23 травня 2023 року справа №200/4338/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Казначеєв Е.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 р. у справі № 200/4338/22 (головуючий І інстанції Бабіч С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
14 вересня 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - 1-й відповідач) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - 2-й відповідач), відповідно до якого просла: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 056650007395 від 03.05.2022 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 22.09.1981 року по 30.06.1988 року протиправними; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.04.2022 року, зареєстровану 01.05.2022 року за № 28, про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 22.09.1981 року по 30.06.1988 року.
В обґрунтування позову позивачка вказує на те, що 03.05.2022 року 1-м відповідачем було прийнято рішення № 056650007395, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Як зазначається у позовній заяві, при розгляді заяви позивачки від 11.04.2022 року про призначення пенсії за віком та прийняття рішення від 03.05.2022 року № 056650007395 до її страхового стажу не було зараховано період роботи з 22.09.1981 року по 30.06.1988 року у зв'язку з тим, що у трудовій книжці позивачки відсутній рік в даті наказу на прийняття.
Із зазначеним рішенням 1-го відповідача позивачка не погоджується та вважає, що вона має право на призначення їй пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 р. у справі № 200/4338/22 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 056650007395 від 03.05.2022 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.04.2022 року, зареєстровану 01.05.2022 року за № 28, про призначення пенсії за віком, із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 22.09.1981 року по 30.06.1988 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржуване рішення № 056650007395 від 03.05.2022 року про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком є законним та обґрунтованим.
Зазначено, що на момент звернення позивачки її страховий стаж становив 25 років 2 місяці 20 днів.
При цьому до страхового стажу позивачки не було зараховано період з 22.09.1981 року по 30.06.1988 року, оскільки у трудовій книжці позивачки відсутній рік у даті наказу про її прийняття на роботу, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року.
Оскільки на дату звернення у позивачки відсутній передбачений законодавством страховий стаж, який має становити 29 років, позивачка не має права на призначення пенсії.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачка у справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, і Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, є органами державної влади, про що вказано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
11.04.2022 року позивачка, ОСОБА_1 , за допомогою вебпорталу електронних послуг подала заяву (з доданими документами) про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
03.05.2022 року за результатами розгляду поданої позивачкою заяви 1-м відповідачем було прийнято рішення № 056650007395, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку відсутністю необхідного страхового стажу, який згідно з вимогами ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV має становити не менше 29 років.
Як вказано у цьому рішенні, на дату звернення позивачки її страховий стаж становить 25 років 2 місяці 20 днів, до страхового стажу позивачки не зараховано період її роботи з 22.09.1981 року по 30.06.1988 року, оскільки у трудовій книжці позивачки відсутній рік у даті наказу про її прийняття на роботу.
Про наведені обставини 2-й відповідач повідомив позивачку листом від 01.07.2022 року № 0425-8702/К-15/8-8-0500/22, додавши до нього оскаржуване рішення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначаються положеннями Закону № 1058-IV.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно зі ст. 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом приписів ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Порядок підтвердження стажу роботи регулюється положеннями ст. 62 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Згідно з приписами ст. 62 Закону № 1788-ХІІ (які кореспондуються зі змістом ст. 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637).
Відповідно до п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з вимогами п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Відповідно до положень пп. 2 п. 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.
Аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка і лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, може постати необхідність у використанні додаткових даних для підтвердження стажу.
Водночас, надання уточнюючої довідки підприємства, установи, організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або за відсутності необхідних записів у трудовій книжці, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах під час встановлення трудового стажу також констатовано Верховним Судом у постанові від 16.09.2022 року у справі № 560/1399/19.
У трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 01.10.1979 року щодо спірного періоду її роботи наявні такі записи:
- запис № 9: 22.09.1981 року - прийнята оператором ВМ 1 категорії до відділу ОЗ;
- запис № 10 - запис щодо реорганізації підприємства;
- запис № 11 - запис щодо перейменування відділу підприємства;
- запис № 12: 01.07.1988 року - на період відсутності основного працівника переведена техніком відділу експлуатації периферійного обладнання.
