печерський районний суд міста києва
Справа № 757/15830/23-ц
22 травня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
при секретарі судового засідання - Орел А. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
І. Позиції учасників справи.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 24362, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. 16 червня 2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що, вчиняючи виконавчий напис, загалом нотаріус не переконався у безспірності заборгованості перед банком і положення Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не підлягають застосуванню.
Представник відповідача і третя особа у справі не скористалися своїм правом на подання відзиву і пояснень на позов.
ІІ. Процесуальні дії і рішення.
20 квітня 2023 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано 24 квітня 2023 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
25 квітня 2023 року у справі відкрито провадження, для розгляду у спрощеному позовному порядку без виклику сторін, третіх осіб.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
04 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11148328000, у відповідності до п. 1.1. якого банк зобов'язувався надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином, використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) у сумі 20 000, 00 доларів США та сплатити плату за кредит у порядку і на умовах, зазначених договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 101 000, 00 грн за курсом НБУ на день укладання договору, при цьому сторони обумовили, що гривневий еквівалент суми кредиту має визначаться у договорі лише у разі надання банком кредиту в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1.4. договору, кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника), а саме на придбання автомобіля марки Skoda, моделі Octavia 1.61, № кузова НОМЕР_1 /а. с. 7-15, 16-18/.
У якості забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором позивач та банк уклали договір застави транспортного засобу і договір поруки № 111375 від 04 травня 2007 року з Мельником В. І. , згідно з пунктом 2.1., 2.1.1.
11 червня 2012 року АТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Кей-колект» укладено договір факторингу № 3, згідно з яким останнє є правонаступником всіх прав та обов'язків, у тому числі за договором № 11148328000 від 04 травня 2007 року.
У зв'язку з простроченням сплати заборгованості, ТОВ «Кей-колект» звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості у розмірі 16 619, 37 доларів США, що за курсом НБУ, станом на 16 червня 2021 року, становить 394 373, 58 грн, за період з 11 червня 2012 року по 04 червня 2021 року.
16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. було вчинено виконавчий напис № 24362, яким запропоновано звернути стягнення з боржника ОСОБА_1 /а. с. 6/.
11 січня 2022 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мойсеєнко Д. П. відкрила виконавче провадження № 68101449, для примусового виконання виконавчого напису № 24362, виданого 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. /а. с. 19-20/.
Поряд з цим, 02 червня 2016 року старший державний виконавець Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Єрмакова О. А. відкрила виконавче провадження № 51287706, для примусового виконання виконавчого листа від 01 липня 2015 року, виданого Дарницьким районним судом м. Києва для стягнення у солідарному порядку боргу у сумі 279 397, 46 грн з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-колект» /а. с. 21-22/.
Постановою від 18 лютого 2021 року у виконавчому провадженні № 51287706 повернуто виконавчий документ стягувачу на його заяву від 10 лютого 2021 року № 734290/2 /а. с. 23-24/.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на і підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
В той же час, нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені вищезгаданим Переліком.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18).
Пунктом 3.4. Глави 16 розділу II Порядку встановлено, що строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й встановити та зазначити у рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що факт безспірності підпадає під об'єктивний сумнів, стверджувати протилежне підстави відсутні, а тому зазначений виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, тобто позов є обґрунтованим.
V. Розподіл судових витрат.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, як закріплено у частині першій ст. 137 ЦПК України.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у стягненні з відповідача заявлених витрат на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн, оскільки адвокатом Мельником В. І. не надано доказів права на здійснення адвокатською діяльністю, як і детального опису правових послуг, про нібито надання яких вказано у договорі.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позовної заяви сплачено на рахунок суду судовий збір у розмірі 4 484, 90 грн, які зараховані до спеціального фонду державного бюджету України, згідно з відповідною випискою /а. с. 31/.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст.1-16, 18, 259, 628, 630, 634, 663 Цивільного кодексу України,
ст. ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат»,
ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич Оксани Федорівни 16 червня 2021 року, зареєстрований у реєстрі за № 24362, про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11148328000 від 04 травня 2007 року з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-колект» (код ЄДРПОУ 37825968, адреса місцезнаходження: вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6, корп. В, каб. 402, м. Київ, 01042) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 4 484, 90 грн.
Відмовити у стягненні суми у розмірі 10 000, 00 грн, вказаних як витрати на правову допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя І. В. Литвинова