23 травня 2023 року справа №360/5743/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Казначеєв Е.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 р. у справі № 360/5743/21 (головуючий І інстанції Пляшкова К.О.) за позовом адвоката Шпіньової Олени Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити певні дії,-
11 жовтня 2021 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Станично-Луганського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - відповідач, Стнично-Луганське відділення), в якому з урахуванням уточненої позовної заяви позивачем заявлено такі позовні вимоги: скасувати постанову відповідача від 12 листопада 2018 року № 1219/1211.4/10684/32 про припинення страхових виплат позивачу та постанову від 18 квітня 2019 року № 1219/1211.4/10684/34 про відмову у страхових виплатах позивачу;
зобов'язати відповідача відновити нарахування та виплату страхових виплат позивачу з 01 листопада 2018 року i виплатити заборгованість, яка виникла з 01 серпня 2014 року по 28 лютого 2018 року та з 01 листопада 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебував на обліку у відповідача та отримував виплати з березня 2018 року по 31 жовтня 2018 року, з 01 листопада 2018 року виплати не здійснюються у зв'язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи. Також згідно з отриманою відповіддю від 28 серпня 2021 року № 1546/02 відповідачем не виплачено позивачу заборгованість по страховим виплатам за період з 01 серпня 2014 року по 28 лютого 2018 року включно.
Позивач 14 січня 2019 року звернувся до відповідача і заявою про продовження раніше призначених виплат, проте постановою від 18 квітня 2019 року йому відмовлено у страхових виплатах у зв'язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
Позивач з цими постановами не згоден, оскільки статтею 46 Закону № 1105-XIV визначено вичерпний перелік підстав для припинення страхових виплат, до яких не віднесено такої підстави як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.
Крім того, відповідно до частини сьомої статті 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці”.
Також відповідач посилається на відсутність окремого порядку для виплати сум за минулий період. Однак, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права. Взявши на себе обов'язок із виплати особі страхових виплат за минулий період, але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 р. у справі № 360/5743/21 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправними та скасовано постанови Станично-Луганського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області: від 12 листопада 2018 року № 1219/1211.4/10684/32 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 в розмірі 434,58 грн з 01 листопада 2018 року; від 12 листопада 2018 року № 1219/1211.4/10684.2/32.1 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 в розмірі 4101,97 грн з 01 листопада 2018 року; від 18 квітня 2019 року № 1219/1211.4/10684/34 про відмову у страхових виплатах та наданні соціальних послуг ОСОБА_1 . Зобов'язано Станично-Луганського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області поновити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01 листопада 2018 року. Визнано протиправною бездіяльність Станично-Луганського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати за період з 01 липня 2014 рік по 31 грудня 2014 року в сумі 1284,60 грн та з 01 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року. Зобов'язано Станично-Луганського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 01 липня 2014 рік по 31 грудня 2014 року в сумі 1284,60 грн та з 01 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на сьогоднішній день Кабінетом Міністрів України не затверджений порядок сплати внутрішньо переміщеним особам сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, тому у Фонду соціального страхування України відсутні законні підстави для їх сплати позивачу.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року допущено заміну відповідача у справі - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 сукупно встановлено 40 % втрати працездатності з 29 грудня 2011 року безстроково, що підтверджено довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги від 26 січня 2012 року серії 10 ААА № 089246 (арк. спр. 62 зворот).
Згідно з листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області від 07 грудня 2021 року № 3151-02 ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував щомісячні виплати в період з 01 листопада 2014 року по 31 травня 2015 року в Диканському відділенні. Заборгованість раніше призначених, але не виплачених щомісячних страхових виплат за червень-жовтень 2014 року виплачена в повному обсязі згідно з довідкою № 1213, наданою відділенням у м. Ровеньки Луганської області. У січні 2015 року проведено перерахунок з 01 березня 2014 року, залишок невиплачених коштів по перерахунку 2014 року становить 1284,60 грн, який передано для подальшої виплати згідно з довідкою 1605 № 2175017376 в Харківську область. З 01 червня 2015 року потерпілому ОСОБА_1 страхові виплати припинені в зв'язку з не продовженням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 85).
Вказана в листі інформація підтверджена довідкою про доходи ОСОБА_1 за період з березня 2014 року по травень 2015 року, копіями постанов про припинення щомісячних страхових виплат, копією довідки 1605 № 2175017376 про залишок невиплачених коштів у 2015 році по перерахунку з 01 березня 2014 року та копією довідки про суми нарахованих щомісячних страхових виплат за період з 01 березня 2014 року по 31 травня 2015 року (арк. спр. 58, 86-90).