Відомості, наведені у записах № 9 та № 12 трудової книжки позивачки, підтверджують факт роботи позивачки у період з 22.09.1981 року по 30.06.1988 року на посаді оператора ВМ 1 категорії відділу ОЗ.
Суд зауважує, що відсутність у графі "4" запису № 12 трудової книжки позивачки дати наказу про її прийняття на роботу не спростовує наведених вище обставин, оскільки графа "2" запису № 12 трудової книжки позивачки містить дату її прийняття на роботу.
В усьому іншому трудова книжка позивачки містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивачки у вищевказаний період, які не мають дефектів їх вчинення.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення у випадку повної, часткової, тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто позивачка, як громадянка України, у розрізі цієї справи, за умови підтвердження трудового стажу, наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Правова позиція аналогічного змісту була викладена Верховним Судом у постановах від 28.08.2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 року у справі № 242/65/17 та від 27.02.2019 року у справі № 423/3544/16-а.
Зважаючи на це, а також приймаючи до уваги викладені у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 05.08.2020 року у справі № 127/9289/17, від 16.09.2022 року у справі № 560/1399/19 правові позиції, суд приходить до висновку про те, що 1-м відповідачем під час розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком та прийняття оскаржуваного рішення від 03.05.2022 року № 056650007395 безпідставно не було зараховано до її страхового стажу період роботи з 22.09.1981 року по 30.06.1988 року.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 056650007395 від 03.05.2022 року стосовно відмови позивачці у призначенні пенсії за віком є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно інших, заявлених позивачкою, вимог і обраного позивачкою способу захисту порушених прав суд зазначає про таке.
Як встановлено судом з матеріалів позовної заяви і відзивів на позов, позивачкою було подано заяву про призначення пенсії не до структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (як це передбачено абз. 1 п. 1.1 Порядку № 22-1), а через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (відповідно до абз. 2 п. 1.1 Порядку № 22-1).
Згідно з приписами абз. 13 п. 4.2. Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
За результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд заяви позивачки від 11.04.2022 року про призначення пенсії за віком було розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Тобто, розгляд заяви позивачки від 11.04.2022 року та прийняття відповідного рішення здійснювалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Суд зазначає, що дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.
Отже, у даній справі дії зобов'язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.
За даних обставин пред'явлення позовних вимог до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області позбавлено фактичних та юридичних підстав.
Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог відносно Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області слід відмовити.
У позовній заяві позивачка просить суд визнати протиправними дії відповідачів щодо незарахування до страхового стажу позивачки певного періоду її роботи.
Одночасно позивачка у позовній заяві просить суд скасувати рішення 1-го відповідача, яким позиваці було відмовлено у призначенні пенсії.
Суд зауважує, що дія - це активна поведінка, під час якої приймаються певні рішення, вчиняються певні активні дії, які змінюють існуюче (статичне) положення, а бездіяльність - це пасивна поведінка, тобто невиконання будь-яких активних дій в конкретних умовах.
За наявності рішення про відмову в призначенні пенсії, як результату вчинення певних дій, визнання таких дій (тобто дій стосовно відмови у призначенні пенсії або дій стосовно незарахування до страхового стажу якогось періоду роботи) протиправними не є необхідним, ефективним та достатнім способом захисту порушених прав.
У даному випадку необхідним, ефективним та достатнім способом захисту порушених прав позивачки є визнання протиправним і скасування рішення 1-го відповідача про відмову в призначенні пенсії, як результату вчинення останнім відповідних дій.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, застосувавши положення ч. 2 ст. 9 та ст. 245 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 056650007395 від 03.05.2022 року про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивачки від 11.04.2022 року, зареєстровану 01.05.2022 року за № 28, про призначення пенсії за віком, із зарахуванням до страхового стажу позивачки періоду роботи з 22.09.1981 року по 30.06.1988 року.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 р. у справі № 200/4338/22 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2022 р. у справі № 200/4338/22 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 23 травня 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Е.Г. Казначеєв
І.В. Сіваченко