «Світловодськпобут», а його учасниками є ОСОБА_2 , з розміром частки 3910000 грн, та ОСОБА_3 , з розміром частки 10000 грн (т. 1, а.с. 37-42).
Щодо правової природи передачі майна до статутного фонду
Стаття 5 Цивільного кодексу України, визначає, що: акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (частина 1); акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (частина 2); якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина 3).
Крім того, у частині 1 статті 58 Конституції України закріплений загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
У свою чергу, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів зазначено, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, для визначення правової природи передачі спірного майна від Світловодської міської ради до СП ТОВ «Світловодськпобут» (ТОВ «Світловодськпобут») підлягають застосуванню положення законодавства, яким регулювався такий порядок станом на час передачі (24.09.2001).
Так, цивільно-правові відносини регулювалися Цивільним кодексом УРСР (1963 р.).
Зокрема, положення статті 151 ЦК УРСР встановлювали, що: в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
У свою чергу, відповідно до статті 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникали з підстав, передбачених законодавством, у тому числі, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За статтею 153 ЦК УРСР: договір вважався укладеним, коли між сторонами у потрібній
у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах; істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови,
щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 154 ЦК УРСР: коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він
вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась; якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.
Стаття 160 ЦК УРСР визначала можливість укладення договору на користь третьої особи, а саме, якщо особа, яка уклала договір, обумовила виконання зобов'язання, що виникло з договору, третій особі, то, якщо інше не передбачено в договорі і не випливає з його змісту, виконання може вимагати як особа, що уклала договір, так і третя особа, на користь якої виговорено виконання.
Таким чином: угода (договір) визнавалися однією з основних підстав виникнення цивільних прав та обов'язків; її (його) укладення пов'язувалося із досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов; форма угоди, у тому числі можливість складання одного документа, залежала від волевиявлення її учасників; угода (договір) могла укладатися на користь третьої особи.
Порядок, правила створення, діяльності, а також права і обов'язки учасників та засновників господарських товариств регулювалися положеннями Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-ХІІ (надалі Закон № 1576-ХІІ) у редакції станом на час передачі майна до статутного фонду.
За змістом Закону № 1576-ХІІ:
- товариство з обмеженою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту; установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок ліквідації і реорганізації (стаття 4);
- учасники товариства, з-поміж іншого, зобов'язані: додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства; виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими
установчими документами (стаття 11);
- товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність (стаття 12);
- вкладами учасників та засновників товариства можуть бути, серед іншого, будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності (стаття 13);
- товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (стаття 50);
- установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір,
склад та порядок внесення ними вкладів (стаття 51);
- у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю; до моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу; учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства; у разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми (стаття 52).
Правовідносини власності поряд із Цивільним кодексом УРСР (1963 р.) регулювалися Законом України «Про власність» від 07.02.1991 № 697-ХІІ (у редакції станом на 24.09.2001).
Зокрема, відповідно до Закону України «Про власність»:
- суб'єктами права колективної власності є, серед інших, господарські товариства (стаття 20);
- право колективної власності виникає на підставі добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення, з-поміж інших, господарських товариств (стаття 21);
- об'єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом (частина 1); внесок членів господарського товариства може складатись з основних та оборотних фондів, грошових коштів, цінних паперів (частина 2) (стаття 26).
У свою чергу, стаття 128 ЦК УРСР визначала, що: право власності у набувача
майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором; передачею визнається вручення речей набувачеві.
Отже, за законодавством у випадку утворення товариства з обмеженою відповідальністю: установчий договір визнавався установчим документом товариства; обов'язком засновників було внесення до статного фонду товариства відповідного внеску (з можливістю передачі майна як внеску); товариство, у свою чергу, набувало право власності на передане йому засновниками до статутного фонду майно.
У справі суд установив, що Світловодська міська рада: при утворенні СП ТОВ «Світловодськпобут» була однією із засновників, яка уклала з іншим засновником - ТОВ «Політрейд» Установчий договір від 24.09.2001; в Установчому договорі (пункти 4.2.1. та 6.1.) визначила власні зобов'язання з передачі майна до статутного фонду; на установчих зборах, які відбулися 24.09.2001, приймала участь у затвердженні статуту створеного товариства; за актом приймання-передачі від 24.09.2001 передала до статутного фонду товариства обумовлене майно.
Відтак, сам факт укладення Установчого договору, із наведеними зобов'язаннями, та подальша передача майна до статутного фонду товариства вказують на волевиявлення їх учасників щодо виникнення між ними цивільно-правових зобов'язань, належних прав і обов'язків. Це волевиявлення направлене не тільки на утворення, організацію та діяльність товариства (з огляду на подвійну правову природу установчого договору: статутного документа та договору), але й на передачу Світловодською міською радою майна у власність СП ТОВ «Світловодськпобут» і, напроти, набуття нею корпоративних прав на відповідну частку у товаристві.
У зв'язку з цим, за наслідками укладеного Установчого договору та з моменту отримання майна за актом приймання-передачі СП ТОВ «Світловодськпобут» набуло його у власність, а Світловодська міська рада набула відповідні корпоративні права у товаристві.
У цьому контексті суд вважає помилковими твердження Прокурора про «нечинність» уставного договору вичерпання ним дії, оскільки за наведеною статтею 4 ЦК УРСР саме на підставі його укладення та передачі майна за актом приймання-передачі і виникли цивільні права і обов'язки між його учасниками. Більш того, цивільне законодавство не містить, ним не регулюється категорія «нечинності договору» (наявними є лише категорії «дійсності», «недійсності», «нікчемності», «укладеності» та «неукладеності» договору).
На час розгляду справи цивільні правовідносини регулюються положеннями Цивільного кодексу України (2003 року). Пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України урегульовує, що: ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
У зв'язку з наведеним, правовідносини щодо підстав передачі Світловодською міською радою майна до статутного фонду СП ТОВ «Світловодськпобут» та її наслідків, підлягають регулюванню також ЦК України.
Згідно зі статтею 202 ЦК України: правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1); правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина 2); одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами; односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила; односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина 3); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4).
Таким чином, у розумінні наведеного законодавства дії засновника щодо передачі майна до статутного фонду товариства складають правочин. Він підтверджує волевиявлення його учасників на передачу-набуття майна у власність товариством і, напроти, набуття корпоративних прав засновником на відповідну частку. Правочин має юридичні наслідки: факт набуття та припинення права власності на майно; факт набуття корпоративних прав засновником.
З огляду на цей висновок, оскільки установчий договір в частині обов'язків щодо передачі майна до статутного фонду та акт приймання-передачі майна у сукупності підтверджують відповідне волевиявлення, вони складають правочин.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 29.04.2015 у справі № 903/134/13-г, від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 06.07.2022 у справі № 372/3737/19, від 17.11.2022 у справі № 916/546/21 та ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11.08.2022 у справі № 916/546/21, за якими:
- залежно від встановлених обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків;
- встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи;
- висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи.
На підставі наведеного суд виснує, що Установчий договір від 24.09.2001 в частині обов'язків Світловодської міської ради з передачі майна до статутного фонду СП ТОВ «Світловодськпобут» та Акт приймання-передачі майна від 24.09.2001, складений між Світловодською міською радою та СП ТОВ «Світловодськпобут» щодо прийняття майна, свідчать про погоджені дії його учасників шляхом волевиявлення на набуття взаємних цивільних прав та обов'язків (набуття права власності товариством на майно та набуття корпоративних прав засновником). Наявність таких дій характеризує їх як правочин, який оформлений складенням Установчого договору (в частині умов про обов'язки з передачі майна до статутного фонду) та Акту приймання-передачі.
Відтак, Світловодська міська рада передала, а СП ТОВ «Світловодськпобут» отримало спірне майно за правочином.
Щодо неналежності та неефективності способу захисту
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України: право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України. Серед наявних є визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення (частина 2).
Зокрема, положеннями статті 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину: він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. За частиною 1 цієї статті правочин не може суперечити законодавству.
Законодавством також установлені підстави для визнання правочину недійсним. А саме, за змістом частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) (серед інших) вимог, які встановлені частиною 1 статті 203 цього Кодексу. Водночас, частина 3 цієї статті передбачає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, за вказаних правових норм недійсним є правочин, який укладений з порушенням діючого законодавства.
Правові наслідки недійсності правочину окреслені положеннями статті 216 ЦК України. За змістом частини 1 цієї статті: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
З наведеного слідує, що у випадку недійсності правочину наслідком цього є застосування реституції, як способу приведення сторін у первісний стан. З урахуванням положень пункту 4 частини 2 статті 16 ЦК результатом реституції можна визнати такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення. Порушенням права в такому випадку визнається вчинення правочину за наявності станом на момент його вчинення дефекту, який за законом може бути підставою недійсності правочину, а реституція виступає наслідком факту визнання правочину недійсним або констатації недійсності правочину (в разі нікчемності правочину) і заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до початкового стану, тобто такого, який вони мали до вчинення правочину. При цьому характерною ознакою реституції та можливості її застосування є виключно попередній договірний характер правовідносин.
Іншими словами, можна вважати, що метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі «статус-кво» у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб'єктами - учасниками недійсного правочину.
Таким чином, у контексті спірних правовідносин реституційне зобов'язання: виникає виключно на підставі недійсного правочину; вимога може бути пред'явлена лише стороні правочину; всі сторони повертають усе отримане за правочином (навіть якщо позивач про це не просить); застосовується щодо усіх одержаних за правочином благ (майно, спожиті послуги, виконані роботи тощо).
У свою чергу стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Але, витребування можливе лише за умов, передбачених статтею 388 ЦК України. За положеннями цієї статті: якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1); майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина 2); якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3).
Відтак, стаття 388 ЦК України встановлює обмеження для витребування майна у добросовісного набувача, тому вирішуючи питання про наявність підстав для витребування майна у такої особи необхідним є послідовність встановлення: чи знав набувач та чи повинен був знати, що отримує майно без достатніх правових підстав?; як набувач отримав майно: платно чи безплатно?; як майно вибуло з володіння власника: за його волею, чи поза його волею? Лише у тому випадку, якщо майно вибуло із володіння власника (особи, якій він передав майно у володіння) поза його волею, а набувач отримав його платно, не у порядку, встановленому для виконання судових рішень, та не знав і не повинен був знати, що отримує таке майно без достатніх правових підстав, існуватимуть підстави для витребування майна від набувача.
За таких обставин та висновків суд виснує, що якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову. Він ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи.
З огляду на викладене, цивільне законодавство розрізняє реституцію та віндикацію як окремі способи захисту порушених прав. А саме, якщо віндикація - це спосіб повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння за умови відсутності між сторонами договірних відносин щодо спірного майна, то реституція - це спосіб повернення сторін недійсного правочину у становище, яке існувало до його вчинення. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину, а вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння - тільки особі, з якою відсутні договірні відносини щодо спірної речі.
Іншими словами, існує досить багато умов для застосування віндикації, тоді як для застосування реституції потрібна тільки одна - недійсний правочин, який хоча б частково було виконано сторонами. Однією з ключових умов звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому випадку здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.
При вирішенні спору суд установив, що спірне майно Світловодська міська рада передала СП ТОВ «Світловодськпобут» за правочином, тобто за наявності договірних відносин. Це майно станом на час розгляду справи перебуває у власності тієї ж особи, якій воно передане до статутного фонду, оскільки ТОВ «Світловодськпобут» є лише новою назвою СП ТОВ «Світловодськпобут», а докази іншого відсутні.
За таких обставин, оскільки спірне майно передане за правочином, знаходиться у сторони такого правочину та не реалізоване іншій особі, застосування до правовідносин такого способу захисту як «витребування майна із чужого незаконного володіння» (віндикаційного позову) не відповідає належному способу захисту порушених прав, яким є «застосування реституції за недійсним правочином».
У контексті цих обставин та висновків, суд зазначає, що з огляду на приписи частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, якими окреслений обов'язок розгляду справи лише в межах заявлених вимог, не може застосувати правовий принцип «суд знає закони» та самостійно використати положення статті 216 ЦК України, визначивши, вимогу «про витребування майна із чужого незаконного володіння», як вимогу «про відновлення становища, яке існувало, до передачі майна», оскільки для її застосування потребується визнання недійсним відповідного правочину. У справі недійсність правочину не є предметом спору, а тому застосування реституції унеможливлене цим фактом. Більш того, за наведеною статтею 204 ЦК України презюмується правомірність правочину до тих пір, поки він не буде визнаний недійсним.
За положеннями статті 5 ГПК України захист порушених прав повинен відбуватися у певний спосіб, який визначений законом.
Це означає, що: права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача; якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону; розглядаючи справу суд має з'ясувати чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором, чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах; якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню; однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
На підставі цього право позивача на заявлення конкретної позовної вимоги повинне узгоджуватися із правильністю, належністю та ефективністю обраного способу захисту порушених прав.
Частина перша статті 162 ГПК України регламентує, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої цієї ж статті позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Таким чином, обов'язком Позивача є самостійне визначення позовних вимог з наведенням правильного та ефективного способу захисту. Проте у справі він обрав спосіб захисту, який не відповідає належному.
На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів та обставин справи, суд в узагальненому вигляді висновує, що:
- Світловодська міська рада передала спірне майно СП ТОВ «Світловодськпобут» до статутного фонду за правочином, який на даний час не визнаний недійсним, у зв'язку з чим унеможливлене застосування реституції щодо повернення майна, як спосіб «відновлення становища, яке існувало до передачі»;
- наявність договірної передачі спірного майна Світловодською міською радою до СП ТОВ «Світловодськпобут», його знаходження у власності особи, якій воно передане за правочином, виключає можливість застосування такого способу захисту як «витребування майна із чужого незаконного володіння» (віндикаційного позову);
- звернення до суду з віндикаційним позовом у цих правовідносинах не відповідає правовим нормам та є неправомірним.
Інші доводи учасників справи суд не приймає до уваги, оскільки вони не стосуються цих висновків.
З урахуванням наведеного позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.
Судовими витратами у справі є витрати Позивача на сплату судового збору, сплачені платіжним дорученням № 667 від 20.12.2022, у сумі 58385,62 грн, які на підставі положень статті 129 ГПК України відносяться на нього.
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суд склав 25.05.2023
Суддя М.К. Закурін
Копії рішення надіслати:
- Кіровоградській обласній прокуратурі - в електронній формі до Електронного кабінету;
- Світловодській міській раді Кіровоградської області: 27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Героїв України, б. 14;
- ТОВ "Світловодськпобут": 27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Сковороди Григорія, б. 2а.