Згідно з листами Чугуївського відділення від 02 грудня 2021 року № 26.01-07/912 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області від 19 січня 2022 року № 02-14-208 потерпілий ОСОБА_1 перебував на обліку у Чугуївському відділенні та отримував страхові виплати з 01 червня 2015 року по 31 липня 2017 року. У лютому 2016 року донараховано страхові виплати з 01 грудня 2015 року по 31 січня 2016 року у розмірі 2563,13 грн за місяць. З 01 квітня 2016 року щомісячну страхову виплату припинено в зв'язку з закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Відновлено страхову виплату з 01 лютого 2017 року та донараховано страхові виплати з 01 червня 2015 року по 30 листопада 2015 року та з 012 квітня 2016 року по 31 січня 2017 року. З 01 серпня 2017 року страхові виплати припинено. Заборгованість по раніше нарахованим але не виплаченим страховим виплатам не виплачувалась (арк. спр. 59, 91).
Вказана в листах інформація підтверджена копіями постанов про припинення страхових виплат з 01 серпня 2017 року, копією довідки про суми нарахованих щомісячних страхових виплат за період з червня 2015 року по липень 2017 року (арк. спр. 93-94).
Позивач звернувся до Станично-Луганського відділення із заявою від 14 березня 2018 року про виплату раніше призначеної страхової виплати, в якому не проведено платежі відділенням виконавчої дирекції Фонду в м. Ровеньки Луганської області та продовженням раніше призначеної страхової виплати у зв'язку з нещасними випадком на виробництві (професійним захворюванням) (арк. спр. 63 зворот).
Постановами Станично-Луганського відділення від 11 липня 2018 року:
№ 1219/1211.4/10684/27 продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі 298,06 грн, визначено виплати провадити з 01 серпня 2017 року (арк. спр. 65);
№ 1219/1211.4/10684/28 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 3418,31 грн, виплати провадити з 01 серпня 2017 року (арк. спр. 65 зворот);
№ 1219/1211.4/10684/29 призначено потерпілому ОСОБА_1 перераховану щомісячну страхову виплату в розмірі 362,15 грн, визначено виплати провадити з 01 січня 2018 року безстроково (арк. спр. 66);
№ 1219/1211.4/10684/30 призначено потерпілому ОСОБА_1 перераховану щомісячну страхову виплату в розмірі 434,58 грн, визначено виплати провадити з 01 березня 2018 року безстроково, визначено провести донарахування щомісячних виплат за: березень 2018 року в розмірі 434,58 грн, квітень 2018 року в розмірі 434,58 грн, травень 2018 року в розмірі 434,58 грн, червень 2018 року в розмірі 434,58 грн (арк. спр. 67);
№ 1219/1211.4/10684/31 призначено потерпілому ОСОБА_1 перераховану щомісячну страхову виплату в розмірі 4101,97 грн, визначено виплати провадити з 01 березня 2018 року безстроково, визначено провести донарахування щомісячних виплат за: березень 2018 року в розмірі 4101,97 грн, квітень 2018 року в розмірі 4101,97 грн, травень 2018 року в розмірі 4101,97 грн, червень 2018 року в розмірі 4101,97 грн (арк. спр. 68).
Відповідачем отримано інформацію про скасування ОСОБА_1 довідки внутрішньо переміщеної особи, на підставі чого постановами від 12 листопада 2018 року № 1219/1211.4/10684/32 та № 1219/1211.4/10684/32.1 припинено потерпілому ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату в розмірі 434,58 грн та в розмірі 4101,97 грн з 01 листопада 2018 року (арк. спр. 70, 84).
ОСОБА_3 звернувся до Станично-Луганського відділення із заявою від 14 січня 2019 року про виплату раніше призначеної страхової виплати, в якому не проведено платежі відділенням виконавчої дирекції Фонду в м. Ровеньки Луганської області та продовженням раніше призначеної страхової виплати у зв'язку з нещасними випадком на виробництві (професійним захворюванням), разом з якою, серед іншого, надав довідку від 04 січня 2019 року № 905-5000007666 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 74).
Відповідачем 18 квітня 2019 року від Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області отримано рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача, у зв'язку з чим Станично-Луганським відділенням винесено постанову від 18 квітня 2019 року № 1219/1211.4/10684/34 про відмову у страхових виплатах та наданні соціальних послуг (арк. спр. 76).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За приписами статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Щокін проти України”: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі “Рисовський проти України” Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 1105-XIV).
Згідно з частинами першою та сьомою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Згідно з частиною першою статті 46 Закону№ 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Частиною першою статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону№ 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частиною сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці”.
За положеннями пункту 3 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до приписів статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Станично-Луганським відділенням страхову виплату позивачу припинено з 01 листопада 2018 року на підставі рішення про скасування довідки про реєстрацію позивача як внутрішньо переміщеної особи, а в подальшому відмовлено в її продовженні з цих самих підстав.
