Справа № 466/3754/23
Провадження № 2/466/1403/23
24 травня 2023 року Шевченківський районний суд міста Львова у складі
головуючої судді Зими І.Є.
за участю секретаря с/з Колодій Я.П.
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності, зобов'язання до вчинення дій , -
встановив:
18.04.2023 ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому просить ухвалити рішення, яким:
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення площею 22,4 кв.м., у житловому будинку з нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер запису про право власності 25526553.
- визнати за ним - ОСОБА_2 , право власності на нежитлове приміщення площею 22,4 кв.м., у житловому будинку з нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 17.05.2017р. між ним та ОСОБА_3 було укладено договір комісії, за умовами якого, останній зобов'язався за його дорученням укласти договори купівлі-продажу нежитлового приміщення та/або майнових прав на нежитлове приміщення у смт Брюховичі, місто Львів Львівської області, згідно яких ОСОБА_2 набуде право власності на дане нежитлове приміщення, вартістю не більшою за 300000 (триста тисяч) гривень 00 коп.
Як стало відомо позивачу, на виконання згаданого договору, 29.06.2017р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір № 07/06 купівлі-продажу майнових прав, предметом якого були майнові права на об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення площею 22,0 кв.м., у житловому будинку з нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_1 .
Згідно акту приймання передачі від 27.03.2018р. , на виконання умов вищевказаного договору купівлі-продажу №07/06, продавці передали майнові права на об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення, XIV загальною площею 22,4 кв.м. у будинку АДРЕСА_1 .
При цьому, ОСОБА_3 27.03.2018 року, не маючи будь-яких підстав для набуття права власності, зареєстрував право власності на вказане нежитлове приміщення за собою.
За таких обставин, позивач змушений звернутись до суду з даними вимогами.
Ухвалою судді від 27 квітня 2023 року заяву прийнято розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.
22.05.2023р. від позивача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов визнала та пояснила що її довіритель ОСОБА_3 в силу юридичної необізнаності , не до кінця розуміючи умови договору комісії, зареєстрував право власності на спірне приміщення на себе. Відтак, проти задоволення вимог позивача не заперечує.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Як встановлено судом, 17 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір комісії, за умовами якого, відповідач (комісіонер) зобов'язується за дорученням позивача (комітента) укласти договори купівлі-продажу нежитлового приміщення та/або майнових прав на нежитлове приміщення у смт. Брюховичі, місто Львів Львівської області, згідно яких Комітент набуде право власності на дане нежитлове приміщення.
Комісіонер зобов'язаний придбати для Комітента нежитлове приміщення та/або майнові права на нього за ціною не більшою за 300000 (триста тисяч) гривень 00 коп.
Згідно ч.1 ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Відповідно до ч.3 ст.1012 ЦК України, істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
29 червня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено договір № 07/06 купівлі-продажу майнових прав, предметом якого були майнові права на об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення площею 22,0 кв.м., у житловому будинку з нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_1 .
Згідно акту приймання передачі від 27 березня 2018 року, на виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав №07/06 від 29.06.2017 року, продавці ОСОБА_4 і ОСОБА_5 передали майнові права на об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення XIV загальною площею 22,4 кв.м. у будинку АДРЕСА_1 відповідачу - ОСОБА_3 .
Згідно ст. 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.
Відповідно до ст.ст. 1022,1023 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент зобов'язаний прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії.
06.02.2023р. відповідачем було складено та надано позивачу звіт про виконання Договору комісії.
Однак відповідач ОСОБА_3 27.03.2018 року, не маючи будь-яких підстав для набуття права власності, зареєстрував право власності на вище вказане нежитлове приміщення за собою.
Даний факт вбачається із витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.02.2018р. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, майнових прав, серія та номер: № 07/06, виданий 29.06.2017. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 40420263 від 31.03.2018 14:55:49, приватний нотаріус Дячук Олександр Анатолійович, Львівський міський нотаріальний округ, Львівська обл.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Аналізуючи положення наведеної норми права, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21.
Як згадувалось вище, всупереч наведеному, відповідачем ОСОБА_3 без жодних на те підстав зареєстровано право власності на спірне нежитлове приміщення на себе.
Представник відповідача в судовому засідання позов визнала, а згідно ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, враховуючи визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку що позовні вимоги задоволенню.
Керуючись ст. ст. 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 263, 265, 267, 268, 273, 354 ЦПК України, суд ,-
Позов задовольнити.
Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення площею 22,4 кв.м., у житловому будинку з нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер запису про право власності 25526553.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення площею 22,4 кв.м., у житловому будинку з нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_1 .
Позивач: ОСОБА_2 , прож: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , прож: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І. Є. Зима