ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.05.2023Справа № 910/4197/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
за позовом Приватного акціонерного товариства "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКЕРМАН УКРАЇНА"
про стягнення 619968, 68 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст і підстави позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКЕРМАН УКРАЇНА" про стягнення 619 968, 68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 508 від 03.05.2019.
Процесуальні дії у справі
Господарський суд міста Києва ухвалою від 21.03.2023 прийняв вказану позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/4197/23, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 21.03.2023, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Також у відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 21.03.2023 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку.
Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.
За змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
При цьому, суд зазначає, що не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії ухвали про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням відповідачем, зумовлене суб'єктивною поведінкою відповідача щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція позивача
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору поставки №508 від 03.05.2019 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 381, 422, 40 грн, на підтвердження поставки позивач надав видаткові накладні № 20730-21 від 07.11.2021 на суму 47 460,00 грн., № 20191-21 від 07.11.2021 на суму 24 624,00 грн., № 20402-21 від 09.11.2021 на суму 1 951, 20 грн., № 22522-21 від 29.11.2021 на суму 16 404,00 грн., № 21629-21 від 29.11.2021 на суму 116 628,00 грн., № 22737-21 від 03.12.2021 на суму 14 340,00 грн., № 806-22 від 23.01.2022 на суму 21554,40 грн., № 658-22 від 29.01.2022 на суму 70 128,00 грн., № 1637-22 від 17.02.2022 на суму 68 332, 80 грн.
Позивач стверджує, що відповідач всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором, оплату за поставлений позивачем товар не здійснив, у зв'язку із чим, у позивача виникла заборгованість у сумі 381 422,40 грн.
У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховані: пеня у розмірі 154 784, 97 грн, 3% річних у сумі 10 533,49 грн, інфляційні втрати у розмірі 73 227, 82 грн.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 47 708, 00 грн.
Позиція відповідача
Відповідач у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав до суду відзив на позов.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
03.05.2019 між ПАТ «Рубіжанський Картонно-Тарний Комбінат» (надалі - постачальник) та ТОВ «ІНКЕРМАН Україна» (надалі - покупець) було укладено договір поставки № 508 продукції, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставляти ящики з гофрованого картону у кількості, асортименті та по цінам, що узгоджуються сторонами в специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього Договору (в подальшому т- «Товар»), а покупець зобов'язаний приймати товар та сплачувати його вартість (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 2.1 договору поставка товару здійснюється на умовах СРТ перевезення оплачено до міста призначення, що узгоджується в Специфікації згідно міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів Інкотермс, в редакції 2010 року. Конкретна умова поставки партії Товару визначається сторонами під час узгодження Заявки Покупця та вказується у Специфікаціях.
Відповідно до п. 4.2 замовлення на поставку конкретної партії товару подається покупцем за 14 (чотирнадцять) робочих днів до планованої дати поставки, замовлення повинно бути направлено покупцем з електронної адреси nmelesliko@inkeniaan-group.com на електронну адресу постачальника romenskiy@rktk.com.ua та оформлено за формою згідно Додатку А до Договору, мати підписи уповноважених осіб та печатку покупця (у разі наявності). Постачальник повинен впродовж 2 (двох) робочих днів підтвердити або відхилити Замовлення Покупця
За змістом пункту 8.1 покупець зобов'язаний сплатити вартість поставленого товару в строк, що не перевищує 90 (дев'яносто) календарних днів віддати поставки. Покупець здійснює платежі безготівковим розрахунком, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Датою виконання оплати вважається дата надходження коштів на поточний рахунок постачальника.
За змістом пунктів 9.2., 9.3. договору за порушення грошових зобов'язань, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення, згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, сторони погодили, що покупець, що прострочив грошове зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних від простроченої суми.
Пунктом 12.1. договору сторонами було погоджено, що договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2020 року, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 381, 422, 40 грн, що підтверджується видатковими накладними № 20730-21 від 07.11.2021 на суму 47 460,00 грн., № 20191-21 від 07.11.2021 на суму 24 624,00 грн., № 20402-21 від 09.11.2021 на суму 1 951, 20 грн., № 22522-21 від 29.11.2021 на суму 16 404,00 грн., № 21629-21 від 29.11.2021 на суму 116 628,00 грн., № 22737-21 від 03.12.2021 на суму 14 340,00 грн., № 806-22 від 23.01.2022 на суму 21554,40 грн., № 658-22 від 29.01.2022 на суму 70 128,00 грн., № 1637-22 від 17.02.2022 на суму 68 332, 80 грн.
В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що відповідач всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором поставки №508 від 03.05.2019, оплати за поставлений позивачем товар не здійснив, у зв'язку із чим, у позивача виникла заборгованість у сумі 381, 422, 40 грн.
У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховані: пеня у розмірі 154 784, 97 грн, 3% річних у сумі 10 533,49 грн, інфляційні втрати у розмірі 73 227, 82 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 20730-21 від 07.11.2021, № 20191-21 від 07.11.2021, № 20402-21 від 09.11.2021, № 22522-21 від 29.11.2021, № 21629-21 від 29.11.2021, № 22737-21 від 03.12.2021, № 806-22 від 23.01.2022, № 658-22 від 29.01.2022, № 1637-22 від 17.02.2022 позивач поставив відповідачу товару на загальну суму 381, 422, 40 грн.
У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
З огляду на встановлений договором та погоджений сторонами порядок оплати, строк оплати за поставлену продукцію є таким, що настав.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджується невиконане зобов'язання за договором у сумі 381, 422, 40 грн, доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, у зв'язку із чим суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 381, 422, 40 грн.
У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховані: пеня у розмірі 154 784, 97 грн, 3% річних у сумі 10 533,49 грн, інфляційні втрати у розмірі 73 227, 82 грн..
У пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та річних.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у п. 9.2. договору, відповідно до якого сторони погодили, що за порушення грошових зобов'язань, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого зобов'язання за кожен день прострочення.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.
Нарахування пені здійснено позивачем за загальний період з 08.02.2022 по 09.03.2023, з 08.02.2022 по 09.03.2023, з 10.02.2022 до 09.03.2023, з 02.03.2022 по 09.03.2023, з 03.03.2023 по 09.03.2023, з 24.04.2022 до 09.03.2023, з 30.04.2022 по 09.03.2023, з 17.05.2022 по 09.03.2023.
За змістом пункту 9.2. договору, вбачається, що сторони, реалізуючи при укладенні договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання грошових зобов'язань встановленням відповідальності у вигляді пені, не узгодили іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховується пеня.
Позивачем, в порушення приписів ч. 6 ст. 232 ГПК України, нараховано пеню за порушення строків оплати за періоди, які перевищують шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
За таких обставин, оскільки сторони не передбачили іншого періоду нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України), то визначений позивачем період нарахування пені обмежується шестимісячним строком, а тому нарахування пені мало здійснюватися за періоди: 08.02.2022 по 08.08.2022, з 08.02.2022 по 08.08.2022, з 10.02.2022 до 10.08.2022, з 02.03.2022 по 02.09.2022, з 03.03.2022 по 03.09.2022, з 26.04.2022 до 26.10.2022, з 30.04.2022 по 30.10.2022, з 17.05.2022 по 17.11.2022.
Здійснивши перерахунок пені судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сума пені у розмірі 74 410,02 грн, у зв'язку із чим вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Здійснивши перерахунок 3% річних судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сума 3% річних у розмірі 10 529,95 грн, у зв'язку із чим вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Наведені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат судом встановлено, що сума інфляційних втрат становить 73 227, 82 грн, а тому вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачем належними та достатніми доказами не спростовано неналежного виконання договору поставки та факту наявності заборгованості за вказаним договором.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватне акціонерне товариство "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКЕРМАН УКРАЇНА".
У відповідності до п. 2 ч. 1. ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд справи покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Щодо заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 47 708,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано: Додаткову угоду від 13.03.2023 до договору № РКПК-14/02/23 щодо надання послуг у сфері права від 14.02.2023, опис правничих послуг від 15.03.2023, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КС № 7400/10 від 01.03.2019, копію ордеру серії АІ №1364371.
Дослідивши надані позивачем докази в підтвердження понесених ним витрат, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для покладення витрат на правничу допомогу адвоката на відповідача, оскільки в матеріалах справи відсутній договір № РКПК-14/02/23 щодо надання послуг у сфері права від 14.02.2023, який укладений між позивачем та адвокатом Пересунько О.В.
Судом встановлено, що відповідно до п. 3 Додаткової угоди від 13.03.2023 до договору № РКПК-14/02/23 щодо надання послуг у сфері права від 14.02.2023 оплата здійснюється відповідно до умов договору та не включає гонорар успіху.
Більш того, позивачем не додано до матеріалів справи документи на підтвердження погодження та підписання сторонами акту приймання-передачі правової допомоги.
Таким чином, у зв'язку з відсутності в матеріалах справи договору № РКПК-14/02/23 щодо надання послуг у сфері права від 14.02.2023 та підписаного сторонами акту приймання-передачі правової допомоги, не можливо встановити порядок розрахунку між позивачем та адвокатом за надані послуги та перевірити обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
З урахуванням наведеного, підстави для покладення витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 47708,00 грн на відповідача відсутні.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКЕРМАН УКРАЇНА" (04050, місто Київ, вулиця МЕЛЬНИКОВА, будинок 12-А, офіс 7, ідентифікаційний код 39169035) на користь Приватного акціонерного товариства "РУБІЖАНСЬКИЙ КАРТОННО-ТАРНИЙ КОМБІНАТ" (03056, місто Київ, вул.Борщагівська, будинок 145А, ідентифікаційний код 01882551) заборгованість у сумі 381 422,40 грн, пеню у сумі 74 410,02 грн, інфляційні втрати у сумі 73 227, 82 грн, 3% річних у сумі 10 529,95 грн та судовий збір у сумі 8 093,86 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 25.05.2023.
Суддя О.В. Гулевець