ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.05.2023Справа № 910/2049/23
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РИБОКОНСЕРВНИЙ ЗАВОД "ЕКВАТОР" (61052, Харківська обл., місто Харків, вулиця Різдвяна, будинок 29-А, кімната 901) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "НОВА ТРЕЙД" (04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2) про стягнення 117 423,14 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
09.02.2023 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "РИБОКОНСЕРВНИЙ ЗАВОД "ЕКВАТОР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "НОВА ТРЕЙД" про стягнення 117 423,14 грн. та 10.02.2023 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору поставки №ЕК19-0502 від 05.02.2019 поставив відповідачеві товар, однак останнім не було здійснено оплату товару у розмірі 78 603,69 грн, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.
Враховуючи викладене позивач просить стягнути з відповідача 117 423,14 грн з яких: 78603,69 грн - сума основної заборгованості, 28 943 38 грн - пені, 7860,37 грн - штраф, 2015,70 грн - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
У встановлений судом строк від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.
Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/2049/23 від 13.03.2023 була надіслана на адреси учасників справи рекомендованим листом та вручена їх представникам, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення позивачу та відповідачу.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
05.02.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "РИБОКОНСЕРВНИЙ ЗАВОД "ЕКВАТОР" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "НОВА ТРЕЙД" (Покупець), надалі разом Сторони, було укладено договір поставки №19-0502 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність Покупцеві продукцію, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити продукцію. Продукція передається у власність Покупця з метою використання її в комерційній діяльності або з іншою метою, не пов'язаною з особистим, сімейним, хатнім або іншим подібним використанням (п. 1.1 Договору).
Підпунктом 4.1.1 п. 4.1 Договору, передбачено, що Постачальник зобов'язується передати Покупцеві продукцію належної якості та в асортименті і кількості, які вказані в погодженій заявці. Остаточно погоджена кількість та асортимент продукції зазначається у видатковій накладній, наданій Покупцю.
Підпунктом 4.2.5 п. 4.2 Договору, передбачено, що Покупець зобов'язується оплатити отриману від Постачальника продукцію в термін, обумовлений даним Договором.
У відповідності до п. 5.2 Договору, асортимент та ціна одиниці продукції, що є предметом поставки за цим Договором, зазначається у видатковій накладній.
Термін оплати за поставлену продукцію складає 45календарних днів з дати отримання товару. При цьому, якщо строк оплати припадає на небанківський день, то датою оплати вважається останній банківський день, що передує строку оплати (п. 5.3 Договору).
Загальна вартість Договору визначається наростаючим підсумком по усім поставкам, які будуть виконані протягом терміну дії цього Договору (п. 5.5 Договору).
Згідно з п. 8.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором, Сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.
У випадку несвоєчасної оплати за отриману продукцію, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Крім того, на наступну поставку ціна одиниці продукції збільшується на 2% від ціни, визначеної умовами даного Договору (п. 8.2 Договору).
В разі прострочення платежу більш ніж на 10 банківських днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості (п. 8.3 Договору).
Нарахування штрафних санкцій (штраф, неустойка, пеня) за прострочення Покупцем виконання своїх зобов'язань здійснюється до дати фактичного виконання зобов'язання та не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (п.8.5 Договору).
Розділом 9 Договору, сторони визначили наступне.
Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2019 року. У будь якому випадку в частині невиконання сторонами своїх обов'язків, термін дії Договору продовжується до повного виконання сторонами обов'язків (п. 9.1 Договору).
Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 9.2 Договору).
У випадку, якщо жодна із Сторін за 30 днів до закінчення терміну дії Договору не попередиш про намір розірвати Договір, термін дії договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік (п. 9.3 Договору).
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач відповідно до видаткових накладних: №418 від 02.02.2022 на суму 15866,60 грн, №419 від 02.02.2022 на суму 20546,21 грн, №5025 від 09.12.2021 на суму 17670,56 грн, №5026 від 09.12.2021 на суму 24520,32 грн, поставив відповідачеві товар на загальну суму 78603,69 грн.
Вищевказані накладні підписані з боку сторін без зауважень та скріплені їх печатками.
Окрім того у підтвердження поставки товару, позивачем долучено товарно-транспортні накладні: №418 від 02.02.2022 на суму 15866,60 грн, №419 від 02.02.2022 на суму 20546,21 грн, №5025 від 09.12.2021 на суму 17670,56 грн, №5026 від 09.12.2021 на суму 24520,32 грн.
Вищевказані товарно-транспортні накладні підписані з боку сторін без зауважень та скріплені їх печатками.
Оскільки відповідачем свої зобов'язання з оплати за поставлений товар не виконано, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідачем не надано ніяких доказів які б спростовували зазначене позивачем.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказує позивач відповідач отримав товар за видатковими накладними:
№418 від 02.02.2022 на суму 15866,60 грн - 04.02.2022, строк сплати з урахуванням п. 5.3 Договору настав 22.03.2022;
№419 від 02.02.2022 на суму 20546,21 грн - 04.02.2022, строк сплати з урахуванням п. 5.3 Договору настав 22.03.2022;
№5025 від 09.12.2021 на суму 17670,56 грн - 13.12.2021, строк сплати з урахуванням п. 5.3 Договору настав 28.01.2022;
№5026 від 09.12.2021 на суму 24520,32 грн - 13.12.2021, строк сплати з урахуванням п. 5.3 Договору настав 28.01.2022.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов'язок за договором поставки щодо передачі відповідачу товару виконав, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними.
Відповідачем у свою чергу оплату за поставлений товар не здійснив, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 78 603,69 грн підлягають задоволенню.
Крім суми основної заборгованості позивач просить стягнути із відповідача в зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за договором: 28 943 38 грн - пені, 7860,37 грн - штраф, 2015,70 грн - 3% річних.
Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В разі прострочення платежу більш ніж на 10 банківських днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості (п. 8.3 Договору).
Частинами четвертою та шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов'язку за договором зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив.
З огляду на неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар, суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення штрафу нарахованого на суму 78603,69 грн є обґрунтованими, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання понад 10 банківських днів, а відтак за з відповідача підлягає до стягненню штраф у розмірі 7860,37 грн.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період з 23.03.2022 по 28.01.2023 у розмірі 28943,38 грн.
В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Згідно з пунктом 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У випадку несвоєчасної оплати за отриману продукцію, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Крім того, на наступну поставку ціна одиниці продукції збільшується на 2% від ціни, визначеної умовами даного Договору (п. 8.2 Договору).
Так, частиною першою ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина друга ст. 258 ЦК України).
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 року).
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16, від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 року в справі № 916/1777/19.
При цьому об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Нарахування штрафних санкцій (штраф, неустойка, пеня) за прострочення Покупцем виконання своїх зобов'язань здійснюється до дати фактичного виконання зобов'язання та не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (п.8.5 Договору).
З наведеного п. 8.5. Договору вбачається, що сторонами погоджено вказівку на настання відповідно події, а саме: до дати фактичного виконання зобов'язання.
При цьому суд зауважує, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Суд перевіривши розрахунок пені, вважає його таким, що підлягає задоволенню, а відтак сума, яка підлягає до стягненню становить 28943,38 грн.
Таким чином, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про сплату неустойки (пені та штрафу) є правомірними та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Згідно розрахунку позивача 3% річних становить 2015,70 грн.
Суд перевіривши розрахунок 3% річних, вважає його таким, що підлягає задоволенню, а відтак сума, яка підлягає до стягненню становить 2015,70 грн - 3% річних.
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
З урахуванням встановленого вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "НОВА ТРЕЙД" (04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2, код ЄДРПОУ 38820583) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РИБОКОНСЕРВНИЙ ЗАВОД "ЕКВАТОР" (61052, Харківська обл., місто Харків, вулиця Різдвяна, будинок 29-А, кімната 901, код ЄДРПОУ 32674729) 78603 (сімдесят вісім тисяч шістсот три) грн. 69 коп - сума основної заборгованості, 7860 (сім тисяч вісімсот шістдесят) грн. 37 коп - штрафу, 28 943 (двадцять вісім тисяч дев'ятсот сорок три) грн. 38 коп- пені, 2015 (дві тисячі п'ятнадцять) грн. 70 коп. - 3% річних та 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. - судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 25.05.2023
Суддя Владислав ДЕМИДОВ