Однак, суд не погоджується з рішенням відповідача про припинення страхових виплат, оскільки частина перша статті 46 Закон № 1105-XIV не містить такої підстави для припинення страхових виплат, як скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Водночас відповідачем не наведено іншої норми закону, яка передбачає припинення страхових виплат позивачу з цієї підстави, тобто не вмотивовано, яким законом керувався відповідач при припиненні страхових виплат.
Що стосується тверджень відповідача, що припиняючи щомісячні страхові виплати позивачу Станично-Луганське відділення керувалося та діяло у повній відповідності із положеннями Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595, якими визначено, що призначення та продовження соціальних виплат усіх видів соціальної допомоги і компенсацій здійснюється особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік (внутрішньо переміщеним особам), за місцем їх перебування, що підтверджується відповідною довідкою, протягом терміну дії відповідної довідки, який на час поновлення страхових виплат становив шість місяців з дня її видачі, то суд відхиляє їх як безпідставні.
Так, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, право особи на отримання страхових виплат (у тому числі за минулий час), як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.
Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення щомісячних страхових виплат, відмінних від визначених частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV, не є іншим випадком, передбаченим законодавством, у розумінні пункту 6 частини першої статті 46 цього Закону.
Таким чином, припинення страхових виплат позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.
Такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат. При цьому Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17.
Оскільки відсутність довідки про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат, скасування дії такої довідки не є підставою для припинення страхових виплат та надання соціальних послуг, а в подальшому - для відмови в продовженні нарахування та виплаті таких виплат.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем порушено право позивача на отримання щомісячних страхових виплат, починаючи з 01 листопада 2018 року.
Оскільки страхові виплати припинено за відсутності законних підстав, суд вважає, що наявні підстави для визнання протиправними та скасування постанов Станично-Луганського відділення про припинення страхових виплат від 12 листопада 2018 року, а також постанови про відмову в поновленні страхових виплат від 18 квітня 2019 року та зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу страхових виплати з моменту припинення без обмеження будь-яким строком.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити позивачу виниклу з 01 листопада 2018 року заборгованість за страховими виплатами, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов'язанням відповідача поновити нарахування та виплату страхових виплат з моменту припинення їх виплат та не потребує додаткового зобов'язання.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість, що утворилась за період з 01 серпня 2014 року по 31 липня 2017 року, суд зазначає таке.
З наданих відповідачем доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 , який як внутрішньо переміщена особа, перебував на обліку та отримував страхові виплати в Диканському відділенні та Чугуївському відділенні, нараховано та виплачено страхові виплати за період з березня 2014 року по травень 2015 року в загальній сумі 36741,69 грн та за період з червня 2015 року по липень 2017 року в загальній сумі 79480,52 грн.
Відповідно у суду відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку щодо повторної виплати страхових виплат позивачу за період з 01 березня 2014 року по 31 липня 2017 року, тому в задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.
За даними Диканського відділення в січні 2015 року проведено перерахунок страхових виплат з 01 березня 2014 року, залишок несплачених коштів у 2015 році по 2014 року становить 1284,60 грн, який переданий для подальшої виплати згідно з довідкою 1605 № 2175017376 в Харківську область.
Згідно з листом Чугуївського відділення від 02 грудня 2021 року № 26.01-07/912 заборгованість по раніше нарахованим але не виплаченим страховим виплатам згідно з постановою правління Фонду від 11.12.2014 № 20 не виплачувалась.
З викладеного судом встановлено, що невиплаченими залишися страхові виплати позивачу за 2014 рік в сумі 1284,60 грн.
Також відповідач у відзиві на позов наголошує, що позивачу залишилися невиплаченими страхові виплати за період з 01 серпня 2017 року по 01 березня 2018 року, які виплачуватимуться позивачу на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідач в обґрунтування правомірності не нарахування та не виплати позивачу щомісячних страхових виплат за цей період посилається на положення пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, яким визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Суд відхиляє вказані твердження відповідача з вищенаведених мотивів, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року в справі № 640/18720/18, яке набрало законної сили з 12 липня 2019 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365” в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Зважаючи на все вище викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем порушено право позивача на отримання щомісячних страхових виплат за період з 01 серпня 2017 року по 01 березня 2018 року, а також на отримання перерахованих у січні 2015 року страхових виплат за 2014 рік в сумі 1284,60 грн.
Відповідно, бездіяльність відповідача щодо не проведення виплати позивачу щомісячних страхових виплат за цей період є протиправною.
Враховуючи викладене, підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячних страхових виплат за період з 01 липня 2014 рік по 31 грудня 2014 року в сумі 1284,60 грн та за період з 01 серпня 2017 року по 01 березня 2018 року.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 р. у справі № 360/5743/21 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 р. у справі № 360/5743/21 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 23 травня 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко